За співом. Розділ 1

#MoonChaiStory #MCS #Ліс #Станіслав #Ярослав #Драма #Hurt/Comfort #В #M #міні #ВПроцесіНаписання

_________________________

_________________________

Алкоголь неприємно б'є у голову, Станіслав справді думав, шо не візьме пляшки до рук. Що буде лежати і знову думати про те що було, що буде. Просто стискаючи свій кинджал, так, наче у цю секунду може його втратити.

Наче Блуд зараз вихопить його з рук, але на здивування істоті більше ніж добре. Лише спотворена усмішка, а потім напад.

Він ледве привідкриває повіки, закинув одну руку на голову торкаючись чола, перевіряв температуру. Адже в очах зараз пливло, він ледве розрізняв кольорові плями, і ще одну, велику та темну.

—Гей! Гей! - лише цей голос, його відлуння заледве торкалось його розуму, а потім розпливалось приємними хвилями навколо.

На обличчі з'являється дурнувата п'яна усмішка, а він тягне руки аби захопити цей "приємний голос" до рук і міцно обійняти.

Так, як би він хотів обійняти Марену у спробах врятувати від усіх, врятувати від того блуда, водяника, надокучливої мавки... Навіть від себе, він хотів врятувати її навіть від себе.

***

Ще мить і його наче обливають холодною водою, а може це справді так, адже зараз Станіслав відчував приємний холод на обличчі.

Та замість того аби побачити когось над ним з відром у руках, він виявив, що знаходиться у маленькому зовсім не глибокому струмку.

Та над ним таки дехто був, без відра, звісно. Кучерявий хлопець грайливо дивився на нього, злегка натискаючи на груди рубаки. Усміхався, здається, також трохи п'яний.

—Ну що, протрезвів? - весело лепече він, всідаючись зручніше на стегнах Станіслава.

—Ні - втомлено промимрив рубака потираючи очі. Перед ним син ватажка зграї, Ярослав, що зараз нахиляється до його вуха і тихо шепоче:—Виправим це іншим способом?

Щоки червоніють, звісно Станіслав розумів, що вовкулака не битиме його. Він пропонує дещо інше. Дещо інтимніше, огидніше.

Та зараз замість того, аби відмовитись рубака зупиняє голову Ярослава, що от зараз пробував відхилитись назад. Притягує ближче і шепоче солодке—Згода.

***

А далі все наче у дурмані. Чому він погодився? Чому зараз це робить? Насолоджується?..

Та зараз ці питання не змушували Станіслава піти, закінчити це. Кожного разу, коли він привідкривав повіки і бачив його оголене тіло. Те, як волосся гарно спадало на плечі. Кожного такого разу ці питання одразу вилітали з голови, а він тягнувся за все новим поцілунком.

Йому особливо подобалось дивитись за тим, як він брав його член та притуляв до щоки. Найбільше подобалось чути своє ім'я, а потім отримати нове прізвисько. Пташечка.

Він починав тягнути і його ім'я, тягнув поки, здавалось, голос не захрип.

Вперше Станіслав так комусь віддався, комусь заледве знайомому, якійсь там істоті. Проникся, детально вивчив тіло і майже всі його реакції. Коли він обіймав його, то завжди підіймав голову, аби глянути на його обличчя.

Захекане, червоне, але таке задоволене.

—Пташечко - щебетав він просячи ще, а потім знову протягував його ім'я за стогоном до і стогоном після.

***

—Чшшш - його щось штурхає у плече, а Станіслав лише невдоволено мугикає, пробує відкинути м'яку руку від себе:—Пані, ше п'ять хвилин...

На кілька секунд його перестали чіпати, та скоро залунав швидкий, та трохи втомлений голос:Пані? Раз на те пішло, то скоріше "пан" - грайливо промовляє він, а Станіслав лише підривається з місця і налякано дивиться на нього.

Його руде волосся скоріше схоже на брудне гніздо, а під очима видно синці, що так гарно відбивались на білій шкірі. І не скажеш, що він "слуга", скоріше якийсь аристократ.

—Гей, Ста... - та не встигає Ярослав нічого сказати, як рубака встає з місця, щось бурчить собі під носа, напевно, лається, і тікає.

Так і залишився хлопець голим на землі сидіти, одяг, вчорашній, Станіслав також захопив з собою.

—Тільки от би знати куди він пішов.. - говорить сам до себе Ярослав, а потім розминає пальці.

***

—Ґе, вовчику! - ззаду лунає голос Єрема, що також щось чи навіть когось шукає. І йому явно потрібна допомога і так заваленого хлопця.

