Ханна скривилася, проходячи повз відділ з усілякими прикрасами до свят. На неї з усіх боків поглядали зображення кажанів, черепів та іншої різної нечисті, що так популярна на Гелловін. Дівчина ж вважала подібне просто дурницею. Бо як ще пояснити жагу людей прикрашати все навколо якимись чудернацькими страшними декораціями, або приміряти на себе образи небіжчиків? Тілом пробігли сироти лише від однієї думки про подібне. Насміхатися над образом смерті, особливо коли ця пані встигла добряче зібрати душ за останній час в мирних містах на планеті, здавалося просто божевільним.
Поспішаючи на роботу, дівчина зайшла в кав'ярню, аби придбати щось на ланч, інакше, як вчора, залишиться голодною. І поки стояла в черзі, знову закотила очі, споглядаючи на десерти, прикрашені то гарбузами, то їстівними шоколадками у формі павуків, то геть не апетитними мармеладними хробаками. Світ сказився, та й годі!
І щойно переступивши поріг офісу, Ханна в цьому переконалася, коли ледь не пролила каву на свою нову сорочку. На неї, мов фурія, накинулася Лері. І судячи з того, як палали очі жінки, в її голові точно виникла якась божевільна ідея, не інакше.
– Ханно! Ну де ти ходиш? Тебе ото тільки за смертю посилати!
Іронічно, чи не так? Судячи з того, що всі навколо тільки про потойбічне й говорять.
– Ой, облиш! – дівчина відмахнулася.
На біду чорно-помаранчеве божевілля не єдина проблема. Квартальний звіт буде страшніше за будь-яких монстрів. І на відміну від привидів – цілком реальний. Ханні інколи здавалося, що вже час перенести частину речей на своє робоче місце. Хоча б подушку, про яку вона згадує коли спину аж сковує від постійного сидіння перед монітором комп'ютера. Адже більшість свого життя вона проводить зараз саме в офісі.
– Ти вже доробила звіт? Часу обмаль!
Дівчина ледь не застогнала. Якщо ще хтось нагадає їй про той клятий звіт, то вона ладна буде власними руками придушити того бідолаху.
– Майже. Залишилося внести останні правки, і можна відправляти.
Лері на мить відволіклася, спокусливо кинувши погляд в бік молоденького айтішника, що нещодавно приєднався до їх офісу. А від суворості в голосі, що ще мить тому звучав, не залишилося і сліду. Скориставшись нагодою, Ханна поспішила швидше втекти до свого робочого місця, аби більше не потрапляти в поле зору надокучливої співробітниці. Та у Лері, здається, були геть інші плани. Вона, надто швидко, як для людини на височезних підборах, наздогнала Ханну, підхопивши її під лікоть.
– Сподіваюся, ти впораєшься вчасно, бо... – вона витримала паузу, розтягнувши пухкі густо нафарбовані губи в таємничій пошмішці, – у мене для тебе є сюрприз.
Ханна вже з острахом думала про "сюрпризи" від Лері. Бо саме через колегу минулого разу, у відрядженні, втрапила у справжню халепу. І не одну. Чи то справді перебрала місцевого міцного алкоголю на Мабоні, що їй приверзилося ніби вона бачила Локі, чи то їй наснилося. Саме так вона воліла б думати, бо прийняти думку, що все було насправді здавалося геть божевільним. Хай там як, але штраф за хибний виклик поліції був реальним. Так само як і проблеми, які виникли в аеропорту. Виявляється, "сувенір" з бурштину, був досить цінним. І хто ж знав, що треба декларувати його. Згадувати той день, дівчині аж ніяк не хотілося. Але проблеми множилися. Один тільки Бог знає, що вона пережила, поки не вирішила проблему з тим "щедрим подарунком". Врешті, до штрафу з поліції додався ще один.
Повернувшись додому, Ханна була в розпачі. Аби погасити борги, довелося здати до ломбарду її улюблені сережки і каблучку. Зовсім не так вона собі уявляла відпочинок. Звісно, у всіх свої бідах вона звинувачувала не тільки колегу, а і того рудого пройдисвіта. Кляла, ненавиділа, ображалася. Та так, чи інакше, але думала, занадто часто згадувала про нього. Навіть поклялася, що як їй в житті випаде шанс ще раз зустріти "Великого та Могутнього", то обов'язково від душі зацідить йому в обличчя.
– Гей! Ти знову десь в хмарах літаєш?
Лері невдоволено підтиснула губи. Зовсім не такої реакції на "сюрприз" вона очікувала. Ханна вмить відкинула всі думки про рудого, звинувачуючи себе в тому, що взагалі згадує про нього.
– Який ще сюрприз? Якщо це якась чергова авантюра, – дівчина виплуталася з лещат пальців колеги – то в мене немає ні часу, ні бажання в це влазити. Тому...
Демонстративно відвернувшись, Ханна увімкнула комп'ютер і почала розкладати перед собою аркуші з помітками, котрі наспіх нотувала напередодні. Лері, здається, геть не образило таке відношення.
