#MCS #MoonChaiStory #Сирин #Єсен #Кай #М #А #романтика #флаф
_________________________
_________________________
Купа паперів чуть що і зараз звалиться на стару академівську підлогу. Єсен зі всіх сил пробує обхопити їх своїми руками, та занести до кабінету студ ради. Обережно переступає з ноги на ногу, по скрипучим дошкам. Це крило ще давно не ремонтували, тож те, що вони можуть прямо таки рухнути під його ногами було не виключено.
Коли просив допомоги у Даниїла, той лише відмахнувся:—”А от Міра захворіла” - роздумував хлопець, це була справжнісінька рідкість, тож голова студ ради залишився без помічі, зараз цю поміч пробує організувати Єсен. За Мирославу ніхто не переживає, вона в надійних руках Стефанії.
Іншого виходу окрім ноги не бачить, тож плюючи на всі манери і правила Єсен відчиняє двері кабінету з ноги, та поспішно заходить у середину, поки його знову не зачинились. Все ж навіть це було зроблено досить ніжно, Єсен очікував отримати дверми в носа, як тільки на секунду затримається у цьому клятву коридорі.
Заходить, та швидко ставить всі папери на довгий стіл. Двері позаду одразу з гуркотом зачиняються, так, що Єсен інстинктивно прикриває вуха. Та не одразу помічає Кая, що поклавши руки на стіл втомлено дивився на гостя.
Староста переводить погляд на голову студ ради, та вже спішить вибачитись, але Кай випереджує усі його слова:—Дякую - втомлено протягує він, на що Єсен лише здивовано дивиться. Світле волосся розтріпане, та чуть що не стирчить у різні сторони. А світлі зелені очі вже давно були прикрашені синцями під очима, та на цей раз вони здавались гіршими. Тут Єсен розуміє, Кай спав.
Та він не вирішує якось на це вказувати, не скільки через статус Кая, як через розуміння. Це було б не по-людськи.
—Та нема за що - Єсен злегка усміхається – я поміг лише з частиною, не зрівняюсь з Мірою - усмішка стає сумною, як і погляд, що уважно розглядає цю купу непотрібного паперу.
—Що ти, - Кай встає зі свого місця та підходить ближче. Різниця у зрості достатня, тож тепер Єсен припідіймає голову, лиш би бачити обличчя голови. – Мені вже легше, - Кай робить паузу, бере у руки один з паперів та задумливо розглядає вміст - А тепер два питання..
Єсен киває.
—Перше: це що за папери? - Кай переводить погляд на старосту, поки той злегка спершись на стіл пояснює за вскоки викладачів та не тільки: – попросили організувати збір і утилізацію макулатури. Кажуть занадто багато сміття - він робить паузу, злегка всосуючи нижню губу, завжди так робив, коли думав над наступними, можливо, недоречними словами - там навіть деякі підручники Романа є.
Та натомість Кай сміється:—Чекайте взбучку! - а потім хапається за голову - Ой-й, це ж і нам перепаде…
Єсен сумно усміхається розглядаючи Кая. Від простих слів він трішки розвеселився, що не могло не радувати.
—А друге? - таки запитує староста злегка стискаючи край столу.
Кай спочатку дещо здивовано дивиться на Єсена, а потім згадує, що хотів запитати ще:—Чому ти це - вказує на купу макулатури(і книг Собко) – у руках ніс? - Єсен з нерозумінням припідіймає брови, але нічого поки не каже - Ну замовлення є ж. І двері ногою не треба відчиняти - Кай ніяково ховає руки у кишені, відводить погляд, спрямовує його саме на двері.
Єсен опускає голову, а потім тихо сміється:—Чесно? - дивиться на Кая, що киває - Забув. Так забігався з тим всім, що позабував, здається, все..
Кай сумно усміхається:—Не переживай, скоро це скінчиться, і ти повернешся до свого, теж не спокійного, життя старости. - він підходить ближче до хлопця та кошмарить його волосся, усміхається. Та не забирає руку з голови старости, все ще тримає її там торкаючись м'якого волосся. Єсен подає голос:—Кави?
Кай знову сміється:—Не завадило б!
—Тоді я скоро - староста вискользує з-під руки голови, та підходить до дверей. Зовсім скоро він ховається за дверми, залишаючи Кая на самоті.
Голова лише розглядає свою руку котрою тільки но торкався волосся Єсена. Усміхається сам собі:—М'яке.
***
Двері тихо привідкриваються, Єсен обережно заходить до середини тримаючи у руках гарячу чашку американо. Кай знову сидить на своєму місці. Точніше…
—”Спить?” - підійшовши ближче староста і справді розуміє, що голова заснув. Склав руки на столі, а на них поклав голову. Так і заснув. -”І я хочу такий талант” - думає він усміхаючись. Зазвичай засинати йому було занадто тяжко, а Кай умудрявся за кілька хвилин вже солодко сопіти.
Єсен поставив паперовий стаканчик на стіл, подалі від сплячого хлопця, аби той, випадково, не зачіпив напій.
Кай злегка тремтить, за вікном гори снігу, а ця частина академії і справді потребувала ремонту, а ще утеплення. Трохи потоптавшись на одному місці Єсен оглянув кабінет знову, знайшов лише старий коц, що застелав диван.
