ad astra

#treasure #haruto #junkyu #harukyu #ангст #повсякденність #смертьголовногогероя #Б

Опис: Історія про хлопчика, який мріяв полетіти у космос, до зірок, але він не розумів, що одне таке небесне тіло було завжди поряд, у сусідньому будинку.

ad astra (з лат.) - до зірок

– Хочу стати космонавтом та полетіти у космос, – сказав одинадцятирічний хлопчик та подивився на небо.

– Навіщо? – запитав менший від нього на рік друг та вставив трубочку в пакетик соку.

– Хочу ближче побачити зірки, вони такі яскраві, але знаходяться так далеко, – із захопленням сказав він.

– Який у цьому сенс подивитись на них зблизька, вони навіть нічого тобі не розкажуть, – хлопчак подивився на небо.

– Ну й що, я буду їм щось розказувати, – його погляд був прикутий до неба.

– Все одно немає сенсу, ти можеш мені розказувати, я буду слухати тебе уважніше усіх зірок разом взятих, – він майже допив свій апельсиновий сік.

– Але вони такі гарні та недосяжні, мабуть, тому вони й притягують до себе, ніби цукерки, які поставили на холодильник, так і манять.

– А раптом на холодильнику цукерки, які тобі не подобаються, тоді ти розчаруєшся і згадаєш за своє улюблене печиво, яке стояло на столі, але його вже хтось з'їв, і ти залишишся без нічого, – він подивився на свого друга, який навіть не поворухнув головою.

– Ти думаєш, що батьки будуть ховати погані цукерки? – посміявся хлопчик.

– Раптом це їх улюблені, і вони про всяк випадок заховали їх.

– Чому ми взагалі порівнюємо зірки та цукерки?

– Мені було легше навести такий приклад, що твої зірки можуть виявитись не такими й крутими, – він відійшов від вікна. – Я йду спати, а ти? – витримав паузу, щоб почути відповідь.

– Я ще порозглядаю, потім зачиню вікно, – навіть зараз не подивився не друга.

– Добре.

Через 5 років

– А ти знав, що найяскравішою зорею є Сіріус у сузір’ї Великого Пса? – читаючи невідомо який за рахунком факт про зірки, сказав Джункю.

– Мабуть, потрібно рахувати скільки ти вже прочитав та розповів мені фактів, – сказав Харуто та сів за стіл.

– Не всі зірки на небі однакового кольору, по класу зірки бувають білого, біло-блакитного, блакитного, жовтого, жовтувато-помаранчевого, помаранчево-червоного кольору, – здивувався він, продовжуючи дивитись в екран телефона.

– Нічого собі, – юнак почав їсти та уважно слухати кожне слово свого співрозмовника.

– Неозброєним оком на небі видно приблизно 6000 зірок, а якщо рахувати всі зірки на нашій галактиці – то їх близько 200 млрд, – продовжував він, точно знаючи, що його слухають. – До речі, сьогодні відкривається планетарій, сходиш зі мною? – друг вперше підійняв очі.

– Звичайно, мені як раз немає чим зайнятись, – це була брехня, вдома на нього чекає генеральне прибирання, не прийшовши на яке, йому доведеться потім вислуховувати тону моралей від матері, адже вони запланували це ще тиждень тому, але можливість трохи більше провести час з Джункю важливіша за будь-яке прибирання.

– Тоді підемо одразу після уроків, як раз маємо встигнути, – сказав він та продовжив дивитись в телефон та озвучувати нові факти.

Харуто просто кивнув головою та продовжив слухати цей монолог, іноді вставляючи якісь вигуки або короткі фрази.

Через 4 роки

– Ти будеш вступати в університет у Японії? Але чому? – нервово запитав Джункю.

– Я довго обирав, але університети Кореї не зацікавили мене, тому я вирішив повернутись додому та вступити там, – хлопчина усміхнувся, невже сьогодні його співрозмовник дивиться тільки на нього. – А що, будеш сумувати?

– Звичайно, ми ж товаришуємо вже більше 10 років, і ти мій найкращий друг, – останнє слово боляче вкололо в серце напроти.

– Не переймайся, це ж лише на 3-4 роки, ми ж продовжимо спілкуватись, тільки через телефон, ще буду інколи приїздити, час швидко мине.

– Сподіваюсь, – сказав він та, швидко обійнявши парубка, повернувся на своє місце.

Через 2 роки

Була дев’ята година вечора. Джункю сидів на кухні та нервово пив чай. Вже два тижні Харуто не відповідає на повідомлення, останнє повідомлення батькам було: «деякий час не буду відповідати на повідомлення, не хвилюйтесь, хочу трохи зібрати думки до купи».

У двері задзвонили. Це напружило, адже ніхто не мав прийти, тим паче о такій годині. Він встав та підійшов до дверей, подивився у вічко, але побачив лише якийсь силует.

