#poledance #гумор #дарк #мафія #наркоторгівля #нецензурналексика #персонажігеї #романтика #стрітрейсинг #танці #торгівлязброєю #якудза #рейтингзанасилля #B2 #Максі #ВПроцесіНаписання #генетичніхвороби #смертьдругоряднихгероїв
Запрошення в нічний клуб на переговори дратувало Фукубару з самого ранку, відволікаючи його від важливіших справ. Якщо до дня, на який була призначена зустріч, він намагався не думати про неї, то зараз його настрій пішов по похилій прямо до пекла. Цим тваринам, головорізам з Вакабаяші, аби виторгувати зброю подешевше для своїх недовійн та на напівголих жінок подивитися. Він попереджав Широ, якщо буде, як минулого разу – вони піймають кулю в лоб раніше, ніж нога чергової хвойди переступить поріг віп-кімнати до завершення угоди, а їх покриті кокаїном носи більше не почують запаху йен, не кажучи вже про товар.
Хочуть втіх – нехай котяться в інше місце.
У двері просторого кабінету, що розташувався на останньому, сорок третьому поверсі хмарочоса Sumitomo Fudosan Roppongi Grand Tower в районі Мінато, постукали, і на порозі з’явився Широ в чорному брючному костюмі з білою сорочкою і натертим до блиску взуттям. Піджак він тримав в одній руці, а каштанове волосся було стягнуте в хвіст і з косичками по бокам. Єдиною деталлю, що вибивалася з нічим не примітного образу “білого комірця”, була кобура з пістолетом на боку. Хару відірвав погляд від ноутбука. Їх розділяв довгий скляний стіл для переговорів із залізними ніжками, які тонули в м’якому ворсі килима.
Глава стомлено потер очі і запустив руку в смоляне, сильно побите сивиною, волосся. Генетика познущалася над ним, і чоловік став занадто попелястим ще у свої двадцять два, за що Широ постійно його підколював. Пройшло десять років, а смішки так і не припинилися.
– Готовий? – голос Широ, що був досить беземоційним і глухим, працював на Хару, як знеболюючі від мігрені, що напала на нього ще в передсвітанковий час.
– Так, поїхали. Хочу швидше позбавитися від Вакабаяші.
Хару, запрацювавшись, не помітив, як на Токіо опустилися густі сутінки, а єдиними джерелами світла в його кабінеті залишилися екран монітора і вогні вечірнього міста.
Високий чоловік встав з-за столу і накинув темно-сіре, довге вовняне пальто, ховаючи під ним блакитного кольору сорочку з білим гольфом під нею і чорні штани, закриваючи на ходу ноутбук. Руки, закриті чорними, шкіряними, завдовжки по лікоть, рукавицями, сховалися в глибоких кишенях.
– Сцена буде близько. Розумні такі стали, але не коли потрібно, – кутик рота Широ сіпнувся в посмішці, яка не обіцяла нічого доброго.
Хару стиснув щелепу, після чого запитав:
– Багато людей сьогодні? – вони вийшли з його кабінету, і напарник натиснув кнопку виклику ліфта. Та спалахнула червоним, і цифри над дверима почали змінюватися.
– Виступ запрошених спортсменок по pole dance. Квитки продавали втридорого.
– Значить, вони не рипнуться, їм проблеми не потрібні більше, ніж нам. Юкі?
– Внизу з Ічиро. Кетсукі та Рей в інших машинах з хлопцями.
Глава мафії вдоволено кивнув. Пролунав дзвінкий сигнал прибулого ліфта. Широ пропустив його вперед, сам зайшов після. Поки їхали вниз, чоловік ще раз в голові прокрутив можливі варіанти сьогоднішніх подій.
Доставляти вантаж з Афганістану та Ірану – та ще морока, але більшого ринку зброї їм не знайти. Влада цих країн змінюється швидше, ніж в Японії створюють нового багатофункціонального робота для чергового ресторану. Пара-трійка перереєстрованих IMO на морські судна і можна ввозити що завгодно, хоч ядерну бомбу. Японський уряд тихцем співпрацює з деякими кланами якудза, дивлячись крізь пальці на добре замасковану контрабанду. Але все одно часи для якудза стали тяжкими.
