#MoonChaiStory #Надприродне #ТиЗможеш #Ліс #Сирин #НадрукованаСміливість #Дін_Вінчестер #Сем_Вінчестер #Кастіель #Норма_Лайт #Магда #Авінов_Лев #Ворон #Алан #Андрій_Мельник #N #А #Міні #Закінчений
《__________》
Імпала припаркувалась біля звичайної католицької церкви штату. Дін приглушив музику й вийшов з машини, за ним і його брат.
Церква зустріла хлопців запахом ладану та двома постатями в чорних сорочках з білими комірцями.
Сем зупинив Діна:
— Я поговорю, — зустрівшись з незадоволеним поглядом брата додав, — спочатку нормально, а потім вже ти.
— Океюшки, Семмі.
Молодший Вінчестер підійшов до чоловіка зі світлим волоссям.
— Е… отцю Леве?
Той повернувся й почав вдивлятися в риси обличчя хлопця, намагаючись угледіти щось знайоме. Й схоже, що вгледів.
— А, Вінчестери… — тон, як і в більшості випадках, був повний роздратування. Сему часом здавалося, що їх всі не люблять.
— Що ти хочеш?
— Нічого такого, нам просто необхідно дізнатися, де живе одна відьма… її звуть Магда..
Священник відразу його обірвав:
— Я не знаю ніяких відьом. І крапка.
Сем подивився на Діна, що вивчав ікони, Лев прослідкував за поглядом.
— Думаєш, можеш мене налякати своїм братом?
— Гадаю, що так, він же ж ще не знає, що ти вовкулака, — хлопець посміхнувся, розуміючи, що переміг. Лев прекрасно знав, що Дін не залишить його живим, якщо дізнається. Він не такий сердешний, як його брат.
Чоловік з білим комірцем застиг, нариватись на проблеми не хотілось до скреготу в зубах. Тож вибору немає, Магда спасибі, звісно, не скаже.
— Гаразд, але я правда не знаю де її можна знайти.
— А хто знає?
— Мій знайомий Ворон, — священник кивнув на молодого чоловіка, що тушив вже майже згорілі свічки. Помітивши здивований погляд хлопця, отець сказав, — не питай, чому його так звати, я й сам не знаю. Але допоможе тобі, бо він доволі гарно знає відьму, котру ви шукаєте, тож звернись до нього.
— Дякую, отче.
Лев кивнув й поспішив кудись якомога далі.
Сем підійшов до брата та все йому переповів, окрім того, що Лев вовкулака. Обоє братів рушили до Ворона.
Він виявився менш готовим до розмови.
— З чого я повинен вам це розповідати?
— Бо ми шукаємо свого друга, це дуже важливо — намагався достукатися до чорнявого Сем.
— Це не мої проблеми, якщо ваш дружок кудись подівся, й точно не проблема Магди. Єдине, куди я можу вам розказати дорогу, це до чорта на гостини!
Чоловік з карману витягнув пістолет, але скористатися не встиг — старший Вінчестер вліпив йому по лицю розбивши носа й, взявши чоловіка за шкібарки, промовив:
— Я там вже був й мені не сподобалось падлюко. — злість била за край. — Якщо ти зараз же не скажеш де живе та проклята відьма, я вже піклуюся про те, щоб ти точно попав до чорта! — він ще раз ударив на цей раз попавши в око.
— Дін, Дін, — втрутився Сем. — заспокойся, прошу, не вбий його, він наша остання надія.
Дін фиркнув й відпустив Ворона, той впав на підлогу. Чоловік відійшов від нього.Тож переговори знову вів Сем.
— Вибачте його, але нас доволі… особливий випадок.
— Гадаєш, мало дурнів так каже? Знайдеться ваш друг!
— Розумієте, — Сем тяжко видихнув. — наший друг — пророк, й, дуже можливо, що йому загрожує небезпека...
Ворон помовчав десь з хвилину. Вінчестер думав, що той поцікавиться, чи не хворий він з Діном на голову. Але той навпаки: втер рукою кров, що юшила з носа, та поторкав підбите око й, нарешті, продиктував адресу. Семмі подякував й брати пішли до машини.
