Після тієї розмови вночі щось змінилося. Щось неосяжне та невагоме, що теплилося всередині під ребрами, і з'являлося кожен раз, коли Норст згадував про дівчину. Ейнар відчував це, проте не міг пояснити і собі власні емоції. В якійсь мірі він просто почав довіряти Іді. Не чекав від неї прихованого умислу, бо дівчина здавалася щирою. Казала те, що думає, а в його оточені це рідкість казати правду. А найголовніше – не вдавала власного відношення до нього. Не було тієї награної пошани, або підлабузництва, що оточувало з усіх сторін. Як людина, Ейнар був мало цікавим для інших, адже всі бачили в ньому лише спадкоємця Колда. Це дратувало та гнітило. За своє життя він вже не раз обпікався, підпускаючи до себе не тих людей. Проте зараз, чомусь, був впевнений, що робить правильно. Здавалося, дівчину взагалі мало хвилювала їх нерівність та титул Норста, котрий завжди був тягарем. Це давало певну легкість в спілкуванні. Напевне, вперше в житті він почав розуміти сенс такого поняття як "дружба".
Запрягаючи коня, хлопець постійно прокручував в голові нещодавню розмову. І усміхнувся, згадуючи як вони добиралися назад до Колда. Це була справжня пригода, адже треба було повернутися непоміченими. Кілька разів, вони ледь не потрапили на очі вартовим. Довелося бігти, місцями повзти, або сидіти притиснувшись до стіни. Майже як гра в дитинстві, проте наслідки були б серйозніші. І в першу чергу для самої служниці. Ейнар добре це розумів, тому намагався бути якомога тихіше та спритніше. Потрібно бути божевільним, аби утнути таке, але це і манило його. Та дивна безпосередність, азарт, котрий він відчував поряд з Ідою. Майже весь минулий день Ейнар ходив сонний та ледь не валився з ніг, бо за цілу ніч так і не зімкнув очей. Але якщо б мав змогу прожити той вечір ще раз – нічого не змінював.
– Виїзжаємо за п'ятнадцять хвилин!
Громогласний голос командувача було чути навіть всередині конюшні. Ейнар лише хмикнув під ніс. Ормар був одним з тих, хто завоював власне місце важкою працею, і власним розумом, хоча не завжди розділяв погляди лорда щодо деяких питань. Що тільки ускладнювало його шлях до омріяної посади. Так, саме завдяки йому, було розроблено план чергувань на дальніх баштах, який так довго не могли затвердити. Лорд до останнього тягнув приймаючи рішення через особисту неприязнь. Але врешті саме це принесло добрі результати під час нападів монстрів. Вартові запалювали вогонь, тим самим попереджаючи подальші пункти нагляду про наближення небезпеки. А Ренгволд хоча і був не надто вдоволений, мусив визнати, що тактика командувача спрацювала. Хвала предкам, але вже два роки було відносно спокійно. Ні мисливці, ні розвідники не знаходили більше слідів тих жахливих істот. Що стало причиною їх пробудження і такого ж дивного зникнення було невідомо. Проте ніхто не поспішав занадто розслаблятися. Маючи поруч сусіда-монстра, завжди потрібно бути готовим дати відсіч орді. Бажано перебити їх ще до того, як виродки досягнуть територій прилеглих до замку. І Колд успішно тримав оборону.
Військовій підготовці зараз приділялося більше уваги. Показові іспити ставали складнішими, а вік початку тренувать ще меньшим. Але це було необхідністю в такі важкі часи. Ормар слідкував за рівнем підготовки хлопчиків, та вправно поєднував різні задачі. В тому числі і виїзди на розвідку та в патрулі, бажаючи самостійно контролювати все, що відбувається під його керівництвом. Це викликало повагу серед воїнів, котрі брали з Ормара приклад та намагалися відповідати тій важливій місії, що була покладена на кожного з них. Проте напруга між ним та лордом все ж була відчутна. Можливо саме через це, Ейнар поважав командуючого та з задоволенням ходив в рейди під його керівництвом.
Норст дуже добре пам'ятав свій перший справжній патруль. Це викликало стільки емоцій, що він ледь тримався в сідлі. Це було дуже відповідально. Хлопець посміхнувся, коли в голові промайнув сюжет з минулого, де він вперше їде в команді. Взявши коня за поводи, він вивів тварину зі стійла. Ейнар до всього ставився досить відповідально, а до рейдів тим паче, тому одним з перших стояв біля брами, очикуючи інших. Зазвичай на зміні їх було п'ятеро, це дозволяло оглянути необхідний периметр за короткий час. Проте ніхто не поспішав назад до фортеці, та намагався викроїти для відпочинку принаймні десять хвилин. Ормар ніколи не заперечував, хоча і тримався осторонь.
Давно узгоджений маршрут пролягав від першої вежі на сході, прямував біля кромки лісу і закінчувався біля джерела у самої фортеці. Погожі дні значно спрощували патрулювання. Взимку, підчас сильних снігопадів, або коли сходив сніг і дороги були геть розмитими, доводилося витрачати майже цілий день на те, щоб повністю дослідити відведену ділянку. Зараз же, з приходом тепла, весь шлях займав кілька годин. До першої зупинки доїхали за двадцять хвилин, і Ейнар навіть не встиг насолодитися тим примарним відчуттям легкості, котре щоразу відчував направляючи коня галопом. Ормар їхав першим, і майже завжди тримався серйозним, швидко озираючись навкруги. Колишній розвідник, котрий досягнув звання командувача, в душі завжди залишався тим самим розвідником, помічаючи непомітні деталі та сліди тварин. Сам же Норст зараз зовсім не звертав уваги на природу навколо, поринувши у власні думки, що крутилися ніби зграя воронів.
