Серпанок над папороттю. Розділ 6

#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі

Її витягли на двір. Ночі ще прохолодні, а вона в самій нічній сорочці. Тіло відразу задубіло, але Лавінія цього навіть не відчула, бо гарячково обдумувала, як вирватися, хто це такі, куди її ведуть і нащо вона їм здалась?

Дівчина втратила надію скинути руки, які скували її, тому почала рахувати кроки, щоб знати, куди їх ведуть. Спочатку її ноги ступали по колючих камінцях, які до крові врізалися у босі ноги, але потім шлях став м’якшим. Отже, тут гравій змішаний з піском. Це означало, що вони йдуть дорогою до тренувального поля, бо за розпорядженням вчителя Якова, його засипали піском.

Через кроків п’ятдесят повернули на право. Потім десь на сотому кроці Лавінія збилась з ліку , але вони знову повернули на право.

Її викрадачі за цей час не зронили жодного слова. Їх одіж зачеплювала її ноги, з чого дівчина зробила висновок, що вони одягнуті у щось вільного крою. Плащі чи що?

Потім повернули на ліво і її ступні відчули щось холодне і тверде під ногами. Каміння! Поблизу лише одне таке місце – берег озера, яке знаходиться на території академії. Його звуть Чортовим Оком. Чому саме така назва? Ніхто вже й не знає. Може через бузину, яка росла тут досить рясно. А бузина – то улюблене місце чортів. От тільки на території академії вони знають своє місце.

Вона ледь не перечепилася, через камінь, але руки, що тримали її, не дали упасти.

Її ноги ступили в крижану воду. Викрадачі не зупинялись і вели далі. О Свароже, невже її збираються втопити?! Лавінія почала вириватися з новою силою і їй навіть вдалося копнути одного, але це не допомогло і її продовжували вперто волокти в озеро. Вода вже діставала їй по пояс. Сорочка неприємно обвила тіло.

По груди. Дівчину почало трусити від холоду. Згадалась така ж, але інша крижана вода, яка тоді ледь не пропекла їй легені. Історія повторювалась. Як давно це було. Ніби ціле життя з тих пір минуло. Їй пощастило, а йому ні.

Рухи ставали дедалі повільніші. Спроби пручатися стали млявими, хоч як вона не старалась.

По шию. Викрадачі продовжували незворушно затягувати її вглиб озера.

І ось вона уже з головою у воді, темній і холодній. Вуха заклало. Руки її вже відпустили, але тепер щось інше затягувало її донизу, не даючи вибратись на поверхню.

Лавінію скувала німа лють, породжена безсиллям.

Груди стискались все більше, нагадуючи, про необхідність дихати. Почало нестримно пекти і дівчина вдихнула крижану озерну воду.

Але раптом вона вивалилась на землю, вкриту сосновими колючками.

Легені палали і дівчина зайшлась у судомному кашлі, звільняючись від озерної води.

Лавінія нарешті змогла вдихнути. Ще ніколи повітря не здавалося їй таким прекрасним, запашним і життєдайним. Все більше повертаючись до реальності, дівчина зрозуміла, що повністю суха. Навіть її каштанова коса з червонуватим відливом, яку заплела перед сном.

Озирнулась. Її оточили стрункі сосни. Отже, Лавінія ще у Велесовому Лісі. Напевно.

Лише зараз до неї дійшло, що їх Чортове Око виявилося переходом. Яків колись розповідав про них. Ведуть у різні місця. У залежності від того, куди хоче потрапити мандрівник. Але Лавінія навіть не могла уявити, що жила стільки років під боком, маючи таке. То де ж вона опинилась?

Її роздуми перервав монотонний голос десь ззаду.

-Ваша Посвята почалась.

До неї не відразу дійшов сенс слів.

Лавінія різко підвелась і обернулась. Перед нею стояла постать у плащі. Обличчя було повністю закрите каптуром.

