#MoonChaiStory #MCS #Ліс #Єрем #Ярослав #укрреал #Драма #Hurt/Comfort #В #M #подорожавтостопом #ВПроцесіНаписання
_________________________
_________________________
Ніж
12:45, 15 червня.
—Чого нас так трясе? - Ярослав ледь не хапався за руку Єрема, здавалось, що і пасок безпеки не вбереже його від цих "американських гірок на мінімалках".
—Ями, любчику, ями - усміхається водій постукуючи по рулю пальцями. – Люблю Житомирщину!
—Та я також, от тільки дорога... - він хапається за ручку зверху, та здається асфальт порівнішав.
—Та я ту родився - Єрем щось виглядає, та сигналить. Лише потім Ярослав помічає, що то група підлітків, що катаються на роверах. Ті махали водію, та, здається, оцінювали його по шкалі " чи помахає"
—Та-а-а? - здивовано протягує хлопець, поки Єрем лише скептично дивиться на нього:—Так дивує? - одразу після цього Ярослав кладе руки на коліна, та вирівнявся, стримував сміх:—Ні!
Після розслабився, приліг.
—Знову спати?
—Лише подрімати, я давно не спав нормально!
Єрем лише підіймає брови:—Ну, ну.
***
Руки тремтять, а ноги підкошуються. Він знову та знову падає, таки добирається до цілі, ванна кімната.
Ярослав тисне на двері, а потім підпирає їх собою. Пробує зачинити їх на замок, та пальці зрадницьки не можуть нормально схопити його.
Тож у істериці, б'ючись, аби тільки не дати йому проломитись він знову та знову хапається за двері.
Як тільки замочок щолкає Ярослав відпускає і падає, прямо таки вдаряючись куприком об холодну плитку.
Розминає пальці босих ніг, занадто холодно, та це вже здається нормою. Він звик до постійного холоду, до побоїв. Чи він лише так думав? Брехав собі?
Зараз же сльози повільно течуть його обличчям, поки у двері не почали гучніше стукати.
—Відчиняй, падла!
І Ярослав заливається ще більшими сльозами.
Йому тоді було, зараз і надалі буде страшно, він боявся його все життя.
Лізе, пробує встати та щось схопити у руки. Цим виявляється сумочка, де зазвичай матінка хлопця клала якісь свої речі.
Особливо бритви.
Вона з гуркітом падає на підлогу, і здається щось у середині розбивається. Ярослав прикриває голову неначе кусок звідти може потрапити йому на голову та розбити її. Це вже як звичка.
А потім починає ритись, шукати. Хоча постійно приходиться змахувати сльози з обличчя.
Станки, станки, нікому не потрібні старі пусті станки! Він проривається руками далі і витягає довгоочікуване потрібне лезо.
Пробує знову підійнятись, тож хапається за пральну машинку з котрої недавно скинув сумку.
Дивиться у дзеркало.
Його обличчя все червоне, розпухле од сліз та істерик, мокре, сльози все ще стікають його обличчям. Волосся заплутане і ніяке. Зібрано у не обережну ґулю, лиш би було зручно.
Вільна тілесна футболка з якимось облізлим принтом.
Він огидний, сам Ярослав вважає себе огидним.
Підносить лезо до горла злегка задираючи голову до верху. Пробує розгледіти місце де краще різанути вену, чи сонну артерію. Він не розбирається, але знає, що треба різати саме тут.
Зараз замахнеться, з шиї потече кров, Ярослав впаде на землю поки не помре.
Та замість цього лише впускає лезо тремтячими руками, та і за ним падає на плитку. Все ше холодно.
Побої на ногах давали про себе знати.
Відхекуючись Ярослав узяв у руки лезо, та цьго разу припідніс його до ніг задираючи шорти.
Перший поріз б'є сильною біллю, та після цього руки тягнуться нанести ше один. І ще, ше. Кожного разу червоні паралельні лінії все прикрашали світлу шкіру, а біль замінився полегшенням.
Якимось приємним пощіпуванням, легким гудінням та гарним червоним.
Наносив порізи поки він не заспокоївся, поки руки не втомились, перестали так міцно стискати бритву, а ноги не кровоточили так сильно, що у голові крутилось.
Зараз для нього були байдужі слова поза цією кімнатою.
***
Ярослав підривається, чуть не б'ється головою об лобовуху. А на обличчі Єрема тривога за супутника.
—Поганий сон? - обережно питає він, а Ярослав лише обережно, боязко, киває.
Його голос зрадницьки тремтить, як і він сам: — та т..так, буває... - заікається, злякано поправляє своє волосся, завертаючи його назад, через що те незграбно падає на обличчя знову.
Він чує, як Єрем висовується з вікна, а потім щось кричить: — Самі пішли нахуй!
Повернувши увагу на дорогу вирішує пояснити: — Факи мені тикають.
Та Ярославу здається байдуже, він нервово сміється на ці слова, наче пробує вдати зацікавленість. Та от Єрем занадто добре його читає.
—Давай, розповідай, що там снилось. - впевнено каже він, а потім перводить суровий погляд на хлопця, через що той лише смикається.
—Не треба так на мене дивитись...
Журба здивовано підіймає брови:— а як по твоєму я маю дивитись?
—Нормально.. - Ярослав ковтає слину, але так і не глянув у сторону Єрема.
Помічає лише те, що водій якось нервово стикає кермо, поглядує на нього та чеше потилицю.
Наче не витримує цієї атмосфери й настрою Ярослава: — Добре, сорі, не знаю за що, але сорі. Так піде? Не дивитимусь на тебе, раз такий нєжний.
Ярослав невдоволено шморгає носом:— Ні.