– Гей, Ейнаре, ти сьогодні занадто мовчазний.
Хлопці, що були разом з ним у рейді, переглянулися, відпускаючи один одному незрозумілі жести. Норст лише відмахнувся. Він добре знав кожного, проте ніколи не вважав їх приятелями. І тим паче не бажав ділитися власними думками з кимось з цих базікал. Він добре засвоїв урок з минулого, коли його таємниця, котрою він вирішив поділитися з Мальнорем, раптом зовсім перестала бути таємницею. Це навчило
Ейнара не довіряти оточуючим, ще більше закріплюючи думку в підсвідомості, про ворожнечу навколо. Виживає не тільки сильніший, а й хитріший.
Мальнор виглядав трохи старшим, і певно був однолітком з Варді. Високий та худорлявий з кривим після перелому носом. Проте напрочуд балакучий та інколи занадто нахабний в деяких висловлюваннях. Саме така відкритість робила хлопця популярним і серед дівчат, котрі попри не надто привабливу зовнішність, не обділяли хлопця увагою; і серед інших юнаків, котрі залюбки спілкувалися з ним, та слухали останні плітки. Норст же частіше тримався самітником, уникаючи компаній.
– То, певно, через норов лорда. Он навіть синець на лобі залишився. – Хрюкнувши під ніс, озвався ще один з хлопців, явно натякаючи на складні відносини батька і сина. – Подивився б я, якби ти базікав, отримуючи замість сніданку стусани.
Всі присутні розреготалися. Ейнар тільки закотив очі. Його давно не чіпляли подібні зауваження, бо за роки життя він встиг обзавестися певним імунітетом до дурнуватих зауважень.
– Як хочеш, можу влаштувати. Будеш юшку з носа сьорбати замість каші. – Норст пронизав поглядом жартівника і той одразу знітився.
Не дивлячись на титули і ранги, в рейді всі були рівні. Проте слава жорстокості лорда шла поперед нього, не оминаючи і Ейнара, як його нащадка. Норста старшого боялися, а мододшого остерігалися, адже мовчазний спадкоємець був для багатьох загадкою. І знаючи Ренгволда, всі припускали, що окрім титулу, Ейнар міг запозичити і характер батька.
– Та він жартує. – Поспішаючи звести напругу нанівець, Мальнор під'їхав ближче, зупиняючись поряд з Норстом.
Ормар лише кинув осуджуючий погляд на молодиків та спішився, поспішаючи до вежі. Вартовий мав дати звіт за останні три дні. Ейнар також вирішив трохи розім'яти ноги, тому зістрибнув з коня, охоче потягнувшись. Слідуючи його прикладу всі інші також вирішили не марнувати шанс трохи розслабитися. Зазвичай, звіт і розмова двох воїнів триває близько півгодини, одже вони мають досить часу.
Ейнар пройшов навколо будівлі, розминаючись і розглядаючи все навколо, і зупинився поряд з іншими хлопцями, що вже сиділи на траві і голосно сміялися.
–... Ви б бачили! Чесне слово! – щось намагався довети один з них.
– Ага, твої розповіді згодяться хіба для наївних дівчат, аби їм під спідницю залізти.
Біля вежі знову пролунав голосний сміх хлопаків. Один з вартових, що був на службі, піднявся на оглядовий майданчик, та з засудженням поглянув на юнаків, пригрозивши кулаком, аби ті не галасували.
– Стуліть пельки! Вас чути навіть за милю.
Хлопці ж знову розміялися від зауваження, піднімаючи долоні в жесті примирення. Зазвичай Норст не приймав участі в обговореннях, тому і зараз тримався трохи осторонь. Аби чимось зайнятися дістав ножа, прокручуючи його в руках. Запримітивши ціль, він шбурнув клинок точно по центру пенька.
– А знаєте, я б зараз був не проти залізти комусь під спідницю. – Мрійливо протягнув ще один.
Мальнор розміявся, тицяючи пальцем у бік хлопця.
– Та ти навіть голих жіночих ніг не бачив ще. Хіба кажеш про матусеву спідницю, від якою не можеш відірватися?
Сміх змінився зовсім іншими обговореннями, та раптом перейшов на досить особисті теми.
Розмови набертали оберти. Кожен з юнаків хвалився власними "перемогами" в справах сердечних, прикрашаючи досягнення майже нереальними подробицями. Норст тільки зморщив носа. Слухати байки було не надто цікаво. Та і йому особисто похвалитися було нічим, а брехати та вигадувати казна що, не хотілося. Проте Мальнор все ніяк не вгамовувався, намагаючись вивідати пікантні подробиці життя кожного.
– Ну а щодо вас, мілорде? Чи встигла якась служниця чи може більш шляхетна дівчина ощасливити вас?
Розмахнувшись щосили, Ейнар поцілив ножем просто в жука, який проповзав по пеньку. І повільно розвернувшись, він практично спопілив пихатого хлопця поглядом.
– А ти хочеш свічку потримати наступного разу?
Всі хлопаки разом зареготали. Мальнор також сприйняв ці слова як жарт, хоча було помітно, що йому неприємне подібне зауваження. Посмішка вийшла занадто натягнутою, а сміх не здався щирим. Хлопець нервово зачесав волосся на бік, відкидаючи солом'яного кольору масні пасма з чола. Але тільки відкрив рота аби відповісти новою гострою фразою на репліку Норста, як позаду з'явився Ормар.