Владі дешевше закуповуватися у бандитів, якими їх вважають усі, і різницю покласти в кишеню, чим проводити все по легальних тендерах.
Біткоїни ще спрощували завдання – транзакції ніяк не відстежити, навіть якщо сильно захотіти. Не кажучи вже про всіма кохані офшори, завдяки яким можна було обілити пристойну суму готівки. Точне число липових компаній, зареєстрованих на Кіпрі для потреб клану Фукубару, знали тільки Хару та Юкі.
Проте жити на торгівлі лише з урядом економічно невигідно, бо не завжди є попит. Тому і доводиться укладати контракти з іншими кланами. Замовні вбивства і шпигунство теж ледве покрили б їх витрати. Клан звик жити на широку ногу, не відмовляючи собі у багатьох благах, починаючи від ювелірних прикрас, закінчуючи парою-трійкою яхт на людину. Та і безліч сімей працюють на них поколіннями, їх треба утримувати. Культура поваги до старших у якудза нікуди не поділася. Подібно до старовинних кланів ніндзя і самураїв, вони проповідували свої кодекси честі.
Тому вони і укладали угоди з довколишніми до нього бандитами. Клан Вакабаяші славився своєю жорстокістю і брудними методами по вибиванню грошей. Проте співпраця обох угрупувань вигідна. У сьогоднішньої угоди було подвійне значення: постачання зброї і продовження мирного співіснування. Останнє Хару цікавило найбільше, інакше при негативному результаті асфальт прикраситься яскраво-червоними калюжами. Фукубару були за дружні стосунки, але не завжди виходило добитися бажаного мирними договорами.
Вулиця зустріла їх гулом і мерзлякуватістю з дощем, що дрібно мжичив, та більше нагадував туман. Чоловік порадів завчасно надітому вовняному пальто. Холод пробирав до кісток, а валятися в ліжку із застудою часу немає. Про його хворобливість і так ходять не самі приємні чутки. То він на туберкульоз хворий, то імпотент, то бездітний. Ідіоти. Усі ніяк не дочекаються, поки глава Фукубару здохне у своєму м’якому ліжку під радісні вигуки конкурентів. Швидше він кине купку землі на їх кришку труни.
Дві чорні машини з включеними фарами припаркувалися біля виходу із закритої території, прилеглої до хмарочоса.
– Юкі, Ічиро, – привітав хлопців глава, сідаючи на заднє сидіння прямо за спиною водія новенького Ягуара I‑PACE, відразу ж відкидаючись на зручному сидінні, витягаючи вперед ноги. Широ сів в іншу машину.
– Добрий вечір, глава, – привітався з ним хлопець, що сидів на водійському сидінні, виділяючись в напівтемряві своїм смарагдовим піджаком і діамантовими сережками. Поряд з ним розташувався на пасажирському смаглявий хлопець с розтріпаними легкими кучерями.
– Юкі, що там з траншем? І чому ти на водійському?
– Вже на Кіпрі, – відповів водій, – сьогодні-завтра гроші будуть на швейцарському рахунку продавця. Благодійний бал вже через місяць. Сьогодні я водій, бо треба обговорити дещо.
Юкі лукаво стрельнув поглядом в дзеркало заднього виду, поки вони стояли в пробці в центрі міста. Місцевий трафік був настільки жахливий, що простіше було доїхати на метро, але враховуючи нелюбов Хару до стовпотворінь незнайомців, доводилося вибирати менше з двох зол.
– Ти ж вже займаєшся його підготовкою. Все йде за планом?
– Так. Кімоно з тигром почали шити. Буде багато красивих гейш, – мрійливо закотив очі хлопець, за що отримав кулаком по коліну від Ічиро і його суворий погляд. Юкі надув губу. – Ічиро розкаже зараз.
– Глава, сьогодні вночі намагалися зламати нашу мережу, – спокійним голосом почав доповідати хлопець, – хакерська атака, вже п’ята за місяць і кожного разу слабенька. Перевіряють нашу систему безпеки, як я думаю. Зв’язок обривається кожного разу в різних місцях.
