Одеський «Ліс». Розділ 1

Дівчина зайшла в невеличкий дворик, розглядаючи вміст щойно поцупленої сумки.

— Как вам ето нравіца! Шо ти тут валяндаєшся? Ноги в руки і шуруй звідси! — почулося з балкону двоповерхового будинку, і в дівчину полетів свіжовипраний рушник.

Однак наша героїня була не з лякливих. Наостанок вона залишила на білосніжному рушнику слід підошви. Плюнула собі під ноги й сказала:

— От бабєц! Шо бакланиш, йду вже. Тьху!

Дівчина вийшла з дворику, поправляючи зелене волосся. По дорозі її хтось збив, від чого дівчина впустила крадену сумку прямо в калюжу.

— Курво! Ти шо, під шльопанці не дивишся? Куди преш? — обурилась крадійка.

Піднявши голову, вона побачила перед собою ту саму циганку з вокзалу. Та в свою чергу теж впізнала дівчину.

— Ах ти хабалка! Це ти у мене ту малу віджала!

— Бо не треба було щьолкать по сторонах. Ото большую цацу з себе корчити. Чиї руки швидші, того й лопатнік.

— Я діко ізвіняюсь, вокзал — територія русалок. А те, що ти там валяндаєшся, не мої проблеми. Водяник тобі швидко патякало прикрутить, як дізнається.

— Ха! Я вас умоляю, ваш Водяник дуже зайнятий тим, що своїх пуголовків до чергового клієнта котить. Йому не до проблем русалок.

— Ти диви, яка мадама! Попереджаю: на нашу територію свої ноги не розпускай.

— Да щас! — дівчина підняла сумку, розправила плечі і пішла далі, минаючи циганку.

Та, в свою чергу, спокійно відпустила крадійку, чому остання здивувалася, але швидко втекла, аби все ж не попастися в лапи Водянику.

Циганка не стала переслідувати крадійку, адже знала, що за бажанням знайти дівчину буде легко. Русалка повернула в якийсь провулок, звідки смерділо цигарками, алкоголем і безхатнім контингентом. Вона пролетіла до чорного ходу однієї з будівель, і опинилась в розкішному закладі. Офіціанти бігали туди-сюди, розносячи замовлення відвідувачам, яких було немало. На сцені співала якась дівчина у дорогому відвертому вбранні, а на балконі стояв високий світловолосий чоловік в об'ємній червоній сукні, майже повністю вкритій золотими монетками, які віддавалися дзвоном при кожному його русі. Циганка обрала своїм місцем призначення саме його, й поспішила піднятися сходами. Чоловік курив тонку трубку. Підійшовши ближче, ворожка розгледіла його яскравий блискучий макіяж, який добре поєднувався з одягом.

— Юліане, — звернулася до нього циганка.

Чоловік зробив повільну затяжку і повернувся до дівчини, видихаючи дим їй майже в обличчя. Монети задзвеніли, дозволяючи на слух виявити його місцезнаходження.

— Вербо, рибко моя, ось і ти. Ну що, як діло пройшло?

— Та мадама, Мавка, взяла манєру нашою територією валяндаться. З навару лише намисто, та й то навіть не намисто — воши якісь!

— То кажеш, що Мавка нас обкрадає?

— Так.

— От бандерша. Ми цей район вже роздєрєбанілі, а вона лізе своїм мордасом. Ну нічого я їй... О, Єрем! — побачивши хлопця на сходах, Юліан кинувся до нього, підхоплюючи під руку.

Циганка навіть не встигла нічого сказати, як монетниця-переросток був вже в кількох метрів від неї й зовсім не звертав уваги. Верба подивилася на чоловіка, до якого так наполегливо липнув Юліан. Він був трохи нижчим, з втомленими очима, але до біса привабливим. Зацікавленості в Юліані він не проявляв, але не відштовхнув його. Вдягнений він був у звичайний костюм, особливо за одяг він не переймався. Єрем кинув погляд на Вербу і тихо привітався. Хоча, можливо, звук вбрання Юліана і зробив привітання чоловіка тихим.