– Та годі тобі! Знову за своє? – Відкинувши за спину нарощені, закручені в ідеальні хвилі, пасма волосся, Лері надто театрально зітхнула, приклавши руку до скроні. – Ханно, ти ж навіть не знаєш про що мова, а вже починаєш бухтіти та щипіти, як старезне радіо. Взагалі-то, я маю для нас запрошення на справжній бал. Думала, це тебе потішить.
Дівчина хмикнула під ніс. Вже уявляючи той шабаш.
– Якщо це в честь Гелловіну, то поспішаю тебе розчарувати. Я не в захваті від тих дурнуватих костюмованих вечірок. Вони занадто... – вона на мить замовчала, аби підібрати вірний вислів, – банальні. Алкоголь, павутиння, гарбузи зі страшними обличчями. Мене не приваблює перспектива провести вечір в компанії десятка відьом, чотирьох Джокерів, кількох Харлі Квін та Венздей.
Лері скривилася, махнувши рукою, ніби намагалася відбитися від надокучливих комах.
– О, ні! За кого ти мене маєш? Я ж сказала, що це буде бал, а не студенська вечірка! Це буде гарне свято Самайн.
Ханна нахмурилася, намагаючись уявити собі чим може відрізнятися Самайн від того, що вона знає про день всіх святих.
– Самайн? – І поки Лері не почала вмовляти її, вирішила поставити всю ідею під сумнів. – Але чому саме Самайн? Наскільки я знаю, тут подібні обряди не проводять. Та і взагалі, що за дурниці?
Колега подивиласяна Ханну так, ніби та сказала найбільшу дурницю.
– Хто тобі сказав, що Самайн тут не святкують? Повір, я також не в захваті від всіх цих скелетів з пластику, або штучного павутиння. Це ж такий день! День, коли грані між світами настільки тонкі... Люди геть спаплюжили саме поняття вшанування померлих. Виставляючи це як маскарад. Бал, на який я маю запрошення, це не про дешеві штучні гарбузи, або дурнуватий грим та розбавлений алкоголь. Це в першу чергу про традиції, про красу та зустріч нового етапу – це перетин живого та мертвого. Це про віру в величне.
В пам'яті Ханни вмить повстав образ рудого. Його нахабний погляд, жартівлива посмішка і високомірний вираз обличчя. Чомусь цей образ не давав їй спокою. Дівчина намагалася переконати себе, що це через ті проблеми, що виникли після зустрічі з трикстером. І що її думки – не цікавість, а банальна злість. Вона навіть собі не могла зізнатися в тому, що окрім всього цього, фігура Локі дійсно викликає в її душі якусь дивну жагу до пізнання. Було щось в цьому нахабному прибульцю з іншого світу таке, що зачепило. Ханна тільки хитнула головою, аби якнайшвидше позбутися власних роздумів.
– Вибач, Лері. Але я не можу скласти тобі компанію. Запитай когось ще. – Вона кивнула в бік молоденького айтішника, – можливо комусь ця пропозиція сподобається більше?
– Ну годі вже. Ні, то ні... – Лері знизала плечима, не спускаючи насмішливого погляду. – Ну хоч не відмовляй скласти компанію на філіжанку кави в обідню перерву.
* * *
Розглядаючи свій образ перед дзеркалом, Ханна схилила голову вбік. Знову дивуючись тому, що пішла на авантюру Лері. Спочатку, вона відкидала навіть саму ідею, але чи то кава в перерві, що принесла колега, так подіяла, чи може чергова клята цікавість? А може просто самотність? Повернувшись після важкого дня в порожню маленьку квартиру, Ханна раптом відчула себе настільки жалюгідно, що ладна була втекти якнайдалі від місця, котре в черговий раз нагадувало про те, що її вдома ніхто не чекає. Починати з чистого аркуша завжди складно. Особливо, коли залишаєшься сам на сам з власними думками. Просидівши цілу годину в телефоні та читаючи про Самайн, Ханна щоразу думками поверталася кудись далеко-далеко.
До останнього сумніваючись у правильності власного пішення, вона все ж зателефонувала Лері. Залишатися насамоті в пустому приміщенні було нестерпно. Та і хотілося хоча б якось розслабитися після важких тижнів праці над тим треклятим звітом.
Лері нетямилася від радості. Але встигла запаморочити голову порадами, щодо образу на Самайн. Ось тут і були ті підводні камені. Адже спочатку колега запевняла, що це не має нічого спільного з святкуванням Гелловіну, а по факту це такий самий маскарад. Втім приміряти на себе образ відьми, чи ще когось, дівчина не надто хотіла. Тому обрала більш скромний варіант. Макіяж був не звичним, але такий вона якось випадково побачила в інтернеті. Дівчина косплеїла вікінгів, і цей образ так запам'ятався Ханні, що вона навіть спробувала його відтворити. Волосся було заплетене в коси на скронях. Доповнювала образ проста льняна сукня, яку Ханна прикрасила чересом. Вона вже збиралася виходити з квартири, поспішаючи, аби не довелося платити за простій таксі, коли погляд впав на прикрасу з бурштину. Ту саму, що залишилася їй на згадку від зустрічі з трикстером. Спочатку вона відмахнулася від ідеї вдягати її, але образ виглядав незавершиним, тому Ханна все ж вирішила, що нічого більш злого, ніж проблеми на митниці в неї вже не станеться.
