Пошук. Розділ І "Пропозиція"

#МунЧайСторі #MoonChaiStory #B #G #Єсен #МаріяД'яченко #впроцесі

На вулиці невпинно йшов рясний холодний дощ, який немовби змушував прокинутися. Такий холодний осінній, але він не змиє всю ту біль та сльози пролиті у той жовтневий вечір. Після того, як в останню путь провели вже колишнього голову студради, все в академії змінилося. Спокійні, веселі та тихі дні здавалося б ніколи більше не повернуться, а стіни академії випромінювали небезпеку. Студенти стали більш нервовими, а наростання прохолодних та ворожих стосунків продовжувало з кожним днем лише рости. Це неймовірно давило, а чути сварки в коридорах здавалося вже буденністю.

Згодом разом з пожовклим листям пройшла й скорбота. Таке відчуття, ніби всі забули про цей випадок або ж просто робили вигляд. Життя в студентській раді змінилося. Кардинально змінилося. Тепер головою студради стала Мирослава, яка змінилася після того випадку. Вона все ще залишалася відповідальною людиною, але часто чулися її гіркі сльози поза межами академії. Хто-хто, але Стефанія та Мирослава, здавалося б, тільки стали ближче після цієї трагічної смерті. Поки всі сварилися й мислили стереотипами про інших учнів, вони лише демонстрували силу підтримки та дружби, яка дивовижним чином не зникала через приналежність до інших факультетів.

Залишилося лише одне питання. Хто став заступником голови студради? На диво багатьох, це не був Даниїл, на якого ставили ставки, а Єсен. Студент першого курсу вирішив взяти відповідальність на свої на перший погляд тендітні плечі. Здавалося, він був один з перших, хто взяв себе в руки після тієї трагедії.

— Якщо будете проливати сльози, то тим самим робота Кая вже не буде актуальна. Він жив цією посадою і точно б не хотів бачити цей безлад, суперечки та конфлікти в академії. Зберіться з силами і дійте. Якщо не заради себе та інших студентів, то заради нього, — промовив одного разу Єсен в кабінеті студради. Здавалося, він став лише більш серйозним та дорослим, а його лідерські якості лише ставали кращими з плином часу.

Марії вже звикла спостерігати за цією картиною. Здається, Єсен єдиний, хто міг завжди бути настільки спокійним та розсудливим, не дивлячись ні на що, але при цьому його власні проблеми та переживання ніхто не відміняв. Все частіше блакитні очі літнього неба були зосереджені на купі документів, а його відповіді були лише тихим і сухим "так". Лише на парах дівчина могла зловити його зацікавлений погляд, якого так не вистачало їй. Предмет зіллєваріння не був виключенням з правил.

Соломія, яка сиділа поруч зі своєю подругою дитинства, здається, була одним з небагатьох прикладів того, що дружба між студентками Мари та Хорсу можлива. На цей раз їхнє завдання було достатньо цікавим, а жоден студент не дозволив собі сидіти у телефоні.

— Мені так подобається це зілля!, — сказала з радісним тоном Соломія, додаючи до свого яскраво зеленого зілля шишки від сосни.

Особливість сьогоднішньої пари була у тому, щоб зі стандартних та безпечних інгредієнтів зробити щось самостійно. Це могло бути як самовираження, так і виконання рецептів не з підручнику. Головне завдання було здивувати Валентина Миколайовича та пояснити причину свого вибору.

Поки Соломія навіть не конспектувала що і скільки вона додала у свій казан, Марія прибравши за вухо пасмо короткого каштанового волосся, не поспішаючи, гортала книгу, взяту з бібліотеки перед парою. Зелений погляд, який,здавалося б, не знаходив для себе нічого веселого для цього завдання на мить зупинився. Чорні літери на жовтому від старості папері описували зілля, яке якраз було би потрібне для неї.

— Соломіє, у тебе каміння содаліту з собою?, — спитала пошепки дівчина, схиляючи свою голову ближче до сусідки по парті. Дівчина з дивно фарбованим на перший погляд зачіскою обережно поправила свої круглі окуляри, киваючи подрузі.