– Ну чого розсілися? Ваші розмови навіть крізь стіни вежі чути. Тьфу! – Плюнувши на землю, командувач обвів всіх недобрим поглядом. – Краще б виконували завдання, та прочесали місцевість, ніж обговорювати дівочі принади. Запам'ятайте, чоловік повинен пишатися досягненнями на полі бою, а не рахувати кількість спідниць.
Опустивши погляди, юнаки підвелися та намагалися зайвий раз навіть не дивитися у бік Ормара. Попри певну суворість та вимогливість, командувач був авторитетом для всіх хлопців у Колді. І отримати зауваження від нього ніхто не хотів.
Швидко осідлавши коней, загін продовжив рейд. Далі їхали мовчки.
Те, як з кожним днем змінювалися краєвиди зачаровувало. Дерева біля сільських хатин на окраїні потопали у білих пухнастих хмарах квіту. І на якусь мить складалося враження, що вони вкриті сніговими шапками. Проте тепле сонячне проміння швидко розвіювало морок. В повітрі стояв легкий приємний аромат, який хотілося вдихати, черпати і пити, розтягуючи солодкий дурман.
Норст їхав поруч з Ормаром, залишивши набридливу компанію позаду. Відчуваючи потилецею хмурі погляди Мальнора. Проте це ані трохи не турбувало. Загальне враження про молодика вже давно було відомо всім, хто хоч раз встиг поспілкуватися з ним. І Норст так само робив власні висновки, тому тримався осторонь. Кілька наступних пунктів вони прочесали всі разом, і навіть біля південної вежі командувач не залишив підлеглих без завдань.
Кинувши купу гілок на землю біля виходу з вежі, Ейнар перевів погляд на небо і простягнувши долоню, відміряв відстань від землі до небесного світила, аби зорієнтуватися в часі. Якщо його розрахунки буди вірними, то їхня подорож сьогодні буде швидшою, ніж він думав. Минулого разу чергування було довшим. Це і тішило, і гнітило одночасно. Окрім рейду його чекала максимально нериємна розмова з Ренгволдом, адже вчора, стомлений та сонний, він пропустив вранішню нараду.
На обрії зявився останній пункт маршруту – джерело. Розташоване біля фортеці воно було одним з головних місць, де брали воду для приготування, та поїли коней. Тут поруч також прали речі, розкладаючи тканини на валунах, аби ті швидше просохли. Але подібне відбувалося рідко і вважалося швидше набридливою необхідністю, аби тканина прослугувала трохи довше. Ніякого іншого сенсу подібні дії не несли. Тому частіше за все велике прання влаштовували весною та перед першими заморозками. Взимку було простіше – просякнуту вологим снігом тканину вішали поруч з багаттям, і на цьому весь догляд закінчувався. Зазвичай, якщо в одязі починали заводитися якісь комахи, його просто вішали у відведених місцях, де справляли нужду. Пари від випорожнень відганяли назойливих вшів. Та подібні практики були більше розповсюджені в Солі. Північні землі не могли похвалитися теплим кліматом, а постійна волога та холод швидко псували тканини, що часто пріли та вкривалися пліснявою. Тому, як тільки ставало тепло, доводилося вдаватися до такого неприємного заняття, як прання.
Цьогоріч погода радувала погожими днями. Сонце зігрівало, а на чистому небі де-не-де виднілися білесі пухнасті хмарки. Ще здалеку патрульний загін почув гомін від жіночих голосів. Не складно було здогадатися, чим зайняті сьогодні служниці. Було видно, що інші хлопаки значно оживилися та намагалися виглядати більш мужньо в очах дівчат, одразу ж приосанившись та прийнявши серйозний вигляд. Мальнор так задер носа вгору, що Ейнар пирхув від цього, ледь стримавши сміх. І дійсно, як тільки вони оминули кущі і виїхали ближче до берега, то помітили дівчат, що розкладали простирадла на валунах. Трохи далі, між дерев був натягнутий мотузок, де були розвішені і інші речі, скатертини та ткані полотна, з яких пізніше пошиють одяг. Це був складний процес, що потребував достатньо сили, адже спочатку тканину натирали спеціальною глиною, потім змочували і врешті затирали гладкими дерев'яними колодками. Від тертя вода трохи пінилася, стікаючи темною бурою струйкою вниз, формуючи калюжі та багно. Служниці, були босими, хоча саме через це, інколи послизалися та падали.
Ейнар одразу ж помітив руду маківку, що старанно мастила глиною полотно, і поливала все це водою, розтираючи пальцями білу кашу. Коли вода в ковші закінчилася, Іда підійшла до джерела, аби поповнити запас. Проте брудні, вкриті щільним шаром вапна ноги поїхали по берегу. Норст скривився і заплющів очі в той момент, коли дівчина зойкнувши впала в воду, здіймаючи навколо себе хвилю плескоту. Хвилювання розтеклося під шкірою неприємним холодом і він зіскочив з коня. Але вчасно зупинився. Зробив вигляд ніби просто розминається, аби не привернути зайвої уваги своїм несвоєчасним хвилюванням. Інші дівчата, по той берег, дзвінко розсміялися, тицяючи пальцем в незграбу.
– О, дивіться, це ж та недолуга. – квакнувши від сміху, зайшовся один з хлопаків.
Мальнор, спішившись, гидко усміхнувся. І зупинився поруч з Ейнаром, споглядаючи виставу по той бік, де промокша до нитки Іда стояла по коліно в воді.
– Ага. Не служниця, а біда ходяча. Тільки і бачу, як вона то впаде на рівному місці, то розіллє щось. Тьфу. Відшмагати її б добряче.
