Безпідставні звинувачення

#MoonChaiStory #MCS #G #Лев_Марія #В #Міні #Закінчкний #Сирин #Вбивство #Смерть #Психічнірозлади #Травми

(Фактично є продовженням "Тільки я", але в окремій роботі 🙃)

Дні летять один за одним, я навіть не встигаю їх рахувати. Її тіло знайшли тим же вечором – друзі дівчини почали переживати за неї, коли прийшли до її кімнати, а там було пусто.

Та галявина була всіяна запахом темної магії, але викладачі разом з Асгайром вирішили збрехати. Іншим учням сказали, що точної причини не знають. Репутація академії для них занадто важлива, і вони не хочуть повідомляти те, що їх студенти використовують темні сили.

На мене, поки що, підозри не падають. Ніхто не звинувачує мене ні в чому. Майже ніхто... «Улюблений» Роман Ісаакович кожного разу вирішує відрізнитися від інших.

Я поспішаю на пару до Агнети, як раптом, мене хтось хапає за руку, та затягує за одне з дерев. Мені з самого початку відомо хто це. Тільки одна людина тут така нахабна.

–Що вам цього разу треба? Тепер будете мене звинувачувати в тому, що я вбила муху, яка просто невинно собі літала? – Огризаюсь перш ніж він встигне щось мені сказати.

–Просто зізнайся вже, що це ти у всьому замішана! Це ти вбила Стефанію! – І в момент, коли Роман Ісаакович це говорить, він виглядає просто як скажена собака.

– Ви постійно звинувачуєте мене у всіх бідах академії, і скільки разів ваші слова підтвердилися? Нуль! Не легше зупинити цей цирк, чи мені ще тисячу разів доведеться казати, що я нікого не вбивала?!

–Може тоді ти зупиниш цей цирк? Ми обоє знаємо, що то була саме ти!

Дивлюсь на викладача. Він мене дістає все більше. Стискаю кулаки і відчуваю, що скоро не витримаю. Якщо він скаже ще щось в мою сторону...

Як раптом до нас підходить Лев Костянтинович, і я не встигаю нічого зробити. Він вирішує втрутитися в розмову:

–Романе, вам не здається, що ви перегинаєте палку? Ви вкотре звинувачуєте моїх учнів без жодних доказів.

Поки він говорить, я швидко ховаюсь за його спину, та кладу руки йому на боки. Відчуваю, як він здригається від мого дотику й посміхаюсь.

Я глузливо дивлюсь через його плече на Романа, який тепер виглядає ще більш розлюченим.

–Хто винен, що ваші учні вбивають людей і залишаються не покараними? Я особисто бачив як вони зі Стефанією йшли кудись з академії, а та потім не повернулася!

–Хіба її друзі не говорили, що про це місце знали тільки вони? Марія з нею майже не спілкувалася – виключно заради ввічливості. Всі навколо помічали напруження між ними. Схоже, всі окрім вас, якщо ви таке говорите. Ви могли помилитися і переплутати дівчину з кимось іншим, але повірте, своїх учнів я добре знаю й вони б на таке не пішли. І, тим паче, якщо б це була правда, це бачили б не тільки ви, а й інші учні або викладачі. – Різко відповідає Лев, та змушує його колегу замовчати. – Все, ваші аргументи закінчилися? Тоді нам час йти.

Чоловік взяв мене за руку та повів в протилежну від Романа сторону. Моє серце починає калатати частіше від відчуття його м’якої, теплої шкіри. Через декілька хвилин ми опиняємося в гуртожитку Хорсу. Я здивовано розглядаю приміщення в якому ми зупинилися і розумію – він привів мене до своєї кімнати...

Блондин садить мене на крісло, а сам залишається стояти поруч. Вчитель проводить рукою по моєму волоссю в заспокійливому жесті і мені хочеться ще ближче притиснутися до його долоні, ще краще відчути його тепло.

–Будеш чаю? Може кави? Або ще чогось? Я думаю, що після розмов з ним взагалі краще пити заспокійливе. – Каже Лев пильно спостерігаючи за мною, і мені хочеться потонути в цих бурштинових очах.

