#poledance #гумор #дарк #мафія #наркоторгівля #нецензурналексика #персонажігеї #романтика #стрітрейсинг #танці #торгівлязброєю #якудза #рейтингзанасилля #B2 #Максі #ВПроцесіНаписання #генетичніхвороби #смертьдругоряднихгероїв
Запрошення на вечерю до дона Фальконе прийшло наступного дня після зустрічі в клубі "Едо". Основними вимогами по дрес-коду були чорно-біла гамма, танцювальні туфлі та маски. Таку ж картку, як і він, отримала й Еміко, про що Хару тут же у неї поцікавився.
Розпорядився Кезукі повозити дівчину по магазинах і допомогти з пакетами. Сам же глава був зайнятий, полетівши напередодні до Кіото підписувати черговий контракт з приватною лікарнею, яку фінансуватиме його благодійний фонд. З Еміко він зустрінеться вже на місці. Тому доводилося обмежуватися моментами спілкування лише в перервах між його зустрічами і її зайняттям в університеті з тренуваннями.
***
Вибрати костюм для нього не склало труднощів. Ascot Chang ніколи не підводив його, якщо треба якість, зручність і терміновість. Діамантові запонки прикрасили манжети білої сорочки. Волосся Хару зібрав в тугий, низький хвіст. Маска, з витіюватими прикрасами зі срібла і доповнена рубінами, заховала близько половини його обличчя, залишаючи видимою лише ліву щоку та губи. Друга маска з комплекту лежала в окремій коробці, виконана в тому ж стилі з металу відповідно своїй парі, тільки трохи менша і була призначена закрити лише очі.
Їхати за Еміко в Неріму, а потім повертатися у зворотний бік було поганою ідеєю, враховуючи робочий день і надмірну завантаженість доріг. Хару відправив за нею машину з охороною, Широ поїхав перший на розвідку і щоб потім зустріти їх. За кермом глава сьогодні поїде сам, а ще попрактикує свою техніку водіння, не то зовсім забуде, де яка педаль. Заразом згадає своє улюблене захоплення: примушувати стрілку спідометра лягати на праву сторону.
І занесло ж цього сицилійського дона в глушину під назвою Цутіура, півтори години їхати, але можна накинути ще стільки ж на пробки. Поки він стояв в одній з них, вирішив написати Еміко. Щось вона мовчала цілий день.
Не витримавши гнітючого очікування, Хару написав повідомлення.
Хару 08:51pm
"Все гаразд"?
Еміко 08:52pm
"Так. Пишу доповідь по дорозі. Захопила твій плед".
Хару 08:59pm
"Тобі холодно? Попроси у Рю включити обігрів".
Еміко 09:02pm
"Не холодно. У твоєму пледі затишніше і думається краще :)))"
Чорт... Тепер він думатиме про це всю дорогу. На пасажирському сидінні окрім маски Еміко, лежав чорний пакет з квадратною білою коробкою, перев'язаною яскраво-червоною стрічкою з написами CARTIER уздовж неї. Не обмежиться ж він одними букетами з тайякі. До цього вона спокійно реагувала на квіти та їжу.
Біля під'їзду до будинку в три поверхи, виконаному в сучасному стилі, пофарбованому повністю у білий колір і з великою кількістю освітлення, вже стояли автомобілі й метушилося багато персоналу, який складався з охорони, паркувальників, хостес і офіціантів. З розмахом підійшли до організації, чого і можна було очікувати від італійців. Котедж вибивався зі звичної архітектури сільської місцевості, але і про це його хазяїн потурбувався, оточивши будову садом та високим парканом. Гарна покупка. Свій острівець відпочинку він побудує ще далі...
- Хару, - по доріжці з гравію до нього широким кроком прямував Широ, теж одягнений по дрес-коду. Паркувальник в костюмі, на який поверх був накинутий теплий жилет, привітав гостя глибоким поклоном і забрав ключі. Хару лише завчасно прихопив із заднього сидіння потрібні йому речі.
- Широ, - він кивнув чоловікові з туго затягнутим хвостом.
- Тут все спокійно. Охорона буде по периметру і в залі. Охорона інших сімей вже на місці. Не постріляєш в разі чого.
