#MoonChaiStory #MCSЛіс #Ворон_Станіслав #Юліан_Єрем #Магда_Єремія #Марена_Зеленоока #F #S #Б #Міді #ВПроцесіНаписання
Станіслав ледве відбився від Мавки, яка намагалася піти з ним. Хлопець не був упевнений в успіху зустрічі з Вороном, особливо якщо б поряд з ним була Зіна. На щастя, Марені сподобалися історії Мавки, і та затримала її в своєму номері. Станіслав не був упевнений, що дівчина не вигадувала ці історії, але Марені було весело — це найголовніше. А сам хлопець був вільний, і міг займатися розслідування.
За адресою, зазначеною в записці був звичайний старий будинок. Штукатурка сипалась з нього, як лупа з безхатька. Поряд нікого не було, лише кілька чоловіків до приходу Станіслава зайшли у підвальне приміщення. Ворон запізнювався, а може й взагалі збрехав. За кілька хвилин порожнього очікування, хлопець вирішив обійти будинок. Десь у проході між стінами стояла пара підлітків, закидаючись наркотиками. Станіслав би затримав їх, але вони не були в нього в пріоритеті. Після третього кола, хтось похлопав хлопця по плечу. Той рефлекторно кинувся бити, але не влучив. Спритний, зараза.
— Чого валяндаєшся тут? Зайшов би хоч, — невдоволено кинув Ворон.
— Куди? Через вікно лізти?
— Та ні, у підвал. Не бачиш напис «Оазис насолоди»?
Станіслав подивився на вивіску біля входу в підвал. Хоча вивіскою це було назвати важко — роздрукований аркуш А4.
— А звідки мені знати, що треба туди йти?
Ворон закотив очі.
— Забудь, спускайся, — хлопець штовхнув сержанта до сходів і тихо додав: — салага...
Усередині цей заклад виявився стриптиз-клубом. Цікаво, Ворону взагалі можна такі заклади відвідувати? Бо виглядав він досить молодо.
Ізя у буквальному сенсі впав на вже подертий шкіряний диван і замовив щось в офіціанта. Він подивився на Станіслава, який мовчки став поряд.
— Чого очима хлопаєш? Пришвартовуйся, — Ворон вказав на вільне місце поряд з ним.
Хлопець невпевнено сів поряд, намагаючись займати якомога менше місця. А от Ізя навпаки, почувався як вдома. Хоча хтозна, де він живе...
— Ну то, про що хотів говорити? — Станіслав подивився на Ворона.
— Кстаті о птічках, хотів тебе звести з Відьмою. Ну щоб ви там перетерли то-сьо... Але вона сказала, щоб я не робив їй бєрємєнную голову, тож я тепер маю сам з тобою побалакати, — протараторив Ізя.
— І?
— Жопу підітри. Я ще не придумав, тож помовч трошки.
Станіслав був здивований нахабністю хлопця, але замовк і роздивився місцевий контингент. Більшість відвідувачів у залі складали чоловіки середніх років. Перед ними танцювали дівчата. Збоченці...
— Я придумав! — раптом викрикнув Ізя, забираючи в офіціанта два коктейля.
— Дякую, я не п'ю...
— По-перше, вони безалкогольні. По-друге, я і не пропоную.
На звісно, як же він міг забути про те, що в Одесі ділитися не прийнято. Але за кілька секунд Ворон простягнув Станіславу коктейль.
— Пий і лови ушамі моїх слов, — сказав хлопець.
Сержант взяв запропонований напій, поки Ізя не передумав, і приготувався слухати.
— Отже, за усіма бандитами в Одесі стоїть Вій.
— У вас тут якийсь фетиш на мітологію?
— Закрий патякало! — гаркнув Ізя так, що Станіслав ледве не проковтнув трубочку. — Вій має друзів у Києві. Тож Відьма не можу до нього підступитись. А ти, столична цаца, якраз маєш там свої зв'язки.
— І шо?
Ворон закляк. Усього мить, а він вже уявляє, як повільно душить Станіслава ременем, допоки кров не приливає до мозку і той починає думати.
