Зустрінемося на Різдво. Частина 2

#ГарріПоттер #sevenheartsstories #ЛегендапроНебожителів #ЕпохаФатума #ОстаннєБажанняЛиходійки #кроссовер #магія #магічнішколи #конкурс #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #Аарон #Рід #Асарі #Лівей #Лівсарі #Мена #Тойон #Шан #Ґуан #ҐуанМена #зимовийзабіг #G #S #здійсненнябажання #Равен #містерНіхто

Гоґвортс став таким тихим напередодні Різдва, що було чутно, як у кожну щілину задував навіть маленький вітерець, а десь далеко ухкала сова. Мена з Ґуаном та Тойоном з самого рання відбули до Лондона, щоб зустрітися там з родичами, а Бай Лун з Хісаші вже, мабуть, теж дременули кудись якомога далі від людей.

Асарі тинявся коридорами замку, читаючи на ходу книгу, яку завчасно взяв у бібліотеці разом з іншими. Різдво в його сім’ї ніхто не святкував, навіть Новий Рік. Батьки знову пустилися в мандри, шукаючи якийсь рідкісний зачарований антикваріат, неначе ним не був набитий весь будинок до самої стелі, та прислали вчора вітальну листівку з грошима. Єдине, що цікавого вони привозили для Асарі, це древні книги, над якими було страшно навіть дихнути, щоб не пошкодити старі пожовклі крихкі сторінки. Вони зачаровували хлопця своєю таємничістю. Деякі з них, правда, пару разів намагалися його вбити випускаючи отруйний пил або починали верещати, що не витримували барабанні перетинки.

Портрет, повз який проходив Асарі так голосно чхнув, що хлопець від несподіванки впустив книгу, і та глухо гупнула об затертий килим.

- Будьте здорові…

- Дякую, дякую, хлопче. Чого вештаєшся тут, а не святкуєш? – закректав чоловік, який витягнув з кишені носовичка і став голосно сякатися.

- Просто не святкую. Бо немає… - але Асарі не встиг договорити і спішно глянув на годинник на руці. Пів на третю.

«Зустрінемося тут на Різдво».

Він ще встигне. Думка промайнула так раптово і так швидко вчепилася в нього своїми пазурами, що він не зміг її здихатися навіть на секунду. Підібравши швидко книгу, Асарі побіг, кинувши портрету на прощання:

- Щасливого Різдва!

Він так довго думав тієї ночі про запрошення Лівея. Може він знущався з нього? А може захоче познущатися? Місцеві учні часто відносяться до слизеринців насторожено, хоч і заводять з ними яку не яку дружбу. А може він просто наслухався пліток і довірливо всі ковтнув? Значить потрібно перевірити. Точно, це ж лише перевірка вхідних даних, нічого особливого.

- Акціо! – він подумки уявив свій зимовий одяг і той зразу ж прилетів з кімнати.

***

В шинку було безлюдно, як і на вулицях в цій частині села. Асарі зайняв столик, за яким вони з Лівеєм сиділи минулого разу і відкрив книгу на потрібній сторінці, щоб згаяти час в очікуванні.

Український залізопуз може набрати до шести тонн ваги, хоча бувало декілька випадків, коли деякі особини перевалювали за сім тонн…

«Про що з ним говорити коли він прийде?»

Залізопуз здатний розтрощити будинок своєю вагою, тому вважається вкрай небезпечним, хоча він і не такий спритний, як Рогохвістка…

«Я ж мав би йому щось подарувати, але навіть не подумав, бо біг сюди як навіжений. Тут же немає омел? Він казав, що не любить омел. Можливо алергія? Треба почитати чим її лікують, не чув про таке ще, але вдома мама варила якесь лікувальне зілля в дорогу з пелюсток сакури та ягід лотоса».

Хвилини все спливали, перетворившись спочатку в першу годину, а потім вже і в другу. Скільки б разів Асарі не свердлив двері нетерплячим поглядом, ті вперто залишалися зачиненими й ніхто в них так і не зайшов. Він вже випив три великих кухлі вершкового пива, щоб шинкар не дивився на нього сильно косо, хоч і тому довелося вигребти останні запаси цього напою. Не буде ж він напиватися елем чи вогневіскі. Але час до комендантської години в школі спливав і нічого не залишалося, крім як повертатися.

Як же йому зараз образливо та соромно. Як взагалі він міг додуматися до того, щоб повірити такому, як Лівей? Хіба він глухий чи тупий? Впевнений, що цей хлопець лише погрався з ним і зараз заходиться сміхом зі своїми друзями в гуртожитку, бо таки розвів самого рейвенкловця, який мав би вмикати свій холодний розум, а не п’яту точку замість голови. Він лаяв подумки себе і Лівея, якому висловиться все при першій же нагоді. Скаже який той шматок лайна з-під тестрала.

