Butterfly effect(3301). Частина перша.

#MoonChaiStory #MCS #Ліс #Фентезі #Дарк #Драма #Ангст #Hurt/Comfort #В2 #M #F #магія #AU #ВПроцесіНаписання

_________________________

_________________________

Угода

— Що?! Та не може такого бути! — мавка ледь не підстрибувала на стільці від невдоволення. Вона міцно стискала свою білосніжну сукню та рвала зубами власні губи, що тепер кровоточили гірше за тіло нещодавно вбитого вовками мандрівника.

Рудоволосий чоловік передав назад листок, що передбачався бути їхнім з мавчиною організацією контрактом, проте у полі для підпису було пусто:

— Усе саме так, як ви почули, паніє. Ми не приймаємо умов цієї угоди.

Почувши це, мавка схопила документ у надії врешті-решт побачити те, що хотіла: пару закарлючок, виведених дорогим золотим чорнилом, що врятували б її від гніву начальниці.

— Ви! Ви навіть не офіційні представники організації! Я не можу бути впевненою, що це не підробка і ви не дієте за їхньою спиною! Ви — лише охоронець, Станіславе! — викрикнула вона, розлючено кидаючи папір на стіл, б'ючи кулаками по дереву, — її погляд палав.

— Ви також, Зеленоока, — абсолютно спокійно, на контрасті з емоційною співрозмовницею, промовив той. — Наскільки мені відомо, серед ваших колег ви знаходитесь на низах, — Станіслав ледь помітно посміхнувся. — Я очікував побачити тут когось вищого за посадою, або ж навіть саму Вінценосну, — він склав руки у замок і поклав на них голову.

— Однак я вас не підведу! Ну... ну будь ласка, молю! Ви не можете просто так відмовитись! — тон мавки змінився на плаксивий, дещо неприємний, проте вона трішки попустилась. На її обличчі з'явилася сумна усмішка; її руки потягнулися через довгий стіл, аби взяти у свої блідо-зелені долоні руки співрозмовника.

— "Ні" значить ні. Наразі ми знайшли кращу угоду з іншою організацією. Ваша тепер не становить для нас цінності, — він притягнув свої руки ближче до себе. Зеленоока вперше настільки низько падала навколішки перед кимось, крім Вінценосної.

— Дайте вгадаю... Ті слизькі п'явки? Так?! Відкрита контрабанда, браконьєрство! Вони зроблять лише гірше! Ну, не будьте настільки безвідповідальними, ви, "люди", завжди вміли думати наперед, чому ж зараз це не працює? Ми вам допоможемо... Війна не торкнеться вас, якщо ви будете з нами! Будь ласка, я вас прошу вдруге. Заради вашого ж блага! — вона вже усима силами видушувала з себе сльози, проте навіть істерика не змусила Станіслава змінити вираз обличчя.

— Пані Магда озвучила нам свій вердикт — ні, — Чоловіку знову прийшлось прибрати свої руки, яких мавка досі марно намагалась торкнутись. Та знову змінилась у обличчі від такої холодної, категоричної відповіді та швидко витерла з лиця усенькі майстерно награні сльози.

— Чому ви такі дурні?! Ну і не треба! Не сильно й хотілось! Невдовзі самі до нас на колінах приповзете, от побачите! — вона на мить замовкла. — З тими креветками під рукою! — Зеленоока вирівнялась, проте було помітно, що горло її почало боліти від такої кількості злості та образ у голосі. Мавка нервово ковтала слину через напруження.

— То вони п'явки, чи креветки? Визначтесь уже з цією ідіотською назвою, або називайте їх як належить, — хлопець, лукаво посміхнувшись мавчиним словам, підвівся: розмова була закінчена. Він завів стілець за стіл, розвернувся і пішов, швидко поправляючи свій одяг.

— Та! Що б його! — Зеленоока вдарила долонями по столу, що аж всі папірці, що там лежали, попадали на підлогу.

Станіслав уже був біля дверей на вихід, де стояв високий чорнявий чоловік, що з цікавістю перевозив погляд то на промінь сонця, то на стіл "переговорів".

—Кхм... Як бачу розмова не дуже пройшла. Так? - запитав він обережно Станіслава, переводячи погляд на свого колегу.

— Так... Знаєш, навіть якби ти пішов, то все б скінчилось так само. Не варто було покидати Пані заради цієї розмови, — він стиснув зуби, проте розслабився, коли на його плече лягла легка рука.

— Не переживай, з ними Блуд, — Ворон зазирнув у очі Станіслава, досі усміхаючись так, що його рот був схожим на дзьоб.

—Ага, і він також знає які ліки та їх пропорції, що потібно прийняти Пані? — його брови стрибнули у запитанні.

— Я йому залишив список з точними інструкціями, — чоловік задоволено прикрив очі та склав руки позаду своєї спини. Станіслав тихо приснув від сміху

— Наш Блуд читати вміє? Не знав, — після цих слів навіть його колега тихо посміявся. — добре, пішли, Вороне, нам пора, — вони вийшли з зали, залишаючи Зеленооку наодинці зі своїм гнівом у кімнаті, залитій промінням золотавого сонця.

