- Алло. - хмаринка теплого подиху розтанула у крижаному повітрі. Низьке зимове сонце, заховане за багатоповерхівками, останніми променями підфарбовувало блакитний сніг у помаранчевий. У цій частині міста новорічних вогників та інших прикрас було небагато, та Лексі це було до вподоби: принаймні десь хаос гірлянд не виїдав йому й так втомлені безсонними ночами очі.
- Привіт, сонце. - роздався знайомий, безтурботний голос. - Вибач, я затримався. Ти вже на місці?
- Вже ні. Я простояв там годину. І дуже змерз. - на підтвердження Лекса шмигнув носом. У відповідь на свій докір він почув лише невдоволений видих. Хоч крізь динамік розібрати було складно, та хлопець був певен, що саме так вчинив його коханий. - Я біля відділку. У тебе є сім хвилин, щоб виправитись.
- Слухаюсь, пане. - Раске знову пожвавішав. - Може зайдеш усередину, зігрієшся?
- Ні, для мене це досі моторошне місце. Шість хвилин. - переступив з ноги на ногу.
- Зрозумів, біжу.
Алекса хотів кинути ще шпичку, проте один короткий гудок перервав його. Він заховав телефон у задубілих пальцях до кишені й вмить відчув, як ними розливається м'яке тепло. Хлопець підняв плечі й глибше занурився в шарф, так, що тепер було видно лише його очі та чоло. Сонце майже сіло; увімкнулись дорожні ліхтарі. У їхньому світлі раз по раз виблискували дрібні сніжинки.
Скляні двері відчинились, і з них показалася постать у темному пальті. Раске посміхнувся й за мить опинився поруч з Лексою, простягаючи руки для обіймів.
- Якщо я витягну руки з кишень, то перетворюсь на крижинку. Я забув рукавиці. - відповів на запитальний погляд, невдоволено висунувшись із шарфа.
- Ось, візьми мої, - Лекса не відмовив. - Пробач, що тобі довелось так довго чекати. Я дещо захопився, та дарма.
- Все та сама справа? - запитав хлоп, розправляючи тканину між пальцями. Поліціянт кивнув:
- Я нічого не розумію. Жодних зачіпок, абсолютно. Таке відчуття, наче ми шукаємо примару. Але ж примари не вбивають людей! Хоча скоро і я в таке повірю.
- Тобі треба відпочити. Бо якщо ще раз забудеш про мене, то так легко не відбудешся. - в зелених очах ковзнули бісики. Він взяв долоню хлопця у свою. - Ми ще встигаємо на наступний сеанс.
- Супер, ходімо. - вони попростували, хрумтячи снігом та весело щебечучи.
***
Лекса поставив на стіл дві склянки, майже по вінця наповнені глінтвейном:
- Готово! - крикнув, чекаючи на Раске. За мить він вже вигулькнув з-за дверей, вдихаючи пряний аромат. Хлопець провів рукою по вимикачу, залишаючи лише легку підсвітку у дуеті з гірляндою. Лекса всміхнувся, спіймавши його погляд. Ще один затишний вечір удвох. У безпеці, в спокої, вдома. Йому досі не вірилось, що це відбувається насправді. Він був невимовно щасливим.
Вони занурились під коцик, Раске поклав голову на плече хлопцю й заплющив очі. Він слухав власне рівне дихання, яке майже збігалося з Лексиним. У роті залишився стійкий присмак напою. Алекса обійняв його й споглядав блимання гірлянд.
- Що в посилці? - спитав, порушуючи затишну тишу.
- Кульки на ял... - він раптово підвів погляд на Лексу. - Ми ж так ялинку й не прикрасили!
Раске збирався підвестися далі, але хлопець притягнув його назад до себе, вже жалкуючи, що запитав.
- Може потім? Я хочу ще полежати з тобою. - Він піддався йому, нахилився й поцілував, потім узяв його долоню й притулив до своїх вуст.
- Це не забере багато часу, ходімо. - Лекса не міг відповісти відмовою на цей благальний погляд. Він закотив очі:
- Ну гаразд. Але я все ще не розумію, що цікавого в тому, аби намагатись натягти короткі петельки на колючі гілки. - бурчав, доки хлопець ходив по пакунок.