- Чомусь такий сумний, Білосніжко. Що ти тут робиш? – з тіні вийшов Ян Лін. В нього в носі та вухах з’явився пірсинг. Ну так, в школі ж під час навчання заборонені такі предмети, бо може ще хтось помилково зачаклувати або не помилково, або один із магічних звірів відреагує.

- Ян Лін, привіт. Нічого, йду додому.

- Ага, бачу, що не в «Три мітли». Я теж повертаюсь в гуртожиток, а поки будемо йти, розкажеш, що такого трапилося, що ти аж носа з книги витягнув, - слизеринець підморгнув і закрокував вперед, закинувши руки за голову. – Йдеш?

«До Ян Ліна не наближайся».

- Пф… Придурок. Та щоб тебе…

- Що ти там бурмочеш?

- Так, вибач, я вже йду.

Асарі порівнявся з Ян Ліном і вони неспішно пішли в сторону школи.

- Так що? Розказуєш?

- Люблю почитати в тиші.

- Хм… В тиші значить… - Ян Лін обернувся і подивився кудись вдалечінь. – Не любиш Різдво? Я теж, хоча тут в Англії воно якесь спокійніше, ніж вдома. Особливо всі ці колядки з ялинками. Ми ж так не святкуємо. Лише Новий Рік…

- Мгм…

Ян Лін щось продовжував говорити, але Асарі перестав його слухати, поки хлопець не згадав про Лівея.

- …А я йому кажу: Лівей, друже, нащо тобі ті дівчата сьогодні, наче ти їх в звичайні дні не тягаєш по закутках, так що вони тоді ледве ходять і рюмсають за тобою. Але ж не слухає. Взяв і покинув мене заради якоїсь дівки. Отак і води дружбу з капітаном команди по квідичу. Ніякої довіри.

- Лівей має дівчину? – тихо запитав Асарі, на що Ян Лін розсміявся, та так голосно, що аж відлуння пішло.

- Боги, а щоб ти Ямабусі зустрів посеред пустки! Ти що, вчора народився? Дівчину? Дівчат. Я вже стомився їх рахувати. Це ж Лівей. Одна, друга, десята… Він як якийсь суккуб з маглівських побрехеньок. Не нехтує навіть… Ай, забий просто.

- Зрозуміло. Я не цікавлюсь особистим життям інших, - морозним тоном відповів Асарі.

- Ну і правильно, довше проживеш. То ти спустишся повечеряти? Від такої прогулянки на морозі мені аж захотілося з’їсти м’ясного пирога, - Ян Лін підморгнув і обперся об стіну, схрестивши при цьому руки на грудях, так що виблискували гострі наперстки з під мантії. – Та годі тобі, так і просидиш все життя в кімнаті. Треба ближче до людей, ми ж не кусаємося. Ну хіба трішки за вухо, - Ян Лін різко наблизитися і клацнув зубами прямо біля вуха Асарі. Той здригнувся, але залишився стояти на місці.

- Жартую. А ти не з лякливих. Пропоную просто перекусити, я навіть сяду за ваш стіл. Мені все одно де, тим більше Різдво – сімейне та дружнє свято, - слизеринець стенув плечима. – Ну, ходімо. Загадаєш бажання про ще одну гору книг під ялиночкою.

Асарі тяжко видихнув, так що з рота пішла пара. Стояти в коридорі було до біса холодно, а сидіти біля каміна з різними смаколиками, навіть коли поруч така компанія, як Ян Лін, набагато приємніше. Та і в залі Рейвенклову, мабуть, вже нікого і немає, тому все одно просидить сам.

Нічого не залишалося, крім як погодитися на пропозицію Ян Ліна. Гірше вже не стане.

Минулого Різдва він тихенько загадував бажання про хоча б одне свято в колі сім’ї. Але воно не збулося. Виходить воно нездійсненне. А яке ж тоді для нього здійсненне бажання? Може просидіти хоча б це свято не на самоті, а з якоюсь компанією. Не те щоб він занадто страждав від своєї самотності, скоріше вона просто обридла, а Лівей тоді дав якусь таку маленьку надію і відразу ж її знищив, немов якусь непотрібну цяцьку. Отримує задоволення від чужих страждань? Точно псих. За ним всі так бігають, бо він капітан команди й має зв’язки в Міністерстві Магії Японії через свого батька. Більше в ньому нічого немає.

