#G #А #Міні #Закінчений #УкраїнськаМіфологія #МавкаЧугайстер
-І тоді той старий буркотун мені каже: "Іди собі, звідки прийшла". Грубіян!
Мавка байдуже слухала обурений лепет Берези про Лісовика, сидячи у її гіллях.
-Жах. А ти йому що? - Вона почала рахувати комашок, що бігали по корі у своїх справах.
-Що-що? Я йому…
Розмову перервав пронизливий крик, який линув з лісових нетрів. Це змусило мавку відірватись від підрахунку комах.
-Знову біловухий прокинувся. Чи буде спокій в цьому лісі. Як не одне, то друге. І не будеш тут худою та нервовою, коли навколо таке твориться?!
Мавка зіскочила на землю під невпинне нарікання Берези. Нарешті, відбулося щось дійсно цікаве. Вона б мала відчувати жаль? Напевно. Та у неї ось вже як два роки для цього бракує серця в грудях, тому…
Мавка легко розсікала ліс, мов човен озерну гладь. Дерева забирали своє гілля з її шляху. Стежина вивела її на галявину із роздоріжжям. І куди ж їй йти?
Та не встигла вона про це подумати, як на неї налетіло щось велике і важке, поваливши додолу. Від падіння на спину вона люто засичала. Рани там ніколи не загояться. Біле хутро забило ніс. Хвала Лісовику, що їй вже не потрібно дихати, щоб жити, бо вдушилася б. Мавка заборсалась, намагаючись вивільнитись, але не вдавалося. Плечі їй стиснуло кігтистими лапами.
-Не гипайся і я вб'ю тебе безгболісно.
Над нею нависло щось велике…. Пухнасте і біле. Мавка заливисто засміялась. Сміх луною розвіявся поміж дерев. Вона уявляла собі щось більш моторошне, коли сестри розповідали про безжального мисливця на лісових дів.
На мить Чугайстера захопило збентеження.
-Мавка - це погано, а ваг'ята мавка - ще гігше. - Він замахнувся лапою, на якій тут же виросли величезні кігті.
-Я не вар'ята, це ти смішний. - Вона простягла руку і торкнулась його шерсті. М'яка, мов пух новонароджених пташенят. Їй щось пригадалось. Щось далеке. З іншого життя. Спогад безпорадно бився об невидиму стіну й не міг дістатися свідомості. - Пухнастий і милий.
Чугайстера так і завмер із занесеними смертоносними лезами. Його темні й маленькі очі бігали її обличчям. Він різко відскочив від неї, мов обпечений.
-Агов, ти куди? Мені було тепло.
Мавка шморгнула носом і також підвелася. Біла купа шерсті стояла неподалік і витріщалась на неї, ніби вперше бачила.
-Що таке?
Якусь мить вони стояли, мовчки дивлячись один на одного.
-Олеся?
Від цього слова у Мавки побіг мороз по шкірі. Її затрясло, мов у лихорадці.
-Що?.. Що ти зробив?
В очах-горошинках, які ледь визирали з-під завіси шерсі, в одну мить промайнула тисяча слів, але жодне більше не було сказано. Він розвернувся і швидко зник у хащах, залишивши її на самоті з лісом.
Мавка хотіла було кинутись слідом за ним, зупинити, запитати, але коліна підігнулись і вона повалилась на землю, забивши правий бік. Біль розлився усім тілом, роблячи його важким і непідйомним. Коли прийшла думка, що гірше вже не буває, то біль посилився ще більше. Перед очима пролітали картини: ось вона в колисці, ось грає у піжмурки з подругами, ось вже в обіймах парубка. На цьому моменті нестерпно запекло у грудях, ніби хтось палаючою кочергою пронизував. Мольфарові палаючі очі постали перед нею:
-Проклинааааю!
Біль минув, а вона все лежала на землі, підтягнувши коліна до грудей, в яких прокидалось серце. Його стукіт, здавалося, підкидав тіло. Легені наповнились духмяними лісовими пахощами, а по щоках, які втратили зеленуватий відтінок, стікали солоні доріжки.
Його прокляв мольфар, а вона прокляла себе сама.