— Спрашиваєтся вопрос, як ти з такими інтелектуальними здібностями закінчив університет? — зітхнув Ізя. — Шевєлі мозгамі, у Вія київська криша, а у тебе київський полковник. Якщо той наворотить трохи шуму, то Вій залишиться беззахисний. Ти його як бичка на вудочку, і всі щасливі.
— Звучить воно все добре, але є нюанс...
— Мєнт, я про нюанс лише анекдот знаю, і в ньому на тебе чекає не найкраща участь. Хоча кому як...
— Який анекдот? — здивував Станіслав, а потім відмахнувся. — Коротше, полковник мій київський нам не допоможе.
— А ти тудой-сюдой і хай допоможе.
— Що я тобі тудой-сюдой зроблю? Він мене і так повісить, що я досі тільки з вами тут балакаю.
— А ти не розмовляй. Дєлай, мєнт, дєлай! Хоча з тебе такий мєнт... Балабол звичайний.
— Можна, будь ласка, без образ?
— Как мнє ето нравіца! Не можна. Кстаті о птічках, за коктейль платиш ти.
Станіслав не здивувався такому повороту. Незабаром принесли рахунок і хлопці розплатились.
— Чому ми зустрілися тут? — виходячи з клубу спитав Станіслав.
— Бо я тут народився, — засміявся Ворон, звертаючи за ріг.
Хлопці зупинитися у проході між будинками, і Ізя запалив цигарку.
— Я не палю, — одразу сказав Станіслав.
— Я не пропоную.
— Чому ми стали біля смітників, де окрім мишей лише торчки вештаються?
— Дивіться яка краса! Ти і такі слова знаєш? Я думав, шо твій словник закінчується на "так точно" і "ніяк ні", — засміявся Ізя. — Вдихай глибше, це аромати моєї Батьківщини.
— Навіщо мені це знати?
— Та кого ти тут хочеш на лоха взяти? Я ж знаю, що тобі цікаво, навіщо мені взагалі перевертати з ніг на голову весь бандитський світ Одеси.
— Ну... Цікаво.
— Нарешті благодарниє уши, — усміхнувся Ворон і зробив пару затяжок. — Моя мати повія, працювала тут. Завагітніла, аборт не зробила. Ну і народився я нікому не потрібний. Ще й ім'я дала таке... Вова. Тьху! Кожен перший тут або Вован або Ваньок. А я Вован Іванич.
— Я думав тебе дійсно Ізя звуть... — Станіслав здивовано подивився на хлопця.
— Поки що ні. Вісімнадцять стукне за місяць, так побіжу міняти.
— Ти ще неповнолітній?! — вигукнув Станіслав і тут же вирвав з рук хлопця цигарку. — Не пали це гівно!
— О, ще один... Вам точно варто з Відьмою перетерти, може подружитесь, — Ізя відмахнувся. — Ну корочє, жив я тут. Років до 12, поки Відьма район до рук не прибрала. Знайшла вона мене у сміттєвому баці. Зимно було, холодно. Я там грівся. Хоч якийсь дах над головою, — хлопець подивився на смітники, забиті пакетами. — Он в тому, що зліва... А потім Відьма забрала мене до себе. На виховання. Впевнений, моя мати навіть не знає, як я виглядаю.
Станіслав із жахом слухав історію Ворона. Він завжди ненавидів злочинців і прагнув справедливості. Хлопець ділив світ на чорне й біле, але він був чимось складнішим за це. Не усі бандити стають такими від хорошого життя. Хтось просто намагається вижити у світі, в якому не хотів опинятися.
— Мені шкода... — вичавив з себе Станіслав.
— А шо мнє за ето будєт? Правильно: нічого. Тож роби щось, мєнт.
Ворон пнув алюмінієву банку в стіну й пішов. Станіслав теж поспіхом вибіг із смердючого провулку. Тепер у нього з'явилася мотивація: він щиро захотів допомогти Ворону вибратися з цього бандитського пекла.
Згодна з Оленою Дар, що я сюди також прийшла посміятися і лікувати стрес після Зірки, але драма і тут наздоганяє 😅