–Ні, все нормально, дякую за турботу. – Відповідаю слабо посміхаючись. – Але мені здається, що через ці звинувачення всіх і всього навколо хтось, з рештою, може покінчити з ним раз і назавжди... Як би грубо це не звучало. – Про те, що це, скоріш за все, буду я, вирішую змовчати.

–Не знаю чому, але в мене є передчуття, що таке і справді може статися. Дивлячись на те, що вбили Стефанію... – Він на мить замовкає, ніби каже щось не те. – Зробиш вигляд, що ти цього не чула, добре?

–Її вбили?.. – Закриваю рот рукою і роблю вигляд, наче дуже здивована. – Це означає, що в будь-який момент можуть вбити також мене або тебе?.. Якщо з тобою щось станеться я не витримаю...

–Так, вбили... – Чоловік тяжко зітхає. – Ще й використовуючи при цьому темну магію, але з нами нічого не станеться, я обіцяю. Я цього не допущу.

Лев цілує мене в лоб. Відчуваю, як від цього жесту по шкірі проходять сироти. Я не витримую. Підіймаюсь з крісла й мої губи знаходять його. Обвиваю руками його шию та притягую ближче до себе.

Він кладе долоні мені на талію, змушуючи мимоволі посміхнутися крізь поцілунок.

–Я тобі повністю довіряю... Я вірю що ти більше не дозволиш статись чомусь такому. Ти справді найкращий чоловік, якого я зустрічала. – Шепочу прямо в його вуста після того, як відриваюсь від нього.

Він сідає на крісло замість мене і тягне собі на коліна. Проводить рукой по моїй нозі вгору, а потім вниз. Його обличчя трохи червоне, так само, як і моє. Знімаю його окуляри, кладу на столик й зариваюсь руками йому в волосся.

–Ну не може така дівчина як ти бути вбивцею, я в це нізащо не повірю. Ти максимум вбивця мого самоконтролю. – Шепоче Лев так, щоб я могла почути кожне його слово.

Його пальці підіймаються вверх. Ледве торкаючись проводить ними по моєму животі, зовсім трохи зачіпає груди, торкається чутливої шкіри на шиї, та зрештою заправляє пасма волосся мені за вуха.

Знову цілую його та відчуваю, як щось тверде тисне на моє стегно. Від неочікуваності здригаюсь. Я дуже сильно хочу продовжити це все, але...

–Я думаю, на цьому нам краще зупинитися. – Відповів він, притискаючись лобом до мого плеча. – Не хочу квапити події.

Тяжко зітхаю, але погоджуюсь з його думкою. Розумію, що тепер він скоріш за все хоче побути один, як і зазвичай, тому встаю, поправляю сукню і, відправивши Леву повітряний поцілунок, йду геть. Мені справді хотілося б побути з ним довше.

Мені не подобається те, що доводиться обманювати його. Десь в глибині душі, мені шкода, що він вірить, що я ні до чого не причетна. Проте, поки він поряд зі мною – ці думки останнє, що крутиться в мене в голові.

Виходжу з гуртожитку та знову натикаюсь на особу, яка мені дуже не до вподоби.

–Я думав, чому він на твої стороні. Тепер все зрозуміло. Спокусити свого викладача, тільки заради того, щоб він прикривав тебе – ось яка твоя справжня натура. – Говорить Роман стаючи перед мною.

Закочую очі і намагаюсь його обійти, але він перекриває мені дорогу.

–Якщо ви не знали, то він заспокоював мене після ваших слів. Між нами абсолютно нічого немає і не може бути. Я б ніколи в житті не стала спати зі своїм викладачем.

–Тепер зрозуміло, чому ти була така спокійна – ти вмієш брехати не розкриваючи себе. Цього разу ти прогадала. Я зроблю все для того, щоб тебе покарали.

Останній раз я відчувала це перед її вбивством. Моїм розумом наче починає керувати хтось інший, кого я не можу контролювати. Йому не подобається, коли Роман так з нами говорить. Йому хочеться вбити чоловіка прямо тут і зараз. В голові з’являється голос, який постійно шепоче мені всілякі погані речі, які можна зробити з цим ідіотом. Перед очима все пливе, і я намагаюся взяти себе в руки для того, щоб не покінчити з ним раз і назавжди посеред двору, на очах у інших.