— Звичайно! Ось, тримай. А для чого воно тобі?, — запитала Соломія вже після того, як поклала перед Марією камінці кольору волошки.

Шатенка лише усміхнулася подрузі, діставши зі своєї сумки фартуха. Вона постукала пальцями по відкритій книзі з зіллєваріння, у той час, як на її білу блузку з вишитими квітами неквапливо одягла на себе спеціальне спорядження. Не раз випадково світлі та золотаві речі Марії ставали плямистими через необережне поводження з зіллями або ж компонентами. Темні очі першокурсниці з Мари з цікавістю поглянули на розділ у книзі, а потім з легким подивом на подругу.

— Ти хочеш зробити зілля знань?, — тихо запитала Соломія, але Марія похитала головою зі сторони в сторону.

— Ні, на сусідній сторінці. Зілля концентрації і воно створює необхідну ауру для кращого навчання. Головне зробити саму основу, а потім воно застигне, як цемент, у вигляді кришталевих паличок. Подібне стоїть в кабінеті Лева Костянтиновича. Мені Юра розповідав, — сказала Марія, сідаючи назад на своє місце.

Соломія від такої заяви лише почала радісно плескати у долоні від захвату, але у ту ж мить зупинилася, споглядаючи на сумний однотипний рецепт.

— Знаєш, спочатку хотіла зробити таке собі й кураторці, але це так не цікаво робити… я краще зроблю щось нове. Можливо, зілля мотивації? Чому б ні, я спробую!, — вела скоріше сама з собою монолог дівчина, а в наступний момент вже з головою почала знову занурюватися у свою роботу. Марія вже не дивувалася такій реакції подруги, але з усмішкою почала сідати за своє завдання.

До кінця пари залишалося не так багато часу. Дівчина з уважністю нарізала листя м'яти для того, щоб душа під час роботи була спокійною й не відволікалася на інші яскраві емоції. Шатенка підстрибнула на місці, коли відчула на своєму плечі холодні пальці. У її погляді читався страх, а ось серце почало калатати немов у горобця. Кинувши погляд через плече, Марія помітила не менш здивованого Єсена. Хлопець дивився їй в очі, але згодом ніяково відвів погляд в бік, прибравши свою руку.

— Вибач, я не хотів тебе налякати. У тебе є насіння кульбаби? Такі малі і пухнасті. Не могла б ти мені позичити, будь ласка, декілька?, — спитав тихо Єсен, тримаючи свої руки на краю парти.

Він нахилився через увесь стіл лише б мати можливість чути тихий голос здивованої Марії. Дівчина не відразу зреагувала на його прохання, але кивнувши головою, поспіхом взяла до рук невелику дерев'яну коробку з потрібним насінням, протягуючи її одногрупнику.

— Так, звичайно. Воно мені й не потрібне для мого рецепту. Можеш брати стільки, скільки потрібно й не соромитися. А що ти робиш?, — з цікавістю запитала дівчина, помічаючи, як рідина в казані хлопця була більш в'язкою та схожою чимось на віск.

Єсен м'яко усміхнувся від такої щедрості подруги, а Марія мала нагоду розгледіти його зміни на обличчі. Синці під його очима стали лише більші через велике навантаження, й так раніше бліда шкіра все більше віддавала зеленим хворобливим відтінком, але ось його усмішка залишалася такою ж теплою. Ось тільки помітити її ставало все важче. Студент з Велесу трішки задумався й старався грамотно сформулювати відповідь, але виглядав у цей момент не менш мило й одночасно з цим магічно.

— Всього лиш мазь від травм. Якщо говорити простіше, то основа однакова, але все залежить від температури місця зберігання. Умовно, якщо баночку з холодильника я поставлю в тепле місце вона не зіпсується, а просто набуде інших властивостей. Достатньо зручно, хоча й важко у виготовленні, — серйозним тоном сказав юнак, дивлячись прямо у вічі дівчини.

Марія лише усміхнулася, поклавши долоні на спинку стільця. Її руки перекрили одна одну, а ось пальці красиво склалися немов у вигляді сітки. Подібна серйозність та відповідальність хлопця навіть у завданнях, що давали повну свободу, показували його розсудливий характер.