-Моє завдання – увести вас у курс справи і повідомити про правила. - впевнившись, що дівчина його уважно слухає, продовжив, - По-перше, вам не дозволяється володіти будь-якою зброєю під час посвяти, крім тієї, яку ми вам дамо. По-друге, вам потрібно зійти на вершину Велесової Гори, де буде водоспад. Ви потім самі зрозумієте, що робити. По-третє, якщо ви не повернетеся через три дні, то це зарахують, як провал Посвяти. У такому разі за вами, звісно, вишлють пошукову групу. – незнайомець у плащі вийняв мішечок і простягнув його Лавінії. Вона взяла його і зазирнула. Кинджал дуже бідних розмірів, шмат хліба з сиром, фляга з водою. Бідненький провіант, як для трьох днів. Схоже, це теж не просто так і їх хочуть перевірити на вміння виживати і добувати їжу.

На дні лежав ще якийсь медальйон. Дівчина вийняла його. На вигляд простий металевий диск. Без прикрас і візерунків. Вона питально глянула на постать у плащі. Той відповів:

-Якщо ви захочете перервати Посвяту, ударте ним з усієї сили об камінь три рази.

Лавінія кивнула на знак того, що зрозуміла, але про себе вирішила, що навіть не буде розглядати можливість скористатися цим медальйоном.

-І останнє: пам’ятайте, що те, наскільки швидко ви впораєтеся із завданням, матиме великий вплив у подальшому. Той, хто прийде першим, матиме дуже велику перевагу. Багато учасників можуть спробувати затримати вас, тому будьте на сторожі.

Дівчина кивнула і ще раз заглянула у мішечок.

Там більше нічого не було. А як же хоча б основні обереги? Мідь, полинь, сіль? Де ж вони?

Лавінія вже підняла голову, щоб запитати про це, але виявила, що тепер вона у лісі зовсім сама, а постаті у плащі і слід схолов.

От і маєш! Нічого, як слід, розпитати не встигла. Так, їй треба зібратись і подумати, що робити найперше, бо так і стояти тут, точно, погана ідея.

Перше, що зробила – скинула нічну сорочку і одягнула її навиворіт, оскільки, це був єдиний елемент одягу на ній. Це найліпший засіб від марень і видінь, які насилатимуть лісові духи , на кшталт Блуда і Болотяника, щоб збити зі шляху і завести у трясовину. Хоч вона все ще залишається вразливою до чару ліхтарів потерчат, але це все ж краще, ніж нічого.

Блуд — персонаж слов'янської міфології, зокрема й української, різновид нечистої сили, що вводить в оману подорожніх, змушує їх блукати, збиває зі шляху, заводить у небезпеку.

Болотник (болотний, болотяник, болотняник) — дух-хазяїн болота з лихою вдачею у слов'янській міфології. Родич лісовика та водяника.

Потерчá — в українській міфології так називають дитину, яка померла своєю смертю або з вини дорослих до проведення обряду ім'янаречення. Демонічна істота, хоча іноді може виступати захисниками роду.

Далі одягнула на шию медальйон. Лавінія не збиралася ним користуватися, але він все-таки із заліза і від деяких лісових мешканців все ж убереже.

Вона озирнулася. Її оточували безкінечні ряди пухнастих ялиць і височенних сосен. Та й темна ніч не дозволяла до путя зорієнтуватися.

В якій стороні Велесова Гора? У голову не приходило нічого кращого, як вилізти на сосну і подивитись. Напевно, це той випадок, коли найпростіше рішення – найбільш правильне.

І ось, вибравши високе і міцне дерево, Лавінія вперто дерлась вгору, обдираючи долоні і ступні до крові об жорстку кору. З часом підйом став виснажувати. Руки так і норовили зісковзнути, але вона змусила підтягнутися до гілки востаннє і зупинилась.

Перед нею розгорнувся хребет Велесових Гір. Верхівка найвищої – Велесової Гори, ховалась у напівпрозорих хмарах серпанку. Гора на схід від неї. Починало сіріти. Наближався світанок. Це стало для Лавінії сигналом про те, що гаяти часу більше не можна.

Коли її ноги торкнулися землі, вона підхопила мішечок і, пильно дивлячись по сторонам, рушила у вибраному напрямку.

Кинджал був затиснений в руці. Дівчина не ризикувала тримати його далеко, бо це її єдина зброя, хоч і така маленька.

