Посміхнувшись в екран телефона, Бомгю ще трохи посидів та подивився на це «До завтра:)».
– Ти вже зігрівся? – підійшла мама та подивилась на сина.
– Так, дякую, я вже піду у кімнату.
– Добре, не забудь випити пігулку для профілактики, вона лежить у твоїй шафі біля вікна.
– Не забуду, – сказав Бомгю та, не вилазячи з ковдри, пішов сходами наверх у свою кімнату.
Зайшовши до кімнати, він одразу попрямував до шафи за пігулкою, адже він не хоче захворіти та пропустити два дні з Техьоном, які точно мали бути найкращими в його житті. Випивши пігулку, він вимкнув велике світло та ввімкнув маленький нічник, завдяки якому, на стелі народились маленькі зірочки, такі самі, як і в очах Техьона, коли він посміхається. Бомгю вперше відчуває таку тягу до когось, невже це і є його перше кохання, яке стало ще й коханням з одного, так би мовити, погляду? З цими думками він і засинає, поки зорі на стелі продовжували ярко сяяти.
***
Прокинувся він від будильника, який гучно сповіщав, що вже час прокидатись, оскільки новий день настав. Зірок на стелі вже не було, але було сонце за вікном, яке віддавало останні промені тепла, і, коли Бомгю після сніданку зайшов у кімнату за портфелем, цих променів вже не було, на їх місці були сірі хмари.
– До нас сьогодні прийдуть гості, тому не затримуйся після школи, – сказала мама, коли Бомгю взував свої кросівки.
– Я не зможу, я домовився сьогодні з однокласником зробити домашнє завдання, передаси гостям від мене вітання, – сказав Бомгю та, посміхнувшись, вийшов з дому.
Ці гості приходили кожної п’ятниці протягом двох місяців, тому вже встигли набриднути, і як добре, що сьогодні у нього є поважна причина не знаходитись у їхній компанії, адже кожного разу одні й ті самі монологи, які він вивчив напам’ять: «З таким ставленням до навчання, з тебе нічого гарного не вийде», «Мій Ільсон сьогодні отримав найвищий бал за контрольну з математики», «На що ти збираєшся жити?», «Які у тебе взагалі плани?». Тому він неймовірно радий, що сьогодні, замість цих набридливих питань, буде чути голос Техьона, можливо, вони зможуть поговорити, можливо, він зможе перевести тему з домашнього завдання на щось інше.
***
– А ти сьогодні не запізнився, – Бомгю повернув голову на голос і побачив Техьона, який йшов разом із ним.
– Я ж казав, що завів будильник ще зі вчора.
– До речі, про що замислився? Я кликав тебе разів п’ять, але ти навіть не обернувся, – трохи збентежено запитав Техьон.
– Та ні про що, – посміхнувся Бомгю та викинув небажані думки з голови. – Сьогодні все ще в силі?
– Звичайно, я вже навіть попередив батьків, тому все добре.
Зайшовши до школи, вони попрямували до свого кабінету, де вже було доволі людно, навіть надто людно, вони ледве змогли пробитись через натовп. Як виявилось потім, двоє їхніх однокласників вже зранку вирішили влаштувати бійку, через яку у них у кабінеті зібрались з поверху всі, хто вже прийшов. Подробиць через що сталась бійка ніхто не знає, але з пліток було чутно, що все сталось через дівчину, яка подобалась їм обом. В принципі, більше нічого за день не трапилось, тому після уроків, Бомгю з Техьоном як і домовлялись пішли до Техьона.
***
Дім у Техьона був невеликий, навіть приблизно такий самий, як і у Бомгю, була світла кухня, з якої пахло дуже смачно, була вітальня, у якій тато Техьона дивився новини по телевізору, також біля вікна стояв акваріум, в якому спокійно плавали риби декількох видів: Півник самка та один Півник самець, тому що, як потім Техьон пояснив, зустріч двох дорослих самців цього виду неодмінно закінчиться бійкою; була також невелика зграя рибок Даніо, їх було приблизно сім, тому що, на самоті вони зазнають сильного стресу; була ще пара Гурамі, Бомгю запам’ятав їх через вусики, і останнім мешканцем був Акантофтальмус, він був незвичним, тому що його тіло було змієподібне, а плавники розвинені слабо, ще він може вирости до дванадцяти сантиметрів.