- Ніхто не стрілятиме, всім же дорожче.
- Може ми і мирні, але інші не точно. - Широ багатозначно перевів погляд на охоронців поодаль. – Особливо вони.
- Я сьогодні не планую заїдатися з Мацугаме. В нас який не який мир і нехай так продовжується ще років сто.
До котеджу під'їжджали машини, одна з яких була з Еміко. Попросивши паркувальника почекати, а інших вийти, Хару сів до дівчини на заднє сидіння. Завдяки розкритому бежевому пальту, можна було вільно розглянути чорну сукню з відкритими плечима і декольте, які позбавили його дару мови. Він моргнув, опам'ятавшись доволі швидко.
- Привіт, - м'який жіночий голос вирвав його з полону, щоб тут же затягнути в інший. Очі, кольору бурштину, зачаровували його.
- Привіт. Ось, твоя маска і ще дещо до неї. Доповнюватиме твій образ.
Спочатку Еміко приміряла маску. Срібло відвертало увагу від кавових очей і разом з тим, якщо затримати на них погляд, можна потонути. На другу коробку Еміко лише поглянула.
- Ні.
Хару розгублено моргнув.
- Що означає твоє "Ні"?
- Я не прийматиму такі подарунки. Вони коштують стільки, що я боюся уявити. А якщо десь згублю... Ти і так витрачаєш на мене надто багато. Гроші, квіти, карта, оплата навчання...
А все так добре починалося... Він не пам'ятає, скільки заплатив за кольє. Побачив його на одній із вітрин, коли проходив повз, і згадав про Еміко.
- Я все це роблю добровільно. Мій грошовий стан не страждає від таких дрібниць, якщо ти переймаєшся.
- За це теж. Але я почуваю себе якоюсь утриманкою. Ми домовилися...
Хару лагідно узяв її за руку, намагаючись зупинити напад паніки у дівчини. Пальці Еміко тремтіли.
- Я пам'ятаю, про що ми домовилися. Надінь його, будь ласка, хоча б на цей вечір. Потім роби з ним що хочеш.
Еміко дивилася в підлогу, не піднімаючи погляду на нього. Ну ось, він її ще і рознервував перед виходом. А там одні піраньї та риби фугу в суспільстві. Починав шкодувати, що тягне Еміко в гущу подій і, можливо, ідея звалити звідси, з нею, чимдалі, не така і божевільна, як здається на перший погляд.
- Добре, я одягну. Але потім пожертвую його на доброчинність.
Хару усміхнувся.
- Мій фонд буде радий такому щедрому подарунку.
Вона закотила очі, пробурчала щось схоже на "я не сумнівалася в наявності фонду", і обернулася до нього спиною. Він клацнув застібкою, і перлина елегантно влаштувалася між грудей. Що ж, ситуацію на цей вечір він собі ускладнив.
"Браво, Хару. Тепер дивися тільки перед собою. Доведеться бути особистим охоронцем".
На вході їх зустріло ще більше світла, ніж було на дворі, і звуки скрипки. Деякі пари вже танцювали. Неподалік стояв дон Фальконе зі своєю незмінною дружиною. Шлюб, який тривав двадцять сім років і який пережив божевільну кількість коханок і коханців. Фальконе любив оргії. Це знала уся верхівка світової мафії, адже отримували запрошення приєднатися до загальної вакханалії.
- Пан Фукубара, рад вас бачити в доброму здоров'ї й з такою чарівною супутницею, - чоловік з бородою побитою сивиною, зростом десь як Еміко, розцілував главу якудз в обидві щоки. - Як йдуть справи? Чув про контракт.
Хару закашлявся.
- Пан Фальконе, я вдячний за запрошення, - глава клану Фукубара вклонився йому, - це Еміко, моя супутниця.
- Радий, дуже радий, - чорноволосий чоловік з ідеальною білозубою посмішкою кинувся цілувати руки Еміко, на що та злегка сторопіла. Дружина поруч навіть бровою не повела, з нудьгою оглядаючи гостей. Засмагла блондинка в класичній сукні в підлогу з масивними золотими прикрасами, не видавила з себе і краплі зацікавленості до того, що відбувається.