– Ой, ну нарешті! – Лері чекала Ханну біля входу заміського кафе, де мало відбутися свято.
– Не знаю, що я тут роблю.
Колега тільки посміхнулася.
– Як і всі тут присутні – відпочивай, насолоджуйся атмосферою, танцюй.– раптом вона ніби щось пригадавши, полізла в маленьку сумочку, – і ось, доречі, візьми. Це пропуск, якщо захочеш прогулятися околицями, або вийти на перекур.
Лері простягла щось маленьке. На дерев'яній поверхні "жетону" був якийсь знак.
– Що це?
Лері тільки знизала плечима.
– Перепустка.
Та Ханна не здавалася. Прокрутивши перепустку в руках, вона нахмурилася.
– Ні, я питаю, що за знак? Це типу секта якась? Якщо так, то...
Та Лері поспішила пояснити.
– Це руна. Не переживай, це не секта. Просто дань традиціям і все. Не згуби.
Зайшовши всередину, Ханна трохи зніяковіла, адже не знала нікого з присутніх. На щастя, вона не помітила звичних вичурних одеж, або дешевих маскарадних костюмів. Не було жодних Харлі Квін, або Венздей. Це трохи заспокоїло. Більшість присутніх було вдягнено в прості сукні. З поміж усіх, як не дивно, більше виділялася саме її колега. Лері, на відміну від їнших виглядала більш зловіще. Темна сукня в підлогу, смокі айс, ба більше, вона навіть примудрилася притягнути ту гілку, що знайшла під час Мабону в лісі. Тільки зараз на ній були ще вирізані різні символи, подібні до того, що вона вже бачила на "перепустці".
– Що ж! Розважайся, кицю. – Лері вже встигла просканувати своїм поглядом присутніх, і судячи з її зацікавлення, жертву було обрано. – Скоро почнеться найцікавіше.
Але розваги не вийшло. Ще переступивши поріг закладу, Ханна для себе чітко вирішила, що не буде пити жодного алкоголю. Пам'ятаючи гіркий минулий досвід, дівчина заприсяглася не робити подібних дурниць. Але ні гарне убранство, ні весела музика чомусь не радували. Ханна почувалася мов не своїй тарілці. Навіть тут, серед натовпу, відчуваючи себе самотньою. Знайомих, окрім Лері, яка десь зникла, не було нікого. Тож практично весь час, дівчина просто розглядала присутніх, слухала мелодії, які грали музики в іншому кутку приміщення. Але здебільшого, Ханна просто докоряла сама собі, що погодилася на все це. Адже того веселого настрою, як вона очікувала від свята, не було. Невже можна почуватися самотньою, коли навколо стільки людей?
В якусь мить, все почало дратувати. Головне дійство ще не розпочалося, проте Ханна вирішила не залишатися. Вона дістала телефон, аби викликати таксі, та як на зло, інтернет працював дуже погано. Додаток не завантажувався, що змушувало нервувати. Врешті, дівчина вирішила вийти надвір, аби спробувати викликати машину там.
На вході, вона зустріла галасну компанію, тому поспішила відійти трохи далі. Та скільки б вона не намагалася оновити сторінку, все дуло дарма. Телефон вперто показував повну відсутність зв'язку. Вочевидь, все було сьогодні проти неї, не інакше. Доведеться чекати завершення свята та їхати з Лері. Або замерзнути насмерть десь в лісі.
– А трясця твоїй матері!
Хотілося жбурнути телефон на землю і позплакатися. Адже це буда найдурніша ідея з усіх. Ханна ходила колами, все ще сподіваючись зловити хоч трохи інтернету, та чим довше не вдавалося, тим більше відчаю вона відчувала. Втомившись від безглуздої знервованості, дівчина підійшла до невеличкої альтанки. Сад навколо кафе було прикрашено в стилі свята. Всюди стояли ліхтарики зі свічками, що відкидали тепле світло на доріжки, часто можна було зустріти гарбузи, які своїми помаранчевими щоками красувалися в траві. На літній терасі неподалік сиділи кілька гостей, що вийшли покурити надвір.
Ханна почувалася пригнічено через те, що була самотньою. Люди дратували своїми посмішками. Від цього хотілося сховатися. На це вона і розраховувала прямуючи до усамітненого місця. Але залишитися наодинці не вдалося. Щойно вона сіла на лавку, як нізвідки, мов привид, з'явився кіт. Він вал'яжно пройшов поруч, розпушивши рудого хвоста. Та ніби господар всесвіту всівся на лавці неподалік. Потягнувшись, кіт позіхнув. Дівчина хотіла спочатку прогнати тварину, та не змогла. Надто вже він був гарний. Та і її безсежна любов до пухнастих ге дозволила б їй так вчинити.