— Навіть тут ти намагаєшся створити корисну річ, яка точно знадобиться у побуті. Це дуже мило, ти знав про це?, — с тихим сміхом та усмішкою на вустах прошептала Марія.

Щоки Єсена у свою чергу лише стали подібними на цвіт дикої троянди влітку. Червоний та рожевий давав одразу зрозуміти справжні емоції юнака.

— Справді? Я не думав навіть про це. Зачекай, сиди рівно й не рухай головою..,— промовив пошепки Єсен, зосередивши свій погляд на дівчині.

Блакитні й ніжні очі юнака перемістилися на коротке волосся шатенки, у той час, як пальці потягнулися до пасма біля вуха. Його трохи грубі пальці від роботи з землею дістали невелику насінину кульбаби, що нагадувала м'який маленький зонтик. Така турбота викликала ледь помітний рум'янець на щоках хорсівки. Єсен одразу помітив шокований погляд Марії від чого у ту ж мить зашарівся. Він неквапливо крутив насінину у себе в руках. Ця специфічна дія заспокоювала студента з Велесу.

— Вибач, я не хотів тебе налякати. Воно у волоссі застрягло. Я тебе не буду більше відволікати. Прошу вибачення, що потурбував тебе. Не буду більше заважати, тим паче роботи багато, а часу мало, — промовив Єсен, своїми діями нагадуючи їжака.

Хлопець немовби постарався знову закритися від усіх негараздів й стати холодним та відстороненим.

Подібна поведінка юнака здивувала Марію. Так, її одногрупник був доволі холодний, а на зближення йшов доволі повільно, але подібна відповідь на її реакцію не могла не приголомшити. Дівчина знову повернулася в сторону свого столу, знаходячись в легкому шоці з цієї ситуації. Зелений погляд постарався зосередитися на літерах у книзі, але її вуха все ще горіли від сором'язливості.

Марія до кінця пари більше не відволікалася, а Єсен або ж Соломія не змушували її відірватися від процесу. Лише дзвоник з пари повернув дівчину до реальності, поки на столі лежали вже готові скляні палички синього кольору з білими та блакитними плямами. Хорсівка усміхнулася сама собі від проробленої роботи. Вона доклала чимало зусиль аби все тільки вийшло.

Піднявши погляд зі свого творіння, Марія помітила Валентина Миколайовича поряд зі Соломією, який, на диво, з цікавістю розглядав її зілля. Дівчина кинула погляд спочатку на годинник, а у наступну мить зелені очі шукали маківку зі світлим волоссям. Вона помітила старосту першого курсу Велесу, але ось тільки він вже квапливо підходив до виходу з кабінету зіллєваріння. Тонка рука хорсівки була піднята вверх, а у приміщенні невдовзі був чутний голос Марії.

— Єсене! Зачекай хвилинку! Єсене?.. Не почув чи що?, — дівчина зі здивуванням дивилася на юнака, що вже був десь далеко, поки його силует і зовсім не зник з поля зору.

Марія, коли відійшла від шоку, відчула лише смуток, що підходив їй до горла. Вона не розуміла, чому він став таким відлюдником, а його дії зазвичай стали ще більш обережними. Немовби він і сам боявся почати знову контрактувати з усіма, як і до смерті голови студради.

— Хотілося б, щоб він був більш вільний у своїх справах старости і заступника голови студради. Зовсім світу білого не бачить без паперу та журналів, — випадково пронеслася думка у голові Марії, але згодом вона наздогнала її й під час обідньої перерви.

У приміщенні їдальні, як завжди, було шумно та весело. Здавалося, вона ніколи б не змінилася і залишалася б таким же теплим та комфортним місцем, не дивлячись ні на що. Поки Марія схилила свою голову над тарілкою з макаронами, салатом з капусти та котлетою, поряд з нею відбувалося багато активностей. Все через Даниїла, що запалював всіх навкруги, ось тільки це проявлялося як в позитивному, так і в негативному ключі. Стейсі вже починала сваритися й виходити на конфлікт з рудим другокурсником, поки Олександра вела бесіду з Юрою та Соломією. Марія не заглиблювалася в суть їх розмови, але вийшла зі специфічного трансу, коли почула власне ім'я.