- Не знав, що ти можеш бути таким душним. Це буде весело. - Раске поставив коробку на край стола. - Увімкни світло.
Лекса беззаперечно послухався, й за мить кімнату заповнив теплий світ. Його новорічний "мучитель" вже встиг викласти кілька блискучих кульок на стіл, обираючи, яку повішати першою. Лекса підійшов до нього й обійняв з-за спини, доки той чіпляв оздобу. Він обернув голову до хлопця.
- Не допоможеш? - Лекса заперечно похитав головою. Раске викрутився з його обіймів, аби взяти наступну кульку й поклав її в бліду долоню. - Чари різдвяної атмосфери у тому, аби створювати їх разом.
- Для мене ця пора ніколи не була чарівною. - він втупився у мерехтливу поверхню прикраси, яку тримав, не наважуючись підвести погляд. Раске ледь стиснув його зап'ястя й потягнув до найближчої гілки. Лекса не пручався й зачепив петельку.
- Тоді сьогодні стане. - він потягнув його долоню знову до столу.
- Гаразд, я й сам можу. - Алекса смикнув руку, вивільняючись, й ненароком зачепив найбільшу кульку. Та миттю опинилась на краю стола й з брязкотом впала на підлогу. - Чорт! - він нахилився, аби зібрати уламки.
- Не чіпай, поріжешся. Я принесу віник. - кинув Раске, залишаючи кімнату. Та Лекса не послухав. Кулька розбилася на кілька досить великих шматків, тож їх було легко зібрати руками. Хлопець присів навпочіпки й протягнувся за першим шматочком.
- Ну я ж просив не чіпати. - Почулося з-за дверей. - Що, вже порізався? - стурбовано запитав хлопець, побачивши зосереджений погляд коханого.
- Де ти взяв ці кульки?
- Замовив в інтернеті, а що? - Раске підійшов ближче, не тямлячи того, що відбувалось. Лекса простягнув до нього шматок сфери, до якого чіплялася нитка. У місці кріплення щось виблискувало, не так, як решта поверхні. Придивившись, він побачив крихітний пакетик у якому лежало кілька різноколірних пігулок. Хлопець обережно дістав пакуночок - той легко піддався - й підніс ближче до очей, переводячи погляд на Лексу. - Це...
- Саме так, принаймні, інших варіантів у мене немає. - хлоп знизав плечима.
Раске без жодних пояснень вийшов з кімнати й повернувся вже з поштовою плівкою у руці. Він уважно вдивлявся у наліпку й нарешті мовив, простягаючи її Лексі так, наче той міг щось на ній розібрати з іншого кінця кімнати:
- Це не моя посилка, адресат інший.
- Як ти міг не помітити, що вміст посилок різний?
- Вони дуже схожі. Та й замовлення я робив тижня два тому.
- Що ж, тоді у мене для тебе дві новини. Класично - хороша та погана. З якої починати?
- З хорошої. - кинув, не вагаючись, й далі роздивлявся пакетик.
- Гаразд. Вітаю, ти дізнався про зграйку дилерів і тепер можеш накрити їх. Чудовий бонус на Різдво.
- А погана?
- А погана, що вони теж про тебе дізнались. Якщо твоя посилка опинилась у цього адресата, то він, скоріш за все, здасть тебе продавцю, а їм зайві свідки не треба.
Раске підійшов до столу, взяв найближчу до себе кульку й відламав кріплення. Там хлопець побачив ще один ідентичний пакетик, так само як і в наступних трьох.
- Оригінальний, нівроку, спосіб, - хмикнув Лекса. - що робитимемо?
- Працюватиму. Я. - у його очах засяяв вогник азарту. - Треба пробити адресата й адресанта, й бажано зробити це доки...
Краєм ока Раске помітив Лексу, і його погляд, що буквально казав "очманів?!", змусив його замовкнути.
- Просто зараз? А як же наш відпочинок? Ти вже тиждень не можеш знайти часу, аби просто полежати, Раске. - Алекса не дуже розумів, що саме його обурює: надміру відповідальне ставлення Раске до своєї роботи чи надміру недбале - до свого відпочинку. Та подумки відмітив, що це чудова тема для обговорення з психологом наступного разу.