Побоюючись, що може злякати кота, вона дуже повільно підсунулася ближче. Та на подив, той відреагував інакше. Граційною ходою, кіт підійшов ближче, та потерся об її руку. Серце дівчини розтануло. Тварина була такою лагідною, що Ханна вмить заспокоїлася, та почала гладити пухнастого. Той вихилявся під її долонею, притискаючись хутром до пальців. Та задоволено муркотів, отримуючи насолоду від ласки.
Ханна посміхнулася, розглядаючи нежданого гостя.
– А ти будеш привітніше ніж інший мій рудий знайомий. – Чомусь саме зараз вона згадала свято де зустріла Локі.
Кіт тільки муркнув у відповідь та підняв хвоста, вигинаючись, аби його спину гладили.
– Який ти гарний, такий лагідний. Звідки ти тут узявся? В кафе мешкаєш?
Та хіба тварина могла дати відповідь. Проте Ханні цього і не треба було. Врешті почуття гнітючої самотності потроху відступало.
– Тоді не дивно, що ти втік. Там сила силенна незнайомців. – Вона посміхнулася, зариваючись пальцями в м'яку шерсть, – Тобі також хочеться побути наодинці? Втекти від того гамірного свята, так?
Чомусь зараз Ханні стало так легко. Навіть почуття самотності відступило. Як би ж можна було і собі взяти котика, то вона неодмінно це зробила б. Жива душа, що чекає вдома, вселяє почуття затишку. Та нажаль, в її договорі про аренду є пункт забороняючий тримати тварин.
– Що ж, містер кіт, якщо вже ти мені вирішив скласти компанію, то я вдячна. Тепер мені не так самотньо. Це дивно, правда? Почуватися так серед натовпу? Ніби ти зайвий елемент? – Ханна хмикнула під ніс. – Дожилася. Розмовляю з котом.
Та не дарма кажуть, що кототерапія досить вдалий спосіб відволіктися. Поки Ханна гладила рудого, їй ставало дедалі легше. Ділитися власними думками, почуттями, переживаннями. Кіт тільки вдячно мурчав, влаштувавшись на її колінах, поки дівчина виливала душу. Про все, що її турбувало. Та ідилію раптом порушив гучних сміх, що пролунав геть поруч. Біля альтанки з'явилася парочка, що явно шукала більш приватного місця для спілкування. Чоловік ледь не впав, перечипившись об маленький поріжок на вході і втративши рівновагу, полетів у бік Ханни. Кіт одразу напружився, зашипів, ніби захижаючи її. Вона ж підскочила від несподіванки, коли гострі пазурі впилися в її коліна. Все відбулося так швидко. В цій суматосі, Ханна випадково наступила на лапу рудого і він, голосно запищавши, дрімонув у куші самшиту, що густим парканом огортали альтанку.
Чоловік, що навів галасу засміявся, вибачаючись. А його супутниця тільки кинула оцінюючий погляд в бік Ханни, ніби та могла раптом відволікти його, забрати. Відчуваючи неймовірну провину, дівчина вмить покинула "закоханих", не бажаючи нарватися на неприємності. В кущах щось зашаруділо, і Ханна кинулася туди. Вона не на жарт злякалася, що зробила боляче котові.
– Котику! Киць-киць-киць! Вибач!
Та рудий, шугонув далі. І Ханна побігла слідом. Вона боялася, що випадково могла травмувати тварину, і відчувала свою провину.
– Стій!
Рудий, проскочивши між дерев, пірнув у високі кущі. Надворі вже стемніло і чим далі вони відходили від кафе, тим тьмяніше ставало навколо. Ханна, здається, цього геть не помічала. Її ціль – переконатися, що вона не завдала шкоди. Тому не довго думаючи, вона стрибнула слідом, сподіваючись відшукати бідолашного. Але зачепившись сукнею за гілку, втратила рівновагу. Секунда і вона вже уявила, як падає прямісінько в кущі, дряпає обличчя та руки. Кажуть в таку мить, останні хвилини проносяться перед очима. Так і сталося. Ханна заплющила очі, скривилася, приготувавшись впасти. Серце від страху вистрибувало з грудей. Та замість гілок, влетіла обличчям в щось тверде. Чиїсь руки підхопили її, рятуючи від неминучого фіаско.
– Обережніше, пташко.
Оксамитовий голос з нотками лукавості був надто знайомий. Ханна розплющила очі. У напівтемряві зустрічаючись з хитрими котячими очима. Від неочікуваності в неї аж дух перехопило. Ще мить, вона стояла ошелешено вдивляючись в обличчя Локі. Та зрозумівши, що й досі перебуває в обіймах трикстера, відскочила ніби ошпарена.
Локі кліпнув, і котячі зіниці вмить змінилися на звичайні. В наступну секунду на Ханну, ніби цунамі нахлинула злість.
– Ти? Якого біса?
Лише подумати! Невже це знову якісь дурнуваті чари? Дівчина заціпеніла від несподіванки.