За вікном миготіли яскраві вогні з панорамними банерами реклами. Токіо ніколи не занурювався в морок. Ледве сонце припиняло освітлювати снігову шапку Фудзисан, як по усьому місту спалахували всілякі ліхтарі і вивіски. Відсвіт вогнів робив обличчя Хару ще блідіше ніж зазвичайний.
– Посилюй захист і спостерігай. Підозріло усе це. Якщо під нас копає Interpol, то у мене є декілька питань до Такехіко. Мені обіцяли, що Кім Чон Ян не створить проблем, – Хару дістав з кишені смартфон. Екран блокування засвітився, висвічуючи заставку з білим тигром і час 09:07 PM.
– Так, босс, – кивнув Ічиро і повернувся до спостереження за дорогою, періодично поглядаючи у бічне дзеркало.
До зустрічі ще залишався час, тому він з головою поринув в гору листувань, що накопичилася в мессенджерах, відповідаючи на питання про постачання і розглядаючи на картах місцерозташування вантажів.
Тематичний бал створив йому зайвий геморой, але інакше притягнути нових, непристойно багатих партнерів не виходило. Безліч угод укладається на подібних зборищах. Йому ще і жінка потрібна для супроводу. Візьме Чо, нехай покрутиться перед багачами і перестане приставати до Широ.
– Приїхали, – оповістив голосно Юкі, заглушаючи двигун. Музика з клубу, що знаходиться на околиці району Тайто, доносилася аж на вулицю, змішуючись із звуками сигналячих машин і гудіння. Ічиро відкрив двері з боку Хару. Машина з Широ під’їхала відразу за ними, паркуючись у тротуару. У вухах усіх супроводжуючих, окрім Хару, з’явилося по одному навушнику для швидкого зв’язку.
Подібна кількість охоронців на квадратний метр стомлювала і без того вічно втомленого від роботи голову якудзи. Зустрічі і різного роду переїзди лише додавали хворобливості його не найміцнішому здоров’ю. Через те глава клану вважав за краще покидати свій кабінет порідше, намагаючись проводити угоди онлайн або через інших людей, частіше відправляючи Широ або Юкі. В результаті це зіграло злий жарт, наплодивши купу пліток. Тепер найближчим часом треба світиться на людях частіше…
Широ йшов поруч по його праву руку, готовий у будь-який момент відштовхувати людей, що стоять на шляху, або закрити главу від кулі. Втім, не будь Хару головним, друг би все одно прикрив його, як і він. По молодості подібне траплялося не раз. Бої за поділ територій, потасовки з поліцією, проблеми з батьком і замахи, зблизили їх з Широ до рівня “ти – моя сім’я”.
Юкі йшов трохи попереду, ліворуч. Він витягнув запрошення з кишені брюк і віддав охоронцеві, що стояв на вході. Здоровенний амбал краєм ока поглянув на запрошувальні і зняв червоний оксамитовий мотузок з позолоченого стовпця, пропускаючи групу всередину.
Гучні баси почали приголомшувати ще при вході в клуб так, що здавалося барабанні перетинки зараз лопнуть. Як тут склянки не тріскаються від такого звуку. Грало щось з латинськими мотивами, заміксоване з трепом. Ще гірше місця не могли знайти. Краще б у театрі під час антракту обговорювали свої брудні справи, але видно, це для більш адекватних партнерів, що походять з вищого світу. Тому доводиться інколи миритися з таким.
Судячи з посмішки Юкі, йому навпаки подобалося.
– Йди вже танцюй, – махнув йому Хару. Чоловік нічого не чув, але по губах і жестах зрозумів, що його відпускають спостерігати за обстановкою в ритмі трепу. Він схопив Ічиро за руку і потягнув в натовп людей, що танцювали під біт. Широ похитав головою, а потім вказав на затемнений кут з м’якими диванами, обшитими оксамитовою тканиною темно-синього кольору і з низьким столиком. Одна половина була вже зайнята – Вакабаяші на місці. Інша охорона слідували тінню за спиною Хару.
