Падає лапатий сніг, щільно вкриваючи землю. Світло ліхтаря мерехтить, і білосніжна ковдра виблискує мов прикрашена мільйоном діамантів. Ніс пощипує морозець, залишаючи на щоках холодні поцілунки. Хмарка пару виривається з вуст, розчиняючись у повітрі. Десь далеко звучить магічна мелодія дзвіночків. Довгі вушка визирають з-під чудернацького капелюшка. Крихітка ступає на пухку подушку снігу, пробираючись ближче до вікна, аби зазирнути всередину. У ліжку, мирно сопить хлопчина. На поличках також сплять іграшки. Створіння розглядає колекцію іграшок і посміхається, пам'ятаючи кожну зроблену власноруч. На підвіконні лежить лист з кривими літерами. Один помах маленьких пальців і лист зникає, опинившись в руках ельфа. Скоро відбудеться справжня магія. Ельф посміхається і поспішає зникнути, аби передати листа.
top of page
bottom of page
Така чарівна і тепла оповідь❤️🤧
Вона нагадала мені дитинство і магічність свят. Дякую 💞
Це так чарівно, що аж затягнуло мене в спомини про моє дитинство та змусило знову відчути віру в чудо...
Я до останнього була впевнена, що то кіт. Можливо, від ельфів у котів вуха. Це цікаво 🎇
Як же це чарівно ❤️ З перших слів на обличчі виникає посмішка і не зникає, навіть після прочитання. Навіть у таку малу кількість слів, ви вклали стільки деталей, це просто неймовірно ❤️