– А ти чекала когось іншого? – Локі знову хитро посміхнувся, і потер руку. – Між іншим, могла б подякувати. Ти носа собі б розбила, якби я тебе не врятував.
Ханна хитнула головою та заплющила очі, відмовляючись вірити в те, що відбувається.
Їй здавалося, що це знову дурна примара, і насправді ніякого Локі немає. Вона навіть вщипнула себе, аби прокинутися. Та рудий лише здивовано здійняв брови.
– Ну і як? Допомогло? Ви люди реально дивні. Як хочеш то наступного разу я тебе вщипну.
Ханна розплющила очі, розуміючи, що дурний привид все ще тут.
– Ще чого! За дупу себе вщипни.
Розвернувшись, вона вирішила якнайшвидше втекти, аби знову не набратися проблем. Хто знає, чого очікувати від сьогоднішньої зустрічі.
– Як пані забажає.
Швидко наздогнавши дівчину, трикстер вхопив її за сідниці, від чого Ханна скрикнула.
– Ти що хворий? – луснувши його по щоці, вона кинула на нього спопеляющий погляд. – Себе щипай!
Локі тільки розсміявся. Його голос, ніби серпанком опустився навколо, окутуючи.
– Самого себе не цікаво. В тому і полягає суть жартів, пташко.
– Знаєш, мені твоїх жартів вистачило ще минулого разу. Ледь в борги не влізла, аби заплатити ті кляті штрафи. Ти спеціально дав мені ту прикрасу? Це черговий жарт? Мене ледь не заарештували! А скільки проблем потім було! Навіть керівництву довелося пояснювати потім за цей інцидент при перетині кордону. Мене б могли звільнити!
Всі образи, що накопичилися вмить вирвалися назовні. Ображена за все, що з нею сталося, Ханна воліла б звинувачувати в своїх проблемах кого завгодно. І Локі зараз став тим самим цапом-відбувайлом. Але він залишався надто спокійним, хоча така палка промова викликала в його душі певні нові емоції. Ніби щось спільне було між образами простої смертної, та його власними почуттями, що він відчував, коли його досягнення залишаються неоціненними іншими.
– Це не навмисно. Хотів би пожартувати, придумав би шось краще. – З абсолютно байдужим виглядом промовив рудий, – Я не знав, що у вас людей через таку дрібничку можуть бути проблеми.
З кафе неподалік почулася музика та якісь радісні крики. Ніби там зараз не величне свято Самайну, як описувала Лері, а звичайне сільське весілля. Ханна кинула погляд на будівлю, зважуючи що краще: залишатися тут з дратівливим трикстером, або знову повертатися в ту божевільню, та почувати себе мов не в своїй тарілці.
– Так. Я не тебе зла не тримаю, – промовила вона, – проте я тебе не кликала цього разу. Отже, ти вільний.
Вирішивши, що краще вже бути ближче до колеги, ніж ошиватися по кущах з рудим бісом в якого божественні замашки, Ханна вже розвернулася аби піти.
– Ахахахаааа, – голосно розсміявся Локі, чим геть збив дівчину з пантелику. – Це ти на мене зла не тримаєш? Взагалі-то, я чекаю твого вибачення, пташко!
Ханна тільки кліпнула очима. Від безглуздості ситуації їй просто забрало мову. Вона хотіла б послати трикстера, та якнайшвидше піти звідси, проте не змогла і крок зробити. Якась сила утримувала її поруч з рудим, паралізувала. Відчуття будо таке, ніби вона опинилася в пастці. Бо абсолютно ніяк не впливала на ситуацію. Тіло не підкорювалося, стиснуте невідомою силою.
– Що? – розгублено прошепотіла вона, намагаючись позбавитися від невидимих кайданів, що скували руки.
Очі Локі на мить полихнули полум'ям. І в ту ж секунду чари спали.
– Взагалі-то, ти мені на лапу, тобто на руку, наступила.
Відповів він простягнувши вперед праву руку демонструючи червоний слід. Ханна в ту ж мить розгубилася ще більше. Врешті все склалося в її голові в єдину картинку. Той рудий кіт... Локі?
– То був ти? – на її обличчі все ще було видно шок усвідомлення.
Замість відповіді Локі розтягнув губи в хитрій посмішці та промуркотів, а його зіниці вмить стали тонкими, як в кота. Якби ж хтось раніше сказав Ханні, що вона стане свідком чогось подібного, вона б в житті не повірила. Від такого видовища в голові вже лунали слова молитви, які дівчина подумки промовляла.
– Але... Як?
Трикстер вал'яжно вклонився.
– Перед тобою Великий та Могутній. Для мене немає нічого неможливого.
– Але навіщо? І чому кіт? – запитала Ханна, все ще намагаючись усвідомити диво, що тільки що сталося.
Локі загадково посміхнувся, та підійшов ближче, ніби знову перебуваючи в тваринній подобі, ступав м'яко.
– Ти минулого разу питала, чи можу я перетворитися на кота, ось я і вирішив що така подоба буде доречною.
– Але як ти мене знайшов? Цього разу я тебе не кликала...