- Рада знайомству, - неголосно відповіла Еміко.
- Красива і скромна. Японські жінки створені для сім'ї, а італійські для пристрасного кохання. – Італієць супроводжував кожне слово помахом руки. - Це моя дружина - Фабіана.
Жінка подала Хару руку, яку він швидко поцілував, не затримуючись довше за секунду.
- Вечеря буде пізніша. А зараз, насолоджуйтеся напоями і закусками. Наші справи обговоримо потім.
Вони з Еміко відійшли в інший кінець залу. Хару помітив знайомі обличчя, у тому числі й Хього був тут якимось чином, розгулюючи в масці з шовку і переговорюючись з кимось.
Після декількох кругів, ушанувавши усіх і кожного, до них підійшов здоровий чоловік, що явно у минулому займався сумо або щось в цьому роді, бувши людиною в тілі. Хару ледве стримався від того, щоб скривитися.
- Пан Мацугаме, рад зустрічі.
Еміко поруч дуже здавила його лікоть, вчепившись нігтями.
- Пан Фукубара, дуже радий.
Вони вклонилися один одному, і на цьому їх спілкування було завершене. Ворожі клани. Але зараз його більше цікавила реакція Еміко. Дівчина продовжувала тримати його за руку, немов ось-ось впаде.
- Еміко, що сталося? Ти його знаєш?
Вона негативно похитала головою.
- Обізналася. Схожий на мого знайомого. Я хочу води.
Більше питань Хару не ставив. Потім. Перетинатися з Мацугаме він більше не планував сьогодні. Вклонившись ще деяким людям, переговоривши про справи деяких контрактів лише поверхнево, він залишився наодинці з Еміко. Дівчина вже прийшла в себе, переставши стискати його руку.
По залу прокотилися спочатку тихі звуки фортепіано, до якого приєдналася гітара.
- Подаруєш мені цей танець? - Хару лукаво поглянув з-під опущених вій на свою супутницю. Заграли перші ноти скрипки й він упізнав "Roxanne". Еміко здивовано підійняла брови. Можна було припустити, що їй ця мелодія так само більш ніж знайома, враховуючи досвід бальниці у минулому. Її дивовижно чорна сукня з розрізом до коліна ідеально підходила для...
- Танго? Не знала, що ти танцюєш.
- У мене багато прихованих здібностей.
- Гра на музичних інструментах чи рятування людей від інопланетян?
Губ дівчини торкнула легка хитра посмішка. Він знав, відчував чимось усередині, що в танго вона не відмовить. Танець її стихія. Еміко була ним, виткана з витончених рухів і пристрасті. Навіть ім'я.
- На жаль. Сьогодні без супергеройського костюма.
З його голови досі не виходив виступ в клубі Хього. Скільки б не намагався, фігура Еміко, що летить, періодично спливала перед його очима, і він бажав побачити танець дівчини ще раз. Танго ідеально підходило для його потаємного бажання. Бути в перших рядах вартує витрачених коштів, він би хоч зараз поповнив її банківський рахунок парочкою біткоїнів, лише за можливість відчути, як це: стати єдиним чоловіком, з якими вона сьогодні танцюватиме. Багато хто тут готовий був нагодувати його свинцем, за таку, як Еміко.
Чутки про нього перетекли в іншу площину. Тепер глава клану Фукубара не імпотент. І на тому спасибі. Він цілий вечір спостерігав зацікавлені, хтиві погляди у бік своєї супутниці, періодично ловивши їх своїм хижим і невдоволеним, відлякуючи кожного, хто по дурості вирішить позалицятися.
Прийшов час обкреслити для деяких особин, на цьому святі лицемірства, грань дозволеного.
Еміко недосяжна. Ні для кого, окрім нього.
Давно в нім так сильно не проявлявся той самий параноїдальний власник, хоч він і не хотів признаватися в цьому сам собі, а вже тим більше Еміко.
Жіноча рука лягла в запропоновану долоню, обпалюючи своїм теплом навіть через рукавичку. Внутрішнє чуття продовжувало підказувати, що цей вечір він запам'ятає надовго, якщо не до кінця життя.