- Я не планував знаходити наркоту в новорічних кульках.
- Тоді ти збрехав, коли казав, що це буде весело.
- А для тебе розвагою може стати лише щось незаконне?
- Ти сам зараз явно у більшому захваті, ніж був до цієї знахідки.
- Отже, ти маєш мене зрозуміти.
Лексу відповідь не задовольнила, він мовчки плюхнувся на диван й склав руки на грудях.
- Ти можеш щось сказати про це? - Раске обвів руками стіл і однакові за кольором, проте різні за розміром та текстурою, цілі й зламані кульки на ньому. Алекса перевів погляд з хлопця на об'єкт їхньої дискусії.
- А що ти хочеш від мене почути? Я таке бачу вперше. Я б назвав це новацією. Оригінально, проте, як показує практика, не так вже й безпечно. Хоча це неочікувано й шукати цього тут навмисно ніхто не буде; не привертає зайвої уваги, на відміну від традиційного способу розповсюдження. Проте мороки з цим, мабуть, не менше. - хлоп стенув плечима й продовжив активно жестикулювати, як робив завжди. Він не приховував, що ця ситуація його забавляє. Це був такий собі малесенький відгомін минулих пригод. - Якщо серйозно, я не знаю чим можу тобі допомогти. Судячи з кольору, в мене є кілька припущень, що це за речовини, але експертиза впорається в рази краще.
- А як щодо імен? - Раске, що весь цей час дивився на хлопця й ловив кожне його слово, кинув погляд на плівку. Лекса простежив за ним й ліниво дотягнувся до тої. Хутко пробігшись очима по тексту, він похитав головою.
- Вони мені нічого не кажуть, та це не те що б неочікувано. А адресанта взагалі може не існувати. Кажу ж, я не знаю нічого корисного. Якби я досі був у цих колах, зміг би вивідати щось, але не тепер.
- Розумію, гаразд. - він дивився вже кудись крізь хлопця, поринувши у свої роздуми.
- Тоді, ти йди працюй. Щасти тобі. А я піду у темну спальню, ляжу у м'яке ліжко, під теплу ковдру й буду піддаватися спокусі, на жаль, лише сну. - удаваний сум у його голосі поєднувався з легкою посмішкою на вустах. Раске сфокусував на ньому погляд, повертаючись у реальність, і завагався. Знову він потрапить на гачок. Знову обере на його користь. Так ставалось щоразу.
Алекса навмисне повільно підвівся з дивану, потягуючись й ненароком оголюючи стан, непоспіхом обігнув стіл й попрямував до дверей, проходячи повз Раске. Той вхопив його зап'ястя, коли хлопець майже проминув його. Він зупинився й повернувся обличчям до Раске, з не прихованою перемогою в погляді. Лекса сплів їхні пальці, не розриваючи зоровий контакт. Раске протягнувся до його вуст і поцілував.
- Чорт. - майже пошепки кинув, обхоплюючи шию хлопця й притягуючи для ще одного цілунку.
- Що?
- Як ти це робиш?
- Що роблю? - Лекса намагався скорчити якнайневиннішу гримасу. Він чудово розумів, що Раске мав на увазі. І так само чудово знав, що він це знає.
- Переконуєш.
- Мабуть, у мене просто хист до цього.
***
Коли Лекса прокинувся, Раске вдома вже не було. На плиті хлопець як завжди знайшов свій сніданок, дбайливо залишений Раске. Кульки зі столу та невеликої штучної - що спершу стало для хлопця несподіванкою, адже виглядала та цілком як жива - ялинки зникли, наче їх там ніколи й не було. Поснідавши, він помив свою тарілку разом з іншим залишеним у раковині посудом й нарешті узяв до рук телефон. Поміж усіх сповіщень та повідомлень першим він відкрив повідомлення від Раске, надіслане майже годину тому:
"Ранку! Справити враження знахідкою мені вдалося, хоча слідча новину про нову справу сприйняла без захвату і, якщо коротко, я знайшов - мої проблеми. Та так навіть краще, аби ще премія теж була моєю)) Я трохи покопався, зустрінемось за обідом?"
Лекса поглянув на час - до обідньої перерви залишилось дві години.