Столи, як і вранці, були трохи меншими за звичні довжелезні, щоб не займати зайве місце в майже пустому залі, адже учнів залишилося не так багато. Щоб заповнити простір, додали ще ялинок так снігових фігур. Вчителі сиділи окремо, тихо переговорюючись між собою. Навіть директор спустився до них, неначе якийсь рідкий звір, який з’являється раз на тисячу років. По сей день ніхто не знає його імені, мабуть, лише одинці, та і ті мовчать, немов наїлися цукерок з меляси. Містер Ніхто, от як кликав себе високий чоловік з повністю білим волоссям, а ще таким же бровами та віями й періодично зиркав на учнів своїми жовтими очима та широкою посмішкою, немов заглядав в саму душу. На початку навчального року традиційно пропонував обрати йому ім’я, яким учні могли користуватися до самісінького повернення додому, але всі звикли називати його містером Ніхто. Поряд з ним знайшов собі місце його заступник, за сумісництвом вчитель по захисту від темних мистецтв та декан факультету Ґрифіндора - професор Равен. Срібна прядка сильно виділялася на фоні чорного волосся та закривала частину обличчя чоловіка, поки той щось спокійно розказував директору, на що жовтоокий лиш кивав та задумливо жував. Можна було побитися об заклад на ґаллеон, той не почув ні єдиного слова.

Масару, професорка з історії магії Азійського регіону, та професор Канг теж про щось перешіптувалися трохи далі від всіх. Лише їх колега Лей сидів та мрійливо посміхався кожному учню, який заходив до зали.

- Пам’ятаєш як у нас святкують Новий Рік в Махотокоро? – почав бесіду Ян Лін, коли нарешті вточив свій омріяний м’ясний пиріг. - Феєрверки, фестиваль, запускання ліхтарів та наші святкові вбрання. Тут якось тухленько під вечір стає…

- Мені подобається. Спокійно, ніякого зайвого шуму. Колядки поспіваємо і можна розходитися.

- Не дивно, що тебе розподілили на Рейвенклов. Якісь ви всі там нудні. Ти ж не був ще на вечірках в нашому гуртожитку? У нас завжди є запас вогневіскі. Цілі ящики. Професор Канг закриває на це очі, поки ми не переходимо межу. Розумний чолов’яга, не даремно став на заміну колишньому декану, хоч і тимчасово. Кажуть вони з Масару того… - Ян Лін потер між собою вказівні пальці та підморгнув пару разів.

- Ти все про всіх знаєш? – Асарі намагався не уявляти того, що показав слизеринець. Яке неподобство!

- Про тебе не знаю. Розкажеш?

- Та немає що… - хлопець намагався відвести тему в іншу сторону.

- Ти ж незайманець? – буденним тоном запитав Ян Лін, неначе зацікавився, які солодощі Асарі любить. Рейвенкловець закашлявся, вдавившись гарбузовим соком.

- Що?..

- Ой, вибач, це, мабуть, занадто особисте. Просто ти такі очі робиш, наче я говорю якісь чудернацькі речі. Це дуже смішно виглядає, - Ян Лін поплескав його по спині та посміювався. – Зустрінемося тут за сніданком? Мені вже пора бігти на іншу більш закриту тусовку. Чи хочеш зі мною? Можу з деким познайомити…

- Ні, дякую, я спати.

- Ну тоді добраніч, Білосніжко! – слизеринець махнув на прощання і покинув залу.

***

У великому залі зранку було ще менше учнів, ніж вчора ввечері. Певно, всі намагаються встигнути всипатися за канікули. Асарі широко позіхнув і потягнувся за вівсянкою та кавою. Поряд неочікувано матеріалізувався Ян Лін, хоча його появу можна було і побачити заздалегідь, при умові нормально висипатися вночі, а не витрачати на всілякі дурні думки. Вони лізли та лізли до голови. І всі крутилися навколо Лівея. Він придумав цілу промову, що йому скаже, коли зустріне.

- Доброго раночку, Білосніжко. Не виспався?

Хлопець взяв ватрушку і відкусив великий шматок.

- Доброго… Перестань називати мене так. В мене є ім’я.

- Добре-добре. Шкода ти вчора не пішов. Ми стільки випили, ти б бачив, як вирвало…

У дверях зали з’явився похмурий Лівей, який виглядав якимось пом’ятим та неначе всю ніч провів незрозуміло де. Він обвів поглядом всю залу і зупинив його на Асарі, який теж дивився на слизеринця, не в змозі сховати кудись очі. Тільки той направився до них, як Ян Лін хутко сів поруч ти обійняв хлопця за плечі.

- Тобі не добре? Ти аж зблід.

У вухах ув Асарі шуміло. Кров прилила до обличчя чи то від злості, чи то від образи, чи то взагалі від одного тільки погляду Лівея. Останній досить швидко опинився поруч з ними та навис над Асарі.