— Я думав, що цей сучий син вже ніколи добровільно не скаже ту довбану адресу. — сказав Дін сідаючи за кермо.
— Схоже, нам пощастило зацікавити відьму нашою справою.
— Тобто?
— А ти не помітив? Він її фамільяр її вуші та очі.
— А… ну одне око в неї тепер підбите, — брати розсміялись та попрямували до відьми.
***
Дін агресивно постукав у двері цілих два рази, на третій нарешті відчинили. Молодий юнак з незацікавленим лицем, чорним волоссям та чорними нігтями впустив їх в середину.
Нічого незвичайного не було, лиш багато різних трав.
В одній з кімнат на них чекала й сама Магда. Це була жінка з довгим чорним волоссям, що непорушно сиділа долі спиною до них.
Хлопець з манікюром обережно підійшов до неї й щось прошептав на вухо.
— Дякую, Алане. Принеси все потрібне сюди, будь ласка.
— Добре.
Хлопець все з тим самим незацікавленим виглядом обличчя вийшов з кімнати. Дін провівши його поглядом ткнув великим пальцем в його сторону й сказав несмішливим тоном:
— Знайшла собі гарненького, молоденького коханця?
Магда як раз піднялася й розвернулася до них обличчям.
— В тебе як завжди дуже інтелектуальні жарти, хлопчику, — вона засміялась й сіла за стіл.
Сем, що вивчав інтер’єр кімнати, перевів здивований погляд на брата.
— Ви знайомі?
— Е…
— Колись перетиналися декілька разів. — відьма відповіла замість Діна, а той лиш знизав плечима мов “буває”.
Молодший Вінчестер лиш приречено помахав головою.
Старший же підійшов ближче до столу, Алан як раз приніс все потрібне, та став допомагати Магді розставити все на свої місця.
— То, ти зможеш нам допомогти його знайти? — поцікавився Дін.
— А ти сумніваєшся в моїх силах? — на це чоловік нічого не відповів.
Сем лиш зараз помітив, коли подивися прямо на відьму, наскільки ця жінка була заворожуючи вродливою, проковтнув слину й підійшов до столу теж, сідаючи туди, куди вказали.
Останнім сів Алан після того, як підпалив трави в золотій тарілці.
— У вас є якась річ вашого пророка?
Дін подивився на брата, той порився в кишені й дістав фотоапарат.
— Він… фотограф, це його улюблена річ, підійде?
Магда кивнула в знак згоди й стиснула в руці річ однією рукою, а іншою взяла Сема за простягнуту долоню, той Алана, а хлопець, своєю чергою, старшого брата Вінчестера, Дін тримався за зап’ястя відьми. Утворилося своєрідне коло.
Магда нашіптувала щось собі під носа знову закривши очі, в кімнаті була могильна тиша.
Раптом відьма нарешті заговорила:
— Питайте.
— А як його звати взагалі?
Сем лиш тяжко видихнув та відповів:
— Андрій.
— Угу. Слухай, Андрію, ти можеш сказати, де ти знаходишся?
Відьма, все з тими закрити очима похитала головою в сторони.
— Він говорить, що ні.
— А описати місце може, — запитав Сем.
Магда нічого не говорила декілька секунд, а потім почала описувати місцевість:
— Якийсь міст поряд, говорить, ще наче ліс, більш нічого сказати не може. — вона стиснула руку Сема сильніше, той застогнав від болю. — Ще щось питати будете? Час спливає, я довго не витримаю.
— Я зрозумів, що це за місце, можеш відпускати. - сказав хлопець ледве стримуючись, щоб не закричати від тиску на його руку. З виду тендітна жінка, а сили, як в Діна, а то й більше.
За мить тиск на руку Семмі припинився й він вільно видихнув беручись розминати руку.
— Ей, чоловіче, відпусти мою руку вже нарешті, — невдоволено пробурмотів Алан до Діна.
— Вибач, задивився на твій гарненький манікюр.
Хлопець фиркнув.
— Дякую, удачі знайти свого хлопця.
