Секс, рок і Гоґвортс. Частина 14. Ситуація класична*

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Частина 14 Ситуація класична*

“ — Обов’язково закінчиться, — говорив мені дядько. — Все завжди закінчується. Питання лише втому, що ти робиш для цього або під час цього. 

Він дістав пляшку наливки з-під столу. Я подала стакан. 

— Ти якийсь занадто оптимістичний. 

— Я не оптимістичний, я раціонально дивлюсь на речі. А ще я дивлюсь як моя племінниця поступово спивається. 

— Наче це проблема. Війна на дворі. 

— Проблема! І війна цього не виправдовує, — відповідав дядько, поцупивши цигарку з моєї пачки. — Давай зробимо вигляд, що ти нічого не бачила і я теж нічого не бачив. Але потім ми це вирпавимо. Наливка добра. А як все це закінчиться ми поїдемо у Тернопіль. 

— Лікувати душу? 

— Поповнювати запаси. Ну і дішу заодно полікуємо”

—  Христина Левченко 2022, Київ

— Тобто ти, — вимовив Драко, вже сидячи на поваленому дереві разом з Христиною, — ти не Одрі. 

— Так, — тихо відповіла, сьорбаючи чай. 

У лівій руці дівчина тримала цигарку. Біля їх ніг собака жувала картоплю.

— Переверни шашлик, будь ласка. 

— Так, звичайно, — Драко підвівся та підійшов до багаття. — Одже ти з України, з Києва. Тобі 22 роки. У твоїй країні йде війна. І там тоді 2023й рік? 

— Так, — кивнула Христина і зробила затяжку. 

Дівчина вже починала думати як викручуватись з цієї ситуації. Вона зводила червоні очі до неба. Дим вийшов з її легень і полетів вгору. Він змішався з хмарами. Студентка опустила очі і подивилась на “колегу”. Драко дивився на неї теж. Її руки тремтіли, однак пальці міцно тримали цигарку. Ще одна затяжка і видих димом. 

— Не кажи про це нікому, — шепотіла вона. 

— Я… не збирався. 

— Обіцяєш? — Христина не відводила від очей від нього. 

— Обіцяю, — кивнув Мелфой. 

— Добре, — вона потушила цигаку. — Думаю, м’ясо можна знімати вже. 

“Одрі” поклала м’ясо на листок. Один вона поклала собаці на землю. Той одразу ж принявся гризти його. Інший листок вона передала Драко. 

— Може, його варто ще було потримати, цей твій шашлик, — засумнівався слізерінець, розглядаючи пізню вечерю. 

— Гаряче сирим не буває, — відповіла Христина і встромила зуби у довгоочікувану вечерю. 

Вони їли мовчки втрьох. Драко та “Одрі” сиділи на поваленому стовбурі дерева. Пес жував м’ясо на землі. Багаття повільно згасало. Драко налив собі гарячого чаю, Христина запалила цигарку. 

— Йольский вечір і пурпурове плаття, серйозно? — Саркастично запитала дівчина, намагаючись розрядити атмосферу. 

Напруга давліла над їхніми головами і наче змушувала полум’я сяяти слабше, а темряву ставати густішою за землю. Дівчина подивилась вверх, на зорі. Місяць був майже повним. Собака теж дивилась вгору. 

— Так, наші сім’ї… Ну, я маю на увазі моя і Сельвін влаштовують вечері на Йоль. Вони і цьогоріч влаштовують. Та я думаю, ти вже отримала лист від матінки. Так от, в той вечір, нам тоді було п’ять, здаєтья, Одрі вронила сік на сукню і плакала під сходами, — Драко пив чай, дивлячись на багаття. — Я втішав її. 

— Мабуть, гарна сукня була. Шкода її. 

— Та не те щоб сильно. Одрі побили б за це батьки. Вона ще тиждень сиділа під домашнім арештом через той клятий сік. 

— Це жорстко, звичайно.

— Так, ми намагались вивести пляму. Але ні в мене, ні в Одрі, ні у Добі нічого не вийшло, — жалівся Мелфой. — Так вона і опинилась сама у кімнаті на тиждень. Але мені пощастило, — всміхнувся він, — мене покарали лише на два дні. 

— А тебе за що? — Задумливо запитала Христина, роблячи чергову затяжку. 

— Я сказав, що це я його розлив, — ніяково відповів Драко.

— Який ти джентельмен. Був. Тобто ви друзі…ну, з Одрі? 

— Та не те щоб. Просто разом за одним столом сиділи і час від часу гралися, поки наші батьки вирішували важливі мінстерські питання. Вони колеги. Я маю на увазі містер Сельвін та мій батько. 

— Так, твого батька я теж на увазі мала. 

— Що? 

— Що? — Христина із удаваним здивуванням подивилась на Драко. — Забий. Час рухатись до школи. То ми домовились? Ти мовчиш про те що ти дізнався? 

— Було б кому розповідати, — відповів хлопець, закриваючи термос. — Я вже казав, я нікому не розповім. А Одрі, — він подивився на собаку під своїми ногами. —  Я сподіваюсь, що де б вона не була…. вона в кращому місці.

