Секс, рок і Гоґвортс. Частина 1. Я — Христина

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #Закінчений #AU #попаданці #українськийРокУЗабороненомуЛісі

Частина 1. Я — Христина

“Мої руки торкались клавіш, та не відчували сміх, не відчували радості. Струни зірвали голос дрижанням, торохкотінням моїх потуг у музику. Я плакала. Яблуко, казали вони, пальці треба тримати наче у них яблуко. Брехня. Себе треба було тримати. От що важливо. Я опустила кришку, як опускають кришку домовини. Вона гупнула і я впала на неї. І ми плакали вдвох, я і не налаштоване піаніно”

Христина Левченко 2022, Київ

Піаніно було накрите в'язаною серветкою. З вікна крізь пил кімнати лилось сонячне проміння. У її будинку лунала музика. Її друзі наполягли на святкуванні її Дня народження. Саме вони зараз випадали зі старих вікон і здирали колонками облізлу фарбу. Її друзі кричали та сміялись, поки біт дзвенів у всьому скляному що є у будинку. На телефоні з’являється повідомлення. Повітряна тривога. 

 Христина вийшла у порослий травою двір. Довгі знекровлені пальці тримали чашку з самогоном. Христина йшла повз город. Її синя підводка потекла по щоках зі сльозами. Город не полений, картопля в бур’янах, у колорадських жуків бенкет. “Може, краще, треба було води з сіллю взяти” — думає вона, дивлячись на жуків.

 З кущів виплигує кіт, він ловить мишу. Чапля гуляє по сусідському полю. Півень кукурікає над вечір. Христина лягає долілиць поміж рядів не поленої картоплі. Над нею блимає блискавка.    

— Крістіна! — Гукають її друзі. — Крістіна, ти  ґдє? — Вона закриває очі. Гримить грім. Кіт зловив мишу. 

— Я Христина, — шепоче вона. 

Ще одна блискавка.

***

 — Одрі, Одрі, — ти жива? — Жінка з надломленим і переляканим голосом не то верещить, не то плаче над лікарняним ліжком. — Дитина моя мила, що вони зробили? Я вас всіх пересаджаю! 

 — Пані Сельвін, я прошу вас не піддаватись емоціям. Запевняю вас… 

 — Помовчіть! — Викрикнула жінка. — Будуть у вас власні діти, професоре Дамблдоре, тоді ми поговоримо! Як ви могли допустити, — продовжувала вона, — дементори на території школи! Цей Поттер взагалі впав з мітли! 

Христина жмуриться. Пискляво-істеричний голос жінки змушує її прокинутись. 

— А голосніше можна? Тут дехто спати намагається. — Бормоче вона і намагається перевернутися на інший бік, так її ребра пронизує болем. 

Спідниця мадам Помфрі шелестить біля шафи з ліками. Жінка з писклявим голосом заходиться репетом. Христина відкриває очі. Перед нею постає лікарняне крило Гоґвортсу. Декілька студентів у дальньому кутку обступили чиєсь ліжко, поряд з яким лежить зламана мітла. Професор Дамблдор, лаконічно вдягнутий у все сіре, стоїть під стінкою, очевидно вирішив вбранням злитися з інтер’єром. Професор Макґонеґел стоїть поруч і її око вже теж сіпається. 

Христина кліпає декілька разів, але картинка залишається стабільною. Люди навіть відкидають тінь. 

 — Я знову заснула у VR-шоломі чи хто купив ту палену самогонку? 

Її питання голосить відлунням у повній тиші. Здивовано-перекошені вирази обличчя змушують її завмерти. Христина напівлежить, спираючись на лікті та прискіпливо оглядає кожного. “Вони дихають, — думає вона, — Hogwarts Legacy це, звичайно круто, але, сподіваюсь, куплений на за мої гроші. Чи може це просто марення? От, а казали, гени алкоголіка міцні і невразливі”. 

 — Одрі! — Знову голосить жінка. 

 — Міс Сельвін, як ви себе почуваєте? — Питає професор Снейп.

Він вийшов з тіні, зробивши крок під тьмяне вечірнє світло. Його лице щиросердно намагалось показати співчуття.

 — Я перепрошую, — каже Христина, жмурячись на Снейпа, — цигарки не знайдеться?