Зовсім заплутавшись Ханна намагалася зрозуміти, чи це було викликано її спогадами під час початку святкування, чи це якийсь жарт долі, чи може магія? Локі простягнув руку, торкаючись прикраси з бурштину. Дівчина одразу ж відсахнулася, все ще побоюючись впливу трикстера. Вона пам'ятала те відчуття могуті, яке випромінював він нещодавно. Воно сковувало, не дозволяло навіть поворухнутися.
– Кликала. Сьогодні, на Самайн, кордони між світами особливо тонкі. Ти згадувала про мене, і я прийшов. Ця прикраса – ніби маяк, вела мене. – Він театрально розвів руки, – А хто я такий, аби не піддатися спокусі? Хоча б на якийсь час втекти з Асгарду? Трохи побешкетувати? Коли ще, як не на Самайн це робити?
В цю ж мить, Ханна раптом відчула сором. Обличчя моментально стало гарячим, ніби його торкнувся жар. Вона пригадала, як нещодавно влаштувала справжню сповідь, розповідаючи коту про те, що в неї на душі.
– То ти все чув? В подобі кота? Все, що я розповідала?
Очі трикстера знову полихнули. Ця диявольска посмішка, здавалося, пропалила Ханні душу в той момент.
Біля кафе почулися жваві голоси. Їх перелуння дзвеніло над галявиною, розтікалося між прикрашених до свята Самайну доріжками. Ханна обернулася, помічаючи, що всі присутні разом вийшли з приміщення. Це трохи занепокоїло, і всі попередні емоції вмить розвіялися.
– Що там відбувається? – розглядаючи натовп, дівчина намагалася зрозуміти причину поведінки гостей свята.
Локі підтиснув губи та знизав плечима у відповідь.
– Ходімо подивимося.
Не вагаючись, він рушив вперед, прямісінько до людей. Ханна побігла за ним, побоюючись, що хтось помітить присутність незнайомця. Та і вцілому, образ Локі вирізняв його з натовпу. Він був високим, доволі струнким. Але найбільше увагу привертав його одяг. Звісно, якби це була просто Гелловінська вечірка, то він би добре вписався в натовп. Але, як встигла раніше помітити дівчина, на Самайні гості були вдягнені скромніше. Чого не скажеш про Великого і Могутнього. Костюм підбитий хутром (схожим на котяче , про що Ханна воділа взагалі не думати) та розшитий золотими нитками, довгий плащ що стелився аж до землі, і щойно торкався трави, складалося враження, що подол його тліє. Локі йшов попереду, й дівчина не могла не відмітити як в світлі ліхтарів відсвічують пасма рудого волосся. І ніби жартуючи над ситуацією трикстер клацнув пальцями. Тієї ж миті на його голові з'явився золотий шолом з гострими рогами. Ханна ледь не впала. Ото явлення Христа народу... Зараз всі інші також увірують.
– Боже, у що я вляпалась? Повелася з рогатим. Ніби козлів в моєму житті не вистачало. – пробурмотіла дівчина собі під ніс.
Не обертаючись, Локі сказав:
– Я ж наче не в козлячій подобі завітав сьогодні? Лагідного "котику" буде достатньо.
На галявині перед закладом, зібралися всі присутні. Певно влітку тут розташований літній майданчик. Проте зараз ні столиків, ні стільців не було. Тільки велика купа хмизу. Ханна не втрималася і хмикнула. Їй чомусь пригадався табір відпочинку, куди вона їздила влітку. І такі самі збори біля вогнища.
Статний чоловік, очевидно головний, вийшов вперед, тримаючи факел в руці. Його промова була емоційною. А вся атмосфера навколо і справді почала нагадувати дівчині якусь секту. Не вистачало тільки спалити відьму на тому кострі для повної реалістичності. Полум'я швидко охопило сухі гілки, поглинаючи їх. І в цю мить звідусіль почувся спів. Жінки з натовпу, що стояли навколо одночасно почали співати. Їх голоси спліталися в якусь дивовижну мелодію. Ханна не розуміла слів, але дійство зачаровувало, а тіло вкрилося ціпками.
Жінки вийшли вперед, формуючи коло і почали танцювати. Кожен їх рук здавався чимось прекрасним, чарівливим. Вони, ніби відьми, що зачарували всіх присутніх, виконували обрядовий танок. Здіймаючи руки до гори ставали схожими на птахів, що ладні полинути в небо, слідом за маленькими іскрами, що танули в темряві небосхилу. Ханна не могла відірвати погляду. Але коли танок закінчився, будо відчуття, ніби вона раптом прокинулася. Це точно якась магія!
Полум'я тянуло свої язики до чорного савану в височині. Дівчина хотіла щось запитати, але обернувшись, забула що саме. Профіль Локі підсвічений теплим сяйвом здавався справді величним. Ще ніколи в житті, Ханна не ловила себе на думці, що може так милуватися кимось. В його очах, ніби в дзеркалі відображалася палка стихія. Небезпечна, але така надзвичайна. Як і сам трикстер, чий образ одночасно здавався і загрозою, і притягував.