– Пан Фукубара, вельми радий Вас бачити. Виглядаєте здоровим, – Рюдзи Вакабаяші зображував задоволення. Зализане чорне волосся відсвічувало жирним блиском, а татуювання на обличчі у вигляді змій додавали йому виду анаконди. Шкода, очі не жовті і зіниці не вертикальні, йому було б непогано. Ну хоча б одягнувся по-людськи в класичний чорний костюм. Краватку начепив. Скільки йому років? Сорок плюс? А він все молодитися намагається. Думає, виглядатиме так менш по-ідіотски? Чоловік шмигнув носом.
“Зрозуміло, кокаїн в нім вже наповну робить свою справу”.
– Пан Вакабаяші, взаємно. Дякую за занепокоєння моїм здоров’ям, – вони вклонилися один одному і сіли. Широ стояв за плечем у Хару, а Рей з Кетсукі стали трохи далі, стежачи за людьми, що проходили повз.
– Вип’єте зі мною? – Рюдзи заклацав пальцями, і до них підійшла миловидна офіціантка, широко посміхаючись. Мерзенний жест з його боку. Відноситися так до обслуговуючого персоналу ніхто з Фукубара не дозволяв собі. Статус якудза не надає права поводитися, як мразота двадцять чотири на сім. Вони не дикуни.
– Пару чарок пропущу, але ми не збираємося затримуватися надовго.
“Не затримаюся тут і зайвої секунди”.
– Та залиште, сьогодні такі красуні виступати будуть – закачаєтеся, – він підморгнув своєму співрозмовникові і відволікся від нього на замовлення, схопивши бідну офіціантку за м’яке місце. Хару ледве стримався від закочування очей до самої потилиці. Хотів би подивитися на рокових красунь – просто викликав би їх до себе, без дратівливої музики і зухвалої компанії.
Тільки він подумав про те, що його вуха вже болять, як діджей приглушив музику і на сцену вийшов високий, ставний, проте досить молодий чоловік. Чорне волосся було зібране у високий хвіст. Темне хаорі, вишите різнокольоровими карпами, прекрасно поєднувалося з джинсами і звичайною сірою футболкою. У одному вусі виблискувала кругла сережка. Близька відстань до сцени дозволяла розглянути деталі.
– Ласкаво просимо в клуб “Едо”, пані та панове, – заговорив він меланхолійним голосом в мікрофон в руках, – моє ім’я – Окава Хього, я хазяїн цієї скромної обителі. Сьогодні вас чекає незабутній вечір в товаристві прекрасних дам, які люб’язно погодилися розважити вас в цей вечір. Сідайте зручніше і приємного відпочинку, – чоловік традиційно вклонився, і світло погасло, занурюючи клуб в морок. Неонові стрічки давали лише слабкий синьо-червоний відблиск на відвідувачів.
Хару вже було хотів відвернутися і продовжити обговорення контракту, але його увагу притягнув стук високих підборів, що пролунав в тиші. Дивно. Здавалося, усі відвідувачі затримали дихання в очікуванні першокласного шоу.
Глава якудзи повільно повернув голову і перше, що він побачив – чарівну дівчину з темним, як ніч, волоссям, в яке були вплетені бордові прядки, та вкладеним в охайні локони, що підкреслювали овал обличчя. Струнка, довгонога, відносно середнього зросту японок, і з гострими вилицями. Очікування побачити чи не майже голу танцівницю виявилися невиправдані, адже на дівчині була легка сукня, що летіла за нею і прикривала усі відверті частини тіла.
Грубі босоніжки, які були головним інструментом в pole dance, не псували загальної картини. Вони були підібрані в тон сукні і з боку, при поганому освітленні, здавалися продовженням ніг.
– Ух, гаряча! – свиснув Рюдзи, розбиваючи тишу в друзки. Хару окинув його прохолодним поглядом. – Можемо поділити таку на двох, в якості скріплення договору.