–Давайте я вип’ю зілля правди? Ви побачите, що я жодного разу не збрехала, а у вас, схоже, галюцинації. – Відповідаю, та на моєму обличчі з’являється якась нездорова посмішка.

–Ти думаєш я не знаю, що у нього є протидія? Я не перший рік працюю тут. Знаєш скільки разів нас намагалися обдурити за допомогою цього? Просто скажи, що ти пов’язана з темною магією. Визнай, що ти винна у її смерті.

–Хочете сказати, що ви святий? Та від вас темною магією тхне за кілометр. Ви просоченні нею наскрізь, якщо ви думаєте, що про це не знають інші, не значить, що про це не знаю я! – Відповідаю зі всією агресією що є в середині мене.

–Що ти!.. – Він не встигає навіть договорити цю фразу.

Я різко зриваюсь з місця і біжу до виходу з академії. Цього разу в мене є більше шансів бути спійманою. Хоча, є одна цікава відмовка... Насправді, не думаю що вона спрацює. Особливо після того, що я сказала Леву в його кімнаті...

Не проходить і хвилини, як Роман починає слідувати за мною. Біля воріт я ненадовго зупиняюсь, через те, що вони трохи складно відкриваються. Він майже хапає мене за плече, коли я все ж вибігаю і закриваю їх прямо перед його носом.

Окрім цього, заважають ще слизькі камінці. Проте, коли викладач все ж таки виходить, я вже майже на іншому березі. Мої відчуття підсилені, тому створюю магічний купол саме тоді, коли мене ледве не збиває з ніг магічна куля, яку він створює... Темного кольору...

Біжу далі в ліс. По дорозі зустрічається багато великих, зламаних гілок, які тяжко оминати йому. В мене менший зріст та взагалі будова тіла. Це дає мені трохи переваги, і вдається втекти ще трохи далі від нього. Ховаюсь за великим кущем і випадково помічаю під ним ніж, який, напевне, хтось загубив. Розумію, що з Романом за допомогою магії навряд чи впораюсь, він в декілька разів сильніший мене... До того ж викладач знає і темну магію також. З ним буде складніше, можливо набагато.

Читаю замовляння і лезо підіймається в повітря. Чую, як поруч хрустить гілка і ще більше притихаю. В будь-якому випадку, я не дозволю йому вийти звідси живим і дати іншим дізнатися правду про мене з Левом.

–Виходь. Тобі ж тільки гірше буде. – Гарчить Роман десь близько.

Знову про себе кажу слова і біля нього з’являється чорний спалах. Він ніяк не реагує на це, і тоді я розумію, що він використовує щит. Чорт забирай, з дівчиськом було легше!

–Це все на що ти здатна? Твоя магія справді слабка. – Викладач явно намагається вивести мене на емоції, але я на таке не поведусь.

Все вийшло абсолютно спонтанно. В мене навіть немає плану дій. Я не знаю, який саме крок зараз зробити краще. Вперше в житті почуваюсь розгубленою і не підготовленою. Голос в голові шепоче всілякі варіанти, але вони надто ненадійні.

Мені треба якось зняти його захист. Це закляття не дуже досконале, тому він не зможе навіть торкнутися мене крізь той купол, тому він і не відчуває де саме я знаходжусь. Тобто...

В думках спливає достатньо дивний варіант, проте іншого виходу в мене немає, Роман може в будь-який момент просто взяти і спалити тут все, в тому числі і мене, тільки за допомогою одного помаху руки. Я розумію, що це занадто ризиковано, і він може мене легко спіймати, але часу щоб придумати щось нормальне тут немає. Виходжу зі своєї схованки та опиняюсь прямо у нього за спиною.

–Виглядаєш роздратованим, наша гра тобі не подобається? Я думала ти любиш хованки. – Кажу тільки заради того, щоб він звернув на мене увагу.

Роман розвертається і робить декілька кроків в мою сторону. В той час я відступаю назад. Мені потрібно завести його далі в ліс, щоб на його слід не натрапили одразу. Різко розвертаюсь і знову починаю бігти. Цього разу він набагато ближче й такий трюк провернути достатньо складно.