Вони вийшли в центр залу, куди спрямувалися усі ті, що бажають віддатися танцю пристрасті, після чого дівчина тут же повернулася в його руках, спиною до нього, підлаштовуючись під ритм музики, закинувши руку назад, проводячи пальчиками по потилиці.
Голова тут же спорожніли від думок, а навколишній світ стиснувся лише до них двох.
Еміко дозволила йому бути головному в їх парі, попри свій виграшний досвід, дозволяючи вести себе. Вона притиснулася спиною до його грудей і, потягнувши носок вперед, обкреслила уявну дугу. Вони синхронно закрокували вдвох. Хару різко обернув її до себе, примушуючи дивитися на нього, але тут танцівниця обіграла недбалого партнера, опустившись вниз в напівшпагаті, дивлячись на нього знизу.
Занадто спокусливо. У нього пересохло в горлі від її відвертого погляду, крізь маску, і пухких губ.
Хару потягнув її на себе, протягуючи по підлозі. Еміко піднялася, а потім з розгону рухнула йому в руки, схрещуючи ноги в декілька кроків.
Вони швидко зарухалися, міняючи кожного разу траєкторію. Нога Еміко обхопила його за гомілку.
Зал поступово занурювався в тишу, в якій звучала лише скрипка й удар підборів. Поки темп не сповільнився настільки, що вони лише грілися в обіймах один одного, погойдуючись в сторони.
Музика зі спокійної поступово ставала тривожною, а голоси співаків проникали під шкіру, змушуючи відчути кожне слово. Хрипкий бас одного з тенорів, злився з оксамитовим, злегка м'яким, баритоном. Скрипка вже практично розривалася, витягаючи мелодію, що стогнала, заворожувала переливаннями тональності.
Надрив. Еміко впала до нього в ноги, проїхавши перед цим на колінах, притискаючись і обіймаючи його. Він підняв її до себе, і партнерка, у польоті, зачепилася ногами за його талію. Чорні кучері закрили йому огляд, лоскочучи шию. Хару опустив її, дбайливо утримуючи для того, щоб Еміко рушила подібно до хвилі. Волосся партнерки трохи не торкнулося кінчиками паркету.
Їх очі зустрілися на одному рівні. Крижаний синій з теплим бурштином боролися за перевагу, поглинаючи один одного, обвиваючи нитками в спробі упіймати в пастку. Тиск на талію пропав зі стуком каблуків по паркету. Він насувався на неї. Широкі кроки і дихання в унісон.
Майже всі погляди гостей були приковані до пристрасної пари, що не помічала нікого навколо себе, зосередженої лише на своєму маленькому всесвіті. Вони то відштовхували один одного, то зливалися в тісних обіймах, притискаючись ледве не губами. Від секундного достатку собою, його очі закривалися самі собою. Ще трохи, і він почне муркотати, як домашній кіт в руках власниці невідомих чар.
Танець був під його контролем, але чому створювалося гостре враження, що його зараз тягнуть стрибнути з обриву в безодню, а він йшов без щонайменшого опору? Добровільно. З широкою посмішкою зустрічаючи свою погибель в погляді двох бурштинів, які обпалювали саму душу.
Від кожного кроку серце прискорювало ритм. Помахи руками дівчини зачаровували. Вона проводила долонею по його руках, вилицях і грудях, ледве торкаючись. Немов знущалася з нього. Удвох повільно протягнули в одному напрямі ногу паралельно полу, трохи не сідаючи в шпагат. Хару провів рукою від гомілки Еміко до стегна.
Жіночі пальці вислизали від нього, щоб повернутися назад в полон чорних, шкіряних рукавичок.
Еміко знову відштовхнула свого партнера від себе, зі спокусливою усмішкою, ще при цьому і відвернулася, чим роздражнила главу якудз остаточно. Нестримно насуваючись, Хару схопив її одно рукою за талію, а другою стиснув долоню, притягнув до себе. Битву поглядів знову ніхто не виграв.
- Не втечеш, - зашептав він їй на вухо.
- Упіймай, - ледве чутна відповідь, здавалося, примарилася йому. Чаклунка, не інакше. Еміко була близько до його губ. Час зупинився, застигнувши, а після вони знову засовувалися.
