Адреналін б'є у барабанні перетинки, змушуючи задихатись та хаотично хапатись за кути розвалин на поворотах. Распіратор робив ситуацію дратуюче гіршою затримуючи жар збитого дихання. З кожним видихом вона відчувала тепло заливаюче і без того липке від поту, диму та іржавого повітря обличчя. Переслідуючі її крики та ґвалт заповнювали звичну мертву тишу окраїн. Помаранчевий вітерець одряпав горло та ніздрі відразу як тільки распіратор зірваний ривком, розмазуючи бруд був вкинутий у сумку перекинуту через пече, відбиваючу ритм бігу. Черговий постріл змусив напрягтись всі м'язи і зціпити зуби прикусивши язик, так як куля просвистіла доволі близько справа. Неволі Каліпсо відкинулась на протилежну вистрілу стіну. Погляд, до цього скажено шукаючий порятунку, затримався на отворі в стіні на висоті приблизно десять ліктів, що колись планувався як вікно. Залазити на пряму зайняло б багато часу, і в разі невдачі її спіймають. Піднявши очі догори можна помітити металевий штик, прямо над головою. Один з тих, що входять у опори при будуванні і стирчать коли стіна обвалиться або зруйнується. Повну вагу тіла він не витримає, проте відштовхнутись у вузькому провулку та заскочити у вікно цілком можливо. Повернувши рівновагу схопившись за нього піднятими руками дівчина розвернулась, одною рукою все ще трималась за арматуру. Ногою піштовхнула себе від стіни у стрибку, іншою дістала до ненадійної опори та моментально відстрибнула уперед повиснувши у отворі. Зкарабкавшись на ліктях та опираючись на нерівності в стіні ногами вона ввалилась до затхлого приміщення і не встаючи закотилась до самої стіни під вікном. Шкіряні рукавиці по лікоть рятували, хоча долоні та окремі частини тіла всеодно пекли від карабкання. Вислуховуючи чи пробігли переслідуючі, почула як звук розділився та з мірою відалленя затихав. Можна було піднятись та не вдихати пилюку з бетонної підлоги. Сівши спираючись на холодну, ширшаву стіну, коли дихати стало можливо вона згадала про распіратор. Намацуючи його в сумці рука зіштовхнулась із ціллю свого подвигу. Вона не дивлячись натягувала одною рукою те що допоможе не дихати отрутої, не зрозуміло від погоні чи від якої в неї голова йшла ходуном, другою розглядала витягнутий перед собою невеликий предмет. Невже її життя і справді завжди було таким? Утікачка іронічно скривила гримасу від думки що ризикування її життям буквально варте декількох місяців проживання, двох- трьох якщо бути точним. Був період коли здавалось відчайдушні міри можна залишити в минулому і вона знала, що не голодуватиме не ставлячи своє життя на карту. Звичайно це не була розмірена та безпечна робота, проте мурашки не бігали кожного разу через відчуття подиху смерті у спину, що б лише оплатити базові потреби на деякий час. Ще огиднішими були спонсори пригод, її та їй подібних. Могли жити нівчому собі не відмовляючи. Якщо вони і потребували чогось, що не могли дістати- платили тим хто готовий за ці копійки кидатись у пекло. Каліпсо завжди заздрила їм. Не хотіла справедливості чи рівності для всіх, хотіла що б це вона платила іншим за те, що б вони ризикували життям. Все ж сама вбиває тільки що б вижити, отже заслуговує на це місце більше ніж розбещені тюхтяї з Білого Уряду. Принаймні так дівчина думала. Та поки верхів'я з різних міст платили, а їй потрібні були гроші, вона продовжить ризикувати життям доки в один день куля наздожене свою ціль.
top of page
bottom of page