Викладач знаходиться буквально в двох метрах від мене. Здається, я так швидко не бігла навіть на уроках фізкультури. Декілька разів ледве не чіпляюсь ногами за каміння і через це, не помічаю, в який момент в мене знову летить магічна куля та збиває мене з ніг. Падаю прямо на гілки. Роздряпую собі коліна, руки та одяг. Стогну від болі та намагаюсь піднятися, але викладач знову втручається, й я падаю спиною на землю. Гомілки починають пекти – саме туди потрапила сфера з інших чар. Дія темної магії не залишається невидимою. Від світлих чар навряд чи залишилась би навіть подряпина.

Роман височіє наді мною. Розумію, що я добилася свого і купол злетів. Але раптом його рука притискає мої зап’ястя до землі. Стискаю зуби разом та намагаюсь вибратися.

–Заспокойся, чинити опір марно. Або ти зараз добровільно підеш зі мною до Асгайра і зізнаєшся у всьому, або я можу вбити тебе прямо тут і зараз та виставити це за нещасний випадок. – Відповідає він зміцнюючи захват на мої руках.

–І якщо ти вб’єш мене, то чим ти краще будеш? Ти просто такий самий поїхавший як я! Просто зізнайся у цьому мені і нарешті собі! – Я майже кричу на нього, але його обличчя залишається незмінним.

–Можливо. Використання іншої магії впливає на психічний стан також. Хто знає, можливо я б справді розібрався з тобою прямо тут і зараз, та навіть оком не повів.

–Ти сам користуєшся нею, а мене засуджуєш за її використання!

–Темної магії? Ти права, я просочений нею наскрізь, так само як і інші вчителі в академії. Ми практикуємо її про всяк випадок, але в нас є баланс між нею та світлими чарами. І книжки які ти бачила, були написані ректором саме для нас, а не для таких допитливих вбивць як ти. Учням заборонено практикуватися в ній саме через соплячок, на яких її дія легко впливає і вони не контролюють себе.

Мені набридають його слова. Він такий самий, але звинувачує лише мене. Різко йому в живіт влітає ніж, який я зачарувала, коли ховалася за кущем. Я помітила, як перед цим він хотів знову поставити щит, проте не встиг. Роман відчував десь поряд залишки чар, але вирішив, що хитріший і зможе все на світі. Він кричить від болю та відпускає мої руки. Користуюсь ситуацією штовхаю його на землю, а сама відповзаю від нього далі і намагаюсь стати на ноги. Вони дуже сильно болять і трусяться, тому я ледве як тримаю рівновагу.

Розумію, що зараз тут все контролює моє інше «я», яке проявлялося і минулого разу. Та мила дівчина, яка була раніше ніколи б не вчинила такого. На жаль, та мила дівчина яка була раніше вже не повернеться. Темна магія захопили її розум майже повністю.

–Я мав рацію. – Між словами він стогне від болю. – Ти просто неадекватна. Ти чортова вбивця. Знаєш як відреагує твій дорогий Лев коли дізнається про це.

–Ну, я взагалі поки що я вбивала тільки тих, хто переходив мені дорогу. А щодо Лева, то поки він про це не знає – байдуже. Ти сам винен, що зіпсував свою репутацію, через свої постійні звинувачення. Я думаю, що окрім мене під гарячу руку потрапляли ще учні, чи можливо навіть вчителі, яким не сподобалося те, як ти поводишся і вони вирішили покінчити з тобою. Знаєш, а Кая, я справді не вбивала. Він мені потрібен не був. А от з дівчиськом ти правий, це моїх рук справа. Вона лізла до мого Лева і поплатилася за це. Не переживай, тебе живим я також не залишу. Й можливо навіть, знову повірять мені. Як така невинна дівчинка могла б вбити когось на кшталт тебе? Я б з тобою не впоралася. – Ледве як опускаюсь біля нього на коліна та посміхаюсь. – А ось те, що ти погнався за звичайною ученицею бачило декілька людей.