– Хто там? – трохи нерішуче запитав Кім.

– Листоноша, вам надіслали листа, – це напружило ще більше, хто додумався надсилати звичайного листа.

– Від кого? – вже більш рішуче.

– Зараз. Від Ватанабе Ха.., – не встиг договорити, як двері стрімко відчинились.

– Давайте, – він простяг руку, у яку вклали акуратний конверт. – Дякую.

«Серйозно? Два тижні не відповідав, а зараз додумався надіслати паперового листа? Ми що, тепер так і будемо спілкуватись? Може, ще почнемо голубину пошту використовувати?!», – обурювався у своїй голові.

Після хвилі обурень він розпакував конверт та дістав лист.

«Привіт, Джункю, не знаю, коли ти це читаєш, але, скоріш за все, ти зараз обурений, мабуть, я дуже довго не відповідав на твої повідомлення, вибач за це. Як ти там? У тебе все добре? Як твоє навчання? У мене все добре.

Із люб’язностями покінчено. Тепер до суті. Я пишу цього листа у важливу для мене дату – 15 квітня, рівно 11 років тому ти закохався у зірки, а я закохався у тебе, вже тоді ти знав майже все про них, а я про тебе: ти не любив, коли на небі хмари, адже через них не видно зірок, не любив, коли хтось запізнювався хоча б на 3 хвилини, і не любив свою усмішку, вважаючи її дивною, а я обожнював дивитись на неї.

Впевнений, що зараз ти шокований від прочитаного, але це не жарт, це чиста правда, яку я не міг розповісти тобі, адже знав, що отримаю відмову, тому що зі мною сталось жахливе: усі ці 11 років моїми конкурентами були не хлопці, не дівчата, а зірки. А ще жахливішим було те, що я завжди їм програвав. Цікаво, що я робив не так?

Ще, останній раз, коли ми спілкувались, я зрозумів, що ти так і не збагнув, що жодна зірка не заслуговує тебе та твого кохання, але ти продовжував дарувати їм всього себе – це розбивало моє серце.

Але нарешті сталось те, про що я мріяв – тепер я став зіркою, і відтепер ти точно знаєш, що одна зірка буде слухати тебе, круто, правда? Тобі більше не потрібно летіти у космос, просто знайди мене на цьому безкрайньому небі, я буду сяяти найяскравіше, щоб ти нарешті побачив мене, тепер у мене є шанси потрапити до тебе в серце?

Передаси моїм батькам, що я люблю їх і прошу вибачення, що не зміг зібрати думки до купи, що цей нестерпний біль все ж таки переміг, але я боровся, я дійсно намагався.

Якщо моє тіло ще не знайшли, то я дуже вдячний та радий, що ти дізнався про мою смерть від мене. Також я вдячний тобі за ці роки, та за те, що не помічав моєї закоханості, таким чином дозволяючи бути поруч з тобою, хоча я сам не розумів, що саме це вбивало мене.

До речі, я збрехав про те, чому обрав університет у Японії, просто подумав, що на відстані мій біль вщухне, і спочатку я вірив, що все дійсно було добре, але як же я помилявся, потім він спалахнув з такою силою, якої ще ніколи не було. Після цього нового сплеску болю я й почав думати про смерть, а потім ще згадав про розповідь мами в дитинстві, що після смерті люди стають зірками на небі, тому й обрав цей шлях. Щасти тобі, Джункю.

Від Харуто, який завжди змагався із зірками, і нарешті здався»

Сльози капали на підлогу, на яку з’їхав, читаючи листа. У душі панувала лють на себе та біль за друга, якого він, сам того не розуміючи, просто знищив, через те, що слухав тільки мозок, який закохався у зірки.

– За наказом мозку я завжди дивився тільки вгору, а варто було лишень на секунду відкрити серце й подивитися вперед, щоб зрозуміти, що ти був моїми зірками на Землі, які завжди були зі мною та слухали мої монологи. Чому я не збагнув цього раніше? – говорив він у порожнечу, поки сльози продовжували котитись по обличчю.

Як же Джункю помилявся, коли казав, що найяскравіші зорі дуже далеко, він же сидів у декількох сантиметрах від нього та був яскравіший за Сіріус чи Канопус, мабуть, він був у окулярах, які закрили йому очі.

Посидівши ще трохи у своїх думках та у калюжі сліз, хлопець згадав про те, що було у листі, і побіг на балкон.

Як і завжди, він підіймає очі, та дивиться на небо, на якому видніється багато білих крапочок, і лише одна найяскравіша зоря, якої раніше не було.

– Тепер є зірка, яка заслуговує на моє кохання, але не впевнений, що я заслуговую на взаємність. Пробач, що через мене тобі довелось пережити стільки болю. До кінця свого життя я буду дивитись тільки на тебе, моя єдина недосяжна зірка.