Глава не відповів, відвертаючись від нього знову до сцени. Єдина здорова думка від цього козла, так це те, що дівчина і правда гаряча. Таку він би явно не ділив ні з ким.
Широ, нависавший над головою Хару, тихо випустив повітря крізь зуби. Вони подумали про одне і те ж – загнати кулю в лоб цій мразоті.
Тягуча музика з плавними рухами танцівниці затягнула його настільки, що він на пару хвилин забув, за чим приходив в клуб. Витончений шпагат уздовж пілону, а потім помах волоссям і погляд в натовп, немов вона дивилася на кожного особисто.
Це йому через пальто так задушливо стало або тому, що на нього так глянула чорноволоса фея з сцени?
Він все ж зняв верхній одяг, який заважав, стало і правда трохи легше. Широ нахилився до його вуха і зашептав:
– Домовитися? – усмішка в його голосі була занадто виразною.
– Я сам. Потім.
– Не упусти, бо мені шукати потім ліньки. Часу немає…
Гаряче дихання друга над його вухом зникло, і він знову зосередився на танці. Пілон там явно був зайвим. Вона занадто граціозна для дешевої жердини, проте навіть цю непривабливу деталь змогла обіграти до втрати дару мови у більшості присутніх тут чоловіків.
Легка шовкова сукня розліталася подібно до крил від кожного помаху ногами. Як воно не задиралося їй на голову – залишилося для нього загадкою. Не те щоб він хотів подивитися, що під сукнею, швидше поставив питання зручності. Від пілону можна і мозолі натерти або звалитися вниз.
“Коли я навчуся отримувати насолоду без безглуздих думок”?
Дівчина впала на коліна і витончено прогнулася назад на останньому акорді. Зал вибухнув оплесками, Хару приєднався до загального плескання в долоні, утримавшись від гидкого улюлюкання і образливих виразів.
Він потилицею відчував зацікавлений погляд Широ.
На сцену вийшли ще двоє дівчата. Одна була дуже мініатюрною, з каре, в короткому облягаючому наряді шортиками, по якому простягалася вишита змія. Друга злегка непоказна, нехай і одягнена відвертіше за своїх колег по сцені.
– Окава сьогодні порадував. Після такого шоу в клуб повалить натовп, – глава Вакабаяші хижо вискалився, передчуваючи майбутній прибуток від такого місця.
– Раджу зменшити апетити, – безжально обрубав Хару, навіть не повертаючись обличчям до потенційного партнера, – клуб прилягає до території Фукубара і вважається нейтральною територією. Але можна просто насолоджуватися виступом дівчат.
Хару покликав поглядом Широ, поки Рюдзи закипав від зруйнованих планів, що, і зашептав на вухо своїй правій руці:
– Дізнайся її ім’я. Купи квіти. Скажи нашим хлопцям, що Вакабаяші налаштовані злегка недружньо, нехай слідкують.
Широ серйозно кивнув, і в ту ж секунду віддалився виконувати доручення. Хару продовжив спостерігати, як на сцені синхронно рухалися дівчата, проте його погляд притягувала лише одна. Осанка, як у професіоналки, і рухи – точні, елегантні, плавні, як помах крила лебедя. За такими він спостерігав з партеру, а не в нічному клубі.
Але дивитися довше він вже дозволити собі не міг. Контракт на постачання зброї нікуди не подівся. Швидко все закінчить і познайомиться з вражаюче прекрасною незнайомкою.
– Зброя з Афганістану від американських військових.
Голова Вакабаяші пожвавився і нахилився до Хару ближче.
– Говорять, ти умієш завозити таку зброю легально.
– Можу, але не для таких цілей. Оформлення подібних документів коштує як ще один корабель, – спокійно відповідав Хару.
Вони в житті не потягнуть таких сум. Постійно торгуються чи не за кожну кулю, а тут документи їм подавай. Ні папірця не отримають. Ящики пістолетів – будь ласка. Усе інше нехай самі. Та і китайці заплатять більше. Гонконг відмінний ринок збуту. Шанхай, Пекін, Гуанчжоу, Ченду... Ось куди він робить зброю “білою”, а не для роздрібної торгівлі.
