#txt #taehyun #beomgyu #taegyu #songfic #флаф #повсякденність #A #M
Опис: Сторінка прекрасної юності, запишемо її разом. Зі спогадами з тобою, я заповню її.
Day6 – Time of our life
– Ти знову обідаєш один, а я знову сідаю до тебе, щоб тобі було не так самотньо, – сідаючи за стіл перед Техьоном, сказав Бомгю
– Мені не самотньо, – не піднімаючи очей, сказав Техьон.
– Тоді чому у тебе вигляд як у похмурої білки?
– Може тому, що до мене знову причепився надокучливий однокласник.
– Ти взагалі не хочеш спілкуватись зі мною?
– Ти кожен раз, коли сідаєш до мене під час обіду, питаєш це, не набридло?
– Як думаєш, сідав би я до тебе знову, якби мені набридло?
Тиша у відповідь, як завжди, але Бомгю звик, і тому, він починає говорити. Розповідає, як вчора ввечері забув завести будильник, і через це проспав, як зустрів на вулиці песика, з яким дуже хотів пограти, але поспішав у школу, тому тільки разочок погладив його, і побіг далі, як перечепився через свої шнурки, які розв’язалися, та впав на сходах.
– Сьогодні точно не мій день, – каже Бомгю і приречено зітхає.
– Це вже твоє третє запізнення за тиждень, а сьогодні тільки четвер, завтра теж запізнишся?
– Ні, я вже завів будильник, тому не просплю, – сказав Бомгю та нарешті почав їсти.
Техьон лише посміхнувся та перевів погляд на вікно. Був кінець вересня, сонце вже майже не гріло, а дощі йшли мало не кожен день. Перший тиждень у новій школі пройшов не так, як хотілось Техьону – він ні з ким не знайшов спільної мови, тому став одинаком і вирішив зосередитись на навчанні, але з початку минулого тижня кожної обідньої перерви до нього почав підсідати цей дивний однокласник, та розповідати все, що захоче. Спочатку Техьон не розумів, чому він сідав саме до нього, адже його багато хто кликав сісти з собою, але запитати він не зміг.
– До речі, підеш зі мною після школи навідати песика, якого я зустрів вранці? Впевнений, він тобі сподобається, – запитав Бомгю та подивився на Техьона наче він сам був тим песиком.
– Мені потрібно робити домашнє завдання, тому я не зможу.
– Та годі тобі, просто підемо нагодуємо його та трохи пограємо з ним, це займе максимум годину-дві, будь ласка.
– Ну добре, почекаєш мене біля воріт школи, бо мені ще треба буде зайти до вчительської.
– Дякую тобі! – радісно крикнув Бомгю, було видно, що він такий радий, ніби виграв у лотерею, а це всього лише була невеличка прогулянка з однокласником, у якого він закохався ще тоді, коли цього новенького додали до шкільного чату.
Після уроків Бомгю стояв біля воріт школи та чекав на Техьона, на небі з’являлись дощові хмари, хоча за прогнозом дощу сьогодні не має бути. Легкий вітерець грався з листям на землі, яке вже не було таким жвавим та живим. Час йшов довго, 10 хвилин тривали наче годину, але потім, через голе гілля дерев Бомгю побачив чорну маківку, яка вийшла зі школи та бігла у його напрямку, це здалось дуже милим, тому, коли ця маківка добігла, Бомгю зустрів її з щирою усмішкою.
– Не думав, що пробуду там більше 2-х хвилин.
– Нічого страшного, ходімо, спочатку потрібно зайти у магазин, щоб купити якийсь смаколик.
– Добре, ходімо.
До магазину йти було не далеко, але через ніяковість, яка постала між ними, шлях здався надто довгим.
– До речі, – наважився сказати Техьон. – Чому завжди на обідній перерві сідаєш до мене?
– Просто, хочу потоваришувати з тобою, мені здається, що ти дуже цікава людина.
– Навіть трохи неочікувано, просто я намагався з кимось потоваришувати, але, як бачиш, нічого не вийшло, тому я вже не думав, що хтось зверне на мене увагу.
– Я звернув на тебе увагу ще тоді, коли тебе додали до шкільного чату, я хотів найпершим з тобою заговорити, але невчасно захворів, і думав, що, коли одужаю, то у тебе вже буде купа друзів, і тобі буде не цікаво зі мною.
– Так ось чому ти так прилип до мене.
– Нууу, так, – ніяково посміхнувшись, сказав Бомгю і хотів щось додати, але його перебив Техьон.
– Ось і магазин, давай швидше купуй смаколик, я тебе на вулиці зачекаю.
– Добре, я миттю, – сказав Бомгю та забіг у магазин.
Техьон навіть не думав, що може когось зацікавити, тому слова Бомгю все ще крутилися у нього в голові. Невже, шкільне життя врятоване? Невже, шкільні роки стануть найяскравішими спогадами у його житті? Невже все може змінитись завдяки одній людині, яка вже біжить з магазину, тримаючи у руках дві пляшечки з соком та невеликий смаколик для песика? Техьону ще складно у це повірити, але він починає вірити, що його юність не втрачена.