Норст стиснув зуби, проте стримався. Мальнор починав дратувати ще більше. Та про дивакуватість Іди не говорив хіба сліпий.
Поруч зупинивсяще один хлопець з загону, підтримуючи розмову:
– Так, з рівновагою у неї і справді біда. Хоча так з вигляду ніби нічогенька. Не потвора, зуби рівні та і прищів немає.
Ейнар тільки вскинув брови і поглянув на руду. Дивна характеристика здавалася несвоєчасною. Але він якось і не думав про таке. Чи рівні зуби, або є прищі чи ні... Норст взагалі не звертав раніше на це увагу, і зараз ніби дивився на дівчину під іншим кутом.
– Згоден. – Сказав Мальнор. – Личком вона справді вийшла нічогенька. Їй би деінде шукати долі. Подалася б в столицю. Там можно гарну ціну сторгувати за вроду. Та і лежачи на спині, падати нікуди.
Хлопці взірвалися сміхом, Норст же відчував тільки пульсацію злості у скронях. Хотілося вирвати язика Мальнору, або власноруч звернути йому шию.
– Кажуть, руденькі дорожче коштують.
Вибух. Терпець урвався. Різко розвернувшись, Ейнар щосили зарядив Мальнору кулаком в обличчя. Той, не очікуючи атаки, впав. І одразу ж схватився за розбитий ніс, з якого йшла кров. Норст, ніби скажений, опинився поруч, завдаючи нових ударів. Все відбулося настільки швидко, що інші хлопаки були просто розгублені, та за мить кинулися аби розійняти бійку. Стогнучи від болю, та катаючись на землі, Мальнор сипав лайкою. Ейнар же нічого не бачив поперед себе, лише кидався знову і знову на Мальнора, аби вибити кожну паскудну фразу, що злетіла з його язика.
Поруч опинився командувач, що палав від люті. Схопивши Ейнара за грудки, він щодуху струсив хлопця, аби привести його до тями. А потім відштовхнув його вбік, переключивши всю увагу на іншого учасника бійки.
– Ви геть подуріли? Що ви тут за виставу влаштували? – ще ніколи Ормар не був настільки розлюченим. – Поводитеся як йолопи! Ану встати!
Награні всхлипування Мальнора здавалися занадто неправдивими, що ще більше дратувало командувача. Ніби той отримав смертельне поранення, а не просто удар поміж очей. Інші хлопаки були перелякані, та здається, хотіли провалитися крізь землю. Ейнар з викликом поглянув у очі Ормара. Він абсолютно не шкодував про свій вчинок. Хіба тільки про те, що кинувся з голоми руками.
– А тепер поясніть, який лісовий дух в вас вселився!?
Загрозливий тон командувача пронизував наскрізь. Проте Норст відповів абсолютно спокійно.
– Хай тримає язик за зубами, або колись залишиться без нього.
Мальнор, розтер кров по обличчю. Ніс спух, а під очима моментально розквітли синці.
– То може мілорду треба почати клеймити своїх дівок? Як коней? Аби хто випадково не зазіхнув на його іграшку.
Ейнар знову сіпнувся в його бік, і хлопець позадкував, знову ледь не впавши. Ормар лише підтиснув губи.
– Ану мовчати! Обидва! Зараз же їдемо назад до Колду, де ви відпрацюєте вашу витівку прибираючи стайні. Або я доповім лорду, і тоді кепсько буде всім.
Хлопці з рейду перелякано кивнули. На обличчі Мальнора також пробігла тінь страху. Порушення дисципліни суворо каралося, і стати порушником не бажав ніхто. Ейнар тільки оскалив зуби в усмішці. Його важко було залякати Ренгволдом. Занадто добре він знав методи батька і перестав боятися покарань. Просто звик до них. Проте добре розумів, що частина провини ляже і на плечі командувача, тому мусив трохи заспокоїтися. Підставляти Ормара не хотілося, так само як і розповідати про причину сварки. Особливо про причину.
* * *
– Ні! Ти взагалі розумієш, що пропонуєш?
Гуді широкими кроками міряв кімнату, нервово розмахуючи руками. Полум'я свічок танцювало від протягів, відкидаючи на стіни містичні тіні. Ніби в кімнаті був присутній хтось ще, хтось, хто міг підслухати таємну розмову. Зупинившись біля столу, хлопець схопив срібний келих, осушивши його до дна. Хексійське вино розтікалося в роті, проте Гуді не відчував дивовижного букету, за який так славиться цей напій. Гіркий комок в горлі заглушав смак і юнак скривився. Обійшовши навколо столу, він знову зупинився навпроти служниці. Асдіса сиділа на краю ліжка, скромно склавши руки на колінах. Ще мить тому він палав від ярості, та розпачу, а зараз був спустошений та наляканий.
– Йди геть! Я зроблю вигляд, що нічого не чув. Просто забирайся!
Його голос зривався на хрип, а руки тремтіли. Страх перетворювався на агресію, що потребував виходу. Проте дівчину, здається, зовсім не лякала та не ображала така реакція. Вона залишалася абсолютно спокійною, і намагалася підібрати слова таким чином, аби її думку почули.
– Мілорде, але ж я лише хочу допомогти вам. Я б ніколи в житті такого не запропонувала. – Кліпнувши очима, Асдіса намагалася виглядати якомога невиннішою, діяла обережно. – Проте ситуація потребує негайних рішень.
Стиснувши тремтячі пальці в кулаки, Гуді схилився зазираючи прямо в очі дівчини. Хотів побачити, прочитати щось таємне, чого не було видно на перший погляд. І одночасно з цим боявся побачити у відображені її очей самого себе. Переляканого та розгубленого, нерішучого.