— Маріє, скажи цьому телепню вже навчитися стукати перед тим, як заходити до кімнати, — зі злістю в голосі сказала Стейсі, стримуючи свій гнів.

— А навіщо? Всі двері в академії мені відчинені, — у відповідь з хитрою усмішкою заявив Даниїл.

Марія лише важко зітхнула, а її погляд перемістився на двох друзів, яких, здавалося б, знала вже цілу вічність. Шатенка з коротким волоссям обдумала те, як коректно було б відповісти у цій ситуації, але швидше за неї сказав своє слово юнак з першого курсу.

— Стейсі має рацію. Тобі варто було б навчитися стукати та питати дозволу зайти. Це, як мінімум, не етично, а як максимум може вже потягнути й на порушення закону, — холодно, як лезо ножа, відповів Єсен.

Така впевненість і різкість здивувала усіх присутніх за столом. Даниїл лише мовчки надув щоки, а ось Стейсі, здавалося б, вже почала смакувати перемогу і цій сутичці.

— Який ти правильний, аж нудити починає, — шепітом промовив студент з рудим волоссям.

— Але він правий, Єсене не слухай його, — вимовила Олександра, яка махнула рукою, немов би не звертаючи увагу на хлопця старшого за себе. Такий жест достатньо образив рудого юнака, викликаючи у деяких з їх компанії сміх.

Марія лише поглядувала на старосту Велесу. Хлопець не випромінював таку ж ніжну та добру атмосферу, як на парі Валентина Миколайовича, а лише холод. На мить, дівчині здалося, що це він студент Хорсу, який був немов вищий за всіх інших по статусу.

— Єсене, все добре? Можливо, хочеш приєднатися до нас? Сьогодні смачний обід, — промовила Марія, одразу помічаючи, як її друг у ту ж мить став таким, яким вона його знала.

— Так, приєднуйся! Сьогодні дуже смачний чай. А з пундиками, то одразу окремий вид насолоди ,— промовила Соломія, що вирішила вставити свої п'ять копійок.

Ніхто з оточуючих не сприймав тепер це дивно, бо переважна більшість звикли й навіть полюбили таку рису Соломії. Навіть по особистій статистиці Юрія, завдяки аргументам Соломії, вдавалося безліч разів змушувати Марію, Стейсі та Олександру йти на найбільші авантюри в їх житті.

— Можеш сісти біля мене, місце знайдеться для нового заступника голови студради, — підхватив слова Соломії після цього Даниїл, споглядаючи на юнака зі світлим волоссям. Він у свою чергу лише важко зітхнув, але блакитні очі зупинилися на мить на невеликій булочці з повидлом.

— Вибачте, але маю відмовити. У мене багато роботи й звіти чекати не будуть. Але.. з чим все таки йдуть булочки сьогодні?, — з легким рум'янцем від незручності запитав Єсен, викликаючи в усієї компанії легкий сміх. Марія лише посміхнулася, простягнувши свою руку до своєї випічки. Обережно сховавши її у серветки, вона простягнула Єсену булочку, м'яко посміхаючись йому.

— Сьогодні з полуницею. Ось, візьми мою. Очі видають, що ти б був здатний зараз слона з'їсти, — промовила першокурсниця Хорсу до старости Велесу.

Юнак деякий час вагався піддаватися такій доброті своєї одногрупниці чи ні, але все ж таки його бліда долоня слабко стисла булку з полуничним повидлом.

— Добре, ти мене вмовила. Дякую вам за турботу, друзі. Вибачте, мені дійсно потрібно бігти. Смачного всім і Стейсі, будь ласка, не придуши Даниїла. Він мені ще знадобиться у кабінеті студради, — промовив це студент, викликаючи у свого колеги по цеху з рудим волоссям довгий стогін від невдоволення.

— Ні, тільки не знову ті кляті папери. Я їх усі спалю. Передай це Мірі! Я серйозно кажу!, — переходячи на крик, сповістив про це Даниїл Єсену, що вже побіг до виходу з їдальні. Марія мовчки спостерігала за цим дійством, у той час, як кінчики її пальців все ще відчували тепло від випічки та рук Єсена, що ледь доторкнулися її в ту мить.

