Нічне чергування

#moonchaistory #Олександра #Анастасія #Лев #Марія #Флаф #Романтика #Б #G #F

Від лиця Олександри

Чергування. Була спокійна, ясна ніч. Ліс спить і лише вовки виють далеко-далеко. Як дивно, що ніхто ще не порушив комендантської години. Зазвичай марівців в цей час дуже багато. А я лише рахувала хвилини до ранку, щоби нарешті відпочити після тяжкого дня, наповненого парами.

Зрозумівши, що все тихо і можна видихнути, я сіла під деревом та на секунду заплющила очі. Головне зараз не заснути. Але щастя було не довго. Чиїсь голоси та кроки неподалік. Я швидко сховалася за кущі, щоб непомітно подивитися хто там. Та я зовсім не очікувала побачити саме цих двох.Нога точно не болить? ‒ запитав Лев. Він тримав під руку Марію. Вона десь тиждень тому потягнула ногу на фізкультурі й тільки зараз могла більш-менш ходити, але недалеко. Я ж чергувала біля академії, тому побачила їх. Якби була трохи далі, то нічого б і не знала.

— Нога точно не болить? ‒ запитав Лев. Він тримав під руку Марію. Вона десь тиждень тому потягнула ногу на фізкультурі й тільки зараз могла більш-менш ходити, але недалеко. Я ж чергувала біля академії, тому побачила їх. Якби була трохи далі, то нічого б і не знала.

— Вже починаєш набридати. Все справді добре. Я рада, що ти знайшов час, щоби прогулятися, хоч і після початку комендантської години. Та з тобою мені нічого не зроблять.

— Набридло сидіти у мене в кімнаті?

— Так!

Вона зараз живе у нього, щоби весь час не бігати по гуртожитку та стояти у чергах. Стейсі не могла бути біля неї весь час. Чесно, заздрю Марії. У викладачів є всі зручності, на відміну від студентів. Але їм терпіти нас цілими днями, тому справедливо.

— Якщо що, то говори. Підемо назад.

Марія різко зупинилася та подивилася на Лева. Вона ніжно доторкнулася до його щоки, від чого я здивувалася. Я давно підозрювала, що між ними не все так просто. Але щоби зараз це підтвердилося. Це точно буде щось неймовірне. Лев Костянтинович завжди такий правильний і під час навчання вони справді не більше, ніж викладач та студентка. Але вже після пар перетворюються на друзів. Гуляють разом часто.

— Я скажу, ти же знаєш мене прекрасно. Цю біль я не хочу терпіти.

Їхні погляди… Важко їх описати. В них була така ніжність. І щось ще. Вже й не пам’ятаю, коли відчувала такий погляд на собі. Зовсім забила на особисте життя, повністю віддалася навчанню.

Лев обняв її за талію. Вони або занадто хороші друзі, що навряд чи, або пара, яка дуже добре все приховує від інших. Одне з двох. Тому що просто друзі так зазвичай не роблять.

Він поцілував її. А таке не роблять навіть занадто хороші друзі. Ох, та невже? У Лева Костянтиновича нарешті хтось з’явився, та і Марія у стосунках! Як довго? Вони справді занадто добре все приховували.

Я ледве стрималася, щоби не видати якийсь звук. Мені не потрібно палитися. Хоча, мама говорила, що підглядати не добре. Ну що ж, я рідко її слухалася. Проте… Я не розкажу нікому. Це їх секрет, який вони повинні розповісти самі. Тим більш, нікому з них я не хочу зла, вони прекрасні чарівники, яких багато хто любить.

Їхні постаті освічував місяць, який надавав особливу атмосферу цій сцені. Ох, як же мені хотілося, щоби це зараз хтось намалював або сфотографував, але ні. Не потрібно. Але таку ідею Даниїлу потрібно підкинути, тільки без Марії та Лева.

— Нас можуть побачити.

