#MoonChaiStory#MCS #Ліс #Юліан #Єрем #ЮліанЄрем #S #В2 #романтика #магічніістоти #словянськаміфологія #Закінчений #Міні #еротика #PWP #Гумор
Артерка: RinRin
Шелест крил змінюється на кроки, якомога далі від людських очей, і Ворон приєднується до групи, поки повз нього прожогом проскакують Юліан та Єрем, щось активно та якось агресивно обговорюючи.
– А ти ще хто? – Станіслав без будь–яких привітань скоса поглядає на новоприбулого. Поки не отримує запотиличника від Марени.
– Вибачся перед паном. Скільки вже можна повторювати: не пащекуй! – дівчина вичитувала рудого хлопця так, що це викликало не більше ніж посмішку. Хоча Ворон знав, що дай їй зараз більше приводу для злості, і Пані доведеться не солодко.
– Вибачте… – бурмоче Станіслав.
– Я тут приглянути за вами та допомогти добратися до потрібного…
– Годі! – Єрем так голосно вигукнув це слово, що неподалік з гілки зірвалося декілька круків, від чого Ворон ледь не скривився.
– Ой лишенько, вони досі сваряться. Може піти їх помирити? – Марена заламувала руки та витягувала шию в намаганні розгледіти, що там робить Водяник разом з Блудом.
– І потрапиш під гарячу руку. Не підходь до них, – Станіслав показово відвернувся, – краще пошукаємо поїсти, поки на нас знову не напали мерці чи ще щось по гірше, – він кинув погляд на Зеленооку, на що та зашипіла.
***
– Ти не мав лізти, бо ти поранений.
– До чорта мені здалися твої повчання, ти теж отримав добрячого прочухана, Юліане. Якби не настоянка, яку приніс Ворон…
– Вужику, ти зараз точно не в тому стані, щоб боротися зі мною і тим більше – лізти до мерців так, наче ти не можеш померти.
Єрем склав руки на грудях.
– Годі!
Юліан округлив очі, а потім вишкірився і наблизився, заглядаючи в глибокі очі Блуду.
– Маєш гарний голосочок, перлинко, але краще нехай би ти так кричав від задоволення.
– Я ж просив – не при всіх, – Єрем уперся долонею в плече Водянику, від чого очі парубка заіскрилися і він посміхнувся ще нахабніше. Юліан вхопив Єрема за руку і потягнув глибше в ліс, так щоб їх сховали товсті стовбури та туман.
Єрем не пручався. Позволікай Юліан ще кілька секунд і він би сам його тягнув чимдалі від зацікавлених очей їх кострубатої компанії. Вони зупинилися біля якогось випадкового дерева, бо заходити далі досить небезпечно. Та і зараз вони ходили по лезу: якщо зараз вигулькне знову натовп мерців – двоє поранених сутностей навряд чи зможуть з ними справитися, а Магда знесе йому голову, якщо дізнається, що він покинув Марену.
Юліан стягнув свою сорочку і припав до його губ в п’янкому поцілунку, смикаючи Єрема на себе. Крижані, злегка вологі пальці торкнулися попереку Блуду і він ледь стримав стогін.
– Ти ж так кричав… – гарячий подих Юліана торкнувся вуха Єрема і парубок закинув голову, боляче стукнувшись об стовбур. – Тепер можеш тут кричати скільки хочеться, вужику…
– Мрій.
Юліан тихо захихотів і притиснувся до Єрема ближче, а його вологий язик проводив доріжку від кадика до підборіддя, щоб знову після цього зануритися в глибокий поцілунок. Єрем вже зовсім втрачав будь–який контроль, а в штанах ставало все незручніше, поки Юліан не провів між його ніг рукою.
Стогін, який вирвався, більше нагадував шипіння зі свистом, бо йому довелося сильно стиснути зуби, намагаючись його втримати.
Єрем вхопив Юліана за руку, але не відвів. Він дивився в його блідо-голубі очі, в яких плюскотіло зараз лише одне: хіть і нестримне бажання володіти.
– Назад дороги не буде… – Єрем облизав губи, які вмить пересохли, коли Юліан відсторонився. В горлі теж задерло.
– Мені до тебе дорога* – промовляє Юліан, дивлячись прямо йому в очі, навіть не кліпаючи, і тягне сорочку Єрема, з якої той вислизає без будь–яких заперечень. Дозволяє стягнути з себе весь одяг, який тільки заважає. Він повністю віддається його владі, але на своїх правилах, хоча і знає – Юліан ніколи не заподіє йому зла. Те, як він його пригортав до себе, як притискав до стовбура, намагаючись захистити своїми руками його спину і в той же момент стискав його талію до червоних відбитків пальців і залишав на шиї свої помітки, зводило Єрема з розуму.
Він брехав собі.