— Я теж сподіваюсь, — зітхнула Христина і вони разом пішли до Гоґвортсу. 

Собака підвелась та пішла супроводжувати їх. Його хвіст лагідно торкався ноги дівчини, час від часу дозволяючи торкатися його. Студентка усміхнулась Блек Джекові та ніжно погладила його по голові. Драко дивився на ігри своєї подруги та невідомої собаки. На краю його губ з’явилась примарна усмішка. Він швидко відвів очі та почав дивитись собі під ноги. 

Блек Джек махнув хвостом останній раз та зник перед тим як ліс почав рідіти деревами перед пагорбами школи. Христина зітхнула та продовжила йти вперед. 

— Я думаю, нам краще розділитись, — сказала вона, дивлячись на замок та дементорів довкола. — Не треба привертати уваги.

— Так, — погодився студент. — Ще один місяць відробіток у Снейпа я не витримаю. 

Він махнув одногрупниці рукою та почав свою дорогу до замку. 

— Драко! — Окликнула його “Одрі”. Він обернувся. — Дякую тобі. 

— Будь ласка, — здивовано відповів Мелфой. — Христино. 

Слізеринець повернувся до замку та пійшов вперед, лишаючи дівчину позаду. Вона ж притулилась до дерева та запалила цигарку, дивлючись йому у слід. 

“І нахіба я йому це все розповіла? Язиката Хвеська. Краще тримала б язка за зубами. Ні, треба було видати про себе все. Не здивуюсь якщо завтра прокинусь, а на мене вже націлились паличками аврори, чи хто в них тут на ролі Національної поліції. Просто прекрасно. Двадцять два роки мені, а я досі в людей вірю. Ну і боги з ним, може, хоч в це раз прокатить” 

Дівчина зітхнула та озирунлася. У лісі було тихо. Майже всі вікна у Гогвортсі також були темними.

“Так гарно тут, хоч на заставку комп’ютера став” —  думала вона. 

Дементори відлетіла від замку. Войвнича верба знову почала підтверджувати, що ім’я їй дали вірне. Христина примружила очі. Силует знову зник у дереві. Студентка хмикнула, погасила цигарку і почала рух. 

“Година по опівночі, самотня молода студентка не вищого, але все ще учбового закладу йде сама по темному лісі, по крутим пагорбам на зустріч дереву, у якого лівий макаронний — правий похоронний, бо їй ввижається третю ніч підряд, що у дерево хтось входить і не виходить.Ситуація класична*. Сюжет прекрасний. Він гідний Магнолія ТВ. Я вимагаю п’ять. Ні! Десять відсотків за чернетку цього детективу. Це ж треба такою єрессю страждати. Мать його в йоб, Христина, май бога в серці, хоча б раз на місяць!” — вела внутрішній монолог дівчина, підбираючись все ближче до дерева. 

Войовнича верба зачаровано стояла спокійно, не поворушишвши ані гілочкою, а ні листочком. Дівчина майже відчувала яким роздратованим є дерево. Йому хотілось дати пенделя, що найменше. Що найбільше воно бажало крові. Однак Христина лише погладила його по корі, заспокоюючи. Дівчина обійшла вербу довкруги. Під її ногами заворушилось листя. 

“Це вітер з-під дерева, чи гаряче сирим таки буває?” — Христина відкинула носком взуття листя та побачила нірку під деревом. 

Вона закотила очі. Дівчина присіла та підштовхнула себе у нірку. 

“Аліса вже не та, — думала вона, скочуючись по пильному тунелю. — І де мій милий Заник Капельмайстер з лицем Джоні Депа? Нема, миші з’їли”. 

Христина падає на землю. На коліні ледь-ледь затянулась рана та воно знову кровить, зіштохнувшись з поламаним паркетом. Дівчина виматюкала підлогу та підвелась. Вона огледіла приміщення. Розкшіні меблі програвали часові позолоту та вишукані візерунки. Навіть оксамитовий балдахін над ліжком здававя зітканим радше з пилу, ніж з дорогоцінного матеріалу.

Дівчина зробила крок вперед, озираючись довкола. На стіні перед нею висіло дзеркало. Воно було рощбитим. Студентка оглянула його. Дехто одним чітким ударом обдарував колись розкішну річ павутинням тріщин. Десь у закутті одиноко догорала свічка. 

— Ти перша слізерінка чия нога ступила сюди, — почувся голос з темряви. 

— Як мило, — рівним голосом відповіла дівчина і потягнулась була за паличкою, щоб освітити приміщення. 

— Не раджу, — так само спокійно сказав чоловічий голос. — Стій де стоїш і ніхто не постраждає, Христино. 

З темряви вийшов худий чоловік з кудрявим волоссям довжиною по плечі. Його одяг був суто лахміттям, а груди та руки були вкриті тату. “Одрі” хотіла відступити, та завмерла, наче під закляттям. 

— Ти… Сіріус, — вимовила вона. — Сіріус Блек. 