Бомгю настільки захопився розгляданням риб та розповіддю Техьона про риб, що далі вітальні вони не пройшли, тому що обід вже був готовий. Мама Техьона зварила рис та приготувала суп зі свинини, дістала з холодильника кімчі. Під час прийому їжі батьки Техьона запитували щось у Бомгю, а той трохи зніяковіло відповідав.
Після обіду Бомгю подякував за смачну їжу та пішов за Техьоном на другий поверх до його кімнати. Кімната була невеликою, але дуже затишною, у кутку на стіні висіли різні постери: деякі були з Землею, Місяцем, інші були з різними видами грибів, ще були ноти для гітари на якусь пісню, назва не була написана, під цими ж постерами стояв стіл, на ньому була настільна лампа, ноутбук та декілька книжок, більшість з яких були шкільними підручниками, а під столом Бомгю помітив чохол гітари, «Мабуть, акустична», – подумав він.
Ліжко було прямо під вікном, поряд стояла невелика тумбочка з якогось темного дерева, на ній стояв будильник та невелика сімейна фотографія у рамці, на ній Техьону приблизно шість років. Такий милий. У протилежному куті стояла шафа, в одній половині якій була, мабуть, одежа, а в іншій були книги, здебільшого це були художні романи, детективи, класика, та трохи фантастики.
– У тебе тут так затишно, – сказав Бомгю та сів на ліжко.
– Дякую, – зніяковіло посміхнувся Техьон. – Я зараз принесу стілець, щоб ми обидва могли сісти за стіл, – він зник у дверному отворі.
Бомгю і далі розглядав кімнату, постери жили у гармонії з однотонними шпалерами, ніби вони були одним цілим, під ногами був невеликий м’який килим нейтрального сірого кольору.
Також він розглядав книги: декілька книг Стівена Кінга, усі частини «Гаррі Поттера», Агата Крісті, Ренсом Ріггз, Рей Бредбері, Аньєс Мартен-Люган, Тесс Ґеррітсен, Лоран Гунель, і це навіть не половина з того, що Бомгю встиг роздивитись.
– Ось тобі стілець, сідай, будемо вже, мабуть, починати? – поставивши стілець, запитав Техьон та подивився на Бомгю.
– Ти всі ці книги прочитав? – вказує на полички з книгами.
– Ще ні, їх там приблизно 60, можливо трохи більше, а я прочитав лише 23.
– Ого, я б прочитав набагато менше, – почухавши потилицю, сказав Бомгю та легко посміхнувся.
– Можливо, тобі якась книга сподобалась? Можу позичити прочитати, якщо хочеш.
– Зараз ні, але, думаю найближчим часом я скористаюсь твоєю пропозицією.
– Тоді добре, ще є якісь питання? – було видно, що він вже хоче братись за домашнє завдання, але Бомгю було трохи не до нього.
– А рибок ти сам обирав? Просто ти так із захопленням розповідав про них, знаєш кожен вид та їхні особливості.
– Так, я дуже хотів акваріум з рибками, тому, коли батьки сказали, що подарують його мені на день народження, то я почав досліджувати яких риб я б хотів там поселити, а їхні особливості потрібно було знати, щоб не траплялись бійки, щоб їм було комфортно один з одним, тому так, я багато про них читав, – у його очах була іскра, він дійсно любить своїх рибок.
– Це так схоже на тебе, серйозно поставився до вибору риб, щоб їм було комфортно один з одним, це так захопливо.
– Це такі самі домашні улюбленці як собаки або коти, просто від них менше шуму, з ними не треба гуляти, вони такі спокійні, іноді цікаво підійти до них та просто спостерігати за ними.
– Оо, ще питання: гітара під столом, твоя?
– Ні, татова, він на ній вже давно не грає, тому я взяв її, щоб навчитись грати, але, поклав під стіл та забув, а ти вмієш грати?