І ось навколо знову був шум та гамір. Всі навколо спілкувалися між собою, а ось зелений погляд шатенки все ще споглядав у бік виходу з їдальні. Її непокоїли не тільки свої власні питання, але й зовнішній стан Єсена. Нехай він і не розказував ніяких деталей, але його змучений погляд, заторможеність, інколи й на парах фізкультури, не могли не кидатися в очі.

Долоні Марії вперлися об широкий стіл, у той час, як вона сама почала підніматися зі свого місця. Вона чула лише шум голосів своїх друзів й їх питання стосовно того, що сталося. Думок у голові було занадто багато, а навколишній шум узагалі створював у дівчини таке відчуття, неначе прямо зараз вона знаходилася у вулику, а не у їдальні. Хоча і те, і те місце були неначе синоніми один одного в певній мірі та у певний час.

— Вибачте, мені потрібно відійти. Гарного усім обіду, — промовила Марія і почала швидко йти на вихід з їдальні, відчуваючи на собі дивні погляди друзів.

— Маріє, почекай! Ти до гуртожитку?, — крикнула їй услід Стейсі, що також поквапилася піднятися з місця. Голос подруги вивів дівчину з трансу, змусивши її озирнутися через плече назад.

— Ні, я до бібліотеки. Хочу взяти деякі матеріали для домашньої роботи. А що? — Марія у цей момент дивилася на Стейсі, чиє волосся ставало лише більш зеленим через світло у їдальні.

— Ти так просто підірвалася з місця. Думала вже підеш собі пригоди шукати, — говорила Стейсі, поправляючи рукава свого светру до ліктів.

— Ти що, ні. Краще зараз не висовувати свого носа й жити спокійним життям, поки є можливість. До речі, не хочеш сьогодні позайматися разом? Я не встигла записати деякі конспекти з предмету Агнети через хворобу, — промовила Марія з легкою усмішкою. Стейсі посміхнулася їй у відповідь, киваючи їй в знак згоди.

Дівчина з коротким каштановим волоссям попрощалася зі своєю сусідкою, тримаючи й надалі свій курс до виходу з їдальні. Вона, не поспішаючи, спустилася по сходах вниз, схрестивши свої руки на грудях. Холодний вітер вдарив в обличчя, як тільки Хорсівка вийшла з одного із корпусів академії і нічого не могло її зупинити. Масивні двері бібліотеки не одразу відчинилися під натиском дівчини, але все ж таки піддалися й продемонструвати їй затишок й тепло у всій красі. Марія зробила лише кілька кроків уперед перед тим, як закрити так званий портал, що вів у холодний та дощовий листопад.

Коротке каштанове волосся було у дрібних каплях дощу, а ось на руках з'явилися ледь помітні червоні плями від холоду. Вона повільно заходила у глибини бібліотеки, де, на диво, було не так вже й багато людей. Не дивно, зараз усього лише був час обіду, але, не дивлячись на це, все одно все приміщення було штучно освітлене. Бібліотека могла продемонструвати лише сірість, бібліотека лише загадковість та старість, а ось коли зелений погляд помітив світле коротке волосся, одразу ж відчула уявну свіжість у приміщенні, де стояв запах старого пергаменту та затхлого повітря.

Блакитний погляд юнака був спрямований лише в безліч паперів та книг, що були поряд з ним. Він чув тихі кроки когось позаду себе, але великої уваги цьому моменту не приділяв. Чиясь тінь, яка була помітна на столі, змусила Єсена підняти свій погляд з паперів. Кинувши свій погляд через плече назад, він у ту ж мить здивовано підняв голову верх. Марія лише мовчки спостерігала за ним, а у відповідь лише почала сміятися, відчуваючи незручність через те, що відволікла одногрупника від роботи. Хоча хто зна, можливо вона так все і було задумано?

— Вибач, я не хотіла тебе лякати. Що робиш зараз? Все ще роботу зі студради?, — з цікавістю питала Марія, обережно взявши до рук одне з крісел, що було недалеко від столу.