***

Чоловіки вже спустились довгими сходами, обговорюючи цю саму угоду. Теперішні ситуації змушують мисливців триматись купи, прикривати проблеми кількістю, впливом. Зараз же Станіслав і Ворон сідають у дороге авто і прямують до їхнього штабу — потрібно повідомити Пані, що усі перемовини закінчено.

Ворон підсів до вікна, поглядаючи крізь червое скло; сонячні промені ледь проходили крізь них, тож у салоні було темно. Довелось увімкнути світло.

Проте вулиці досі жили своїм минулим життям; столиця зовсім не підозрювала про нову загрозу під назвою "війна". Люди, як і колись, вигулювали собак, споглядали спокійне море, що знаходилось недалеко від пішохідних доріжок. Словом, за сотні років життя ніяк не змінилось.

Проїжджаючи вулиці було чітко помічено білборд, на якому великими літерами написано: "Кінець світу зовсім скоро!". Можна подумати, що це лише якась дешева реклама або жарт, якби не величезне обличчя головного з наукової організації "Прозорі", як думав Ворон, проте імені його він не знав.

— Прозорі кажуть, що скоро кінець світу. Невже знову нашу планету має поглинути сонце чи метеор? — той відсторонився від вікна і спрямував погляд на Станіслава, аби поглянути на його реакцію, адже він завжди по-дивному реагував на будь-яку згадку про цих учених.

— Ага, чого вони ще там не казали? Я минулий кінець світу взагалі проспав, — рудий же навпаки, від нудьги став слідкувати за місцями, які вони стрімко проїжджали. І справді, до цього кінець світу віщували то на 1976 рік, то на 2085, а останній з прогнозів (не враховуючи цей), був у 2738, три роки тому.

— І взагалі, — додав він, — до того був лише один "кінець світу", після того й почався відлік нової ери, ти ж знаєш, Вороне.

– Але не всім був доступний такий величезний обсяг інформації... – Ворон умовк на мить. – Насправді щось таке знаю, але Прозорі майже нічого не розповідають про стару еру, тому здається ніби її взагалі не існувало.

– Я тобі більше скажу, у деяких архівах є записи про "до нашої ери", — Станіслав хитро поглянув на Ворона, оскільки був обізнаним щодо науки, очевидно, більше.

– Це ти про стару, чи що?

– Ні. До старої ери була ще одна, яка існувала перед початком старої. Тоді вони називали її "до нашої ери", а час у якому жили – "нашою ерою".

– Знали б вони, що ще існуватиме третя, - Ворон видав тихий сміх, причини якого Станіслав не зрозумів.

Ворон зітхнув:

– Лише людям мізки пудрять! Якби почали рахувати з першого року, і було б легше, – Ворон насправді розумів дурість цієї заяви, та вирішив, що це гарно розбавить занадто "прозору" атмосферу.

– Ха-ха, все одно нічого не змінилось би. Хоча ні, вони б навпаки так добавили ще одну еру, історію не викреслиш.

– А хотілось би. Ну, пам'ятаєш того... – прізвище відомого вченого плавало на поверхні свідомості фамільяра, але він так і не зміг його згадати. Взагалі той Прозорий уже настільки насолив усім, що люди влаштовували бунти, піджидаючи, поки науковець, ідучи на роботу, з'явиться під їхніми вікнами, і заливали його водою з відер. Чому тоді Прозорий не найняв собі охорону? Звичайнісінька жадібність. — Забув... — ніяково промовив він.

Ворон витримав коротку паузу, повільно аналізуючи їх розмову й генеруючи нові жарти, та вона могла б бути довше, якби не одна принагідна думка:

— Станіславе, тобі не приходило запрошення від Прозорих? Ніколи не повірю, що вони посміли згаяти такого чудового потенційного колегу, — пожартував Ворон. Проте бентежне мовчання Стаса змусило його усмішку зникнути з вуст.

— Листів із запрошеннями було багато, але я їх всі спалив.

Той зам'явся:

— А-а-але чому? Я не розумію, ти ж так мріяв стати науковцем!

— Ти так кажеш, ніби не знаєш, що буде, якщо я покину організацію. Та і залишати тебе, Вороне, і Блуда на Пані буде великою помилкою, розумієш? Страшно уявити, що станеться.

— Ми з Єремом не малі діти, Станіславе.

— Та невже! А хто ж у нас боявся говорити з Мавкою і стояв собі в куточку, розглядаючи стіни?

— Ой, та це інше!

Зовсім скоро за цією розмовою вони вже були на місці. Станіслав швидко відчинив двері машини, аби вийти з неї, та таким же кроком дійти до потрібної їм будівлі.

— Що сталося? — Ворон лише виймав із машини деякі сумки, що мав принести до кімнати Пані, тому не одразу помітив те, що було за назовні. Дощ тихо затарабанив по склу машини і почав розмальовувати підсохлий асфальт темними цятками.

— Почекай, я зараз, — брюнет вирішив не церемонитись і взяв у руки багаж і ліпучо-сріблясту парасольку. Розкриваючи її, він вийшов першим та обійшов машину ззаду. Тепер парасолька нависала над дверима машини зі сторони Станіслава (рудий страшенно не любив воду). — Провести ніжну леді до безпечного місця?

— Ти насміхаєшся!

— Перестань, я цього й не приховую, — Ворон розплився в теплій усмішці, але Станіслав прийняв його допомогу. Тепер обоє тримали чіткий напрям до кабінету пані Магди.