#GoodOmens #ДобріПредвісники #Кроулі_Азірафаель #Б #Міні #Закінчений #романтика #флаф
__________
__________
Добігаючи кінця, літо задавлювало поселенців землі своєю, чи то такою жагучою ненавистю, чи такою палкою любов'ю. Але з іншого боку, чи не все одно на мотиви літа? Ніколи ти його не зрозумієш, але ясно, як божий день, одне — від такої жари можна було померти.
Азірафаель був трохи засмучений цим, хоча може й не трохи, все одно ж не признається. Та те, що бачив Кроулі говорило само за себе — він дуже не задоволений тим, що цілий день вони просиділи в затишній, маленькій хатинці. І його можна було зрозуміти, він сам запропонував поїхати кудись хоча б на тиждень, від гулу міських вулиць. Тільки Азірафаель й Кроулі. Він гадав, що вони зможуть прогулятися околицями того чарівного містечка, намилуватися красою гаю, річки й самими собою. Але так склалося, що вже три дні підряд на вулиці несамовито пекло з самого ранку й до самого вечора.
Демон вже був готовий танцювати ча-ча-ча, якби тільки Ангел хоч трішки усміхнувся. Особисто йому вистачало й того, що він може нарешті втекти в тишу з ангелом, та той же жадав провести день на прогулянці, розповідати й показувати демону різні місця, про які той не знав, а може про деякі й знав. По правді кажучи Кроулі трохи його розумів, але сам собі не признавався, боючись впасти в той самий смуток. Вдень Азірафаель сидів біля віконечка й старанно вимальовував пейзажі за ним, поки його не треба було закрити через пекучі проміння сонця, що пробиваючись в нього створювали таку задуху, що міг би померти й безсмертний. Потім ангел заходився щось готувати, Кроулі, звісно ж, люб'язно йому допоміг. Хоча його допомога була неоднозначною, без всіх тих легких й не дуже, ласкань, вони б приготували лимонад набагато швидше. Ніхто, звісно, з них двох не був цьому проти: й приємно, й час швидше пройде, а там може вечорком трохи прохолодніше стане…
Коли день доходив до семи годин вечора, в прочинене вікно почали пробиватися ніжні шлейфи прохолоди. Азірафаель — який в той час лежав у демона на колінах й слухав, як той читав одну з привезених книг — учув цю зміну погоди й розцвів усмішкою.
— Кроулі, зажди.
Демон слухняно опустив книгу й втупив свої зміїні очі в лице коханого.
— Що таке?
— На вулиці, здається, стало прохолодніше, може прогуляємось? — Радість що пестила уста ангела передалась і Кроулі. Йому раптом теж стало так радісно й так захотілось подарувати всю свою радість та доброту… й кому ж дарувати все це, як не Азірафаелю.
— Звісно, Ангеле, ходімо! — Азірафаель залишив поцілунок на пальцях Кроулі, що до цього лежали на ангельському тілі й швидко піднявся, взуваючись й біжучи до дверей. Кроулі піднявся вслід за ним, поправляючи свою чорну футболку й одягаючи окуляри. Через мить білі кучері й руде хвилясте волосся вже майоріли поміж зелених трав.
— Нарешті я зможу тобі тут все показати. Це казкове місце, мені часом здається, що це і є рай в уявленні людини, — радів ангел, стискаючи руку демона й кудись ведучи його по стежках й галявинах вечірньої, тихої, пори.
— Ти тут вже був? Я не пам'ятаю цього місця… — Кроулі на мить зупинився, вдивляючись, але так нічого й не згадуючи.
— Бо я тут був колись давно без тебе, допомагав тут одній родині, прекрасні були люди, вони були виноробами…
Демон відразу оживився.
— Виноробами? Це вже цікаво.
— Вони були найкращими виноробами тут, але потім залишили цей дім мені, а самі перебралися кудись. Вино, до речі, теж зоставили, як подяку мені за все, що я для них зробив. Не знаю тільки в якій кількості, але, гадаю, декілька бочок точно є.
— Треба буде його спробувати, якщо знайдемо.
