Історія одного страху

#N #A #Міні #Закінчений #Осінь

Джуді Брукс було тринадцять і вона любила сукні з рукавами-ліхтариками.

Одного осіннього вечора, коли надворі періщила злива і всі учні сиділи у класі, чекаючи закінчення негоди, у приміщенні панувала тиша, якщо не рахувати невідомий ритм дощу об стріху і завивання вітру.

Учителька схилилась роботами, що учні їй здали, але частенько позирала у вікно. Дітям обридло придумувати забави, тому зараз всі похмуро сиділи за партами. Хто над книгою, хто просто .

Тишу перервала вчителька, яка трохи за гучно згорнула книгу. Джуді, яка вже клювала носом і ледь не лежала на підручнику, підстрибнуло з переляку.

Учителька, міс Вайт, обвела мовчазну й сумну купку учнів і сказала:

-Ви, звичайно, знаєте, що скоро буде рівно 250 років від заснування нашого містечка? – міс Вайт зробила паузу. Діти ствердно кивали головами. Тільки глухий не чув славетної історії про заснування їхнього міста. – Нещодавно наш мер, храни його Господь, повідомив мені, що на Зеленому розі будуть проводити святкування щодо цього. Він запропонував мені з вами вивчити танок, щоб виступити на цьому святі.

Помітивши, що діти оживились, вчителька продовжила:

-Чи хотіли б ви подарувати нашим городянам танок на честь такої події?

Більшість дітей гаряче закивали. Джуді не знала чи справді хоче, тому втрималась від реакції.

Міс Вайт помітно пожвавилась. Вона почала розповідати детальніше про святкування. Виявилося, що там побудують сцену і ставитимуть п’єсу, а їх танок має бути доповненням цієї вистави. Не заглиблюючись у сюжет, вчителька пояснила, що діти мають танцювати танок голубів. Після згадки про цих заворожуючих птахів, Джуді ожила. Вона дуже любила голубів. Вони часто сиділи групками, вибираючи із землі зернятка, а коли хтось видавав необережно-гучний звук, злітали, хлопочучи крилами. А їх політ змушував дівчинку, завмираючи від захвату, дивитись у небо з відкритим ротом.

Тепер Джуді слухала вчительку з такою ж цікавістю, як і решта.

Тут справа дійшла до обговорення деталей. Потрібно було придумати, яке вбрання обрати. Хлопці вибрали швидко, але дівчата все сипали і сипали ідеї щодо майбутніх суконь. Джуді вже уявляла їх у білих сукенках з рукавами-ліхтариками у таких же білих капелюшках, прикрашених білим пером. Але дівчинка боялась запропонувати свою ідею, як інші дівчатка, бо знала, що рукава-ліхтарики уже мало хто носить. А що як її приймуть за старомодну чи за людину з відсутнім смаком. Сестра Елізабет казала, що найгірша леді та, яка немає смаку.

У задумі, Джуді повернула голову і наткнулася на голуба. Той сидів по інший бік шибки, у темряві ночі, під холодним дощем і дивився прямо на неї. У той момент, коли вона хотіла підвестися, щоб вибігти на вулицю і забрати його до середини, у тепло, він злетів, пурхнув крильми. Кілька секунд дівчинка витріщалась туди, де щойно сидів птах, а потім підняла руку.

-Прошу, Джуді. Твоя пропозиція? – мовила міс Вайт.

-Мем, думаю, біла сукня з рукавами-ліхтариками і капелюшками з пір’ям були б не поганим варіантом.

Після закінчення фрази сміливість, що накрила її, відступила. Запанувала тиша. Дівчинка зіщулилась, чекаючи, що зараз її наречуть старомодною, а її ідею – несмаком. Здавалося, мить розтягнулась у вічність і весь цей час Джуді хотіла провалитися крізь землю. Як раптом почувся голос Меггі Флег:

-Мені подобається ця ідея.

У Джуді ледь не відвалилась щелепа, але вона вчасно встигла це помітити і прийняти спокійний вираз обличчя, як і належить леді. Але Меггі Флег підтримала її ідею! Ця дівчина мала препаскудну вдачу, на все мала свою думку і не втрачала можливості посперечатись.

Слідом за Меггі її підтримало ще троє учениць, але через більшість дівчат, які хотіли вільні рукава, ідея Джуді була відкинута.

Але дівчинка не відчувала себе осоромленою. Навпаки. Вона відчувала радість і піднесення. Так, її ідею не прийняли, але вона змогла виразити її і навіть здобула прихильність чотирьох дівчат. Джуді такого навіть не чекала і коли нарешті злива вщухла і почали прибувати екіпажі, вона їхала додому у чудовому настрої, хоча пейзаж ще залишався похмурим і сірим після дощу.