Він брехав йому.
Він брехав всім.
Він все одно опинився тут, посеред Лісу, сам на сам з Юліаном, який дивився лише на нього весь цей час, а він вперто ігнорував. Бо брехня була такою солодкою. Рятувала його пошматоване серце, перетворилася на його броню, сплелася з його темрявою, стала його другим «Я».
Йому більше не потрібна ця брехня.
– Хочу побачити тебе справжнього… – Юліан шепоче, а Єрем киває. Мить і його огортає темрява, яка клекоче в ньому силою. Лоскоче його почуття, підсилюючи їх.
Темрява, в якій він хоче бачити лише одне світло – Юліана. І той дивиться на нього заворожено. Не вважає його монстром чи вбивцею. Очі Юліана починають світиться бірюзою, від якої Єрему аж паморочиться голова. Він ніколи не показував йому…
– Ти весь чудовий. До кожного кінчика твоєї тіні.
Юліан швидко знаходить його рот, запускаючи свій язик так глибоко, що Єрему здалося – він зараз добереться до його серця. Так же вправно Водяник знаходить і його член, стиснувши його у своїй руці та з горла Блуду виривається протяжний стон. Але Юліан не дає йому насолодитися, закидає його ногу і входить.
Єрем втрачає контроль над темрявою і вона зникає. Він хапається за плечі Юліана, тяжко дихаючи, бо це було занадто неочікувано і дещо неприємно, хоча здавалося буде гірше. Єрем хочу видавити з себе якийсь прокльон в сторону Водяника, але той робить ще рух і вибиває стогін. Ні про які слова не йде мова. Відчуття змінюються і стає настільки душно, жарко і волого, що він просто продовжує триматися за плечі Юліана.
– Не… мовчи… – кожне слово Юліан супроводжує рухом. Вони вже не переймаються, що сюди прийдуть мерці чи суне носа Марена, тому Єрем не стримується. Голосне стогне і повторює його ім’я.
– Юліане…
Водяник тримає його міцно, так щоб Єрем не звалився від поштовхів.
Гострі кігті Юліана залишали на його тілі червоні доріжки подряпин, за що Єрем не залишався в боргу – плечі, ключиці та шия Водяника стали головною ціллю його зубів та губ.
Якби він був людиною – він би став грішником рівно в той момент, як тільки Юліан вперше торкнувся його. А після його не врятувало б навіть покаяння, бо він би не покаявся. Ніколи в житті.
Людське життя вже не здається йому таким заманливим, бо без Юліана тепер все здається лиш прісною водою, якою він давиться.
А він хоче його всього. Щоб він не відводив своїх бірюзових очей, щоб торкався його всюди, щоб тримав його у своїх обіймах і був поруч. Щоб як зараз, брав його десь посеред Лісу, який кишить живими мерцями, бо це все, що йому зараз потрібно. Захлинатися у своїх стогонах, тонути в цих почуттях…
Він би залишився з ним?..
Задоволення пронеслося нестримною хвилею по всьому тілу. Юліан теж тяжко дихав, але не випускав Єрема ні на секунду.
– Наступного разу я все-таки затягну тебе до свого підводного замку…
– Мрій…
***
– Щось вони там довго? Може їх з’їли мерці? – дівчина перелякано поглянула в лісову гущавину. Ворон прокашлявся.
– Не думаю.
– Треба сходити перевірити. Не можна їх так залишати.
– Не думаю, що їм потрібні глядачі.
Марена здивовано перевела погляд на Ворона, який ніяково намагався підібрати вдалі слова, бо Єрем просив його поводитися, як людина.
– В таких делікатних справах…
Зеленоока вискочила із–за куща, де просиділа надута весь цей час, бо Станіслав назвав її «болотною жителькою» і вона його ледь не загризла, якби Марена з Вороном не втрутилися.
– Весна вже позаду, а Водяник все старається завести потомство.
Марена глипнула на неї великими, як блюдце очима, а потім залилася соромливим рожевим рум’янцем. А Зеленоока все не зупинялася.
– Руденькому я можу розповісти цікавіше.
Станіслав вихопив ножа і Марена почала махати руками, зупиняючи парубка і захищаючи Зеленооку, яка не могла зупинитися дзвінко сміятися.
Ворон подивився в небо, мріючи якомога швидше повернутися до своєї Пані, бо ці балачки вже зводили його з розуму. І здалися йому ці проблеми?.. Від кохання одні біди.
*Щоб позбутися Блуду можна зігнутися, подивитися поміж ноги і сказати "Мені туди дорога"
Бідна Марена, так хоче дізнатися, що ж там у них відбувається, а її все не пускають 😂
Але насправді твір дуже гарний, сподобалося, що у тебе акцент на почуттях, що наявні сцени, що викликають різні емоції, ти справді класно пишеш 😌