— О, обов'язково знайдемо й спробуємо! — Вони пройшли ще трошечки, перед тим, як ангел радісно підскакнув й потягнув демона ще сильніше в одному напрямку. — Ось, ми прийшли, гарно правда?
Кроулі роздивився навкруги. Не брехня, справді було гарно: вітерець мотиляв маленькі квіточки, що заслали собою цілу галявину, навкруги були витончені деревця, що гордо хитали свої віти з вже деінде пожовклим листям. Та ці деревця були ніщо в порівнянні з тим величним деревом, що стояло майже посередині й на якому, мовби заграваючи до прийдешніх, погойдувалась гойдалка. Звичайна гойдалка, що складалась з вірьовки й масивної дошки, але тут вона виглядала мовби річ з казки.
— Мені здається, ангеле, ти повернувся у свій рідний дім, — відказав демон підходячи ближче до гойдалки та сідаючи на неї, — це місце й справді рай, порівнюючи зі справжнім. Воно личить тобі набагато більше, таке ж світле й казкове, як і ти… — Кроулі розвів руками в повітрі, слідкуючи за коханим.
Азірафаель посміхнувся й від цього на його обличчі біля самих оченят вискочили складочки, а руки, у звичному жесті, поправили жилет.
— То… — Азі підійшов ближче, — то… покатаємось?
— Авжеж! — Рудий посунувся звільняючи місце, — Заскакуй, — і кивнув на вільну частину головою.
Азірафаель акуратно примостився й Кроулі схопився руками з обох боків за міцний канат, готуючись відштовхнутись від землі, — Тримайся за мене, Азірафаелю. Добре тримайся, — кинув він і вони піднялися високо над землею. Вітер ще дужче почав овівати їх, та так, що моментами від цієї прохолоди по шкірі бігли мурашки. З уст Азірафаеля вирвався дивний сміх захвату, за всі ці століття, демон пам'ятав тільки один такий сміх, й він був на самому початку… Ангел з закритими очима насолоджувався цим відчуттям висоти та флірту вечірнього леготу, Кроулі раптом стало так ревностно, що вітер чіпає лице його коханого, але він нічого не робив, лиш схилив голову й уважно спостерігав за кожним білявим кучериком, що ніжно перебирав цей вітрисько. Ангел, відкривши очі, помітив цей погляд.
— Що таке Кроулі?
— В тебе таке гарне волосся, а вітер так вульгарно його розвіває…
— Вульгарно? Ти так гадаєш? — Азі підніс руку до свого волосся й легенько погладив. — А мені здається, вітер сьогодні доволі прихильний.
— Тобі видніше…
Ангел притулився до Кроулі й потягнувся до його губ. Його білі вії тремтіли, вуста то розпливались в усмішці, то знову ставали готові до поцілунку. Демон вирішив наблизити момент й швидко скоротив відстань між ними. Губи ангела були, як завжди — солодкі та м'які так й напрошувалось слово "ангельські". Та Кроулі не цілувався з іншими янголами, тому не міг сказати, що у всіх губи саме такі. Скоріш за все такі ніжні та рідні були тільки у коханого ангелика. Тільки вони могли так ніжно й з натиском цілувати, тільки їх хотілося торкатися постійно. Тільки ці вуста були особливими, і аж ніяк не будь-які інші.
Азірафаель, своєю чергою, теж відчував схожий трепет від цього поцілунку. Йому й не хотілося знати про вуста інших демонів, бо інші були не цим демоном. Йому подобалось, як Кроулі одними тільки своїми гарячими, як здавалося ангелу, устами, може пробудити в середині щось дике, щось грішне й одночасно прекрасне, недосяжне ангелу самому, але досяжне їм вдвох. Йому подобалось, як Кроулі боїться поцілувати різкіше, як ніжно проводить язиком по його губах і як з гучним звуком відстороняється від уст й цілує заново трохи сильніше. Йому подобалось, як цей безнадійний спокусник володіє ним тільки за допомогою язика, ангел завжди це йому любо дозволяв.