– Це не рішення! Це... – на якусь мить йому просто забракло слів.
Асдіса простягла долоні, ніжно торкаючись руки спадкоємця. Погладила, заспокоюючи.
– Але ж я з найкращими намірами. – її голос лунав ніби колискова. Солодкий та спокійний, елейний.
Гуді істерично пирхнув під ніс.
– Тобто отруїти Альмонда, це найкращий намір? – не стримавшись, він розсміявся, як наче був не в собі.
Підхопившись на ноги, служниця ображено прикрила обличчя руками. Ніби ця розмова смертельно образила її. І розвернувшись, направилася до дверей.
– У мене і в думці такого не було, мілорде!
Вистава однієї актриси була направлена лише на одного головного глядача. І він врешті піддався на провокацію.
– Але ж ти сама...
– Так! – Не даючи договорити, Асдіса пішла у наступ. Від образи, що ще секунду тому була на її обличчі не залишилося ні сліду, лише холодна впевненість. – Так, я запропонувала хоч якийсь план! Чи може краще було б мовчати? Або чекати, коли якийсь безхатько забере те, що по праву належить вам? Якщо ви ладні віддати престол першому ліпшому пройдисвіту... То справді, зробимо вигляд, ніби цієї розмови взагалі не було.
Вона знову розвернулася, проте не поспішала покинути кімнату, чекаючи наступного кроку.
– Він бастард! Його поява нічого не змінить.
Голос Гуді був невпевненим, ніби він і сам намагався себе переконати в цьому. Це не залишилося непоміченим.
– Та невже? – Хитрі нотки закралися в тон служниці. – Ви ж знаєте, як той Густав відноситься до вас. – Вона розвернулася та зробила крок вперед, наступаючи. – Хто знає, які інтриги цей павук плете за вашою спиною? Переконати раду йому буде легше ніж вам.
Гуді це злило, але він розумів, що в її словах є доля правди. Його відносини з радою завжди були досить напруженими. Ніхто з тих прихвостнів не сприймав його всерйоз, не дослухався до його думки, ніби він був нетямущою дитиною. І постійні перепетії з Густавом тільки грали на користь аргументів. Він починав вагатися, хоча ще кілька хвилин тому навіть обговорювати подібне не збирався. А Асдіса скористалася цим, продовжуючи обережно вкладати необхідну думку в голову молодого спадкоємця.
– Але ж ви справжній син Альмонда Великого, законно народжений у шлюбі. Вихований в найкращих Хексійських традиціях, отримавший освіту, яка дозволить вам посісти таку важливу посаду. Чи готові поставити все своє життя під сумнів? Вибачте мені мою чесність, проте я мушу застерегти вас. – Вона підійшла близько, поклавши долоню на груди хлопця, погладила торс. – Якщо сидіти склавши руки, то хтось інший може прийняти це доленосне рішення. І хто знає, чого це може коштувати.
Гуді тряхнув головою, ніби намагався відбитися від рою думок, що гуділи в голові подібно до диких бжіл. Десь в глибині він відчував хвилювання, розумів, що рішення не вірне. Але як боротися проти правди? Його титул дійсно під загрозою. Все, чого він прагнув може бути перекреслено появою із нізвідки якогось пройдисвіта.
– Він бастард... – знову повторив юнак.
– Так, але якщо раптом Альмонд визнає його сином офіційно?
Щось в грудях боляче кольнуло. Про це не хотілося навіть думати.
– Ні. Цього не станеться.
– Невже? Вибачте, мілорде. Проте ваш батько вже досить старий, аби діяти згідно з власними роздумами. Все частіше він приймає запропонований правицею варіант. А що може порадити Густав зараз? Здається, він вже розпочав власну гру, і бажає залишити вас в дурнях.
Служниця прильнула до Гуді, її голос лунав як мелодія, гіпнотизуючи.
– Але ж не можна залишати все так, на самотік? Тим паче, я ж не пропоную труїти, як ви висловилися, Альмонда. Я лише запропонувала виграти час. Кілька крапель настійки вовчого кореню не здатні вбити. Хіба викликати погане самопочуття та слабкість. Наврядчи правитель буде проводити прийоми та знайомства. Але такий стан може спонукати його аби швидше передати вам владу. Я могла б допомогти вам, ніхто і не дізнається про це. А погане самопочуття правителя спишуть на вік та наслідки лихоманки.
Асдіса ніжно погладида плечі хлопця, масажуючи. А потім потягнулася, цілуючи його в шию, точно знаючи як треба діяти, аби задобрити Гуді. Він вже розтанув від ласк, поставивши під сумнів власні рішення та принципи.
– Ну я не знаю...
Промуркотів він, та провів рукою по сідницях дівчини. Думки вже геть плуталися і випите напередодні вино лише спонукало до розслаблення, чи то була якась магія, котрою так вправно володіла молоденька служниця? Асдіса, почувши нотки сумніву у голосі спадкоємся, вирішила трохи змінити тактику. Обережно виплутавшись з обіймів Гуді, вона була рішуче налаштована та вирішила йти до кінця, переконуючи хлопця прийняти "вірне " рішення.
– Треба діяти, мілорде! – її голос звучав впевнено, ніби саме вона вершить долю. Очі полихнули хитрим полум'ям. – Доля правителя важка, і доведеться не раз приймати складні рішення. Але якщо сидіти склавши руки, це рішення прийме хтось інший. Саме зараз за вашою спиною готується план.
