#Фантастика #Історія #Пригоди #N #Б #Максі #ВПроцесіНаписання
" Доленосний збіг "
Сонце освітлювало своїми яскравими променями усю кімнату, від чого Арета поморщила носик та потихеньку почала розплющувати заспані очі. Піднявшись з ліжка, дівчина потягнулася і задоволено посміхнулася, адже це був чи не єдиний ранок за довгі роки коли вона більш менш виспалася. Сьогодні Арета нікуди не поспішала і ні про що не турбувалася, адже її чекає захоплива подорож у часі, про яку вона мріяла з дитинства, тут турботам про сьогодення і місця немає...
Дівчина ввімкнула класичну музику та злегка пританцьовуючи попрямувала у ванну кімнату, після цього випила кави і почала потихеньку збиратися на роботу, щоб віднести заяву на звільнення, адже наврядчи вона вже туди повернеться. Застебнувши останній гудзик на своєму вінтажному плащі, Арета оглянула себе, посміхнулася, взяла свою сумку і вийшла з квартири. Повертаючись вона намагалася запам'ятати кожну вуличку Києва по дорозі додому, іноді її охоплювала якась незрозуміла туга. " Нічого, я зможу повернутися коли завгодно, це ж не назавжди ", саме так заспокоювала себе дівчина у ці хвилини. Але підготовка до подорожі знищила усі сумління. Арета дістала з шафи старовинну сукню, яку вона зшила дуже давно і яка була пошарпана часом, проте це грало дівчині лише на руку. Їй потрібно було якось пояснити свою появу нізвідки і десь заночувати, тому дівчина придумала легенду про те, що по дорозі до Києва на неї напали і вона залишилася без документів та інших речей. Ще для більшої правдивості вона заплела своє коричнево-рудувате волосся у стару зачіску яку навмисно зробила не дуже охайною, адже по легенді на неї напали. Вдягнувши сукню і прискіпливо оглянувши себе у дзеркало Арета рішуче посміхнулася, а її зелені очі заблищали. Залишилося два останні кроки, дівчина відкрила шухляду і взяла звідти маленьку паперову фотографію де була зображена вона у дитинстві разом з бабусею, фото було зістарене та й вони були вдягнуті у старовинні костюми ХІХ ст, що ж саме бабуся привила Ареті таку любов до історії.
Дівчина щасливо посміхнулася, на мить поринувши у спогади і сховала фото у потаємну кишеню сукні. Тепер лишилося активувати машину часу, але через те що механізм дуже сильно привертав увагу хоч був невеликий і навмисно оздобленим так щоб скидався на прикрасу, Ареті доведеться після переміщення у часі вдягнути його на ногу і ховати під спідницями. Годинник пробив 12:00, час починати: " Цей день настав... ", — подумала дівчина, поставила дату і з нетерпінням натиснула кнопку...
Ось за секунду вона вже стояла у тісній, темній вуличці. Оглянувши вулицю і переконавшись, що нікого немає поруч і що ніхто не помітив її раптової появи, дівчина повільно почала виходити з цієї вулички. Київ був саме таким яким вона його і уявляла, повсюди старовинні будівлі, жінки одягнені у розкішні пишні сукні, а чоловіки у вишукані костюми, іноді по вулицям проїжджали карети. Важко описати який захват переживала Арета у той момент...
" Що ж, а тепер починаємо діяти за планом ", подумала дівчина і посміхнулася, підступно примруживши очі. Спочатку вона вирішила знайти якийсь готель і розповісти " свою історію ", адже її вигляд привертав забагато уваги...
Приблизно через пів години Арета побачила невеличкий готель, туди вона і вирішила податися.
Хол був світлим з гарненьким , як здалося дівчині декором: старовинні меблі, багато книжкових полиць, креасинові лампи , що додавали цьому місцю більшої атмосфери. Арета огледіла приймальню, зробила сумне і розгублене обличчя на яке тільки була здатна і зібравши усі свої акторські здібності до купи пішла на рецепшин, за яким стояв літній, сивий чоловік у робочій формі.
— Добрий день, пане...
Почала Арета невпевненим, наляканим голосом.
Чоловік обернувся до неї, і його обличчя зразу виражало занепокоєння після першого ж погляду на дівчину: бліда, з почервонілими очима, у занедбаній, брудній, місцями порватій сукні, яка раніше була розкішною, волосся стирчало у різні боки, а сама дівчина тремтіла.
— Добрий день, пані , вам потрібна допомога ???
Зразу запитав чоловік, на що Арета швидко закривала і підійшла ближче до стола рецепшину.