Старший з братів ледве не впав, а Сем ледве не розреготався та все ж стримався, бо це б виглядало дуже не порядно.
— Ви показились чи що? — і Дін пішов на вулицю. Сем ледве стримував сміх, дивлячись, як жінка з юнаком вже у відкриту регочуть.
— Дякую вам! — кинув він й побіг вслід за братом.
— Та, будь ласка, — відказала відьма. Й вони знову розсміялися.
***
— Оце останній раз, коли ми шукаємо цього засранця, це не наша проблема, — грізно пояснював хлопець.
— Але, Дін, ми обіцяли допомогти Кастіелю його знайти.
— Тому ми його й шукаємо зараз! Але далі ми обіцяти не будемо, хай сам морочиться! - але, звісно, це були лиш слова, Дін би ніколи не відмовив Касу в допомозі. Хай якось по своєму та він любив ангела. Мабуть, як друга та Сем, чесно кажучи, починав вже щось підозрювати...
Всю останню дорогу вони їхали мовчки. Дін, звісно, був надутий, як сич, та все ж не бубнів.
— Ми приїхали, це десь тут. — Імпала враз зупинилася й хлопці вже втретє за день вискочили з неї.
Хлопці пройшлися по мосту, роздивилися довкола, спустилися під міст. Немає ніде нікого. Абсолютно пусто та тихо, єдине, що порушувало тишу, була річка, що невпинно дзюрчала під мостом.
Раптом, десь у лісі щось гупнуло. Брати відразу побігли туди. Бігли так, що аж вітер свистів у вухах.
І, о святі небеса! Їхній пророк валявся від деревом з чимсь маленьким в руках.
— Андрію, ти як?
— Сем! Як я радий тебе бачити. Я в нормі, — він підняв руку, в якій, виявилось, був маленький фотоапарат, — просто хотів зробити вдалий кадр, але впав. Та все нормально.
Але піднятися та піти Андрій так і не зміг, після першої ж спроби рухнув назад в листя.
— Схоже, забив, — сказав Сем детально обдивившись ногу. — Це не смертельно. Але перший час ходити буде важко. До машини сам не доклигає. Допоможеш? — Сем подивився на брата.
Дін стогнучи від несправедливості життя підійшов до покаліченого хлопця й закинув одну його руку собі на плече. Теж саме зробив й Сем.
— Наша ти бідося, зараз дотягнемо тебе до машини й зателефонуємо твоєму таткові Касу, хай забирає тебе скоріше.
Андрію ніколи не подобався сарказм Діна. Але він промовчав, бо вважав себе розумнішим.
— Дякую, що знайшли мене, хлопці. Сподіваюсь, це не принесло вам багато проблем…
— Не переймайся, всі наші проблеми ти компенсуєш яблучним пирогом та пивом. — хлопці засміялися, все ж інколи Дін видавав щось кумедне
***
Через декілька годин всі сиділи в кафе й чекали поки офіціантка принесе їхнє замовлення.
— Дякую вам, друзі, — Касу було ніяково що хтось робив його роботу.
Дін поклав йому руку на плече й усміхнувся:
— Ти ж наша сім'я, а ми ніколи не кидаємо сім'ю в біді.
Кастієль похитав головою погоджуючись.
— Зараз на небесах багато проблем і я… я, здається, забагато на себе взяв, — ангел винувато подивився на молодого пророка, — Вибач, Андрію, я повинен був наглядати за тобою, а не дозволити такому статися…
— Я все розумію. Та й зі мною все добре…
Дівчина з усмішкою принесла їхнє замовлення всім крім Каса, бо ангелам не потрібна ні їжа, ні сон. Дін цьому не заздрив, бо обожнював і те й інше.
— Як приємно знову вас бачити, хлопці, — вона підморгнула Сему.
Той зашарівся, а Дін лиш посміхнувся.
— Взаємно, Нормо…
— Сідай біля нас, розказуй, як життя, — Дін кивнув на вільне місце.
Дівчина захіхікала, але відмовила.
— В мене сьогодні багато роботи. Приємного вам апетиту й гарного дня.
Офіціантка розвернулася й вже за мить з виду зникло її гарненьке вбрання.