Єрем закочує очі:— ну то визначся, нє? А то мізги мені..кхм кхм. - кашляє у кулак. Здавалось, що він старанно пробує вдати, що нічого не сталось, та залишки злості і втоми все ще на його обличчі.
А Ярослав далі думає, тупиться у телефон, очікує зловити зв'язок заодно заспокоїтись.
«Давай повернемо все?» - повідомлення, котре він побачив першим, а потім одразу заблокував користувача. Користувача, що був підписаний у нього як: "Ідіот, йобнутий гомофоб, ред прапор, гандон, я сумую сука". Останню частину варто стерти...
-"чому він не був у блоці до цього?" - думає Ярослав, а потім згадує, як на п'яну розблокував свого колишнього і написував йому любовні листи.
***
14:56, 17 червня.
Яриченко знову підіймає погляд. Музика стала тихішою, хоча зазвичай Єрем підкручує її вище. Так, наче він хотів чути щось окрім неї. Якби Ярослав був дуже сміливим, то подумав би, що хотів чути його. Але він мовчав.
Мовчав до моменту, як на дорогу швидко вибігла, чи точніше сказати вискочила, тварина. Вони ж йшли на повному ходу на неї, поки та лише тупо дивилась на автівку.
—Стій! Зупини! Зупини! - кричить Ярослав, та водій не зупиняється, лише здивовано поглядує на нього:—Сука! Єреме, там олень був! Ти збив оленя! - він смикає його за плече, а Журба лише роздратовано шипить.
—Та не було там ніякого оленя!
—Це ти сліпошара, зупини!
—То ти галюни зловив. - тон його став м'якше, може це тому, що Ярослав перестав його штурхати, бо зрозумів, що так до аварії не далеко. А може тому, що просто змирився зі своєю участю підібрати цього хлопця.
—Ні, зупини! Ми ще не так далеко!
Єрем закочує очі, та таки здає назад, обережно, дивлячись у вікно. Він зупиняється і дозволяє Ярославу, і собі, вийти.
Він вибігає, таки вискакує з салону та біжить трасою, але нічого і нікого не бачить вже. А поки Єрем користується можливістю засмалити цигарку.
Ярослав мовчить, довго та муторно, настільки, що Журба не витримує і підходить до нього, ніжно кладе руку на плече:—Ну що, знайшов свого оленя?
Ярослав сумно хитає головою, а потім знову оглядається.
—Кажу ж, галюни зловив. Це тому, що ти не спиш нормально. - він обережно розвертає його та усміхається прямо таки в сумне обличчя. - заїдемо до заправки і я візьму тобі гарячого шоколаду.
—Не треба! - вперше за цей час подає голос Яриченко, та у очах Єрема лише сміх.
—Ну-Ну, побацим побацим.
***
Вони продовжили дорогу, а Ярослав все думав про цю ситуацію. Те, що загалом сталось здавалось фантастичним. Він же точно бачив там оленя! Та таки, здається, прийдеться змиритись з тим, що він зловив "галюни".
Яриченко позіхає, а потім відривається від бокового вікна у котре постійно дивився, помічає, що вони у місті і Єрем зупиняється.
Він злегка підморгує йому, а потім виходить з машини, щось говорить з людьми, а потім підіймається назад до Ярослава: — підіймайся! У нас є десь година часу на те, аби розім'ятись!
***
Грузчики щось перемовлялись між собою роблячи свою роботу, розгружаючи коробки, а Ярослав лише зацікавлено дивиться на те, як чоловіки та жінки носять туди сюди свої тяжкі ящики.
—Спочатку зазирнем в АТБ - роздумуючи говорить Єрем, а потім смикає Яриченка за плече – ти мене слухаєш?
—Так! - він поправляє волосся та одяг – пішли!
Журба занадто швидко опинився попереду нього, тож прийшлось трохи підбігти, аби знаходитись ближче. Ярослав чи то через зріст, чи то через те, що розглядає усе підряд, значно повільніше крокує, ніж Єрем. Постійно приходилось його ловити, бігти за ним, доки вони не дійшли до бажаного АТБ.
Єрем усміхається, а потім бере Ярослава під руку:—Я знаю короткий шлях до випічки - шепоче він.
—Короткий шлях?... В магазині? - та не встигає Яриченко обдумати це, як Журба вже ховається за стелажами рядів.
—Гей! - кричить Ярослав, на що деякі з покупців повертаються до нього звертаючи свою увагу, а він лише біжить аби знову наздогнати цього чоловіка.
—Яка краще, з вишнею, чи з маком? - роздумує Єрем в голос, здається питає саме думки Ярослава.
—З абрикосом.
На що Єрем кривиться: — Іу...Ще скажи, що ти родзинки з паски не випльовуєш - та у відповідь лише мовчання — страшна ти людина, Ярославе... Як і мій брат, він також любив з родзинками
—О-о-о, то ти не єдина дитина в сім'ї? - Зацікавлюється Ярослав.
Журба сміється:— звісно ні! Ми - сім'я глибоко релігійних людей - прикладає руку до своїх грудей чим перекривлює, напевно, слова когось зі своїм батьків-— У мене був брат і молодша сестричка
—Був?
—Ну є, смертну кару в Україні ж скасували - каже він, а після бачучи обличчя Ярослава сміється - жартую, ми просто спілкування не підтримуємо. - він таки обирає слойонку з вишнею, та кладе одну в пакет. А потім і з абрикосом, і це кладе у ще один. — добре, пішли далі.
Вони взяли ще води в дорогу, а потім на касу. Ярослав вже помітив, що Єрем мало їсть, тому нічого не казав за такий об'єм їжі. Зазвичай, коли вони з сім'єю їхали, то брали з собою всю кухню. Зараз же тільки глянь на це і можна плакати.