— Ну, власне ти називаєш мене Блек Джеком, — посміхнувся чоловік. — До речі, дякую за шашлик, було дуже смачно. 

— А-а-а-а, так. В Азкабані такого немає, — вона кліпала очима, дивлячись на чоловіка. Христина видала знервований сміх і оглянула приміщення знову. — Ну звичайно. Войовнича верба. Схованка для Ремуса Люпина під час повного місяця і ти… — дівчина знову подивилась на чоловіка. — Шукаєш зрадника Петіґру.  

Її мозок швидко оцінив ситуацію і видав, що код червоний. Однак нактивати п’ятами було вже запізно. Христина зітхнула. Усвідомлення того, що Сіріус чув все, що вона розповіла Драко у Забороненому лісі прийшло безжалісно швидко.

— Трясця, я ж годувала тебе бутербродами. 

— За це дуже дякую, звичайно, — ще раз посміхнувся Сіріус. — Я б дуже не хотів тебе вбивати, Христино, чесно. Зітру тобі пам’ять про це місце, але якщо ще раз побачу тебе біля верби… 

— Стоп, стоп! — Дівчина замахала руками. 

“Дихай, Христинко, просто дихай. Так, ситуація трешова, але і її можна якось розрулити. Як казав шкільний психотерапевт — головне відкривати рота і розмовляти. Ну так, там оті от всі органи артикуляційного апарату. Оце і школа лухарі в мене була, на ціолого психотерапевта розорилась. Без паніки! Повертаємось до ситуації. Вмикаємо весь шарм і харизму. Трясця, головне не Кернеса. І посміхаємось, Христино, з таким лицем тобі грошей ніхто не дасть.Тьху ти, трясця. Ну шо, пішли кохве пить? Та мать його в йоб, Христино, зберись!”. 

— Завжди можна домовитись, — вимовила дівчина. — Я бачила тебе. Я вже бачила як хтось зачаровую Войовничу вербу вночі. І що, тут хтось є? Ні, тільки ти і я, — студентка все ще тримала руки піднятими. — Хоча я могла комусь розповісти. Але не розповіла! Якщо зітреш мені пам’ять, я все одно рано чи пізно сюди прийду і що далі, хочеш брати на душу смерть чотирнадцятирічної дівчинки? 

— Тобі не чотирнадцять, — відповів Блек, зіщулившись. 

— Так, але про це ніхто не знає, — дівчина всміхнулась. 

Христина виважено підбирала слова. Вона зробила глибокий вдих і видих. В хід пішли козирі. 

— Ти нікого не вбивав. І Поттерів ти не зраджував. 

— Звичайно що ні! — Вигукнув Сіріус. Він дивився на Христину з палаючими очима. — Як хтось міг так подумати! 

— От і я про те! — Вона підхватила його настрій. — Укладімо угоду. Я нікому не скажу про те, що бачила тебе і що знаю де ти ховаєшся. Носитиму провізію час від часу, — дівчина перебирала варіанти найвигідніших умов, та в голові крутилась реклама з супермаркету під її будинком. — Натомість ти… ти не вб’єш мене, не зітреш мені пам’ять, і… навчиш етикету. 

— Етикету? — Блек дивився їй у вічі. Здивування пом’якшило його лице. — Ети… на що тобі етикет? Ти зараз за життя торгуєшся. 

— А хто знає що в житті стане в пригоді, — дівчина пожала плечима і продовжила підтримувати зоровий контакт. 

— Добре, — після декількох хвилин зволікання відповів Сіріус. — Тільки ми закріпимо це незламною обітницею. Приходь завтра. З їжею! — Важливо сказав Сіріус. — І з чимось проти вошей. Нестерпні мерзотники. 

Дівчина зітхнула з полегшенням. Вона сіла на крісло. Клуб пилу вирвався у повітрі як невдалий феєрверк. Сіріус тим часом відкрив бутилку бурбона там зробив ковток. Він все ще тримав паличку в руках, та вона більше не була направленою на дівчину. 

— Можна і мені? — Невпевнено запитала дівчина. 

— Тобі чотирнадцять, — саркастично сказав Блект, однак дав бутилку Христині. — Тільки один ковток. 

— Наче ти у своєму віці таке не творив, — відповіла дівчина і віддала бутилку Сіріусу.. — І мені двадцять два, між іншим. 

— Почнемо з того, що я витворяв і не таке, але пізніше. По-друге, це все робилось у компанії друзів і під гарну музику. 

Христина дістала пачку цигарок. Одну вона кинула Сіріусові, іншу запалила сама. Її власна паличка піддалася без витребеньок цього разу. 

— Гарну музику? Це можна, — відповіла дівчина і зробила ще ковток. — Я проспіваю тобі як квітнуть мальви на маминому ганку і як в трьох країнах сидіти за хуліганку**. 

— В трьох країнах це перебір, — усміхнувся Сіріус, сідаючи на підлогу. 

“Ну так, — подумала Христина, — а тринадцять років в Азкабні то лікар прописав”. 

*Schmalgauzen - Tania (Live "ТвійВіль")

** Жадан і Собаки – Мальви