#Arcane #Аркейн #N #В #Міді #ВПроцесіНаписання
— Невже до нас тут хтось побував? - Вай невдоволено цикнула побачивши навстіж відчинені двері.
— Або він просто не закриває балкон, - Майло знизав плечима і насамперед почав обчищати ящики.
— Ні, тут точно хтось був! — молодша із сестер вказала на аркуш паперу, де надрукувалась частина чиєїсь підошви.
— Не важливо, нам варто поспішити,
якщо ми не хочемо облажатись.
Підлітки поспішають взяти стільки, скільки зможуть забрати. І поки старші поспішали розглянути весь вміст будь-якого ящика, будь-якої полиці та шафи, Паудер пішла в іншу кімнату, де натрапила на вельми цікаву скриньку з кристалами.
***
— Гарний улов? — шатен із викликом дивився у вічі старшому.
— Сумніваєшся? — той сміється, даючи співрозмовнику щелбан. — Кутере, я як завжди на висоті.
Хлопець поспішно відважив злодієві уклін, та такий, що мало не впав — настільки він перегравав.
— О великий Моро, аж ніяк, — синьоокий сміється. — Вибачте грішного.
— Прощаю, — брюнет усміхається, скидаючи сумку. — Вводь у курс справи, що вже сталося? Весь Заун на вухах, я також хочу.
— Тобі шкідливо накручувати себе — Кутер дістає з-під лави невелику сумку з інструментами. — Болтики підкрутити?
Моро піднімає одну брову самовдоволено скелячись і все ж таки простягає руку.
— Ну, давай, горе механіку.
— Те, що в мене все з рук валиться, ще не означає, що з цього можна сміятися, — шатен пригрозив другові гайковим ключем, а у відповідь лише дзвінкий сміх.
Моро Купер. Хлопець сімнадцяти років, нічим особливо не виділявся серед такого різношерстого Нижнього міста. Та й він сам не горів ідеєю блищати перед усіма, брюнета більше цікавили створені ним механізми, улюблена крадіжка. Ну… може ще кілька менших за важливістю речей. У підлітка було достатньо причин для того, щоб поводитися так самовпевнено.
— Ти б обережніше рукою користувався, — зауважує Кутер, розглядаючи протез. — Вона довго не проживе, якщо ти так по дахах сигатимеш.
— Невже деталі погнулися? — Купер піднімає кінцівку, щоб побачити проблему. — У будь-якому разі я зберу новий. Нічого страшного в цьому немає,
в мене достатньо матеріалів щоб зібрати таку саму руку... якщо не ще краще, звичайно.
— Ти надто впевнений у своєму успіху, — шатен закочує очі беручи друга за зап'ястя і затягуючи пару дрібних шурупів, після чого ховає ключ назад у сумку. — Так можна й у лапи до миротворців потрапити.
— Вовка ноги годують, мій хороший. Навіть якщо за мною поженуться ці ланцюгові пси — Моро зробив паузу і описав вказівним пальцем невелику петлю. — Я обведу їх довкола пальця!
Кутер невдоволено щось бурчить під ніс, розуміючи, що друга він не вбереже. Та й у принципі шатен анітрохи не краще, тільки на поверхню він не лізе. Побоюється втратити голову через свою необережність, а ось Купер проникає в чужі будинки так, ніби він там живе роками, знає навіть де що лежить. Ну або просто пілтовірці до болю нудні люди. Напевно все-таки друге, хоча сьогоднішня жертва злодія точно була кимось незвичайним, через що брюнет виглядав ніби кіт, що нишком нализався сметани.
***
Під старими черевиками приємно хрумтить черепиця, десь унизу чується музика, а яскраве світло вивісок навіть від сюди видно, воно сліпить очі і змушує мружитися. Легені вже давно не обпалює це їдке і неприємне повітря, хоча Моро чудово відрізняє його від того, що в Пілтовері. Незважаючи на його чистоту, від нього хотілося блювати. Він був чужим, викликав паніку і змушував живіт звернутися в трубочку.
Доводиться розбігатися і з усієї дурі стрибати на інший дах, що було вкрай важко через тяжкий рюкзак. Якби Купер оступився — точно зламав би собі хребет чи щось інше.