Обійшовши навколо, дівчина зупинилася біля столу, і налила в келих залишки вина. І не спускаючи погляду з юнака, зробила ковток, а потім провела пальцями по нижній губі, розтираючи краплю напою. Граційно, ніби вона належала до шляхетного роду, Асдіса підійшла ближче, вклавши в руку Гуді кубок.
– Ви зараз сумніваєтеся, а чи будуть сумніватися вони? Чи буде сумніватися той бастард, коли йому випаде шанс позбавити вас законного права на престол? Чи здригнеться його рука, коли він буде наливати отруту у ваш келих? – підштовхнувши руку Гуді, дівчина простежила аби хлопець зробив невпевнений ковток, ніби там, у срібному келиху, і справді була отрута. – Ви ж не можете цього допустити? Втратити все, через свою жалість? Я так не думаю. Ви занадто розумний та сміливий. Ви справжній спадкоємець! То дійте рішуче!
Слова лестощів так легко злітали з її вуст, що Гуді втратив останню опору. Десь всередині зародилося жагуче відчуття впевненості.
Уміло маніпулюючи, Асдіса знову повернулася до найкращого, безпрограшного методу завершення будь-яких перемовин. Повільно розтігаючи гудзики на сукні, вона не спускала погляду з обличчя юнака. Вона добре встигла вивчити його характер, чим вправно користувалася.
– Доведіть свою могутність! – Сукня з шелестом впала до ніг служниці.
Гуді остаточно погодився з усім, пожираючи очима фігуру дівчини і кивнув. Він навіть не розумів, що потрапив у сітки інтриг, що уміло плела служниця. Вважав себе головним, проте і не здогадувався, що жодного рішення він тут не приймає. І може лише погодитися, стати союзником в чужому плані.
– Так! Треба діяти.
Облизнувши губи, Асдіса провела долонями вздовж свого тіла. Дразнила.
– Я завжди знала, що ви здатні на великі вчинки. Завжди буду підтримувати вас. І зроблю для вас все!
Розмови починали набридати, тому швидко скоротивши відстань між ними, Гуді впився у вуста дівчини, бажаючи лише одного. Схопивши її грубо за шию, він майже прошипів:
– Я не дозволю комусь забрати моє!
Штовхнувши дівчину на ліжко, він різкими рухами смикнув мотузки свого поясу, аби стягнути спіднє. Не маючи вдосталь влади в реальності, він самостверджувався грубістю і жорстокістю під час близкості. І тільки тоді, відчуваючи себе головним, отримував задоволення.
– Повтори! – Рявкнув він грубо, – Повтори ще раз, на що ти готова?
Асдіса звивалася ніби кішка. Вона знала, що чекає її далі, проте не була проти. Дозволяючи панувати над собою. Думати, що в цій грі головний саме Гуді.
– На все! Заради вас, мілорде! Я готова зробити все, що накажете.
Пнувши ногою штани, Гуді швидко скинув сорочку і смикнувши дівчину за руку, він змусив її сісти на ліжку. Його очі палали ніби від дурману, а думки були геть затьмареними. Чи то передчуттям близькості, чи вином, що з рук Асдіси здавалося ще більш п'янким.
– То доведи це!
Запустивши руку у волосся, він підштовхнув дівчину до свого паху.
* * *
В кімнаті ще було темно. Надворі стояла глуха ніч, що ховала у свої чорні обійми всі таємниці Хексе. Свічки давно дотліли, так само як і вугілля в комині, залишаючи по собі ледь відчутний запах диму. Від камяних стін відбивався звук храпу. Дочекавшись, коли Гуді остаточно засне, Асдіса обережно виплуталася з простирадла, та поспішила натягнути нижню сорочку, аби прикрити тіло. Вдягати сукню в повній темряві було не вперше, тому не стало великою проблемою, хоча служниця не була впевнена, що виглядає зараз так само, як і кілька годин тому. Про це свідчило і розтріпане волосся, що сплуталося в клубок, і синці на тілі. Дівчина потерла шию, що пекла від міцної хватки. Ступаючи босими ногами по підлозі, вона прокралася до дверей, і непомітною вислизнула з покоїв Гуді.
Задоволена та сповнена передчуття скорого рішення проблем, вона швидким кроком кинулася до приміщення для слуг. Ніхто не помітив її, та ніхто навіть не здогадувався, які плани можуть народжуватися у голові звичайної непримітної служниці замку. Пробігаючи коридором, вона трохи сбавила кроки, проходячи повз гобелен, де на темно червоному тлі був зображений грифон – символ Хексе.
У темряві здавалося, що ця міфічна темна істота дійсно спонукає діяти. Тому Асдіса поспішила до кімнати, де у тюку набитому соломою, на якому вона спала, зберігалася маленька пляшечка з настоєм вовчого кореню, або як його ще інколи називають, аконітом. Хоча ця порція і була призначена спочатку не для Альмонда, а для тієї, що впала в око Гуді, проте це може почекати. Є справи важливіші, за усунення конкурентки зараз.
Сховавши пляшечку в кишені спідниці, Асдіса не роздягаючись лягла, ніби вона, як і інші провела ніч тут. Проте заснути вона так і не змогла, хоча і була стомлена. Очікування не давало спокою, пульсувало думками та заважало. Врешті, почувши шелест спідниць, вона розплющила очі, і зробила вигляд ніби тільки прокинулася.
Було ще досить рано, проте роботи в замку було багато, і персонал прокидався вдосвіта. Зібравши необхідне, вона та ще дві дівчини рушили спочатка на кухню, де набрали води та взяли заздалегідь приготовану порцію їжі. А потім до покоїв правителя. Після перенесеної хвороби, Альмонда часто мучало безсоння, тому в першу чергу вони поспішили виконати його доручення.