— Нічого, все добре. Це я просто захопився і… так, це все ще робота зі студради. Мирослава останнім часом дає мені занадто багато обов'язків, — говорив юнак, а сам лише продовжував щось писати, тримаючи в руках ручку з чорними чорнилами. Він виписував замітки й рахував кошти для подальшого фінансування і надання матеріалів для факультативів.

— Я помітила. Ти останнім часом тільки й зайнятий роботою у студраді, а курсова лише ближче підбирається. Здається, ти щось шукав самостійно, так?, — питання було простим й не мало під собою ніяких махінацій та хитрості, але блакитні очі студента полізли на лоб, а обличчя стало блідим.

У ту ж мить Єсен знову був зануреним у свої папери, а ось його світлі брови у ту ж мить наблизилися до перенісся. Бажання спілкуватися пропало у ту ж мить, що не могла не помітити Марія. Вона нахилила голову в бік, спостерігаючи за ним, зрозумівши, у якому контексті він сприйняв це.

— Єсен, ні, почекай. Я не це мала на увазі…, — підводячись з місця, сказала першокурсниця.

— А, що? Вибач, я просто не хочу про це говорити взагалі, — говорив тихо Єсен , а ручка у його пальцях почала видавати щось схоже на тріск. Дівчина з коротким волоссям це одразу почула й відчула атмосферу, яка у ту ж мить з м'якої та тихої ставала різкою та менш передбачуваною.

Вона обережно потягнула до себе один з безліч клаптиків паперу, які були розкидані на столі. Юнак хотів вже задати доречне питання, що вона зібралася робити й попросити її піти, але все ж таки не робив цього. Марія взяла до рук олівець, починаючи малювати три еліпси різних розмірів.

— А я й не говорила тобі розповідати. Просто, помітила наскільки тобі важливо тримати все в рівновазі. Дивися: зараз у тебе найбільше часу займає що? Правильно - студрада. А що ще? Домашня робота. Знаєш, що я пропоную тобі, щоб ти міг знайти час на власний пошук потрібної тобі інформації та людей?, — сказала Марія, поглянувши на Єсена, який лише з цікавістю дивився на малюнок, але не до кінця розумів її хід думок.

Така реакція юнака була їй сигналом для продовження своєї ділової пропозиції. Вона поклала свою долоню собі на грудну клітку, нахиливши свою голову вниз. Її каштанове волосся виблискувало мідним кольором від світла свічок. Від такої краси небесний погляд студента не міг відірватися.

— Свою власну допомогу. Я не буду робити щось важливе, як обчислення або подібні речі. Наприклад, я можу заповнити списки у журналі, відносити папери, ставити печатки, якщо потрібно, але й буду допомагати з пошуком інформації для конспектів. Все одно на однакових предметах з однаковими тезами у нас буде схожа, якщо й не однакова відповідь. Як тобі ідея?, — запитала у юнака дівчина, дивлячись у його очі.

Єсен вийшов з певного трансу, переводячи свій погляд до столу на папірець, де малювала раніше Марія. Він довго мовчки обдумував подібну пропозицію одногрупниці, змушуючи її у той час нервово ковтати свою слину. Студент потягнувся до іншого папірця, розписуючи щось на ньому чорною ручкою, а згодом простягнув його дівчини у білому гольфі.

— Що ж… це звучить дійсно цікаво. Але у мене є декілька умов. Основна: не брати на себе обов'язки, якщо ти будеш втомлена, та не попадатися з цим на очі іншим старостам та викладачам. Мирослава й так на тебе зуб точить, — говорив Єсен, впираючись о спинку крісла рукою.