— То... хтось підірвав хату? — Брюнет швидко пересувається по нерівній поверхні, зісковзує по черепиці вниз і зачепившись за водостокову трубу легко зістрибує на пожежні сходи. — А хіба це не та сама четвірка Вандера, ні? Просто не знаю інших.
— Звичайно, не знаєш! — Кутер ледве встигав за другом. — Тільки те й робиш, що бігаєш на гору та в себе в кімнаті сидиш ночами на проліт.
— Це ти так глузуєш з мене? — Старший посміхається.
— Пф, боляче ти мені потрібний.
— Гаразд, поспішимо. Нам треба половину добра кудись подіти.
Підлітки прямували до лавки Бензо, але зустрівши Екко, що нервував та не знав куди себе подіти, обидва зрозуміли, що потрібно якнайшвидше валити з цього місця.
І справді, варто було парочці втекти за поворот, як із приміщення мало не вибігає розлючений миротворець, що поспішно одягає маску. Кутер хотів було посміятися над цим, проте погляд темних очей змусив його замовкнути. Моро хоч і заохочував спроби хлопця виявити характер, але міру теж треба було знати. Молодший якраз про неї забував, варто йому відкрити рота.
— Не сьогодні? — засмучено й напівпошепки запитує Кутер.
— Не кисни, ми маємо трохи грошей, — Купер постарався посміхнутися, а потім додав. — У будь-якому разі ми завжди можемо щось вкрасти.
— Знову ти за своє…
— Проте це рятує наші життя, — брюнет знизав плечима перестрибуючи через коробки. — Я до речі обіцяв тебе навчити цьому всьому.
Шатен ненавидить моменти, коли доводиться красти і його завжди виморожувало від того, з якою легкістю Моро провертав все нове і нове злодійство. Останній це завжди виправдовував тим, що їм їжа потрібніша, що інакше поки що жити неможливо. Ще казав, що в Кутера і так уже ребра та ключиці стирчать, що шлунок до хребта прилип. Це було правдою, але юнак не хотів миритися з життям крадія.
— Та не парься ти, — старший усміхається, розламуючи раніше вкрадений хліб і простягаючи більшу половину другу.
— Не хочу. — блакитноокий морщить ніс і відсувається, але його беруть за підборіддя, а потім і зовсім тиснуть на жовна, щоб той відкрив рота.
— Їж, кому кажу? З голоду я тобі померти не дам. — Моро хоч і сердився, проте розумів чому молодший відмовлявся їсти. — Наступного разу візьму в тих заможних мудаків гроші… в цього розумника їх не було.
Купер відчував провину за те, що шатену доводиться це терпіти, проте він не міг дозволити кинути собі бідолаху. Кутер не заслуговував до себе такого ставлення, зрештою, на думку Моро цей хлопчик був одним із найсвітліших променів сонця в Нижньому місті.
— Можна ми по дорозі додому сходимо до вівтаря? - через хліб голос шатена звучав приглушено.
— Сходимо, звичайно, не переживай, — юнак тріпає волосся молодшого і береться за їжу.
Хліб. На цей раз все не так погано. Був час, коли вони полювали на щурів або на якусь іншу погань. Звичайно це м'ясо і таке інше… проте були моменти, коли така їжа була просто нестерпною. Хоча обидва вони чудово запам'ятали, що найсмачніші гризуни ошиваються поруч із «Останньою краплею».
Моро обіймає Кутера за плече і обидва повільно йдуть у бік мосту. Звичайно, потім доведеться йти додому вдвічі довше, але як же він відмовить цим блакитним очам? Та й по дорозі брюнет швидше за все стягне ще якийсь фрукт, аби молодший не голодував так сильно. Хоча хліб мав підправити ситуацію.
Перед вівтарем молодший сідає навпочіпки, шморгає носом мовчки роздивляючись фотографії. Зображень його батьків, на жаль, не було.
Кутер нічого не каже, чути лише як важко він дихає аби не заплакати. Моро ж ніяково підтискає губи і відвертається не знаючи, що робити. Шатен у такі моменти не дає себе обіймати та й будь-яка втіха на нього не діє. Купер і не намагається щось зробити, лише так само зберігає хвилину мовчання, а потім чекає коли молодший буде готовий йти додому.
Брюнет дивиться у бік занедбаних заводів, де вони й жили, чухає потилицю, відчуваючи, як по спині біжить табун мурашок і смикає плечима.
Здається… сьогодні був поганий улов.