– Так, хочеш зіграю? – очі Бомгю загорілись цією думкою, і Техьон це помітив.
– Давай, хочу послухати, – він вже зрозумів, що домашнє завдання вони не виконають, але гра Бомгю на гітарі варта того, щоб її послухали.
Бомгю встав з ліжка та підійшов до стола, діставши з-під нього гітару. Знімає чохол та забирається на ліжко з ногами. Після своєї згоди, Техьон відразу перебрався на ліжко, тому сидів на ньому та уважно спостерігав за кожними рухами Бомгю, який вже почав налаштовувати гітару.
– Що будеш грати? – Техьон дивився прямо в очі.
– Я тут побачив у тебе постер, на якому ноти, – Бомгю подивився у бік кутка з постерами.
– Ти знаєш цю пісню, чи просто хочеш зіграти по цим нотам?
– Я знаю цю пісню, вона одна з моїх улюблених, – обличчя Бомгю змінилось, якщо до цього воно було як у маленької дитини, яка вивчає світ та ставить батькам багато запитань, то зараз, на обличчі був теплий смуток, який зігрівав та охолоджував одночасно.
У кімнаті стало тихо, але це не напружувало, навіть навпаки, налаштовувало на потрібний лад. Бомгю все ще налаштовував гітару. Потім він зіграв пробні акорди, по його обличчю було видно, що все готово і вже можна грати. Він подивився у вікно та, видихнувши, перевів погляд на гітару, та почав грати. Техьон не одразу впізнав, що це за пісня, але легкий мотив був йому знайомим.
«Sunday morning rain is falling….», – почав співати Бомгю, чого Техьон взагалі не очікував, але був приємно здивований, адже це була й одна з його улюблених пісень, яку він слухає щодня дорогою до школи. Бомгю продовжував співати, його м’який голос став ще м’якше, він ніби повністю поринув у пісню, ніби вона стала частиною нього. На бек-вокал доєднався дощ, який гармонічно поєднувався з мелодією, яка линула з гітари, та вокалом Бомгю. Так вони співали до кінця пісні. Після останніх акордів Бомгю підняв голову та подивився на Техьона, і знову ці зірочки в очах.
– Це одна з моїх улюблених пісень, я слухаю її щодня, – перервав тишу Техьон та, наблизившись, обійняв Бомгю. – Я навіть не очікував, що ти почнеш співати.
– Я сам не очікував, хотів просто зіграти, але якось не стримався, – він полегшено посміхнувся, ніби з його плечей впав важкий тягар, і він обійняв Техьона у відповідь. Вони посиділи так декілька хвилин, під пісню дощу, який все співав і співав, все голосніше і голосніше. – Ти мені подобаєшся, – неочікувано прошепотів Бомгю. – З найпершого дня, коли тебе додали у бесіду класу, а потім я побачив тебе в їдальні, ти був схожий на самотнього принца – такий гарний і водночас такий далекий, – він не стримався та зізнався у своїх почуттях, адже подумав, що зараз найкращий момент для цього, але, чи взаємно це буде? Чи не стане це для них стіною, яку він не зможе пробити? Чи не втратить він зараз те, чого так намагався досягти? Чи не розіб’є це його?
– Ти мені також, – так само прошепотів Техьон. – Коли першого разу ти підійшов до мене, я думав, що до мене підійшов янгол, ти мав такий невинний вигляд, а твоє волосся так мило кучерявилось, прям як зараз, але я боявся. Боявся, що ти кинеш мене через декілька днів, якщо я тобі відкриюсь, тому я поводився так холодно, але ти продовжував сідати до мене, говорити зі мною, тому я подумав, що, можливо, ти дійсно хочеш бути моїм другом, я такий радий, і я дуже сподіваюсь, що це не сон, але, якщо це дійсно сон, то він найкращий у моєму житті.
– Це не сон, це перша сторінка нашої юності, яку ми заповнимо нашими спогадами. Заповнимо її разом?
– Звичайно, адже це наша сторінка.