Дівчина з ніжним поглядом весняної трави уважно вивчала кожен пункт. Їй було доволі цікаво й дивно спостерігати за тим, як чорні літери акуратного і навіть ажурного почерку Єсена складалися у слова, що були спрямовані в першу чергу на її власну зручність. Марія недовго вивчала список умов, а потім простягла його назад своєму другові. Мимоволі їх пальці знову доторкнулися один до одного, змушуючи їх двох відчути блискавку, що пройшла через них у той момент. Звичайна подія, що час від часу відбувалася з кожним, але у цей раз вона заграла новими барвами. Такі різні погляди зустрілися, стискаючи у руках папірець, який, здавалося, ще трохи і розірветься на частини. Погляд Єсена був наповнений м'якістю, спокоєм та затишком, немов, якщо залишишся з ним ніколи не буде ні дискомфорту, ні проблем, у той час, як Марія випромінювала тепло й радість. Здавалося, що вони були як одна медаль.

Юнак поквапився відпустити клаптик паперу зі своїх пальців, відводячи погляд вбік до книжкових полиць, заповнених пилом й павуками. На його блідих щоках був помітний рум'янець, а сам студент добряче зашарівся від такої випадкової зустрічі їх кінчиків пальців. Реакція юнака у чорній жилетці змусила Марію також відчути певну незручність від цієї ситуації. Мовчання тривало кілька секунд, але для них це було вічністю. Порушити тишу вирішила Хорсівка, що мала на меті поставити й свої умови стосовно їх невеликої угоди.

— Звичайно, я буду у тінях і не збираюся розповідати про це усім. Можеш не хвилюватися. Твоя репутація не постраждає, але натомість і я маю умову, — говорила дівчина, змушуючи Єсена взяти до рук ручку. Він був готовий записати на цьому клаптику й її умови, виділивши їх крапками для зручності.

— Перша : відпочивай і спи більше. Якщо не будеш відпочивати, то я тебе з кімнати власної не випущу і чари накладу. Відпочинок дуже важливий, особливо для тебе. І також, коли знайдеш того, кого шукаєш, то розповіси мені першій. Звичайно, якщо наважишся поділитися цим з кимось, — говорила Марія, не втрачаючи надії дізнатися відповіді на питання, які її цікавили.

Все ж таки, не дивлячись на достатньо близькі відносини з Єсеном, вона все ще не знала так багато про блондина, як хотіла б.

Звичайно таке прохання змусило молодого студента першого курсу задуматися. Розкрити свою душу й переживання не завжди просто й перед рідними людьми, а перед друзями інколи це може бути як легше, так і важче водночас. Марія лише м'яко усміхнулася йому, простягаючи руку, немов диявол, що хотів заключити контракт зі смертним. Така турбота була водночас приємною, але у ту ж мить змушувала студента лиш більше сумніватися в своєму рішенні. Він зробив це лише через неймовірну довіру до Марії, але хвилювання Єсена були простими. Хлопець просто сподівався, що ця домовленість не вийде йому боком.

— Не хвилюйся, якщо ти цього не хочеш, то я не буду змушувати. Я в першу чергу хочу тобі допомогти, а не мати з цього якусь користь. Так роблять друзі, еге ж?, — сказала дівчина, відчуваючи тепло й велику долоню Єсена на своїй. Він обережно стиснув її руку у знак домовленості, змушуючи її щоки ледь почервоніти.

— Ні, я зроблю твоє прохання. Не впевнений чи одразу розповім, коли дізнаюся, але обіцяю, що в будь-якому випадку ти будеш перша, — переходячи на шепіт, промовив це юнак.

Марія підняла погляд вверх, коли Єсен піднявся з місця. Вони мовчки трималися за руки, а в момент, коли студент вирішив забрати свою руку, відчув тепло й сильні обійми зі сторони дівчини. Його у ту ж мить накрило з головою приємне відчуття, що йшло з дитинства. Ці обійми були як м'яка ковдра холодною й суворою зимою або як теплий светр зроблений бабусею, який ти одягаєш дощової осені з чашкою чаю. Таке рідне й тепле, але також з цим страх втратити цей спокій та момент. Марія ніжно обіймала Єсена за шию, відчуваючи, як її шкіра на долонях доторкалася його м'якого, як мох, волосся. Від його сорочки йшов приємний та легкий аромат порошку й м'яти, яку використовувала Агнета на своїх парах зранку. Хлопець був людиною, що для дівчини мав запах її дому.

— Маріє?, — з подивом юнак дивився вниз на свою одногрупницю.

