#N #Б #Міні #Закінчений #Ангст #завданнятижня
Дзвінкий сміх. Сніжинки під моїми чоботами ламаються і хрускотять. Я кружляю, кружляю, кружляю, то в такт з ними — що падають, то протилежно. Задираю обличчя до неба, зводжу туди ж руки. Сніжинки летять на губи і одразу тануть; на очі, але я навіть не заплющую їх. Дзвінкий сміх.
Під ногами від моїх танців вже добряче болото, але тільки дурний би на це зважав. Сніг осідає в моєму волоссі й не тане. Я намагаюся покрутитись на одній нозі, заточуюся й падаю. Не біда, підводжуся знову й знову дивлюся на небо, яке так щедро сипле мені на голову все нове й нове зимове щастя. Дихати стає дуже важко, але я не спиняю рух. Уперше дивлюся на свої руки — вони повністю червоні. Ними стало дуже важко рухати. Я ніби й зводжу їх догори, але пальцями поворушити вже не можу.
Не холодно? Холодно звичайно, але, може, ці маленькі кристалізовані клаптики неба, що впиваються в мою шкіру і що палять її вогнем, а потім котяться донизу краплями, здатні випалити спогади? Викорінити з-під моєї шкіри сліди всіх дотиків, очистити мою пам'ять від кожної риси обличчя, що так в неї забилася?
Гарячі сльози ллються з очей — не змогла стриматися. Перестаю стримувати й судомні ридання, вони вириваються, наче голодні птахи з клітки, випурхують з мого горла й прямують кудись у цю ледь проглядну темряву. Один "птах" зашпортується, і я починаю рвано кашляти. Повітря тепер відчувається як вогонь, я можу заприсягтися, що воно обпалює мої нутрощі. І тут я розумію — я припинила танець. Ні, ні, такого не буде. Я починаю знову кружляти, перескакувати з місця на місце, намагаюся ловити ритми снігопаду, але вони тільки швидшають. І я падаю ще раз, але тепер уже не можу піднятися. Тільки відчуваю, як холодна вода просочується крізь мою сукню. Небо тепер схоже на сірі-сірі очі. «Ми зустрінемося, коли впаде перший сніг». Яка смілива обіцянка.
Усе навколо вже потемніло, я нічого не бачу. Звідкись здалеку, ніби з-під товщі води, лунають чиїсь крики і пронизлива сирена машини швидкої допомоги. «Дійсно... Зустрінемося з першим снігом», — останнє, про що я подумала перед тим, як все затихло.