Над майданчиком пролунали перші ноти нової мелодії. І люди, сповнені емоцій пішли в танок. Парами, поодинці, цілими компаніями. Вони танцювали так натхненно, що Ханна не могла не дивуватися тому, наскільки все ж таки це дійство гарне. Локі простягнув руку.
– Йдемо.
Ханна розгублено поглянула на нього. Аж серце підстрибнуло від хвилювання.
– Куди?
– Як куди? Танцювати звісно. Чи ти думаєш, я тут буду стояти весь вечір та дивитися, як веселиться хтось інший? Пташко, я не часто спускаюся до смертних, аби пропустити таку нагоду.
Пропозиція аж ніяк не сподобалася дівчині.
– Всі будуть витріщатися. Ти не боїшся, що хтось з присутніх дізнається хто ти? Я думала ви маєте берегти таємницю свого існування, і все таке інше?
Локі знову розсміявся.
– Вони мене не бачать. Тому мої таємниці залишаться при мені.
Ханна здивувалася.
– Тобто не бачать?
На вустах рудого знову з'явилася хитра посмішка.
– Не кожному смертному щастить побачити божественне. Тільки ті хто має певні знання, ладні відчути мою присутність. А деякі, може і побачити. Та наврядчи вони стануть про це тріпатися. В кращому випадку інші подумають, що в них проблема з головою. Коли бачиш те, чого не бачать інші. – він підмигнув, а Ханна пригадала поліціанта, котрий, певне, і справді подумав що вона божевільна.
– Але чому я бачу тебе?
Він знову хнизав плечима.
– Вперше, бо кликала. А зараз, тому, що вдягла прикрасу, що я подарував минулого разу. То що?
Він кивнув у бік танцюючих. Ханна знову відчула як до обличчя приливає тепло. І справа була не в вогнищі поруч. Сором обпікав щоки набагато сильніше.
– Я не вмію танцювати.
Локі махнув рукою.
– Просто розслабся і отримуй задоволення.
Він вмить підхопив її за талію, від чого Ханна ледь не вскрикнула. Не встигла вона і кліпнути очима, як вони увірвалися у танок. Люди рухалися навколо вогнища, формуючи певний ритм, коло – що символізувало цикл. Те саме колесо часу. Локі вів майстерно, що хвилювання швидко відступило. Врешті Ханна піддалася і справді розслабилася, поринаючи у вир мелодії. Все навколо так швидко мерехтіло, що вона геть не звертала уваги. Стало байдуже і на незнайомців, і навіть на жар від вогнища, що торкався тіла. Міцні руки тримали, направляли. Ніхто з оточуючих не бачив Локі, і здавалося, ніби дівчина танцює сама, або ж з привидом. Коли останні акорди стихли, вона видихнула. З певним розчаруванням відмічаючи, що чи не вперше за довгий час почувалася так легко.
Коли музика закінчилася, вони відійшли подалі, дозволяючи новим бажаючи зайняти місця в очікуванні нової мелодії. Ханна помітила колегу, що наближалася в їх бік. І спочатку трохи розгубилася, та потім пригадала, що для всіх інших Локі – привид. Це заспокоїло. Не хотілося б, аби офіс потім пліткував про її особисте життя. А знаючи Лері, її танок з незнайомцем, врешті б обріс неіснуючими подробицями.
– Ханна! Я думала, ти знову втекла, не дочекавшись найголовнішого.
Лері щасливо посміхалася, на її щоках красувався рум'янець після швидкого танцю, а дихання все ще було збите від емоцій.
– Цього разу втекти складніше. Тут абсолютно немає зв'язку.
– Ну що ж.... – Лері уважно поглянула спочатку на обличчя Ханни, а потім перевела погляд до Локі і таємничо посміхнулася, – Розважайтеся.
І швидко розвернувшись поспішила приєднатися до танцюючих. Ханна була ошелешена. Здогадка вмить пронизала її свідомість.
– Вона... Тебе бачила?
Тільки зараз дівчина усвідомила, що рудий все ще тримав її за талію і відступила на крок. Локі знизав плечима, ніби нічого не сталося.
– Бачила.
Ханна стурбовано перевела погляд на танцюючих, в пошуках колеги.
– Але як? Ти казав, що тебе ніхто не помітить?
Локі схилився і трохи тихіше сказав:
– Я сказав, що більшість смертних мене не взмозі побачити. Лише ті, хто має певні знання та вміння.
Таке пояснення аж ніяк не вкладалося в голові.
– Але..?
Триктер поспішив пояснити:
– Твоя подруга не настільки проста, як здається. Поглянь, – він показав на гілку в її руці, – там є руни. І це не аби яка палиця. Вона знайдена на Мабон в лісі.
Ханна геть нічого вже не розуміла. Як повязана Лері, палка в її руках та всі загадкові обставини, що сталися за останній час.
– То вона відьма?
Локі хмикнув.
– Ну судячи з її вигляду, та хижого погляду – так. Навіть якщо ніяких таємних знань вона б не знала.