Хару закрутив її навколо осі, після чого відразу упіймав.
Вона прогнулася назад, викидаючи ліву ногу вперед. У напівмаренню він потягнувся за нею, бажаючи бути ближче. Відлунали останні акорди, і зал занурився в тишу, а після вибухнув бурхливими оплесками.
Звуки аплодисментів вирвали його з ілюзії, повертаючи в реальність. Еміко збентежено відвела погляд убік, поки Хару підіймав її, запропонувавши свою руку як опору. Вони вклонилися своїм "глядачам" і тут же покинули центр залу, йдучи в кут. Обоє намагалися відновити дихання. Рум'янець на щоках глави прорвався крізь блідість і відтінявся на тлі чорно-попелястого волосся яскравою плямою.
- Вип'єш щось? - він схилився до неї ближче, все ще не в змозі відійти від танцю.
"Та що зі мною не так? Усього лише танець, а у мене в голові безлад з дзвоном у вухах".
- Води, - Еміко не намагалася відштовхнути або відійти від нього на безпечну відстань. Хару запропонував свою руку, і вони удвох попрямували до столу з напоями, не чекаючи, поки мимо пройде офіціант з потрібною їм тацею.
Остання за сьогоднішній вечір нестриманість полягала в поцілунку руки дівчини, поки вони йшли. Проскочила безглузда думка зняти рукавичку і торкнутися її, але швидкоплинний порив тут же згас, а Хару уявив, яку відразу відчує Еміко, від торкання її понівеченою рукою.
До них впевненим кроком прямував Мацугаме. Хару перемістив руку на талію Еміко і притиснув до себе ближче. Ясно було одне: її лякає ця людина, що не дивно, зважаючи на усю специфіку його роботи. Це ще вона не знає про інші його вподобання...
- Пан Фукубара, хочу висловити захоплення вашою парою, - грубий голос і шлейф алкоголю, яким несло від чоловіка з черговим келихом бурбона в руках, відштовхував не менше його шрамованого обличчя з тату.
- Дякую, ви занадто люб'язні.
- Залиште Ваші аристократичні замашки для Фальконе. Так де відкопали таку перлину серед каміння?
- Таємниця холдингу. Де шукав - там вже немає.
Мацугаме зареготав і осушив свою склянку.
- Шкода. Пошукати б хотілося. Ціна питання, ти ж знаєш, - чоловік дістав із кишені запальничку й покрутив ту в пальцях, клацнувши нею пару разів лише до іскор.
Глава міцніше схопив Еміко, притиснувши дівчину так сильно, що вона аж голосно видихнула.
- Ціна є лише у дешевих речей.
Якби хто б знав, як близький він до пориву зарядити цьому кусотаре в щелепу і вирвати язика. До них наблизився Хього з бесідою на абстрактну тему і Широ, який підійшов зі спини, подібно до тіні, готовий у будь-який момент спустити напругу, що росте, на гальма.
Порахувавши, що йому тут ловити нічого, а дратувати занадто ризиковано, Мацугаме сховався серед інших.
- Коли ми поїдемо? - тихо запитала Еміко. Вона уся зблідла, трохи не була зелена.
- Я зможу тільки після вечері. Якщо хочеш, Широ відвезе тебе.
"Чимдалі звідси, щоб ти не тряслася так".
- Залишуся з тобою.
Вона намагається добити його сьогодні несподіваними рішеннями? Виходить на десять балів.
- Впевнена?
Вона кивнула і подарувала йому хоч і вимучену, але від цього не менш чарівну, посмішку. Їм залишилося пережити лише вечерю, де він повинен купити акції однієї з компаній на Кіпрі, яка допоможе збільшити його оборот.
Еміко трималася з ним поруч, тихо тримаючи його за лікоть.
Поки вони перейшли з Фальконе до справ, він вислухав про всю його сім'ю, включаючи троюрідних племінників і бабусь в десятому коліні. Лише потім почали вичитувати й підписувати договір купівлі-продажу акцій.
***
- Я відвезу її, - Хару накинув на плечі Еміко пальто, своє просто узяв в руки. Широ поруч метав блискавки з очей, в надії потрапити ними у відключений, на його думку, мозок глави, і трохи не скрипів зубами, від відмови Хару узяти хоч би одного охоронця.