— По дорозі до Києва на нас напали розбійники, усіх хто був зі мною вбили, я-я ледь врятувалася, у-у мене нічого не залишилося, чи не знаєте ви, де можна знайти притулок на деякий час ???
Закінчила говорити Арета і почала переводити дихання, адже випалила усе без пауз.
У погляді чоловіка читався жаль .
— Жахливо про це чути, я вам дуже співчуваю, ви можете перебувати у готелі поки усе не вирішиться.
Сказав він і дав Ареті ключ. Тремтячою рукою вона взяла його:
— Дякую, я дуже вам вдячна.
— Як можна відмовити людині у такій біді...Назвіть своє ім'я будь ласка.
— Авінаріус Арета Олександрівна.
Відповіла дівчина, вона вирішила назвати своє справжнє ім'я. На щастя, бабуся назвала її староукраїнськими іменем, яке зараз не викликало б запитань, чи здивування, і їй не довелося нічого вигадувати. Чоловік опустив погляд, а потім знову пильно подивився на Арету.
" Невже щось пішло не так ... "
Подумала дівчина яка вже починала нервувати.
— Я попрошу принести вам їжу у номер.
Нарешті сказав той.
— Дякую.
Відповіла дівчина і піднялася на другий поверх, шукати кімнату 280.
Її номер був невеличким, односпальне ліжко, над яким висіла картина, маленький столик, шафа і тумбочка, також крихітна але охайна вбиральня.
Арета задоволено посміхнулася і сіла на ліжко:
—Спрацювало, Господи, спрацювало.
Тихо прошепотіла дівчина не вірячи власним очам. Все так само сидячи на ліжку вона думала, що робитиме далі , куди піде і як вирішиться її питання. Звісно, Арета мріяла побачити світське життя дворян ХІХ ст, розкішні прийоми, вишукані о́брази, світські бесіди, величезні садиби, але навряд чи це теж стане реальністю. Поки що їй світить лише просте життя, простої людини і спостерігати за світським життям вона зможе лише дивлячись на карети, і слухаючи місцеві плітки , але і цим Арета була дуже навіть задоволена, все ж вона не втрачала надію, а раптом щось станеться і їй пощастить ???
У двері постукали. Дівчина швидко зірвалася з ліжка і відчинила їх.
Молода дівчина з підносом привіталася і залишила їжу у кімнаті , поклавши поряд ще газету.
Коли працівниця готелю вийшла. Арета швидко підійшла до підноса і взялася читати газету.
—Газета ХІХ ст, невже я справді тримаю її у руках !?
Захопливо шепотіла дівчина, а її руки тремтіли.
Вона подивилася на перший заголовок:
" Зникла дочка покійного поміщика Авінаріуса "
— Хм...
Замислилася дівчина, але продовжувала читати наступні заголовки.
" Знайшли нових жертв. Діло кривавого рубіна стає все заплутанішим "
— Тільки мені могло пощастити потрапити в епіцентр серійного вбивства... Супер... Але, якщо це діло таке шумне, воно мало ввійти в історію криміналістики... Чому я про нього нічого і ніде не чула...
Ці здогадки поставили Арету у глухий кут, тут було щось не чисто...
Вона прочитала текст нище.
— Отже жертвами цього вбивці стають лише знатні дворяни які були чимось пов'язані зі старовинною прикрасою з червоних рубінів...
Декілька секунд помовчавши Арета полегшено сказала:
— Як добре, що я ніколи не захоплювалася прикрасами... Та й навряд чи вбивцю зацікавить проста дівчина, мені нічого боятися.
Раптом почувся наполегливий стук у двері. Арета відчинила і у її кімнату ввійшло два чоловіка один низький і гладкий, з каштановим волоссям та вусами, а другим був молодий, високий, чорнявий хлопець вдягнутий як дворянин. Його чорні як вугілля очі виражали занепокоєння. Також у номер зайшов працівник рецепшину який допоміг дівчину.
" Так, здається не поліція... Добре буду поводити себе як звичайна людина у подібній ситуації, а далі подивлюся по ходу..."
Подумала Арета, але їй не довелося нічого робити, адже молодий хлопець все роз'яснив сам:
— Так, не може бути, це-це вона...
" Він мене з кимось переплутав, але варто дізнатися з ким саме, а далі діяти відповідно..."
— Спокійніше, Олексію Романовичу...
Тихо сказав низький чоловік та перевів погляд на Арету:
— Пані Авінаріус, мене звуть Абрамович Максим Іванович, я нотаріус Вашого покійного батька...
Почувши це Ареті все стало ясно:
" Вони сплутали мене зі зниклою дочкою поміщика..."
Очі дівчини підступно заблищали...