Тремтячою рукою беру його за волосся і трохи піднімаю його обличчя. Він гарчить від дискомфорту і раптом хапається за те місце, де залишилася рана від ножа.

–Твої останні слова? Якщо хочеш, навіть завуальовано передам їх твоїм колегам. – Коли кажу це все, моя хватка за його волосся несвідомо стає сильнішою.

Він з останніх сил знову запускає в мене кулю, цього разу світлу, й я відлітаю на невелику відстань. Приземлення само по собі було не дуже болюче, але зароблені раніше рани зробили все гірше.

–Тварюка. – Шиплю і прямо на четвереньках підповзаю до нього.

Знову хапаю його за голову та б’ю його обличчям об землю. Він вдаряється об маленьке каміння та гілочки. На лобі та щоках в нього з’являються декілька ран та подряпин, а з носа починає текти червона рідина.

Ліниво махаю рукою, і ніж під впливом магії дістається, а потім знову повністю опиняється в нього в животі. Потім повторюю це ще раз... Потім ще... І ще... Я збилась з рахунку, та скільки в нього поранень точно не знаю, але в викладача з рота прямо на землю потекла кров.

Він вже не рухається та не дихає. Підводжусь на ноги, та ледве пересуваю ними. Через численні поранення здається, що там просто якесь суцільне місиво. Дорога назад до академії звідси надто довга, тим паче в такому стані. Добре, я також у цій ситуації не всюди виграла.

Здається, півгодини йду тільки до куща, за яким ховалася від нього, хоча він менше ніж в сотні метрів. Декілька разів навіть падаю, і ще більше дряпаю коліна. Повзу ще деякий час на четвереньках, а потім розумію, що більше не можу. Я готова здатися, залишитися там і стати обідом когось з хижих тварин, або навіть лісових сутностей...

Просто лягаю на землю та з останніх сил перевертаюсь на спину. Сонце в очі не світить, бо його повністю закривають дерева, але я все одно накриваю очі передпліччям. Дихати дуже тяжко. Щоб зробити один повноцінний вдих, мені доводиться робити декілька маленьких поспіль.

Я не знаю скільки так лежу, може декілька годин, а може хвилину – відчуття часу абсолютно збивається. Отримані поранення печуть і додають набагато більше дискомфорту. З нею було легше впоратися. Вона навіть не чинила опору.

Раптом чую біля себе чиїсь кроки. Мені було вже навіть все одно хто це, або що це. Я не мала сил щоб тепер навіть банально прибрати передпліччя з обличчя.

Відчуваю, як чиїсь пальці проводять вгору по моєму плечу і лізуть під спину. В наступну секунду моє положення змінюється на сидяче. Рука падає вниз сама, та я знову стогну від болю. Відкриваю очі та бачу перед собою стурбоване обличчя Лева.

З моїх очей самі по собі починають текти сльози, я навіть не знаю чому. До того, як я побачила його, я так не реагувала. І мені хочеться обійняти його, притулитися до плеча, але все що дозволяє зробити слабкість – просто продовжувати сидіти з його підтримкою та нічого більше.

Ми обидва мовчимо, але зараз для нас це навіть більше, ніж слова. Я знаю, що він хоче сказати багато чого, але розуміє, що я не в тому стані. Викладач обережно бере мене на руки, щоб не зачепити рани і несе мене до виходу з лісу. В його обіймах тепло, здається, вони навіть виліковують мене, але це відчуття обманне. Хочу повернути голову до його плеча, але раптом хвиля болю проноситься по моєму тілу.

–Спробуй не рухатися, так буде краще. – Все що каже він, але в цьому голосі чується просто величезна кількість переживання.

Зараз він турбується про мене, проте коли знайдуть Романа, він може зненавидіти мене. Розумію, що сама в цьому винна, але...

Та дівчина яка була раніше висловила б своє невдоволення словесно і ніколи б навіть не подумала про вбивство. Її зламали темні чари. Вона зламала ними сама себе.

Та дівчина яка була раніше, здивувалася, якби дізналася, що такий ненависний їй викладач помер, можливо, вона навіть була б трохи засмучена, але в глибині душі, вона б раділа, бо ніколи в житті більше б не почула його безпідставні звинувачення...