– Не знаю як ти, але я захотів пити, тому купив нам сік, ось твій, – він протягує Техьону руку з полуничним соком та щиро усміхається.
«У нього неймовірна усмішка», – думає Техьон та бере сік.
– Я бачив, що ти завжди п’єш полуничний, тому подумав, що він тобі дуже подобається.
– Так, він мені подобається, дякую.
– Будь ласка, а тепер поквапимось, нам пройти трохи, але я хочу вже погратись з песиком.
– Ти сам як великий песик, сподіваюсь, я зможу потім розрізнити вас.
Бомгю засміявся та, взявши Техьона за руку, неквапливо побіг, а потім, коли обернувся і побачив, що Техьон не здивований, побіг швидше. Через хвилини 3-4 вони вже були на місці та шукали песика серед купи листя та коробок, яких було не менше десяти.
– Ти впевнений, що він тут? – підходячи до однієї з коробок, питає Техьон та переводить погляд на Бомгю.
– Так, він повинен бути десь тут, можливо, він злякався, або спить десь, – трохи розчаровано сказав Бомгю і підійшов до іншої коробки, коли він подивився у неї, то на нього у відповідь почала дивитись пара коричневих очей. – Знайшов!! Він був у цій коробці.
Песик вистрибнув із коробки та підбіг до Техьона, який підійшов на радісний вигук Бомгю.
– Він навіть трохи схожий на тебе.
– Не бачу схожості, але спочатку нагодуємо його, – Техьон помітив легку усмішку на обличчі Бомгю, але вирішив не надавати цьому великого значення. Вони присіли перед песиком і насипали на дорогу корм, він одразу почав його їсти та виляти хвостом від радості. Після своєї трапези маленький посіпака почав кружляти навколо Бомгю, ніби просячи пограти, і Бомгю вирішив побігати з ним навипередки.
– Дивись під ноги, – крикнув йому Техьон, який спостерігав за цими двома дурниками. Вони ніби були у своєму світі, і Бомгю імовірно навіть не почув Техьона. І саме через це у наступну мить він падає на Техьона, який поринув у свої думки.
– Ти в порядку? – лежачи на дорозі, питає Бомгю і повертає голову на Техьона.
– Я ж тобі казав дивитись під ноги, ти взагалі не чув мене? – дивлячись в очі, каже Техьон.
– Ну я трохи загрався, – сказав Бомгю та ніяково усміхнувся. – Яке гарне небо, он та хмара схожа на морозиво, – переводячи погляд догори каже Бомгю та вказує на хмару, що повільно пливла по своїх справах.
– Мені ця хмара схожа на піраміду, – подивившись на хмару, сказав Техьон. – А ми так і будемо лежати на землі?
– Можемо ще подивитись на хмари, якщо хочеш.
– Це, звісно, заманливо, але я не хочу захворіти, а ти тільки нещодавно вилікувався, тому підйом.
Бомгю встав першим і простягнув Техьону руку, яку той невпевнено взяв та піднявся на ноги. Вони допомогли один одному обтруситися від пилу дороги.
– Цієї суботи буде кінофестиваль, пішли зі мною? – неочікувано запитує Бомгю. Серце Техьона пропустило удар.
– Я не впевнений, що зможу..
– Бо мені треба робити домашнє завдання, вгадав? – перебивши його, сказав Бомгю.
– Так.
– Ти можеш зробити його у будь-який інший день, розважимось, буде весело, чому б не провести ще час разом?!
– Тоді пропоную завтра зробити домашнє завдання разом, а у суботу підемо на цей фестиваль, як тобі ідея?
– Я не хотів проводити час за домашнім завданням, але з тобою хоча б буде не так самотньо, тому добре.
– Тоді завтра після школи йдемо до мене.
– Добре, тоді зараз може ще прогуляємось, песик все одно сховався або втік.
– Я хочу їсти, тому зайдемо у кав’ярню, я знаю тут одну неподалік.
– Із задоволенням, – сказав Бомгю та усміхнувся.
«Хочу бачити його усмішку частіше», – подумав Техьон і підійшов до Бомгю, який почав йти, але помітив, що Техьон не йде.
У кав’ярні було не так багато людей тому, повісивши свій верхній одяг, вони сіли за столик біля вікна та хотіли зробили замовлення.
– У нашому асортименті з’явились ягідний та шоколадний муси, чи хотіли б ви спробувати? – запитав офіціант.
– Як круто, тоді я буду ягідний мус та ванільне капучино, – із захопленням сказав Техьон та віддав офіціанту меню.
– Тоді я візьму шоколадний мус та чорний чай, будь ласка, – сказав Бомгю і передав меню офіціанту.
– Добре, ваші замовлення будуть готові через 15 хвилин, – сказав офіціант та відійшов від столика.
– Тут так гарно, – каже Бомгю, дивлячись на Техьона.
– Мені подобається сидіти тут і читати якусь книгу.
– Хоча б не робиш домашнє завдання, – усміхаючись, сказав Бомгю.
– Домашнє завдання я роблю тільки вдома, – так само усміхаючись, сказав Техьон.