Розчарований Рюдзи із злістю стиснув зуби.
– Наша ціна не змінилася, втім, за такий приємний вечір, я готовий скинути тисячу…
“Щоб ти відстав від мене ще на пів року, і я не бачив твоєї пики”.
У кінці Рюдзи все ж погодився, і договір був підписаний. Який вдалий у нього вечір. Мінусом було, правда, пара чарок горілки. Бармен, судячи з усього, не японець, тому що такою пекучою вона може бути лише в країнах західної Європи. Йому кілька разів привозили в подарунок. Досі цих пір стоїть в його барі. Щоб пити таке, треба бути заядлим пиякою. Юкі подобалося, Широ відносився нейтрально, а старий Фудзіта використовує горілку, як спирт для своїх примочок.
Точно, віддасть залишки Фудзіта і поставить на полиці щось більш коштовне. Наприклад, Macallan або Chateau Lafite 1787 року.
Широ повернувся до самого підписання контракту разом з Юкі. Вони забрали три валізи з авансом від людей Вакабаяші. Решту, згідно з угодою, буде віддано при постачанні і за фактом прийняття товару.
На столі з’явилася кокаїнова доріжка, а в їх затишне місце почали підтягуватися дівчата для розваги.
– Залишайтеся, пан Фукубара. Подивіться, які лялечки, – він схопив одну з блондинок за підборіддя, стискаючи і крутивши її головою в сторони, – трахати не перетрахати, – Рюдзи голосно засміявся, його підхопили його ж люди, яким теж було дозволено відпочити на честь укладеної угоди.
– Дякую за люб’язну пропозицію, але, на жаль, у мене справи. Прошу мене вибачити, – Хару відвернувся від того, що відбувається за столиком і попрямував до чорного входу в клуб. Ічиро тягнув величезний букет ніжно рожевих піонів.
А ось і його невідкладні справи приспіли. Відразу зрозуміло, хто вибирав квіти.
– Дякую, Широ. Ічиро.
Оберемок запашних піонів був дуже важким, тягнув руки до низу. Ічиро залишив Широ з Хару наодинці.
– Вакабаяші непередбачувані, – відповів на німе питання глави Широ, постукавши пальцем по навушнику, включаючи звук назад. Музика продовжувала грати, і виступ на сцені не припинявся, тільки його чарівливої незнайомки вже не було серед них.
– Еміко звуть. Встигла відмовити вже чотирьом за останні двадцять хвилин, поки я спостерігав, - хлопець позіхнув, неначе його перестала цікавити затія.
– Я не повію знімаю.
– Знаю, – Широ насупив брови, підступно усміхаючись. Веселиться. Вони попрямували в бік гримерок. Друг вже встиг довідатися, що де знаходиться.
– Далі ходу немає, – із-за рогу вийшов хазяїн клубу. Він сперся на стіну і склав руки на грудях, криво поглядаючи на двох молодих людей. Широ витягнув з кишені пачку купюр.
– А так?
– Не того підкуповуєш. Таких папірців у мене завалися, а дівчаток чіпати не дам.
– Ми не чіпати, – Хару виступив вперед, – лише висловити захоплення прекрасним виступом. Це ж не заборонено вашими правилами.
Той спохмурнів, розглядаючи від ніг до голову якудзу.
– Я вже десь бачив тебе.
– Дуже сумніваюся, – Хару доброзичливо посміхнувся, намагаючись не розжарювати обстановку з хазяїном клубу. Тримати нейтралітет і не затівати бійок - життєво необхідно. Та і втратить можливість поглянути хоч би оком на загадкову Еміко, що досить обурливо. – Так можна пройти далі? Ми нічого не робитимемо. Шкода квіти, зів’януть.
– Я безперечно десь бачив тебе раніше.
– На Ви, – зашипів Широ. Хару підняв руку, зупиняючи свого найзатятішого охоронця. Переговори вести тут уміє тільки голова, Широ частіше розмовляє кулею в коліно і ножем в горло.
– До кого так рвешся?
– Еміко.
