#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі
Лавінія притулилася до стовбура дерева спиною, переводячи подих. Музика звучала приглушено. Танці декому вже почали набридати і вони вигадали іншу розвагу – «Горобці», яка полягає в тому, щоб зловити когось з інших гравців і той виходить зі гри, отримуючи прізвисько «горобець», що було не дуже похвально, тому потрібно тікати від всіх. Лавінія поки успішно втікала.
Вона роззирнулася і зрозуміла, що відійшла трохи далі, і тут її ніхто не зловить, тому можна перепочити. Десь не далеко почувся приглушений голос. Дівчина прислухалась. Справді, чувся юнацький голос. Хвилина вагання і цікавість переважила. Лавінія, тихо ступаючи, йшла на звук.
Якийсь час говір затих і, нічого не чуючи, дівчина йшла наосліп. Аж раптом голос почувся знову і дуже близько, за завісою з ялинових віт. Вона розсунула їх на зовсім трошки, щоб можна було зазирнути і отетеріла.
На, залитій сріблястим світлом, галявині, яка відкрилась її погляду, стояли Дем’ян і Весса. Подруга сховала обличчя на грудях хлопця, а він, поклавши підборіддя їй на маківку, ніжно обіймав, пригортаючи до себе. На обличчі друга не було звичної лукавої посмішки, натомість, серйозність змішалась з полегшенням.
Лавінії стало дуже незручно, що підгледіла такий особистий момент, тому так само тихо, як прийшла, вона рушила назад до місця гуляння, але її серце витанцьовувало радісний танок через те, що ці двоє нарешті порозумілись.
Біля озера, здавалося, гуляння набрало ще більшого розмаху. Найжвавіші продовжували грати у «Горобці» і водити хороводи навколо полум’я. Інші перейшли до забави «хто більше вип’є квасу» або ж сиділи групками, де розказували смішні історії, через що запальні пісні музик і потріскування гілок у кострищі доповнювалися добротним реготом після якоїсь дотепного жарту.
Серед усіх цих веселощів дівчина помітила самотню постать, що сиділа на колоді дерева у тіні. Вона вже знала хто то своїм чуттям, яке неможливо було пояснити. Взявши два кухлі з квасом, Лавінія попрямувала до самотньої фігури у тіні.
Дарій сидів, втупившись у землю і підняв голову лише тоді, коли почув, що хтось наближається. Він усміхнувся, побачивши подругу, але ця усмішка не торкнулась карих очей, які Лавінії іноді здавалися не його. Ніби раніше очі хлопця були іншого кольору. Але, відмахнувшись від цього дивного відчуття, вона сіла поряд, протягнувши один кухоль другу.
-Дякую. – Дарій зробив ковток. На мізинці лівої руки блиснули металеве кільце і їй згадався сон. Чому вона не згадала про нього? Лавінія не пам’ятала, коли друг почав його носити.
-Звідки ця каблучка? Ти ніколи не розповідав про неї.
-Подарувала дуже хороша людина. Ручна робота. Іншої такої немає.
-А я знаю цю добродійку? – дівчина зробила ковток з кухля і рідина почала щипати язик та горло.
Дарій глянув на неї насмішкувато, намагаючись присоромити за її питання, але це не подіяло і він видихнув:
-Ні.
-Отже, вона не з академії. – Лавінія здивовано змахнула віями. – Чому ти ніколи не розказував про неї?
-Тому що це вже не важливо. Ти ліпше зі своїми залицяльниками лад наведи, остерігайся того Ільяра.
Раніше дівчина переповіла історію, яка з нею трапилась на Посвяті ще й Дарію і Вессі. Подруга, нічим не видаючи хвилювання, серйозно запропонувала отруїти його у вісні якоюсь із її трав. Дарій же запропонував розповісти все вчителям.
-Ой ні, не треба. Не псуй мені хорошого настрою розмовою про цього бевзня. Я не хочу зараз про це думати.
-І про що ж ти хочеш зараз думати?