Він взяв його, та підійшов до Кая. Єсен обережно вкрив плечі хлопця коцом, а потім провів рукою по цьому ж плечу:—”Замучився дуже” - думає він з сумною усмішкою на своєму обличчі – Солодких снів. - ніжно, шепотом, промовляє він, а потім сідає на стілець трохи далі розглядаючи ще папери, за котрі варто було б сісти - Так, що там у нас… - Єсен щиро хотів допомогти Каю, хотів бути гідною заміною Мірі. Ні, не так:—”Я хочу бути краще ніж вона.” - ствердно думає староста, розглядаючи один з листів.
***
Стукіт по старій клавіатурі ноутбуку, враження, ніби до Сирину завезли їх ще сторіччя тому. Кай, хоч і втомлений, але щасливий. Міра йде на поправку – одна з найкращих новин за цей час. Друга була в тому, що роботи все меншало і меншало, Кай нарешті міг приділити трохи часу собі. Тобто, на сон.
Він тихо сміявся згадуючи деякі сюжети з дрімоти, вони ще більше вимотували хлопця, але кожен був яскравішим за інші. Деколи було бажання там і залишитись.
У кабінет стукають, Кай повертається до них обличчям, та одразу викрикує:—Заходіть! - але замість цього стукіт продовжується. Він дещо роздратовано закочує очі, вирішує не звертати уваги.
Через хвилину стукіт той же.
Кай встає зі свого місця відриваючись від роботи, нарешті відчиняє двері і бачить там Єсена. Він нервово усміхається, а руки його тремтять, здається, через вагу вазонків котрі приніс.
Голова одразу хапає кілька у руки та допомагає їх занести до кабінету, ставить не розбираючись на стіл.
—Фух! Простояв там вже більше хвилини. Якби не твій голос, то я б подумав, що тут нікого! - сказав Єсен розминаючи руки.
Кай знову усміхається розглядаючи його. Він знову кладе свою руку йому на голову та тріпає волосся:—Знову забув про замовляння?
Єсен пробує помахати головою, ще більше вплутуючи пальці Кая у власне волосся:—Ні, просто вважаю не дуже безпечним так переносити рослини. - а потім Єсен наче починає горіти. Він розквітає усмішкою, після чого виривається з-під руки Кая, та підходить до горщиків.
—Дивись які чудові тобі приніс! А то тут зовсім нічого, дивно, що Міра не обвісила тут все ними, - він взявся розглядати горщики з квітами, котрі тільки що сам приніс. – Я ж можу поставити їх на столі та підвіконнях? - трішки зніяковівши промовив Єсен, він відвів свій погляд розглядаючи підлогу.
—А, так, звісно! - Кай сміється, сідає на своє місце - ти мені ще випадком якогось бузка не дістав? - продовжує сміятись Кай. Але Єсен має більш ніж серйозний вигляд:—Тобто?.. - обережно запитує він розглядаючи розслаблене обличчя голови.
—Ну ти ж у нас уважний дуже. Навіть знаєш, що я американо люблю, хоча я ніколи тобі про це не казав - він поклав свою голову на руки, чиї лікті зараз впирались об стіл - а квіти бузку мої улюблені - він усміхнувся, поки Єсен розслаблено видихав - А що? Це щось на цій вашій мові квітів значить? - таки запитує Кай. Єсен лише махає головою:—Та ні, нічого. Буду знати - він робить паузу знову злегка всосуючи губу - якщо знайду, то принесу.
Та Кай не зовсім вірить першим словам старости:—”Буде Міра - запитаю”
***
Недавно Роман Ісаакович жалівся на учнів, що не виконують свої обов'язки. Особливо наголошував увагу на старостах та членах студ ради.
—І ви, Даниїле… - продовжував своїм томним та нудним голосом викладач. А Єсен лише думав про те, як би зараз втекти. Роман не слухався навіть ректора, це було максимально тяжко.
Він помітив, що не один хоче якнайшвидше піти. Перекинувшись поглядами з все ще хворою Мірою, котру насилу витягли, Єсен співчутливо усміхнувся їй. Та послухати максимально важливу для життя лекцію варто було.
Зараз же староста розслаблено заходить до вже такого звичного кабінету студ ради. На підвіконнях стоять горщики квітів, а поруч з робочим місцем Кая одна з найгарніших квіток. У руках Єсена бузок, гілочки котрого він так бережно зрізав, аби не пошкодити дерево.
Староста усміхається, коли знову бачить змученого Кая, що лежить на власних руках, поверх кількох паперів. Його світле волосся вже достатньо відросло, та тепер зачіска мала, якщо дізнатись, смішний вигляд.
Єсен поклав гілочки зовсім поруч з хлопцем. Тяжко видихнув, та знову пішов до дивану, на котрому вже не так обережно лежав коц.
Старий, але теплий та домашній. Навіть тримаючи його в руках відчувався приємний затишок. Єсен усміхнувся, підійшов назад до Кая, та знову вкрив ним його.
Більше ніхто не знав, про такі сонні години голови студ ради, те, що більшу частку саме його роботи виконував Єсен. Та це його не сильно хвилювало, йому здавалось, наче Кай довіряв йому, що міг так заснути(бували ж і більш навантаженні тижні, але він не дозволяв собі спати. Чи не так?), навіть якщо це було не так, подібна думка гріла серце.
Єсен усміхається, відчуває себе частиною маленької таємниці про Кая-соню. Гладить його по плечам, та злегка торкається волосся:—Солодких снів - знову шепоче він, та не сильно переживає за наслідки. Адже це все відбувається за зачиненими дверима кабінету студ ради.