Сам же Ярослав зараз бавиться з дітьми, маленькими вовченятами, що ще не контролюють свою гіперактивність. Приходиться відійти і лише просити ліс, благати його дух, аби ці малюки не знищили все, що тільки попадеться на їх шляху.

—Блуде? - підбігає до нього Ярослав. Трохи запиханий, червоний, тож Єрем сміється. Лише коли обличчя вовкулаки змінило свою гримасу Блуд заспокоївся.

—Не бачив Станіслава?

—Станіслава? - йому насправді здавалось, що той буде поруч з Мареною.

—Так, так, Стасик нам дуже потрібен! - здається, він взявся ні звідки. Поклав руки на плечі Єрема і трохи налихився зацікавлено розглядаючи сина "старого друга". Юліан як завжди був у всій своїй красі. Навіть шрами не поганили його обличчя.

—Бачив, але лише зранку, та от з того моменту більше ні краєм ока. Наче вивітрився. - зізнається він, а потім додає – Але позвіть його "Стасиком" ще кілька раз і він тут же з'явиться, аби дати по писку, я впевнений! - жартує вовкулака навчально махаючи пальцем. Про себе закінчує жарт останньою фразою:—"Або ж пташечкою. "

—Тоді варто розпочати ритуал.. - задумливо промовив Юліан, а потім підставив руки до рота - Стасику! - кричить він настільки сильно, що приходиться закривати вуха.

***

—Добре, батечку, зараз вода буде! - Ярослав кричить це та біжить до струмка із кувшиком у руках.

Через пару секунд, коли вже вийшов поза селище, Ярослав скоротив свій крок. Йшов так повільно та різко допоки не почув тиху мелодію, котру наспівували зовсім поруч

Він притих прислухаючись, а потім впізнаючи голос обережно почав доходити до струмка, знайшов дерево за котрим ховалась пташка і обперся об нього. Слухав далі, хоча розумів, що Станілав його помітив.

—Виходи. - закінчивши пісню одразу відгризнувся він, а Ярослав лише усміхнувся:—Гарно співаєш! - щебече він прямо в хмуре обличчя.

Його ігнорують, але вовкулака продовжує:—Я навіть не підозрював, але це просто прекрасно!

—Що ти, сука, тут робиш? - На ці слова Ярослав лише припідняв голову і уважно дивився у напружене обличчя рубаки. Його руки нервово перебирали траву. Вовкулака знову усміхається:—А вчора ти мене інакше називав. Нагадати? - спостерігає за тим, як Станіслав почав знову нервувати, продовжує – Вовчиком. Невже настільки п'яним був, пташко? Тебе, взагалі-то, весь день шукають.

—Не називай мене так. - наче рубає каже Станіслав і відвертається, тільки от Ярослав таки помітив червоні щоки хлопця.

Це забавляло, тож він лише задоволено усміхнувся:—Чому ж, пташечко? - наголошує на зверненні і підходить ближче. Це все розміреним легким кроком, настільки спокійним, що він не помічає те, як Станіслав смикається, а потім різко нападає на нього приставляючи кинджал до горла. Боляче, пече.

***

Обличчя Станіслава випромінювало лише злість та огиду, а в очах тяжко було побачити хоч каплю ніжності. На обличчі Ярослава лише смуток, він не знає, чи йому сумно через реакцію Станіслава, чи через те, що він так наївно повірив у примарне "кохання з першого погляду". Він підтискає губи, але нічого не каже, спостерігає за реакцією Станіслава, якщо він зараз же не відрубає йому голову цим кинджалом.

Та наступні слова занадто різняться від очікувань.

—Є що випити? - бурчить під носа Станіслав і відводить погляд.

У відповідь лише мовчання та здивоване обличчя хлопця:—Кхм...ти ідіот?

—Можливо... - після цього слова Станіслав попускає хватку та відводить кинджал від горла вовкулаки, поки той лише потирає його у тому місці.

—Це було риторичне питання.

Рубака тихо сміється і повністю відпускає хлопця, але все ще міцно тримає у руках кинджал, що помічає Ярослав і лише цокає язиком.

—Не довіряєш мені?

—Я тільки що притиснув тебе до дерева і був готовий зарізати. Звісно ні. - він переводить погляд на хлопця, що хоче щось сказати, та зупиняється: — згадуєш минулу ніч? "вовчику", "любий" та інші ласкаві слова? То не я казав, а алкоголь і спроба втекти від жаху, що ми зустріли у червоному лісі.

— Що у п'яного на язиці, то у тверезого на умі. - щебече невдоволено Ярослав, спрямовуючи погляд у землю.

—Так, але не у мому випадку.

Ярослав сміється: — то навіщо тобі пляшка зараз? Що хочеш забути, від чого втекти? Невже від мене?

—А якщо так, то що?