"Так"
Впоравшись з хатніми справами швидше, ніж очікував, Лекса вирішив, що встигне прогулятись до кав'ярні пішки. Небо було затягнуте сірими хмарами ще, мабуть, з вечора. Збиралося на сніг, якого й так повно лежало на всіх обочинах. Мороз пощипував обличчя, Лекса ковзав кожною заледенілою калюжею, що траплялась йому.
Він побачив Раске за столиком у дальньому кутку. Привітавшись з офіціантом, Лекса попрямував повз забиту відвідувачами залу. Поліціянт помітив його аж коли хлопець сів у м'яке крісло - привілей віддалених столів.
- Привіт, - Раске всміхнуся, відірвавши погляд від телефону.
- Привіт, ти вже робив замовлення?
- Так.
Лекса скинув шапку й куртку. Запах кави в повітрі пробудив його апетит. Вони з Раске частенько тут сиділи. Цей заклад знаходився неподалік їх будинку та відділку й був ідеальним місцем для їхніх зустрічей.
- Речовину я віддав на експертизу, результати обіцяли завтра зранку, й до того часу формально відкрити справу я не можу. Тож дізнатись я багато не встиг, ще й минула справа нарешті просунулась. Мене взагалі через це ледь не змусили залишити цього Санту спеціалістам, - останнє слово пролунало зневажливим тоном. - та не суть. Ти вгадав, що адресанта не існує, проте отримувач цілком реальний. У мене вже є його адреса, навідаюсь до нього й, може, вийду на відправника.
- Якщо цей тип ще не зник, а скоріш за все так і є.
- Якщо так, то у мене є відділення відправника, там є камери.
- Уф, це буде запарно.
- Але це щось. У мене ще весь день попереду. А завтра подам на ордер на обшук.
Розмову перервав офіціант, що приніс їхнє замовлення. Лекса відпив гарячої кави й, попікши язик, вирішив залишити її на потім. Вони почали їсти, так і не повернувшись до цієї розмови.
Раске пішов першим, лишивши Алексу розплачуватись. До місця проживання адресата поліціянт дістався за пів години. Це був вельми задрипаний старий район, напханий однаковими шестиповерховими занедбаними будинками. Машин на вулицях було мало; де-не-де зі снігу стирчало сміття чи розбите скло. Ржаві рури та ринви обплітали потріскані стіни, наче тримали їх у купі, не даючи розвалитись. Складалось враження, що цей район випадковим чином опинився не у тій країні; перекинувся, як лишайник, від сусіда на його прекрасне місто.
Раске стояв перед облущеними негодою та роками дверима. Про те, що колись тут все ж був домофон, свідчила крива виямка, напхана недопалками цигарок. Завзяття переважило відразу, Раске потягнув двері на себе. В обличчя одразу вдарило сперте повітря з запахом, на щастя, лише вогкості. Поліціянт хутко опинився біля потрібної квартири й постукав. В очікуванні зняв рукавиці. Тиша. Хлопець постукав знову. Протягом наступних двадцяти хвилин до нього не вийшов ніхто: ні з потрібної квартири, ні з сусідніх. Ордеру надзвичайно не вистачало, та просто так піти він не міг. Раске дістав з внутрішньої кишені невеличкий нотатник та ручку, написав кілька слів, відірвав сторінку й підсунув крізь щілину між підлогою та шматком металу, що слугував за двері. Цидулка легко прошмигнула в середину й тепер чекала на господаря.
Вдихнувши на повні груди свіжого повітря, Раске залишив подвір'я й попрямував до наступного пункту - поштового відділення.
***
Він дістав фото! Жахливої якості. Обличчя майже не було видно. Він витратив на це дві години. Зібрав усі затори дорого туди й назад. Але він дістав його. Раске був втомлений, йому хотілось лише звалитись у ліжко. І ще трішки кортіло поділитись з Алексою маленькою знахідкою - єдиним успіхом за сьогодні. Знайомий запах свого під'їзду заспокоював. Раске важко ступив у ліфт, звично тицьнувши на потрібну кнопку. Через кілька секунд двері розчинились, запрошуючи хлопця у коридор. Ступивши кілька кроків, він застиг - двері у його квартиру були прочинені.