Руки Азірафаеля кріпко стискали шию демона, хоч вони вже тільки ледве-ледве погойдувались на гойдалці. Кроулі однією рукою все ще тримався за один кінець каната, а другою гладив Азірафаелеву талію. Коли вони згодом відсторонилися один від одного, Азі обережно зняв окуляри Кроулі й промовив:
— Чому ти завжди носиш окуляри?
— Бо всі бояться моїх очей, Азірафаелю.
— Але ж я не боюся.
— Я просто звик… — Кроулі знизав плечима. — А тобі подобаються мої очі?
— Так! В тебе неймовірні очі, демоне… — а потім він тихо додав, — я обожнюю жовтий.
— Дякую, — це слово було сказане шепотом біля самісінького носа ангела, а після демон залишив там поцілунок. — То, ходімо пити, твоє ангельське вино?
— Ходімо…
***
— О, Кроулі, ти щасливчик, тут повно різного вина. — Промовив ангел, коли вони вже прийшли до хатинки й знайшли вино.
— Мабуть, мені так щастить, бо мене поцілував ангел.
— Можливо, але до тебе ангели ніколи нікого не цілували, тому, на жаль ми не зможемо цього перевірити.
— А як же Вельзевул з Гавриїлом?
— Якщо колись десь знайдемо їх, до обов'язково в них попитаємо, про везіння Вельзевула. — Пара розсміялася витягуючи з погреба декілька пляшок націдженого вина з бочок.
Вони вийшли з цими пляшками на веранду поставили їх біля бокалів, та фруктів в скляній тарілці й всілися на диванчику біля столика з всім цим. Кроулі розлив вино, випив свій бокал й відразу наповнив його ще раз, Азі зробив кілька ковтків й запитав:
— Ну як тобі?
— Ти не збрехав, винороби були й справді хороші, вино що треба.
— Мені теж подобається, дочитаєш мені ту книгу? — Кроулі,надпиваючи вино, кивнув й взявся за книжку. Азірафаель уважно його слухав, а потім взяв свій блокнот, простий олівець й почав малювати Кроулі з книгою в руках. штришок за штришком, тінь за тінню, деталь за деталлю й скоро на листочку вималювався статний образ.
— Ти, що мене малюєш? — Запитав здивований демон коли дочитав книгу.
— Вже до-ма-лю-вав, ось!— ангел простягнув йому блокнот з чорно білим малюнком, єдине, що було кольоровим, це жовті очі.
— Вау! Я ніколи не перестану дивуватись твоїм малюнкам!
— Ох, Кроулі, а я ніколи не перестану дивуватись, твоєму вмінню добре готувати й вміло говорити такі чудові слова… — Він потягнувся до рудої шевелюри рукою, прибираючи щось й скидаючи додолу.
— Що там?
— Звичайний маленький листочок….
Вони мовчки дивились один на одного, поки демон — ковтнувши вина — нарешті не сказав:
— Можеш вирвати мені цей малюнок з блокнота?
— Та звісно!
Ангел простягнув вирваний аркуш, й Кроулі ніжно взяв його руку, забрав малюнок та поцілував кожний палець, поки не перейшов з руки до лиця. Його губи цілували й волосся, його руки погладжували плечі Азірафаеля. Ангел лиш легенько водив пальцями по лицю демона й тяжко було зрозуміти, чи були то дотики, чи чийсь теплий подих. Вони пестили один одного, як не пестить ні один листочок й, ні одну травинку, той вітер, що хотів замінити пальці Кроулі у волоссі Азі, своїми невидимими клешнями. Та, звісно, ніщо у світі, не може замінити ні цього демона, ні цього ангела, щось повинно бути вічним, попри всі філософські вислови, й нехай вічним буде їхнє, солодке й терпке, як вино, кохання.
— Я кохаю тебе, ангеле. — Сказав Кроулі вже лежачи на підлозі разом з коханим — слухаючи якусь музику, що крутилася на вініловій платівці — й накручуючи білі кучерики на свої тонкі пальці.
— І я тебе, Кроулі, безмежно кохаю… — стишено відповів демоновий коханий, насолоджуючись любов'ю.
Це дуже мило! Атмосферна робота