Він просто хотів залишитися з нею наодинці, складно так зрозуміти чи що? Ніби ж кмітливий, а тут уперся рогом. Ні, друг, звичайно, не суперечив, але по його очах було видно, що вдома той йому виговориться і пригадає замахи, які на щастя вдалося пережити.
Вони з Еміко сіли в його чорний Мерседес і зняли, порядком набридлі, маски.
- Я забулася твій плед в іншій машині.
- Зараз.
Довелося тягнутися до хлопців, щоб забрати плед, а заразом і конспекти, про які Еміко теж щасливо забулася.
Тільки після цього він зміг завести машину і виїхати на малоосвітлену дорогу. У салоні панувала напівтемрява, що освітлюється лише приладовою панеллю з невеликим екраном, на якому був виставлений маршрут. З колонок звучала музика, яка розслабляла, а саме звуки сямісену в сучасному аранжуванні.
- Розповіси, чим тебе так злякав Мацугаме?
Хару дивився прямо перед собою на дорогу, а голосу намагався надати менше напористості, щоб не лякати. Еміко довго мовчала і м'яла руками м'який ворс, поки тихо прошепотіла.
- Колишній... Він схожий, точніше нагадав, колишнього.
Він скосив на неї погляд, після чого знову повернув його на дорогу. Ліктем сперся на дверці й нахилив голову. Колишні... Невже Еміко могла зустрічатися з такими головорізами?
Самоіронія зараз почне в нім бурлити, якщо він не припинить думати про її хлопців.
- Судячи з усього, приємних спогадів мало?
- Угу.
- Підіймав руку?
- Так.
Ось, тепер у нього є нова розвага. Вислідити тварюку, яка називала себе колишнім Еміко, і по шматочках відірвати його кінцівки. Бажано займатися цим так довго, щоб він корчився від агонії.
З іншого боку його вражало, як Еміко впоралася з цим. Танцює напівгола, вольова, постійно рухається вперед. Можливо справа в молодості або скоро ця лампочка може перегоріти, якщо не дати їй передихнути й остигнути.
- Мені шкода.
- Це у минулому.
Більше вони не говорили до кінця шляху до будинку Еміко. Дівчина укуталася в плед і, скинувши туфлі, підібгала під себе ноги. Благо місце було досить.
- Хотів...
- Хару...
Обоє замовкли. Хару не глушив машину, в глибині душі сподіваючись відвезти її до себе і дати їй нормальну кімнату, а не ось це.
- Говори ти.
- Спасибі. І я повинна віддати, - вона потягнулася до застібки, але Хару зупинив її, нахилившись, торкаючись руки.
- Подарунки не можна віддавати, навіть на доброчинність. Говорять, погана прикмета.
- Немає такої прикмети, але я удам, що повірила. Ти ж не обманюєш мене?
- Зараз точно ні.
Він продовжував нависати над нею. Яскраво-червоні губи так вабили його, що він міг присягнутися усіма богами - він намагався не дивитися. Еміко потягнулася до нього, але лише торкнулася губами його щоки, залишаючи слід.
- Спасибі. Про таке танго, як з тобою, я могла лише мріяти.
Вона пішла, забравши з собою його плед і спокійний сон, залишивши на прощання щоку, що довго горіла, і запах квіткових парфумів в салоні, через які він просидів зайві півтори години на підземному паркінгу свого будинку, обдумуючи сьогоднішній вечір в тиші.
***
- Широ! Ти розумієш, що вона взагалі не відповідає?!
- Заспокойся. Упевнений, що не кинула тебе? Ти ж знаєш – сучасні жінки досить дивні.
Хару здавив телефон і зробив глибокий вдих, заспокоюючись. Втратити навіть ілюзію...
- Знайди її та привези до мене.
- Краще б ти відправив мене кудись на Тайбей домовлятися з тупими місцевими... Знайду твою втікачку, не нервуйся так. Далеко не сховалася.
Хару брудно вилаявся про себе, після чого скинув дзвінок. У чаті з Еміко за два дні назбиралося п'ятдесят два непрочитані повідомлення.
Музика під главу: Танго В машині Хару