А й справді, про що вона зараз хотіла думати? Про те, як здійсниться її мрія – навчання в Цитаделі Тіньовиків; як приручатиме свого ярчука; як гулятиме на весіллі Весси і Дем’яна; як скоро зустрінеться з батьком. Але раптом дівчина згадала про хворобу Якова і легкість її думок, мов вітром здуло. Як йому допомогти гадки не мала. На землі, недалеко від її ніг лежало дві рябисті пір’їнки пугача. Її осяяла ідея. Дещо, хоч і незначне, але Лавінія все ж може зробити.
Вона рвучко підняла пір’їнки, боячись, що їх зараз здує вітер, разом з її надіями.
-Ходімо. – дівчина дала одну другу і встала.
Дарій спочатку з нерозумінням витріщався на пір’їнку, а потім схопився, згадавши повір’я Тіньовиків і одну з казок Якова про пір’я пугача : якщо на вашій дорозі лежить оперення цього шляхетного птаха, то ви маєте піти до водойми і пустити його у плавання, загадавши бажання, яке обов’язково здійсниться.
Ось вони вже стоять біля самого берега Чортового Ока. Кришталева гладь віддзеркалювала місяць і сяйво, яке гордим ореолом оповило світило.
Лавінія притиснула пір’їнку до грудей і воно почало лоскотати їй шию. Зажмурившись, подумки загадала бажання:
«Нехай хвороба Якова не забере його. Нехай вона відступить. Нехай Яків буде здоровий.»
Вона розплющила очі і, опустившись на коліна пустила свою пір’їнку на воду. Та ледь помітно гойдалась, через легенький вітерець, який гуляв довкола.
Біля Лавінії опустився Дарій, теж пускаючи своє бажання у плавання на Чортове Око. Дівчина всім серцем бажала, щоб їх бажання здійснились.
Друг глянув на неї і засміявся, а в цьому сміху чулось щось гірке і трагічне.
-У житті ніколи не робив нічого такого.- сказав Дарій.
Вона і сама усміхнулась, розуміючи усю наївність віри у це. Хлопець продовжив, - Але це найкраще, що я міг сьогодні зробити.
Лавінія звела брови, намагаючись зрозуміти туманну фразу друга. Але хлопець раптом посерйознішав. Дівчина знову відчула, як тоді, у першу їх зустріч, тривогу, але зараз вона була, мов за дуже товстою стіною, приглушена.
-Я ніколи не казав цього раніше, але ... Я дуже радий, що у мене є такі друзі, як ви.
Він не брехав. Чуття знову дбайливо їй це підказало і від розуміння , що друг говорить щиро, у дівчини стиснулося серце.
Свароже, що ж на тій Посвяті сталося, що Дем’ян полюбив пшоняну кашу, Весса перестала боятися дотиків, а Дарій щирих розмов?
-Я також рада, що маю таких друзів. – відповіла Лавінія правдиво.
Друг глянув на Чортове Око з якоюсь тугою і підвівся, простягаючи руку дівчині, щоб допомогти їй встати.
Вона підвелась, спираючись на його долоню. Її погляд ковзнув за його плече і помітив три постаті у тіні одної з ялиць. Дівчина змогла розпізнати Дем'яна і Северина, які вели попід руки іншого юнака. Могло б здатися, що це дружня розмова під час прогулянки, якби не напруження хлопця. Світло місяця на мить освітило їх. Блиснуло руде волосся. Ільяр!
Лавінія знову повернулася до Дарія.
-Слухай, я маю йти. А ти не сиди один. Піди випий чи потанцюй. Добре?
-Та ні, я певно піду вже спати. Добраніч. – в очах хлопця виднілось щось схоже на.... скорботу? Сум?
Від того «добраніч» у дівчини чомусь боляче стисло серце, ніби він не бажав їй доброї ночі, а прощався назавжди.
Ой, чого це вона?! Певно, то вже випите вдарило в голову. Бачить і чує те, чого немає.
-Гарних снів. – сказала Лавінія, усміхнувшись другу і поспішила вслід за, все більш далекими фігурами Дем’яна і Северина.