Ой...Забув | Ukrfictionua

На що може перетворитися проста поїздка з друсями в ліс , або що буває , якщо дати Кирилу бути за кермом

- КИРИЛЕ , ПРИБЕРИ СВОЮ НОГУ!

- МЕНІ НЕМА БІЛЬШЕ КУДИ ЇЇ ДІТИ!

- Ви там ззаду , ану заспокоїлися!

- Не кричіть так , в мене вуха болять.....

В салоні Андрієвої машини зараз було ой як не нудно. Всі четверо зараз намагалися комфортно вмоститися в салоні , адже на них чекала ночівля прямо там. Андрій з Са Раном сіли на передні сидіння . Мельник вкрив його пледом , аби той не замер , а Альбіна з Кирилом намагалися зручно вмоститися на задньому сидінні , і , схоже , у них це виходило недуже добре.

Компанія виїхала в ліс на пікнік. Для Кирила ця подія була особлива , бо після того , як хлопець отримання права , Андрій дозволив сісти йому за кермо своєї машини. Тож Кирило вивіз їх з Києва до місця призначення. Все було бездоганно : вони посмажили шашлики , грали в ігри , їли та гуляли , аж доки діло не дійшло до того , що потрібно повертатися додому. Андрієва машина , чомусь , відмовлялася заводитися.

- Ех , а все ж було , бляха муха , так гарно.

Са Ран ще більше вкутався у плед , повертаючи голову до Андрія:

- А що таке "бляха муха"?

- Альбіно , я ж просив не вчити Са Рана лайки.

- Йой, хай краще почує від мене ніж десь за гаражами. Кирильчикуууууу

- Га?

- Сонечко моє

- Так...

- Зайчику мій

- Так~

- Тебе втопити чи на дереві повісити ?

- А можна третій варіант?

- Гм?

- Помилувати й пробачити

- Розмріявся.

- За що мені такі страждання?

- Може за те що завдяки тобі ми ночуємо посеред лісу , в машині , в ста кілометрах від Києва , та ще й без мобільного зв'язку , аби нас хтось забрав!? Мама там мабуть вже все місто на вуха поставила.

- Бери вище: вона вже найняла військову розвідку для нашого пошуку - Андрій повернувся , дивлячись прямо на Кирила - скажи мені , яким чином можна було забути заправити автомобіль , коли я тебе попросив це зробити!? І якого біса ти сказав про вже коли ми вже були в лісі!?

- Ой все , забув так забув , я вже вибачився. Бачите , я тут зараз в такій же ситуації як і ви .

- Ой , та ти тут розлігся , як король , якби Андрій мене не стримував , то ти вже б валявся трупиком десь у Дніпрі.

Андрій далі не слухав їх , він позіхнув , повертаючись до Са Рана. Са Ран був доволі ніжною натурою , і Андрій прекрасно розумів , що для хлопця це все є некомфортним . Са Ран повернувся до нього , сонно уміхаючись , а потім на його обличчі з'явилося щось схоже на переляк. -Сонце , все нормально?

У відповідь на це Андрій отримав сильного ляпаса

- А мене за що???

- Вибач , у тебе комар на щоці сидів...

-ХА-ХА-ХА ---- Ха -ха - ха - я не можу з вас.

- Метелику , ти хоч не лусни там.

* * *

- Андріююю

- М?

- Андрію!

- Я вже 25 років як Андрій.

- А де ще один плед? Ти ж не хочеш щоб твоя сестричка замерзла?

- А чому ти вирішила , що ми родичі?

- ......

- Плед під сидінням

- Дяки!

- А мені можна - Кирило зробив щенячі очі.

- Хай Альбіна поділиться , той плед великий.

- Альбінооо

- Я тебе зараз цим пледом придушу.

- Мовчу.

* * *

На цей раз почав крутитися Кирило.

- Дідько , а де тут туалет?

Андрій повернувся до нього :

- Поветаєш біля найближчого дуба , доходиш ялинки , і там , зліва , біля березової алеї збудований розкішний туалет з усіма принадами цивілізації , обкладений білим мармуром , з золотою ванною , і душем.

- Справді???

- Ага , бляха , спеціально для тебе будував. Кириле , ми в лісі , тут вся територія це і є твій потенційний туалет. Береш , виходиш, і йдеш в кущі.

- А якщо мене вовки з'їдять?

- Тоді бажаю їм смачного - вставила свої 5 копійок Альбіна.

- Сходіть хтось зі мною.

- Кириле , не мороч мені голову , ти вже дорослий , береш і йдеш.

- Ну й піду.

Кирило відчинив двері , його зустрів прохолодний нічний вітерець. Він на секунду завмер , звикаючи до холоду.

- Як помру , то поховайте....

- Якщо ти зараз не зачиниш двері , я тебе точно поховаю! - Альбіна ще більше закуталась в свій плед , виглядала воно доволі смішно , бо зараз видно було лише її голову.

Кирил бахнув дверима , і направився кудись в хащі.

- Ніхто мене не любить, ніхто не приголубить, піду я у садочок, наїмся хробачків....

В якийсь момент він побачив світло попереду себе. Світло наближалося й наближалося , все ближче й ближче.

- Невже... - хлопець впав на коліна - То це і є те саме світло в кінці тунелю? - він пустив сльозу - А я ще ж такий молодий...

- Кириле?

- О Божественні сили , так , я грішив , так , це я вкрав яблучні пиріжки , які спекла Любов Григорів , і сказав що то Альбіна , прошу , простіть мені мої гріхи

- Кириле!!!

- О , Боги , прошу не гнівайтесь на мене , дозвольте ще написати заповіт , перед тим , як забрати мою душу в потойбіччя. Свої запаси авокадо я заповідаю...

- ХЛОПЧЕ , ТА ЩО З ТОБОЮ , ТИ ТУТ ОДИЧАВІВ ЧИ НАПИВСЯ!?!!

- А...

Кирило почав краще придивлятися до світла

- ЛЮБОВ ГРИГОРІВНА??

- А про пиріжки я ще з тобою побалакаю.

* * *

Всі четверо нарешті сиділи у своїй квартирі в Києві , і пили чайок.

Андрій нахилився до Альбіни

- А я тобі казав, що вона найме військову розвідку.

- Хіба то була військова розвідка ?- здивувався Са Ран.

- Бери вище , то були мамині співробітники з роботи. Усіх нагнула , аби ті шукали нас.

- Кириле , це був останній раз , коли ти сідав за кермо моєї машина

- Я зрозумів.

- А що такий сумний?

- Та мені ше влетіло за пиріжки

- Які пиріжки?

- Довго розповідати..