#MoonChaiStory #Лев/Марія #G #А #Міні #Закінчений
Цей вечір в академії не могло зіпсувати нічого. Дві години до початку комендантської. Як не дивно, за останній місяць не трапилося ні однієї бійки, чи шумної вечірки, тому вчителі, мимоволі, почали насторожуватись. Неофіційно вони зіставили розклад чергувань коридорами. Частіше за все чергували викладачі з вікнами серед пар, а деякі, з невеликим обсягом роботи й перевірок, і весь час від кінця пар і до початку комендантської.
І ось доля «нічного сторожа» випала на душу викладача історії. Вартуючи прохідну Хорсу, Лев насолоджувався тишею. Нелегко жити в місці разом з кількома сотнями юнаків і дівчат. Частина з них вже не діти, але ще не дорослі, чому вони самі заперечують. Доволі часто можно знайти пусті пляшки з-під пива, горілки, вина та інших алкогольних напоїв і все б нічого, але правила строго настрого забороняють спиртні напої на території академії. Хоча хто-хто, а Лев знає і, на відміну від багатьох інших викладачів, пам’ятає як це — бути підлітком, тому історик неодноразово закривав очі на явно п’яних студентів. Говорив з ними з цього приводу, звісно, але не видавав іншим вчителям, комендантці, чи ректору.
З іншого кінця прохідної почувся якийсь шум. Авілон повільно повернув голову в сторону джерела шуму. Першим він запримітив біло-золотий одяг і біляве волосся. «Марія» — пронеслось в голові, а посмішка осяяла обличчя. Та за мить його обличчя набуло серйозності. Хода студентки була нетверезою. Він швидко підійшов до Д’яченко і зрозумів, що не помилився. Характерний запах видавав дівчину з потрохами.
— Маріє! — Хорсівка підвела очі, схоже вона не очікувала зустріти когось з викладачів, тому зараз її очі злякано бігали коридором, а на вустах грала незграбна посмішка.
— Добрий д... Вечір, пане.
— Ти ж в курсі, що в стінах академії заборонені алкогольні напої? — Лев суворо дивився на студентку зверху вниз, дякувати своєму зросту, а Марі засоромлено опустила голову.
— Пробачте мені, я. Це просто...
Аде дізнатись, що там «просто» чоловіку не судилося. З іншого кінця коридору почулися кроки і голоси. Судячи з усього, викладачі. Подумки відправивши з десяток прокльонів невідь куди, він направився до кабінету історії, ведучи перед собою неродиму студентку. Зі сторони дівчини не чулося зайвого шуму. Схоже, вона випила небагато. Або для неї це було небагато, якщо зважати на запах пива, від якого ледь не нудило. Лев поморщився, гадаючи, чого ще він не знає про своїх студентів.
Кабінет зустрів їх приємною темрявою. Лев закрив двері, даючи Марії сигнал, щоб та мовчала.
Голоси ти кроки стихли. Авілон увімкнув світло і повернувся, приготувавшись до неприємної для обох розмови.
— Ну, розповідай, що в вас там трапилось? — Дівчина присіла за парту. Історик послідував її прикладу і взяв собі стілець, сідаючи напроти. Д’яченко дуже нервувала і ніяк не могла почати говорити. У Лева закінчувався терпець. — Я слухаю.
Третєкурсниця перевела подих і коротко промовила:
— Я дуже нервувалася через екзамени і однокурсник запропонував випити.
— Хто саме? — Відповіддю було мовчання. Викладач прикрив очі. «Дурепа». — Ти ж розумієш, що правила писані для всіх. Я дуже розчарований в тобі, бо гадав, що хоч ти поважаєш прохання викладачів. — Марі мовчала. — Я нікому не скажу за цей інцидент, але хочу знати, що це було вперше і в останнє.
— Ви не розповісте про це. Чому? — Дівчина дивилась тим самим поглядом, від якого у грудях теплішало. Знадобилося чимало зусиль, щоб не посміхнутися за звичкою.
— Тому що тобі явно не потрібні проблеми. — Студентка щось обдумувала, зминаючи рукав кофтинки. — А тепер тебе треба якось провести до кімнати крізь комендантку і...
Договорити йому не дали. Несподівано, Марі підвелася з місця і притягнула до себе історика. Присмак вишні і чарівне тепло її губ змусила чоловіка застигти на місці, хоч він і розумів, що треба її відштовхнути. Та за кілька секунд третьокурсниця сама відсторонилась. Яскраві, зелені очі дивиля вбік, оминаючи викладача. Занадто яскраві.
Лев вкотре за вечір зітхнув.
— Ти не пила, так? — Здається Марі окотила паніка, воно й не дивно. П’яному легше пояснити свою поведінку, тоді як до тверезого буде забагато питань. Щось в його серці відлягло кам’яною глибою, чи то своєрідне освічення в коханні, чи то розуміння, що це було зроблено не на п’яну голову. Д’яченко присоромлено і трішки злякано дивилася в парту. — Що ж... Гадаю тоді буде легше пройти повз комендантку.
— І... Все. — Марія здавалася зацікавленою, здивованою і обуреною одночасно. Вона нервово заламувала пальці, тому Лев, заспокоюючи поклав свої руки поверх її, відчуваючи, як вона слабо здригнулася. Зібравши докупи думки, він почав говорити, ретельно підбираючи слова:
— Про відносини між викладачем та студенткою не може бути й мови, я сподіваюсь, що ти це розумієш. — Плечі дівчини розчаровано опустилися. Лев прочистив горло і продовжив: — Ми поговоримо про це, коли ти закінчиш академію і здаси всі екзамени.
