Цей невеликий твір написаний в пам'ять про одного з розробників серії ігор S.T.A.L.K.E.R Володимира Єжова.
Під важкими берцями, з яких ще не обсипалось болото, гнулись сухі степові трави. Вітер гудів і завивав, як у іржавих трубах покинутих будинків. Буде важче відчути наближення мутованих диких собак, проте холодний дробовик в шершавих руках додавав сміливості.
Чоловік з позивним Їжак примружився, глипнувши на сонце – світлові плями грали в небі аномаліями, нагріваючи повітря до уявного міражу. Десятки пройдених місій, десятки зібраних артефактів. Чи вартує цей того?
З одного боку Смітник, що кишіє бандюками, як безпритульна животина блохами, з іншого – загони військових з бронежилетами й добрими автоматами. Потрібно обійти. До вечора. А по дорозі бажано забрати схрон з чорною курткою. Тоді бандюки не страшні.
Підіймаючись черговим пагорбом, Їжак помітив коливання повітря. Без зайвих роздумів кинувся в сторону, перекотившись. За мить запасний болтик, що випав з кишені, підняло в повітря і взірвало. Кляте місце. Місце, що стало домом. Цілим мікросвітом з новою сім’єю та друзями, ворогами й конкурентами. Лиш одне залишалось незмінним: буркливий дядько торговець. Взагалі, хороший мужик, добрий, але ж корисливий! Точно жидюга. Але ніхто не каже, що це погано. Сидить собі в бункерці, поки отакі юнаки й не дуже, як от Їжак, ризикують своїми дупами на диких просторах Зони.
Не те що б Їжаку не подобалось, ні. Зовсім навпаки. Він любив це все. Любив холодну тінь високих сосен, палюче проміння простору і навіть небезпечне вологе дихання степу… любив. Напевне вже й не повернеться ніколи в Україну. В радянську Україну. В червону Україну. В свою Україну. Там його не чекають. Більше нема кому. Повернеться – знайдуть і застрелять за «буржуазній націаналізм». Якщо віддавати своє тіло куди, то це Зоні. Тут попри радіацію дихається легше і попри полки мутантів і просто виродків, живеться безпечніше. А головне вільніше.
Тут можна говорити. Про все на світі і кому завгодно. Можливо, тебе закопає живцем якесь групування, але це все одно інше.
Так. Годі цих думок. Аж настрій зіпсувався. Їжак зупинив себе. Сталкерська чуйка радила насторожитись, прислухатись. Йому не подобались дерева поруч. Точніше те, що за ними. Діставши стареньку пошарпану рацію, прошипів, не зупиняючи крок:
– Дніпро, Дніпро, я Їжак. Між Смітником й мостом в лісосмузі засідка чорних. На вашу поставку, напевне чекали. Зміна маршруту. Прийом.
– Тебе зрозумів. Передам решті. Дякую. Допомога потрібна? Прийом.
– Якщо застанете ще. Прийом.
– Там поблизу наші були. Ходили до Вовка. Посилаю до тебе. Прийом.
– Тебе зрозумів. До зв’язку.
Тепер б вижити до цього самого зв’язку. Якщо переферичний не помиляється, то з кущів стирчить шапка, щонайменше за двома деревами є чоботи, а трохи далі, за спиною одного з бандитів пасеться дикий кабан. О.
Їжак взявся позручніше за дробовик й різко направив його в сторону кабана, сподіваючись, що вистрілить перший, ніж нападники. Гучний звук відвернув увагу людей. Вони кинули погляди в місце, куди стріляв Їжак. Він тим часом нирнув в найближчий кущ, сподіваючись, що то не шипшина.
Щоб спровокувати кабана багато не треба. І от двохцентнерна тушка летить до найближчої цілі. Бандити кинулись відстрілюватись від розлюченої тварини, та один із них, той що був найближче, не встиг. Точніше, він вистрілив, точнісінько в лоба, але це не допомогло. То ж, він мінуснувся.
Інші кинулись до свого товариша відчайдушно й тупо. Їжак поспішив вилізти з куща й обережно, без різких рухів, щоб не привертаючи до себе уваги, забратись геть. Задкуючи, а потім нормально тікаючи, Їжак побачив напроти своїх. Махнув їм рукою.
Вистріл.
Їжак рухнув на землю, схопившись за бік. Рухнув світ навколо, як дешеві декорації театру з пап’є-маше. Не було ні бандитів, ні своїх, ні кабана. Замість рації в руках лежав кривий камінь, замість лісосмуги – коло вогню й нестерпна сухість.
Лиш рана пекла в боку, а на руках швидко сохла кров. Аномалія, що викликає галюцинації. Таку надзвичайно важку помітити. Вибратись – ще важче. Їжак стомлено прикрив очі. Біль докучав йому. Вогонь пік. Може й спати пора. Одна провальна місія. Остання місія.
Але згори дивиться чисте небо. Воно не збирається приймати до себе так просто. Воно хоче ловити на собі погляд Їжака, такий же чистий і голубий, як ловило багато років поспіль.
Капнула перша крапля води. З порожньої сині. За нею друга і третя. А потім почався дощ.
Вогонь загасило. Оживило трохи свідомість. Спати більше не хотілося.
Їжак, стогнучи, підвівся. Важко буде дістатись назад, проте ще важче навіки розпрощатись з небом.
Примітка: Чисте небо - назва другої частини гри.
Опис локації з першої частини - Тінь Чорнобиля
Так красиво!!