В останній час, Альмонд снідав прямо в кімнаті, не спускаючись у загальну залу. Це забирало занадто багато сил. Та і вдягати парадний одяг для прийому їжі було недоречним. Проте це лише грало на руку Асдісі. Зайшовши у кімнату, дівчата як завжди почали підготовку до щоденних процедур. Розставляли столове приладдя, хтось відкрив вікно, аби трохи провітрити приміщення. Асдіса наповнила ємність для умивання водою і поклала рушник. Як і очікувалося, Альмонд не спав. Він сидів на ліжку, спираючись на подушки і важко дихав. Хоча і намагався не показувати слабкості іншим, та було зрозуміло, що він дійсно почувається не найкраще.
– Підійди-но сюди, – голос старого був хриплим, сухим.
Асдіса не одразу зрозуміла, що він звертається саме до неї, тому лише здивовано завмерла. Проте чоловік повторив знову, на другий раз вийшло трохи серйозніше, як справжній наказ. Служниця слухняно підійшла ближче.
– Допоможи, будь ласка. – Альмонд трохи хрипло розсміявся, намагаючись встати самостійно, але сил було замало. – Тільки не кажи нікому, що я вже такий немічний, що і з ліжка сам встати не можу.
На його обличчі не було ні розчарування, ні смутку. Чоловік змирився з тим, що тіло почало погано слухатися. Простягнувшу зморшкувату руку, він схопився за долоню Асдіси і підвівся. Довга сорочка здавалася завеликою, майже торкаючись п'ят. А сам Альмонд, чия постава завжли була величною зараз більше походив на тінь. Худий та слабкий. В цьому старому важко було впізнати колись сміливого та сильного воїна. Дівчина допомогла, хоча і відчувала в душі якусь дивну суміш емоцій. Від огиди та зневаги, до дивного незнайомого почуття жалю. Проте намагалася відігнати останнє.
Альмонд шкандибаючи підійшов до столу, де стояла широка миска з водою і зачерпнувши її, вмився. А потім знову посміхнувся своїм власним думкам.
– Знаєш, дівчино, мені не довго залишилося. То скоро вам не доведеться проводити ранок тут зі старцем. – він тихо розміявся.
Асдіса ж опустила очі. Чомусь здалося, ніби він все знає, розуміє, що цей ранок для нього останній. Від цього стало трохи не по собі.
– Як твоє ім'я? – Раптом запитав Альмонд. – В мене вже не та пам'ять, то я часто почав плутати імена.
Служниця нервово переступила з ноги на ногу, почуваючись якось невпевнено.
–Асдіса, мілорде. – присівши, вона кивнула, як це було заведено правилами.
– Асдіса... – повторив старий, пробуючи ім'я на смак, а потім також кивнув. – Гарне ім'я. Означає рішуча.
А потім знову відвернувся, аби помити руки. Він не сказав більше ні слова, ніби не було щойно між ними цієї дивної розмови. І зайшов за ширму, що розділяла приміщення з сусідньою невеликою кімнатою, аби перевдягтися. Старша з служниць, чиїм обов'язком було допомогти Альмонду вдягтися поспішила скоріше виконати необхідне. На якусь мить, Асдіса так і стояла в кімнаті, пустим поглядом задивившись на миску з водою, в якій щойно правитель мив руки. А потім, ніби прокинувшись, озирнулася. Інша дівчина саме поралася біля столу розставляючи їжу. Асдіса – означає рішуча. То треба діяти!
– Давай допоможу.
Натягнувши посмішку, вона кинулася поправляти розкладені частування. І як тільки видався зручний момент, переставила основну страву ближче до служниці. Та, випадково зачепила тарілку, і страва перевернулася, розсипавшись на підлогу. На мить вони завмерли. Дзвін ще відбивався від стін, а серце калатало в грудях. Дівчина злякано озирнулася, та Асдіса зробила осуджуючий вигляд, ніби це не вона тільки що влаштувала хитру пастку.
– Ой, лихо! – всплеснувши руками вона з докором хитнула головою.
Розгублена служниця поряд, тремтячими руками почали швидко збирати залишки їжі.
–Але як це сталося... – ледь не плачучи промовила зовсім юна дівчина.
Асдіса ледь стримала посмішку, трохи підтискаючи губи. А потім з найдобрішим голосом, на який тільки буда здатна, стала заспокоювати нещасну.
– Ох, ну з ким не буває. Не хвилюйся. Біжи на кухню, поки ніхто не помітив такої твоєї незграбності. А я допоможу тобі, та зберу те, що впало. Біжи!
Дякуючи, крізь всхлипи, дівчина мерщій кинулася до виходу. Асдіса ж відчула як німіє все всередині від хвилювання. Озирнувшись і впевнившись, що ніхто не дивиться, вона дістала пляшечку з отрутою. Пальці тремтіли, проте вона швидко взяла себе в руки. Капнувши кілька крапель в келих, вона на якусь мить завмерла. Серце вистрибувало з грудей. Такої дози, певно, буде достатньо, аби Альмонд почувався дуже зле. Але... За секунду в голові промайнули мільйон думок, про подальше життя, про все, чого вона так прагнула. І не вагаючись більше, служниця струснула пляшечку, виливаючи всю рідину до останньої краплини.
