#N #A #Міні #Закінчений #Дружба # Ангст
Сонце вже починало заходити, розфарбовуючи небо золотим та жовтогарячим. Все виглядає фантастично під таким світлом. Золота година творить чудеса. Вітер гойдає листя, співають пташки. У парку небагато людей. Маша сиділа на тій самій лавці, що й минулого разу. На ній була світло-жовта кофта Софії. Вона забула її віддати. Пряме волосся колихав вітер. Руки були схрещені на грудях, а очі сумно дивилися вниз. По доріжці йшла Софія. У тому ж, в чому була тоді. Її кучеряве волосся розвивалося вітром, а оливкові очі дивилися вперед. Соня побачила Машу. Її обличчя стало схвильованим. Маша плакала. Соня підійшла та підсіла до неї. – Чому ти плачеш? – спитала дівчина, але не отримала відповідь. Вона не хотіла бачити свою подругу такою, це її дуже засмучувало. Соня ніжно обійняла дівчину, але, на жаль, Маша більше ніколи це не відчує. Соня тихо мовила: – Все буде добре. Я завжди буду поруч.