Чомусь таке зауваження тільки розмішило Ханну. Лері була надокучливою, інколи надто зухвалою або відвертою. Але аж ніяк не схожою на типовий образ відьми.
– Тоді, я б на її місці була обережніша біля таких вогнищ.
Рудий дзвінко розсміявся. Його погляд знову і знову повертався до могутньої стихії . Було очевидно, що він з захватом споглядає, як жовто-помарачеві пальці вогню торкаються темряви, розсіюючи її.
– Ну що? Думаю саме час трохи пожвавити настрій цих смертних.
Він взмахнув руками і вогонь полихнув з такою силою, що на мить засліпив дівчину.
Всі присутні з захватом кричали, радіючи такій прояві благословення богів. Самого ж бога таке, очевидно, дуже забавляло. Іскри летіли високо в небо, танцювали, складаючись в якісь знаки, схожі до тих, що Ханна вже бачила раніше. Люди раділи, голосно вигукуючи і кидалися в танок.
Дівчина спостерігала за цим дійством лише з посмішкою. А Локі витягнув руку вперед, ніби перебираючи невидимі струни. На кожен рух його руки полум'я відкликалося новими рухами. Це було неймовірне видовище.
Ханна не могла відвести погляд від трикстера.
– То ти знову зникнеш на світанку? – раптом запитала вона, не замислюючись озвучила власні думки.
Локі опустив руку, і полум'я перестало слухатися, більше не формуючи жодних чудернацьких фігур.
– Ні, пташко. Цього разу часу в мене залишилося зовсім не багато. Опівночі я маю повернутися.
Розчарування охопило.
– Ага... Просто як принцеса Дісней. Опівночі карета перетвориться на гарбуза, а ти на спогад.
Трикстер уважно поглянув на дівчину, трохи схиливши голову намагався зрозуміти її емоції.
– Я чую розчарування в твоєму голосі? Чому?
– Тобі здалося. – Відмахнуласся Ханна.
– Авжеш.
На мить між ними повисла тиша. А музика з запального мотиву змінилася, стала тихішою, більш плавною.
– До півночі залишилося кілька хвилин.
Це зауваження чомусь викликало в душі дівчини сум. Їй не зотілося зізнаватися, проте компанія рудого більше не дратувала її. Локі простягнув руку, мовчки запрошуючи до нового танцю. Ханна не вагалася, вкладаючи свою руку в його долоню. І коли опинилася поруч, прикрила очі, вдихаючи на повні груди. Свіжість хвої, легкий зарах диму та ледь помітний солодкуватий аромат кориці. Такий вже знайомий. Вона розслабилася, дозволила танцю увести їх. Ноти перепліталися в мелодію, і дівчині хотілося, аби та не закінчувалася. Та музика ставала тихішою, сповільнювалася, віщуючи завершення.
Ханна підняла погляд, вдивляючись в очі трикстера, де відображалося так багато. Тепло вогню, що горів неподалік, темрява ночі, що окутала все навколо. Десь глибоко в свідомості промайнула божевільна думка – хотілося аби він поцілував її. Локі дивився так само, зчитуючи емоції, ніби бачив її думки. На його вустах виникла лукава посмішка. Від схилився, торкаючись її губ своїми.
Ханні здалося, що вона вмить згорить, ніби сама стала жертвою інквізиції. Це було так дивно, так захоплююче, що здавалося вона просто втратить свідомість. Пісня закінчилася, останні акорди стихли. Локі повільно відсторонився. Його обличчя з кожною секундою ставало більш прозорим.
– Ще зустрінемося, пташко.
Його силует розчинився, мов привид, залишаючи Ханну наодинці з цілим виром емоцій. Ну губах ще відчувався дотик поцілунку, що змушував її серце збиватися з ритму.
Мені знадобилося кілька хвилин, щоб заспокоїти емоції, та зібрати всі думки разом, бо це твір - це щось неймовірне, це дуже гарно і у вас безумовно талант і я щораз у цьому переконуюся, читаючи кожен ваш твір. Бо кожен рядок, кожне слово захоплює ❤️ Щодо сюжету - я просто у захваті: персонажі, їх характери, свято, традиції, атмосфера. Тут прекрасно просто все, але окреме дякую вам саме за Локі, ну який же він харизматичний чортяка, вмієте ви прописувати таких персонажів Від всіх взаємодій Ханни з Локі у мене виникала посмішка, бо з ним вона більш відкрита, будь він котом, чи людиною, вона перестає бути самотньою у натовпі, і це прекрасно. А момент коли вони виходили, як ви описали його одяг і корону, це було дуже гарно та ефектно. Я думаю, що ви вже зрозуміли, що я була захоплена виключно Локі 😅 І я чекаю продовження, чекаю ще більше Локі, бо у вашому написанні він просто неймовірний, дякую за нього, за цей твір і за ваш талант ❤️
Дуже гарна робота!
Емоції, атмосфера, характер персонажів, все просто неймовірно! Дякую Вам за цю історію, що змушує самому відчути неймовірне бажання потанцювати з Трикстером!