* * *
Густав нервово пройшов по кімнаті і швидко вмився прохолодною водою, аби остаточно прокинутися. Слабкість у тілі нагадувала про майже бессону ніч, що промайнула ніби одна мить. Після таємної наради та зустрічі з Олафом, він не міг дочекатися ранку, аби нарешті повідати всю правду Альмонду. Це гидке почуття таємниці, яку він мусив зберігати, тиснуло провиною. Він почувався справжнім зрадником, адже знав про дещо надзвичайно важливе для правителя і не міг раніше поділитися з ним. Не міг розповісти йому, в першу чергу, як другові про грандіозну подію. Про те, що жива Уна, що Альмонд має сина. Це було дуже складно тримати в собі. І ось нарешті, вирішальний день настав.
Радник довго не міг стулити очей, все прокручуючи в голові слова, які має сказати на зустрічі. Уявляв, якою може бути реакція правителя. Вже досить літній чоловік, що приймав за своє життя безліч важливих рішень, раптом почувався незрілим хлопчиною, що боїться розповісти правду, і одночасно вмирає від бажання це зробити. Хотілося бігти до покоїв Альмонда просто зараз, але Густав вирішив, що цей урочистий момент повинен пройти за всіма правилами. Тому дістав зі скрині парадну накидку і поспішив вдягнутися.
Пригладивши сиву бороду, правиця нашвидкоруч розправив комір. Пальці торкнулися грудей, де покоївся медальйон з гербом Хексе. В піднесенному настрої та посміхаючись, ніби поспішає на побачення з дівчиною, Густав ще раз прокрутив в голові необхідні слова, що майже завчив за останні години. І шумно видихнувши він, натхненний та впевнений, попрямував до покоїв правителя.
Аби перестрахуватися, про всяк випадок, Густав покликав лікаря. Переймався, що така новина може викликати потрясіння, та спричинити приступ задухи в Альмонда. Тому попросив про всяк випадок чергувати знаючу людину. Аби в разі необхідності, той міг допомогти, та дати заспокійливе.
Кивнувши чоловіку в довгих сірих одежах, та традиційною шкіряною сумкою через плече, де зберігалися різноманітні трави для врачування, радник на мить завмер біля дверей в покої.
Зібравшись з духом, він зробив крок в середину, вже вдихнувши повітря на повні груди, аби привітати Альмонда, проте одразу ж зупинився і ледь не задихнувся від побаченого. В цю хвилину здалося, ніби земля пішла з під ніг, і сам Густав летить вниз зі скелі на шаленій швидкості.
Аби зрозуміти, що відбулося не треба було пояснень, чи підтвердження лекаря.
Альмонд лежав на підлозі, поблизу столу. Тримаючись рукою за груди, він порожнім поглядом дивився в стелю. Сіре обличчя майже зливалося з кольором стін. А сам правитель здавався ще меньшим, слабкішим.
Страх. Тотальний, знищуючий всі заздалегідь сплановані слова та перекреслюючи будь-які думки. Впавши на коліна поруч, Густав перелякано торкнувся руки Альмонда. Шкіра ще не була холодною. Крикнувши щосили, правиця покликав на допомогу. Торкнувся пальцями шиї, шукав місце, де пульсує життя, проте не знайшов. Дихати будо нічим. Груди стиснуло від болі, а руки тремтіли так, що Густав просто не контролював свої дії.
– Альмонд! Альмонде! – голос зірвався на хрип. – Друже!
Все тіло радника здригалося від приступу паніки. Він неоднократно був свідком того, як душа витікає з тіла. Скільки смертей він бачив і на полі бою, і в мирни час? Проте зараз все ніби взірвалося навколо нього розмиваючи грані навколишнього світу. Переляканий від крику правиці лікар, одразу ж опинився поруч. Густав вже не розумів геть нічого, що відбувається навколо, ніби пірнув під воду. Легені обпекло від недостатку кисню. Десь віддалено він почув голос:
– Альмонд... – на секунду тиша здалася дзвінкою, – Мертвий.
А ви вмієте писати гарне та відбірне скло 💔 "Маючи поруч сусіда-монстра, завжди потрібно бути готовим дати відсіч орді." Думаю, що ці ваші слова багатьом відгукнуться, бо як завжди у ваших творах забагато нашої реальності, якою б вона не була Вчергове хочу відмітити вашу увагу до дрібниць та деталей. Яким красивим був той опис процесу та важливості прання, перед самою сценою біля річки. Уявляю, скільки часу ви шукали цю інформацію та писали сцену 😄 але воно однозначно того варте 👍 А Ейнар прямо справжній лицар, не дозволить образити свою даму 😏 Для мене це була дуже чарівна сцена, чиста та наївна, бо в Ейнара ніколи не було похабних думок щодо Іди, і не дозволить іншим подібні А ця Асдіса, ну що за зміюка 😠 Заради чого вона це робить? Вона сподівається керувати Гуді, коли він стане королем? Хіба вона зможе так просто зі служниці перескочити у королеви? Але вже зміюка 😠 А Гуді.. великий з нього правитель вийде, якщо він так просто піддається на маніпуляції, йому голе тіло покажи і він вже розтав. Великий, аякже 😤 Але тут вам окрема подяка, бо ви з такою майстерністю змогли прописати цих персонажів, що вони викликають такий вир емоцій, а це дуже круто ❤️ А фінальна сцена, вона просто розбила моє серце 💔 що ж буде далі? Альмонд так і не дізнався про свого сина, а хто його вбив? Власний син, заради престолу, це жахливо. Я сподіваюся, що лікарі побачать, що його отруїли і винних також знайдуть, бо Асдіса після такого має бути мертвою, а не біля короля Що далі, то цікавіше стає, дякую вам, що ви таки вирішили додати цих персонажів, це було чудовим рішенням, твір став тільки кращим 👍 З нетерпінням чекатиму продовження з розбитим серцем і надією на справедливість ❤️