#G #A #Закінчений #УкраїнськаМіфологія #Лісовик
Лісовик легенько притовк землю під новим саджанцем дуба. Весняний ґрунт був слухняним і поступливим. Вітер погойдував тонкий стовбур.
Але листя не шепотіло. Залишалось безмовним
Знову він робить щось не так. Молоде деревце одразу після доторку корінням до плодючої землі має заговорити, затріпотіти.
Лісовик прислухався знову.
- Невдахааа!
- Йолоооп!
- Нічого в тебе не виходить!
Лиш старі дерева нарікали. Молоді мовчали.
Коренясті руки знесилено опустились. Спроба-провал. Знову спроба - знову провал.
Не вміє він дарувати життя новим пагінцям. Не вміє і баста!
Шурхіт старих дерев накрив його новою хвилею дорікання.
Лісовик знову глянув на молодого дуба. Один листочок пожовк, зсох і скрутився.
Кора навколо зеленуватих очей зм'якла.
Зів'яв ще один листок.
Вітерець дмухнув, відірвав його і поніс чорт зна куди.
Туга й безпорадність, відчай і гірка злість одночасно проштрикнули його тіло з коріння, моху, листя, і трухлятини.
Він схопився за той триклятий стовбурець і з усієї сили потягнув, збираючись викорчувати з усім лихом.
На біса це все здалось! Не навчив його Старий Лісовик до путя. Чи то пак він сам і справді нездара!
Сіпнув. Та земля не відпустила. Навпаки. Вхопилась за паросток сталевою хваткою. Нове коріння розросталося з неймовірною швидкістю. З'являлись все нові і нові бруньки, розпускались шовковою зеленню. Стовбур міцнішав, товщав і не пройшло й кількох хвилин, як на маківку Лісовику гепнувся здоровенний жолудь.
Володар лісу лиш глипав на те все своїми безвійними очима, а в середині, між корінням його грудини, починали оживати світлячки.
Шепіт старих дерев зник, затих, розчинився у впевненому шурхотінні нового, міцного, жиластого й великого дерева.
А той жолудь, що гепнувся Лісовику на голову тепер служить йому замість серця. Плід першого дерева, який йому вдалося пробудити.