Власник клубу засміявся, немов Хару розповів якийсь смішний жарт. Він аж скрутився, так реготав.
– До неї пущу. Подивлюся на ювілейного бідолаху.
Широ зашипів, а Хару посміхнувся ще ширше. Що ж там за принцеса така неприступна? Йому не терпиться подивитися зблизька на скарб, що люто охороняється власником клубу і відмовляє усім чоловікам.
– Чекай тут, – він сховався за однією з дверей, поки не повернувся. Хього ще раз оглянув гостей з ніг до голови.
– Заходь. Сам. А цей нехай зі своїм стволом охороняє вас. У мене справи.
Широ інстинктивно схопився за надійно сховану кобуру. Звичайний перехожий не помітив би предмету під широким піджаком. Сині очі глави питально, з німою вимогою, втупилися у власника клубу.
– Не вперше бачу. Думаєш, я просто так нейтралітет тримаю? – власник клубу зневажливо хмикнув і наблизився до Хару. – А тебе я безперечно вже бачив.
Він залишив якудзу наодинці один з одним, обмінюватися здивованими поглядами.
– Я перевірю.
Глава вдячно кивнув і увійшов в гримерку, притримуючи букет однією рукою, намагаючись не пошкодити бутони. Не дарувати ж неохайні квіти врешті-решт.
– Доброго вечора. Пан Окава сказав, Ви наполягали на зустрічі.
Танцівниця вже переодягнулася у більше повсякденний одяг. Волосся вона заплела в косу, яка недбало падала їй на плече. Сірий гольф і чорні джинси підкреслювали фігуру дівчини не гірше за сценічні наряди. Хару подумав, що надінь на неї хоч штору – вона обіграє її ідеально. Як така чарівна дівчина, з вишуканими манерами, потрапила в такий заклад? Дивно.
– Еміко, ви сьогодні були найпрекраснішою квіткою, – Хару вклонився і протягнув їй величезний букет, – він лише завершить ваш образ, але не йде ні в яке порівняння з Вами.
Дівчина, яка явно не очікувала таких розсипів в компліментах і ввічливості свого відвідувача, трохи опустила погляд і розсіяно перехопила квіти. Стало в цілому зрозуміло, які чоловіки заходили завоювати чарівну танцівницю. Очевидно, не стримували своїх хтивих язиків. Йому ж вистачало милуватися. Не часто він задовольняє свого внутрішнього естета саме жіночою красою.
– Вони прекрасні. Дякую, – Еміко зарилася носом в пишні бутони, вдихаючи їх солодкуватий аромат. У кімнаті з дзеркалами, стелажами і стойками для вішалок було ще декілька спортивних сумок, а в кутку в купі лежало декілька пар взуття на високих підборах. Єдине, що могло бентежити – відсутність вікон і свіжого повітря. Духота вже почала давити йому на скроні, повертаючи головний біль, що нещодавно відступив.
– Можу я зробити Вам ділову пропозицію? – Хару оглянув дівчину від ніг до голови. Він ще в залі вирішив, що бажає зустрітися з нею в більш пристойному місці і розпитати, як її занесло сюди. Цікава історії від красуні… Що може бути краще?
– Так і знала. Знаєте що, мандруйте звідси чимдалі, – дівчина кинула на нього засмучений і глибоко розчарований погляд. Хару не відразу зрозумів, з чого настрій дівчини так різко змінився в гіршу сторону.
– Прошу вибачення? – здивовано поглянув він на танцівницю.
– Не прикидайтеся. Думаєте, раз кручу дупою на пілоні перед усіма, то, значить, можу покрутити приватно? Шукайте повію в іншому місці, – від злості Еміко стиснула букет своїми пальцями, зашарудівши пастельним папером, в який були загорнуті квіти.
– Що? Я не це хотів запропонувати. Ви не так зрозуміли.
– Ой, пробачте, це не проституція, а ескорт. Приватні послуги для багатих дядь. Я таким не займаюся, пане…
– Хару. Прошу вибачення, не представився, – винувато вклонився чоловік, після чого продовжив, – я лише хотів запросити Вас на вечерю. Заплачу за неї, якщо потрібно. Ніякого сексу, лише приємна бесіда і смачна їжа.