Брюнетка лише підняла свою голову, споглядаючи на Єсена. Ніжна усмішка дівчини була помітна на її обличчі, а між полицями великої та старої бібліотеки був чутний тихий сміх.

— Я просто щаслива. Мені приємно, що ти мені довіряєш. Інколи, мені здається, що ти їжак, що випускає колючки. Це не погано, але все ж таки приємно бачити, що ти намагаєшся вийти зі свого колючого панцира, — з радісною усмішкою казала Марія до юнака, що все ще доволі дивно реагував на обійми з її боку.

Єсен не звик до такої близькості. Випадкові дотики були для нього максимум зі сторони інших людей та його рідних, а ось такі прості, але незвичні обійми викликали у нього справжню бурю емоцій. Йому було дуже ніяково і не зрозуміло чому і з якою метою це зробила Марія. Звичайні теплі обійми з її боку все одно викликали у Єсена одне питання: який тут підводний камінь і чи точно все буде в нормі, якщо він відповість на її обійми. Як тільки юнак зі світлим волоссям, як колосся пшениці, наважився обійняти дівчину у відповідь, його співрозмовниця відпустила його зі своїх рук, зробивши кілька кроків назад. Вона поглянула на свого одногрупника, що виглядав так само розгублено, як і під час їхньої розмови.

Легка усмішка була на її обличчі, але потрібно було вже йти. Марія поглянула на величезну кількість паперів, що були на старому дубовому стола, а також на годинник. Тільки обід, але це все ще була доба для старост справжнього робочого пекла. Дівчина деякий час розмірковувала стосовно того, коли ж варто було потрібно почати з допомогою для юнака. Відповідь прийшла швидко, але ось розуміння наслідків набагато пізніше.

— Єсене, я пропоную розпочати тоді сьогодні. Буду чекати тебе о шостій вечора у моїй кімнаті. З тебе хороший настрій та смачний чай, — з усмішкою промовила Марія, але лише згодом зрозуміла те, що живе в кімнаті не сама, а з достатньою емоційною сусідкою по кімнаті. Її вираз обличчя змінився через розуміння цієї ситуації, а Єсен лише мовчки, починаючи усміхатися, сів за стіл та почав щось писати в товстезний зошит з розрахунком бюджету для факультативів.

— Невже Стейсі не буде проти моєї компанії?, — з легкою хитрістю промовив юнак.

— Ти ж не Даниїл, так що все буде добре. Ну так що, тебе чекати? Чи принести завтра мовчки тобі конспект?, — сказала дівчина та взяла до своїх рук телефон, збираючись написати своїй сусідці. Єсен недовго розмірковував та врешті-решт кивнув їй у відповідь.

— Так, звісно. Я тобі напишу в разі чого. Гарного тобі дня та до вечора, — побажав хлопець, занурюючись головою кудись у свої думки. Щоки брюнетки покрилися легким рум'янцем, а вона сама почала невеликими кроками прямувати між книжковими поличками.

— Звичайно, тобі теж гарного дня. Й не перепрацюй, будь ласка, — сказала у відповідь Марія, але ніякої реакції після цього у хлопця не було.

Дівчина неквапливо покинула кабінет, у той час, як блондин з мішками під очима важко зітхнув. Юнак дістав з карману темних брюк телефон й почав швидко й з ритмом вводити свій пароль. Він лише мовчки натиснув на іконку додатка нотаток, споглядаючи вниз під стіл на гаджет. Деякий час пройшов, щоб знайти в кінці величезний запис на декілька тисяч символів. Єсен оглянув територію навколо себе, а лише потім почав записувати лише більші деталі до цього рукопису.

— Час спливає.., — промовив сам собі під ніс юнак, нервово ковтаючи слину.

— "Кабінет Ади Володимирівни, полиця 3, книга у чорній палітурці з зображенням вовчої ягоди. Допомога студента з темним волоссям. Здається, звуть Алан. Час до 01.03.2024 року," — казав рядок у додатку, в той час, як юнак знову поринув у роботу. Він старався закінчити її раніше часу, знаючи, що з ним будуть люди, що підтримують його у пошуку відповіді, яка не дає йому спокою протягом усього його життя.