— То яким морським бризом тебе до нас занесло? По справах чи, може, до мене? — Юліан підморгнув Єрему, закусивши губу.

— Відьма всіх збирає сьогодні, забув? — відповів чоловік. — Просила мене бути присутнім. Хто у нас дєловар цього разу? Ти?

— Мої руки чисті, немов горілка.

— Знаючи тебе, то якийсь шмурдяк, — Єрем закотив очі.

— Мені самому сумно, що у нас є ще який ґешефтмахєр, крім мене, заради якого ти сюди ходиш, — Юліан надувся.

Чоловік саркастично посміхнувся.

— Ти все одно мій найбільший гємбєль, Водянику.

Чоловіки зникли за великими дверима другого поверху. Там була зала засідань «Лісу». Всередині за овальним столом вже зібралися усі, хто мав бути присутнім. Головувала зборами Відьма. Вона мала темне волосся, зібране під хусткою. Вдягнена дуже просто, як для голови мафії, але сповнений влади погляд, хоч і втомлений, видавав жінку сповна. Справа від неї сидів молодий хлопець — Ворон. Вдягнений він був у чорне, немов щойно з похорон, але всі знали, що у його куртки блискуча підкладка. На пальцях у нього було багато каблучок, а у вусі блищала довга срібна сережка. Він катав по столу якусь прозору сферу, абсолютно не зацікавлений у зборах. Зліва від Відьми сиділа дівчина, дуже схожа на Єрема. Вона була вдягнена у діловий костюм, ніби й зовсім не з цієї компанії. Тримала горду осанку, здавалося, ніби і ставилася до присутніх зверхньо. На її поясі можна було помітити поліцейский значок.

Юліан сповістив усіх про свій прихід характерним дзвоном. Єрем закрив двері і подивився на цю компанію. По кімнаті ще стояло кілька кремезних хлопців — охорона Відьми. Хоча один пруткий і хитрий Ворон був набагато кращим за них усіх. А головне — він був до біса відданий жінці. Погляд Єрема затримався на дівчині, яку він волів би не бачити. Вона теж була не дуже задоволена цією зустріччю. Подивилася на чоловіка і сказала:

— Які люди! Хліба й солі не було, лише кулі в табельній зброї.

— Побачивши тебе, почав мріяти про них, — відповів Єрем.

— Єреме, Єреміє, заспокойтесь, — потерла перенісся Магда. — У нас тут важливі справи.

Чоловік сів навпроти Юліана, який обрав собі місце біля Єремії. Єрем не оцінив його вибір, хоча був вдячний за те, що його не змусили сісти до неї.

Єремія була ніким іншим, як рідною сестрою Єрема. Різнояйцеві близнята, хоча виглядають, немов дві краплі води. Але обидва з них відповіли б на це щось на кшталт "одна крапля з чистого джерела, а інша — з болота", причому обидва б вважали себе болотом. Але це не так важливо. Взаємини у них були натягнуті. Любили одне одного як могли, на щастя, ще не повбивали одне одного від тої любові. Єремія була "дахом" мафії у правоохоронних органах за проханням свого улюбленого брата, але всі знали, що у неї роман з Відьмою. У свою чергу він теж їй з дечим допоміг, та все одно Єремія вважає брата винуватцем того, що вона тепер в цій банді.

— Давайте починати, Відьмо, — запропонував Юліан, спостерігаючи як близнюки вбивають одне одного поглядом.

— Та чого ти? Тільки глянь на це воз'єднання, — посміхнувся Ворон, і обидва погляди-вбивці були направлені на нього. — Кстаті о птічках, у нас тут два нових кадри на районі. Магдо, розкажете?

Жінка кивнула.

— Думаю, ви всі пам'ятаєте той скандальний контракт з одним бізнесменом...