- Ти… Йди за мною. Треба поговорити.

Ян Лін сильніше притиснув Асарі до себе і поглянув на Лівея з викликом.

- Зі мною поговорити хочеш?

- Закрийся, Ян. Глибоко чхати на тебе зараз. Асарі, за мною.

- Він тобі не пес.

Пальці Лівея аж хруснули, коли він стиснув їх в кулак, а потім вчепився Ян Ліну в руку і вивернув її. Хлопець зціпив зуби та зашипів по-зміїному.

- Я тобі ще раз повторюю: закрийся, - кожне слово Лівей говорив спокійно.

- А то що? – очі Ян Ліна блиснули якимось хворобливим блиском, але лише на мить, потім вони стали налякані. Лівей же дивився зневажливо, неначе на якогось набридлого жука, який йому заважає.

- Припиніть! – Асарі різко піднявся, стукнувши долонями по столу. – Лівей, я поговорю з тобою. Яне, я повернусь потім, бо ще не поснідав.

Лівей ще секунду потримав руку Яна і після кинув.

- Ідемо.

- В мене є ім’я і заведено вітатися.

- Добрий ранок, Асарі. Згодиться? – Лівей натягнув саму милу посмішку, яку тільки мав у своєму арсеналі та серце рейвенкловця пропустило удар. Так неочікувано, що той ледве не врізався в дубові двері, але встиг зорієнтуватися і відсахнувся від гострого кута.

- Згодиться.

- Добре, - Лівей вмить схопив хлопця за рукав і потягнув до найближчих дверей. Різко відчинив й завів спочатку його, потім зайшов сам.

- Колопортус.

- Люмос! - відразу ж промовив Асарі. - Що ти робиш?

- Тут ніхто не буде слухати.

- Бо ніхто не додумається підслуховувати у комірчині для мітл, генію.

- Хм… - Лівей обернувся до дверей і прошепотів: - Глушилято.

- Ти якийсь параноїк чи що? Може тобі в лазарет? – Асарі намагався не видати свою паніку, яка підбиралася все ближче.

- Може. Розмова коротка. Слухай, я вчора не прийшов, бо відбував покарання у Равена, а потім… Це звучить безглуздо, але мене просто вимкнуло. Я не пам’ятаю нічого відтоді, як зайшов в кімнату. Просто чорний фон. Ти приходив в шинок?

- Угу… Це нічого не означає.

Лівей випрямився і заїхав головою прямо в стелю, струшуючи на них павуків, тому знову схилився.

- Ти мені не віриш, - помотав головою слизеринець, скидаючи кількох членистоногих.

- Бо ти брешеш. Це ж логічно. Може на твоїх пасій чи жертв твоїх прикольчиків такі театральні постановки діють, але на мене ні. Ти просто хотів покепкувати, в тебе вийшло. А тепер дай мені поснідати спокійно.

Він хотів пройти, але Лівей поставив руку, перегороджуючи прохід до дверей. Хоча в такій тісноті йому все одно прийшлося б вийти першим, щоб випустити Асарі.

- Біжиш до Ян Ліна? Я ж тебе попереджав. Не наближайся до зміюки.

- Ян більш людяний ніж ти.

- Він тобі задурює голову. Я думав на Рейвенклов вчаться лише розумахи, а виявляться є і промахи старого Капелюха.

- Іди ти до Нараки, Лівей. Краще б тебе справді покарав Равен.

Лівей притис його до стіни й мітли завалилися на сторону. Хлопець нахилився і прошепотів:

- Нокс…

Комора занурилася в пітьму. Асарі абсолютно нічого не бачив, очі не змогли швидко пристосуватися до пітьми, і вже хотів знову прошепотіти заклинання, щоб паличка засвітилася. Але відчув гаряче дихання на щоці та завмер. Серце гулко забилося, неначе пустилося галопом і запнулося. В горлі пересохло. Він так злякався, але в наступний момент так нестерпно захотів, щоб Лівей не припиняв.

Ніс слизеринця торкнувся його шиї, а потім на його місце прийшов кінчик язика. Лівей легенько подув на вологу доріжку, пускаючи по всьому тілу Асарі невеличкі розряди, так що той вхопився за краї чужої мантії та стиснув. Хлопець боляче прикусив собі нижню губу, щоб не видавати ні звука.

А потім Асарі залишився сам. Лівей просто відсторонився, звільнився з хватки рейвенкловця, і пішов, навіть не оглянувшись, поки той намагався перевести подих та перестати трястися. Так і стояв та дивився на розчахнуті навстіж двері з дурної комори для мітл.