#straykids #hyunjin #seungmin #повсякденність #comfort #А #Міні
Опис: Раптове вимкнення світла, мобільний інтернет не ловить, спати ще рано, а зайнятись немає чим, чи все-таки є чим?
– Це вже вкотре за сьогодні? Чи вперше? – питає Хьонджін, розуміючи, що вимкнули світло.
– Вже вдруге, ще в обід вимикали, поки ти був на роботі, – відповідає йому Синмін.
– Ну і що будемо робити? У мене мобільний інтернет взагалі не ловить, – він поклав телефон на тумбочку біля дивану.
– І лягати спати ще рано, – продовжуючи лежати на ногах Хьонджіна, сказав Синмін та позіхнув.
– А у нас свічки взагалі є?
– Начебто десь були.
– Вмикай ліхтарик, підемо шукати, – піднявши Синміна, сказав Хьонджін та встав з дивану.
Ввімкнувши ліхтарики, які, дякувати Богу, встигли купити минулого тижня, вони рушили у комору. Вона була невелика, якщо з неї все прибрати, то дві людини, як тунці у банці, помістяться.
– Коли ми востаннє тут прибирали? – питає Кім, чхаючи від пилу.
– Рік тому? Чи два? Не пам'ятаю, – сказав Хван, продовжуючи шукати свічки.
– Якщо це так, то тут вже повинні жити миші чи криси, – це було сказано не надто оптимістично.
– Сподіваюсь, що їм тут не сподобалось і вони переїхали.
– Завтра приберемось тут, а то щось надто багато мотлоху.
– О, знайшов, – сказав Хьонджін та дістав свічки, які були загорнуті у папір.
– Дякувати Богу ми врятовані, ходімо на кухню, – радісно сказав Синмін та зачинив комору.
Вони знайшли свічки, але їх було всього дві, та вигляд вони мали не надто привабливий. Запаливши одну свічку, вони поставили її на стіл.
– Невелике світло є, і що робити будемо? Може чай заваримо? – із захопленням сказав Кім.
– Та зіграємо? – Хьонджін дістав карти з кишені. – Знайшов їх, поки свічки шукали.
– Давай, все одно немає чим зайнятись, ти поки тасуй, а я чай заварю, – Синмін набрав у каструльку води та поставив на газ, потім дістав чашки, поклав у них пакетики зеленого чаю з полуницею, додав цукру, собі – дві ложки, Хвану – одну. Потім сів за стіл перед Хьонджіном, який вже завершив тасування.
– У що граємо? У дурника? – усміхнувшись, сказав Хван та подивився на Синміна.
– Так, це єдине, у що я пам’ятаю як грати.
– Ну тоді роздаю, – він почав класти по одній карті то собі, то Кіму, поки у кожного не стало по шість карт.
З середини колоди він витягнув карту, яка стане козирем – дев’ять трефа.
– Що у тебе? – запитує Хван.
– Дама.
– У мене валет, тому я ходжу.
– Ну давай.
Хьонджін походив шестіркою чирв, яку Синмін відбив королем, додати було нічого, тому відбій.
– Може у перевідного? – запитав Хван, коли Кім походив бубновою сімкою.
– Ще чого, щоб ти закидав мене зараз?
– Ну спробувати було варто, – розчаровано сказав Хьонджін та відбився дамою.
Перша гра завершилась перемогою Синміна, як і друга, і третя, і четверта. Всього, з десяти ігор, Хьонджін переміг лише один раз, та два рази вони зіграли у нічию.
– Хван Хьонджін, здається, сьогодні я знову переміг, – святкуючи свою перемогу, сказав Кім та налив їм третю чашку чаю.
– Тобі просто пощастило, завтра я відіграюсь, – впевнено сказав Хван, перемішуючи чай.
– Мріяти – це добре, але будьмо реалістами, я завжди грав у карти краще за тебе.
– Не дав навіть трохи помріяти, де ти цьому взагалі навчився? – він зробив ковток, але чай був ще гарячим. – Ай.
– Обережніше, я ж тільки заварив його, – сказав Синмін та подув на висунутий язик Хвана.
– Дякую, – він засунув язик назад до рота. – Так де ти навчився грати?
– У хлопців з сусідніх будинків, спочатку я просто спостерігав, а потім вони мене навчили і я майже все дитинство грав з ними у карти, – подувши на свій чай, сказав Кім та зробив невеликий ковток. – Рекомендую спочатку дути на чай, а потім пити, так дійсно краще.
– Та знаю я, просто подумав, що він вже трохи охолов, – сказав Хван та подув на чай.
– Слухай, може щовечора будемо грати у карти, або у доміно, чи ще щось, у нашій коморі валяється так багато настільних ігор, – запропонував Синмін.
– А реально, виправляємо ситуацію, і з завтрашнього вечора починаємо грати у все, що там знайдемо, – Хван простягнув руку з чашкою, щоб цокнутись.
– Ми ж не алкоголь п’ємо.
– Ну і що, це на честь заснування нашої традиції.
– А, ну тоді добре, – сказав Синмін та, цокнувши чашками, вони розсміялись.
Ось так, завдяки відключенню світла, у цієї пари з’явилась їх перша традиція, яка пройде з ними крізь хвилини та години, крізь весну та осінь, крізь сніг та хуртовину, крізь чай та вино.