— О та-а-ак, — протягнула Єремія. — Ми потім усією...сім'єю бєкіцер тебе відмазували.

— Це все твоє єврейське щастя, — посміхнувся Єрем.

— Наступного разу поділюся ним з тобою. Хоч щось у нас, як у близнюків, має бути спільне.

— Мені вистачає і батьків.

— Так, шо ви тут шум розвели? Дайте договорити, — незадоволено сказала Магда. — Його донька в Одесі. А з нею молодий сержант, який півроку тому тут копав щось.

— Ви про того рудого, якого Мавка обчистила? — спитав Юліан. — Який ще й не в сезон приїхав, і доводив усім, що він просто турист, пляжитись приїхав на Новий рік.

— Так-так, саме він, — Магда поправила волосся. — Батько тої дівчини не тільки бізнесмен, а ще й полковник. Тож цей головний біль буде тут валяндаться.

— Та за шо мені таке щастя? — зітхнув Юліан.

Реакція Водяника була виправдана. Його заклад — бордель — був не тільки місцем зборів, а й центральною будівлею усієї банди. Хочете знайти місцевих вишибал чи членів банди — вам сюди. І вся Одеса знала про це. Про це довідався і Станіслав, тому очікувати його варто було найближчим часом.

На зборах більше корисної інформації не було, та й особливо ніхто не слухав. Єремія та Єрем вбивали одне одного поглядом, Юліан думав про те, як вберегти свій бордель від рудоволосого непорозуміння, а Ворон обирав, які деталі сукні Водяника поцупити цього разу. Під кінець вже й Магда не була зацікавлена у зборах. Так і розійшлися.

— Ізя, шоб тебе перекосило. Досить свої конікі викідивать, поверни мої монети! — крикнув Юліан, на виході із зали почувши, що його сукня підозріло перестала дзвеніти.

Але Ворона вже було не знайти. Умів він швидко змиватись. Водяник роздратовано гупнув ногою від безвиході. Треба було знову шукати собі нові прикраси на сукню. І так кожного разу!

Єрем і Єремія вийшли на вулицю. Чоловік дістав пачку цигарок, дівчина — флягу. Обидва відпили з фляги ароматного алкоголю, а потім закурили.

— Той рудий з малою полковника сьогодні у мене у відділок приходили. Заяву писали про пограбування, — сказала Єремія.

— І шо ти?

— А шо я? Сказала, щоб не робили мені бєрємєнную голову, бо таких заяв у мене 100 штук на день. Їх шо, розслідувати? Тьху, я ж в долі!

— Не хочу тебе розчаровувати... Але їх пограбувала Мавка, — глузливо посміхнувся Єрем.

— Та знаю я. Треба брати ту жлобєху, в печінках вже сидить.

— Та охолонь, стара. Вона хоч і ще той геморой, але все одно під Відьмою. А вона тобі "дякую" за своїх людей не скаже.

— Хто це тут стара, ти народився на 5 хвилин раніше, — обурилась Єремія.

— А ти постаріла раніше, — посміхнувся Єрем і отримав удар під ребро. — Тю, та за шо?!

— За все хороше, — дівчина зробила затяжку. — Шо ти робитимеш? Знов зникнеш на півроку, щоб твій кавалєр тут серенади сам собі співав?

— Та ні, Відьма не дасть, — чоловік сумно зітхнув. — Треба відвадити того нюхача-дилетанта звідси.

— Так розкинь мозгами, що ти можеш зробити.

— Ти мені не допоможеш? — Єрем здивовано подивився на сестру.

— Мені треба його від свого відділку відвадити, до побачення, — дівчина викинула недопалок і пішла, сказавши наостанок: — удачі, Блуде.

— Від Блуда чую! — відповів чоловік.

Він докурив цигарку і зайшов назад в бордель. Варто було йому увійти до основної зали, як він одразу запримітив руду маківку в натовпі. Ніч обіцяла бути довгою і, на жаль, не через ігрища Водяника.