Д’яченко хотіла щось сказати, але певно передумала, так як знов опустила погляд вниз і замовчала.
— Але те, що мене дійсно цікавить, — історик вмить знову став серйозним, ловлячи на собі питальний погляд, — це де ти взяла алкоголь, і чому від тебе так тхне ним?
Знову зніяковіла пауза.
— Мені порадили облити пивом волосся та одяг, щоб було схоже, що я дійсно пила.
Якась частина Авілона радувалась, що це було саме так, але інша все ще мала питання.
— Хто порадив і звідки ти, най його, взяла пиво?
Знов мовчання. Лев знову зітхнув.
«Я з розуму зійду з цими студентами.»
Відкривши двері кімнати, Марі зловила на собі п’ять вичікуючих поглядів.
— Ну то що? Вдалося? Ти поговорила з ним? Зізналась йому? Що він відповів? — Соломія одразу підбігла до подруги з купою питань.
— Так, тихо, спокійно. Сядь і я все розповім.
— Тебе не відрахували? — Пропустивши прохання Марії, продовжила марівка.
— Та не відрахували, заспокойся вже. — Дамелі закотила очі. — Лев завжди прикриває всіх студентів.
— Підтверджую. — Даниїл широко всміхнувся, лежачи на Марійчиному ліжку. — Що правда його нотації дуже давлять на п’яний мозок. Але уся Мара йому вдячна.
— О, це так. Одного разу він прикрив мене перед коменданткою, коли я запізно поверталась до кімнати...
— Так замовкніть всі! — Перервала Стейсі Солу. — А ти розповідай.
Марія прикрила двері і направилась до свого ліжка.
— Злізь, будь ласка.
Даниїл награно-благально подивився на Д’яченко.
— Благаю, не зганяй. Я ж просто лежу.
— Якщо ти не злізеш сам — я тебе зіштовхну.
Набурмосившись, хлопець рвучко зістрибнув з ліжка і всівся на підлозі біля мовчазного Єсена.
Марі зайняла місце Даниїла.
— Ну? — Нетерпляче поквапила Стейсі сусідку.
— Він сказав, що поговоримо про це, коли я закінчу академію.
— І все? — Стейсі розчаровано зсутулила спину. — І заради цього ми тебе тут годину чекали?
— А що ще він повинен був казати? — Нарешті заговорив Єсен. — Відносини з ученицею значно зіпсують його репутацію. Я попереджав.
— Спокійно, шановні. Він сказав, що вони поговорять про це, коли Марі закінчить академію, отже можливо, що вона йому теж подобається. — Марівець повернувся до дівчини. — А ну розкажи, що взагалі відбувалось.
Д’яченко зібралась з думками і почала:
— Ну, я зустріла його в прохідній Хорсу, від відвів мене до кабінету, прочитав нотації щодо алкоголю і я хотіла вже зізнатись, але потім все ж вирішила спробувати план Дані.
Хлопець схвально усміхнувся, в той час як Єсен суворо і трішки злякано подивився на Марі.
— Нащо саме його?
— Ну так він зрозумів, що я не пила і зробила це на тверезу голову, а ще він не відштовхнув, тож, скоріш за все, симпатія взаємна. — Д’яченко почервоніла. — Тож план Дані виявився дієвим.
— Мох плани завжди дієві, крихітко.
— А якщо б вас хтось помітив? Це могло дуже зашкодити йому.
— Та годі тобі, Єсен. Все ж обійшлося. — Соломія легенько штовхнула ліктем старосту.
— Дійсно, козаче, чого ти? — Даня притягнув хлопця до себе і, поцілувавши у скроню, обійняв зі спини. Тепер червонів вже Єсен.
— Чекайте. Тобто ви хочете мені сказати, що я задарма протягнула в школу алкоголь, ризикуючи бути спійманою? — Дамелі склала руки на грудях і гнівно дивилась на Марі.
— Ну-у... Виходить, що так... — Д’яченко знітилася під пильним поглядом старшокурсниці. Пиво дійсно було використано дарма і взагалі план з алкоголем був доволі хитким і необачним, про що дівчині не без засудження вже встиг повідомити Лев.
— Чудово. Знаєте що?...
Раптом двері кімнати розпахнулись, пропускаючи вічно невдоволену комендантку.
— Ви час бачили, чи ні? Комендантська година для кого запроваджена?
Стейсі хотіла вже відповісти щось, мабуть, у своєму стилі, але Соломія її випередила:
— Ой, точно, в мене ж завтра купа справ! Треба виспатись. — І, минуючи комендантку, дівчина побігла назад до свого гуртожитку.
Та, в свою чергу повернулась до решти гостей:
— Щоб через п’ятнадцять хвилин всі були у своїх кімнатах. У своїх, Іващенко. Взнаю, що ти знов до когось вночі навідувався — виселю!
— Зрозумів, сьогодні навідуються до мене. — Даниїл квапливо поцілував Єсена, швидко пройшовши повз жінку махнув на прощання. — На добраніч.
Дамелі та Єсен пішли самі.
Цієї ночі заснути було складно. Купа думок ніяк не хотіли залишати голову, весь час прокручуючи момент розмови, поцілунок, суровий погляд та теплі руки Лева. Марі залишилось два роки навчання. Хто знає, що трапиться за цей час? А якщо Лев дійсно сказав це, просто, аби не псувати свою репутацію? Що як насправді він нічого не відчуває? Рази чотири за ніч Стейсі невдоволено просила нарешті заснути, бо, з її слів, Марі «занадто голосно лежить». Щоб це не значило. Та все ж провалитися в сон вдалося лише під ранок із заспокійливою думкою, що першою парою буде історія.