Моя люба, та вже. І вам дуже повезло, що саме я. Потрібно своїх подалі від цього місця відвести.

***

Марно я сподівалася на те, що мені дадуть поспати. Пари. Після чергування вони не відміняються, а я просто хочу поспати! Тепер розумію викладачів, які сидять на каві. По іншому в цій академії не виживеш. Таке відчуття, неначе я студентка не академії магії, а медичного університету. Ну справді, у нас тут всі, як вони. На першому курсі ще терпимо, але починаючи з другого про здоровий сон можна забути.

Я зайшла до жіночої роздягальні. Зараз займається тільки моя група, якщо я не плутаю нічого. Як добре, можна побути в спокої. Можливо, навіть 15 хвилин поспати на лавці, хоча би трохи набратися сил. На перерві обов’язково піду по каву, не виживу до кінця пар.

Переодягнувшись, я завела таймер на 20 хвилин. На щастя, могла дозволити собі поспати на 5 хвилин довше, бо вже просто звикла швидко переодягатися. Замість подушки підклала свій одяг. Заснула відразу.

Та мій прекрасний сон хтось перервав. На моє плече лягла жіноча рука. Я встала, проклинаючи цю людину. Ще 10 хвилин могла спокійно спати!

— Стейсі? Ти що тут робиш?

— У нас немає першої пари, тому вирішила позайматися трохи. На щастя, Петро Олександрович дозволив з вами. А ти чому така змучена?

— Чергувала цілу ніч.

Я згадала момент, який побачила вночі. Цікаво, а Стейсі знає про те, що Марія та Лев зустрічаються?

— Це жахливо. Сон – запорука здоров’я. Чурівці в першу чергу повинні нормально спати, але що ми бачимо?! Через чергування вам навіть не відмінили пари, щоби ви відпочили!

Я знову лягла. Так, вона була права.

Стейсі поклала руку мені на плече та подивилася у вічі. Я усміхнулася їй. Вона завжди так турботлива зі своїми друзями.

— Я піду раніше з пари і зроблю тобі кави, добре? Зараз не встигну вже.

Продзвенів мій таймер. Ми пішли на стадіон.

Пара була дуже довгою. Але Стейсі справді стримала свою обіцянку. Вона пішла раніше, бо все ж вона не в моїй групі й це не її пара. А коли я повернулася до роздягальні, то там вже сиділа вона, а в руках було два стаканчика.

— Американо? Звідки ти знаєш, яку саме каву я люблю?

— Не знаю, взяла просто на свій смак, бо забула спитати.

— Тоді у тебе прекрасний смак у напоях! Дякую велике. Скільки коштує? Я зараз віддам.

— Не потрібно. Вважай, що це невелика віддяка тобі, за те, що захищаєш академію. Не знаю, що б чурівці без тебе робили.

Я усміхнулася, взяла стаканчик і відпила трохи. Американо це справді найкраща кава, яку придумало людство.

— Що у тебе далі?

— Та… Те саме, знову на стадіоні буду займатися, тільки до нас ще старші курси приєднаються. А далі вивчення давніх рун.

— У нас травництво, догляд за магічними істотами, історія.

Вона почала розповідати про плани на день, а я випадково на неї задивилася. Така гарна. І так любить свою справу. Велесовцям пощастило, що вона потрапила саме до них. Навіть про каву забула, яка поступово ставала холоднішою в моїх руках.

— Саша, прийом, спускайся на землю. Ти на мене тільки що так дивилася, неначе хочеш запросити на побачення.

— Хм, а чому б ні?

Окей, мені точно потрібно швидше допити каву, щоби мозок почав нормально працювати.

— Що?

— Кажу, давай після пар зустрінемося, прогуляємося. Відпочинемо. Все одно п’ятниця.

Стейсі усміхнулася.

— Знаєш, а давай.

— Тоді о 18:00 біля входу в академію?

— Так.