#MoonChaiStory #Стейсі/Марія #F #Б #Міні #Закінчений
На дворі вечоріло. Хоча чарівні сутінки вже майже заполонили небо, надворі досі чувся сміх, розмови і навіть крики студентів. Деякі, схоже, тренували прокльони, тому за вікном можна було побачити літаючі речі, чи людей, вогонь і різнокольоровий туман.
— Вони взагалі замовчують сьогодні? — Настя знов була не в дусі. Хоча, з моменту її прибуття в академію, інакше і не було.
— Я пропонувала піти до бібліотеки. Там тихо. — Марія схилилась над картою зоряного неба, час від часу роблячи якісь позначки. На підлозі було розкидане письмове приладдя і кілька підручників, а сама дівчина сиділа на ліжку, поклавши на коліна велику «Зіркову енциклопедію» і свій ґримуар поруч. Сутність, що парувала в кутку під стелею, інколи наближалась до дівчат. За цей місяць Стейсі вже встигла звикнути до «згустку негативної енергії», як вона назвала її на першому тижні.
— І як вчора, зустріти Стефанію? Ну ні, дякую. Мені її на парах вистачає.
Марія відірвала погляд від енциклопедії. Ґірс сиділа на своєму ліжку, зігнувши ноги, і повторювала матеріал до завтрашньої історії магії. Темне волосся сяючим водоспадом спускалося по плечах, падаючи на випираючі ключиці. Кроп топ і міні юбка обрамляли струнку фігуру, а в загадковому світлі західного сонця, що м’яко освітлювало саме її половину кімнати, вона виглядала наче богиня. Для Марії вона саме нею і була.
— Ти дивишся вже 15 хвилин. Я звісно знаю, що я гарна, але пам’ятай про особисті кордони. — Настя дивилась на свою споглядальницю, примруживши очі. Д’яченко зніяковіла. На щоках з’явився рум’янець і дівчина поспішила заховатися пасмами свого довгого, білявого волосся. Кілька секунд панувала тиша.
— А чого ти сама не пішла до бібліотеки? — Тихе запитання сусідки змусило серце битися в такому швидкому ритмі, наче Марія тільки но пробігла крос. Думки гарячково зміняли одна одну, нарешті поступившись одній.
— Мені нудно займатись на самоті. — Пожала плечима Д’яченко, сподіваючись, що легка паніка не відбилася на її обличчі.
Знов запала тиша. Та не пройшло і десяти секунд як Настя підвелася і за два кроки опинилась біля Марії. Поставив одне коліно на ліжко і правою рукою упершись в стінку позаду сусідки, вона відібрала енциклопедію і кинула просто на підлогу, налякав при цьому Пухнастика. На обличчі Ґірс була рішучість, підозра і крапелька... Страху?
Серце знов почало колотити. Білявка сподівалась, що рум’янець на її обличчі не зовсім помітен і мимоволі почала намагатися вибратись.
— Що ти ро...?
Договорити їй не дали. М’які губи наполегливо змусили Д’яченко замовкнути. В голові запаморочилось, в ніс вдарив солодкий аромат лосьйону для волосся, яким Настя так часто користувалась. Кілька секунд і Марія ніжно відповіла, відчуваючи присмак шоколаду, який Стася так полюбляла.
Все вмить скінчилось.
— Я так і знала! — З цими словами Ґірс сіла на своє ліжко, відкинувши голову назад і полегшено зітхнула. Хорсівка торкнулась своїх губ руками, наче не вірячи, що це їй не примарилось.
—Ти нічого не хочеш сказати?
— Ну, в тебе стійка помада.
Стейсі закотила очі.
— Господи, та просто признай, що я тобі подобаюсь. Гадаєш я не бачу твоїх поглядів?
Марія знов почала нервувати.
— То ти це зробила просто щоб перевірити. — Білявка підвелась.
— Балда, на мене так пів академії дивиться. Гадаєш, шо я до кожного так лізу цілуватись щоб просто перевірити?
Паніка поволі почала відступати. Полегшення і радість заполонили тіло.
— Тобі просто важко визнати, що я теж тобі подобаюсь.
Здавалось, обуренню Стейсі не було меж. Поміж тоненьких бров лягла зморшка.
— Чому це важко?! Зовсім не важ...
Тепер була черга Марії затикати сусідку. Вона готова була віддати все, аби тільки частіше відчувати цей солодкий присмак, від якого підкошувались коліна.
Д’яченко сіла ко ліжко, тримаючи Стейсі за талію і прибираючи з її прекрасного обличчя волосся. Студентка відчула м’який дотик до своєї щоки і такий самий до потилиці.
Сонце вже зайшло, але дівчата навіть не думали увімкнути світло. Тиша і темрява надійно ховали коханок від незванних гостей. Чи майже ховали...
— Гей, красуні, ви спите? — Разом зі стукітом почувся голос Даниїла з-за дверей.
— Пішов звідси! — Пролунали йому в відповідь два голоси.
— Йой, які ви злі.
Цієї ночі одна з кроватей так і залишилась порожньою.