Вже зовсім посвітліло і Лавінія полегшено видихнула. Ця ніч пройшла без пригод, але попереду ще дві. Треба щось придумати до тієї пори, а поки їй варто рухатись. Та й іноді було б не зайвим звіряти курс, знову залізаючи на дерево.

Дівчина старанно шукала щось, що могло б допомогти їй під час зустрічі з нечистю. Наприклад: полинь , якщо русалки задумають затягти під воду; любисток вбереже від мавок; звіробій – від мамуна і богинки. Але ж це був лише кінець першого місяця весни. Що ж їй тут знайти. Скоріше всього, це теж частина випробовування – залишити їх майже беззбройними перед мешканцями лісу.

Русалки - духи води (річок, озер, ставків). Русалками стають дівчата-потопельниці. Водяника вважають своїм батьком і у всьому слухаються та скоряються йому.

Мавка -істота української міфології, неупокоєна душа дівчини, яка вкоротила собі віку через нещасливе кохання. Деякі потерчата стають мавками. Є 28 різновидів мавок.

Але діятимуть трави лише при тілесному контакті, тому й Тіньовики роблять всілякі варива з них, а потім змащують свої шаблі ним. Або ж особлива методика кування, під час якої використовують ці трави. Саме після цього їх зброя стає смертельною для цих істот, більшість з яких налаштована вороже. Хоча не можна рівняти всіх під один щабель нечисті. Є і добрі, і корисні для природи та лісу істоти.

Але найнебезпечніші для Тіньовиків – невсипущі. Ось саме і головна причина появи тіньової крові.

Колись, через дурість, лють і ненависть однієї людини, ці істоти прорвались із світу Наві до їхнього світу – Яві. Це найпаскудніші, найтемніші душі, які не отримали прощення і переродження. Тому то і отримали назву «Невсипущі», бо ніколи не зможуть спочити. Можуть з’являтися лише вночі. Ці темні душі вселяються у тварин, зазвичай хижаків. Такі тварини, які стали пристанню для невсипущих змінюють зовнішній вигляд : хутро стає смолянистим; кігті та ікла видовжуються, а очі стають матово-чорними. Перед світанком невсипущі покидають тіло тварини. Без оболонки ці темні душі невидимі. Вони мали б бути замкнені у Наві вічність, але ...

Протистояти їм можуть тільки ярчуки, а вони у свою чергу підкоряються тільки тіньовій крові, а її відсутність може зробити їх неконтрольованими і дуже небезпечними.

Лавінія йшла не зупиняючись цілий день. Хіба що, поповнювала запаси води з джерел, які траплялись. Ноги пульсувати від натертих ран і під вечір значно похолоднішало. На шляху їй не зустрілось жодної живої істоти.

На небі з’явилась перша зоря, а ліс ставав все темнішим. Вона вирішила зробити привал. Повечеряє, відпочине годинку-другу і знову піде. Зупинитися і чекати, допоки посвітліє дівчина не хотіла, бо втратить забагато часу. Зовсім не хотілось прийти останньою.

Її роздуми перервав раптовий тріск сухої гілки. Звук здався дуже голосним у вечірній тиші лісу. Серце Лавінії сполохано підстрибнуло. Різко розвернувшись у напрямку звуку, стискаючи кинджал, дівчина на мить втратила мову, а рука затремтіла. Перед нею стояв той, кого вона найменше очікувала побачити, той, що приходив ночами у снах, нагадуючи про себе її сумлінню. Ярош.

Я дуже вдячна всім читачам. Це, звісно, ще далеко не кінець, але маю велике бажання висловити сво подяку. Постячи цей рукопис, я не очікувала, що він отримає хоча б 2-3 читача.

Наша міфологія багатюща на цікавезних персонажів. Коли у тексті з'являється якась така постать, я намагаюсь відразу пояснити, що воно і хто воно. Мною було опрацьовано безліч джерел на теми української та слов'янської міфології, але, на жаль до твору увійде дуже мала частина цієї інформації. Тому я подумала над тим, щоб запустити рубрику, (крім основних розділів Серпанку Папороті) де буду розповідати детально, але найцікавіше про персонажів української та слов'янської міфології. Якщо вам до вподоби така ідея, прошу написати про кого б хотіли дізнатися детально у першу чергу.

З повагою Книжковий Чугайстер