– Заплатите? А ще говорите, що це не ескорт. Мені потрібні гроші, але не на стільки.
– Назвете ціну?
Дівчина метала блискавки з очей, намагаючись убити поглядом докучливого залицяльника. Хару терпляче чекав, поки вона озвучить суму. Так, з матеріальним моментом вони розібралися – гроші їй потрібні, проте чому вона так люто відштовхує пропозицію заробити, коли він пропонує їй лише вечерю? Він сумнівався, що за виступ їй заплатили ледве з тисячу доларів.
– Один мільйон йен.
Хару усміхнувся. Його це дуже забавляло. Зрозуміло, ескорт від Еміко точно далекий. Такі гроші за один лише вечір точно не попросить досвідчена в цій справі дівчина. Втім, така сума навіть не гроші. Так, кишенькові витрати на пару днів. Він на клінінг в місяць більше витрачає, чим вона попросила.
Еміко задерла підборіддя і вперто мовчала, чекаючи відповіді. Хару гмикнув і відійшов від неї, щоб виглянути в коридор до Широ. Довелося вийти, оскільки чоловік стояв біля входу в приміщення для обслуговуючого персоналу, грізно зиркаючи на кожного, хто входив.
– Скільки у тебе готівки?
– Десять тисяч, – Широ здивовано поглянув на друга, а після перевів погляд, що випробовує, на двері.
– Давай. Дізнайся її адресу і доставиш завтра ввечері в мій ресторан.
– Зрозумів. Їдемо?
– Так. П’ять хвилин.
Під зацікавлений погляд друга, забрав у того перемотану пачку блідо-зелених купюр номіналом по сто доларів і знову сховався за дверима гримерки. Еміко, яка вирішила, що її вже залишили в спокої, і черговий залицяльник втік, як тільки почув про суму, спокійно складала речі, що залишилися, в сумку, стоячи спиною до дверей. Букет лежав на столику.
– Еміко?
Дівчина здригнулася і обернулася.
– Я думала, ви пішли… – розгубившись, вона зім’яла сукню і запихнула його неакуратно.
– Тут більше, – він протягнув їй гроші, – завтра за тобою заїдуть.
– Але… – дівчина тремтячими пальцями узяла в руки пачку купюр, ніби вона була отруйною.
– Широ привезе тобі одяг.
– Широ?
– Так. До завтра, Еміко.
Він хотів поцілувати її руку, але порахував, що вона ще більше перелякається і втече сьогодні ж. Знайти не проблема для нього, але навряд чи дівчина оцінить подібний жест. Глава якудзи полює за бідною танцівницею. От сміху буде.
Вже біля виходу з клубу, їх з Широ покликав власник.
– Хару Фукубара, значить. Цікаво, впливові люди до мене завітали.
Широ вихопив пістолет і направив дуло Окаві в груди. Чоловік навіть не здригнувся. Його охорона зреагувала так само блискавично і дула трьох пістолетів були спрямовані в Хару і Широ. Люди, що стояли поблизу, поспішно зникло з місця події, щоб не потрапити під перестрілку, яка загрожувала початися у будь-яку секунду.
– Погано ж ви розмовляєте з потенційними союзниками, – широко посміхнувся Хього. – Гадаю, ти знаєш мого батька, – він махнув рукою і пістолети зникли. Хару зробив схожий жест, від чого Широ теж сховав зброю в кобуру.
Хару розширив очі. Так от, звідки прізвище Окави так йому знайоме. Справу десятирічної давності поліція так і не закрила, продовжуючи по крупинках збирати інформацію на голову якудзи, але кожного разу вони лажали. Ічиро підчищав усі докази. Тому вони почали залучати міжнародні служби і все одно не виходило закопати його сім’ю. Якудза, який на виду у всіх, але в той же час чистіший за будь-якого офісного співробітника. Окава точив зуб ще на батька Хару, поки той був живий.
– Ти син Мінору Окави?
– Так. І я можу допомогти.