Секс, рок і Гоґвортс. Частина 16. Вульгарні вирази

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Частина 16. Вульгарні вирази

“Вони бомбили. Я спала. Вони підривали. Я спала. Все палало. Я спала. На ранок я прокидалась і виходила у дим. Так минула весна. Так наступало літо”. 

—  Христина Левченко 2022, Київ 

Христина стояла під душем. Водна текла крізь волосся, та не змивала темну фарбу. Її тіло поступово скидувало зайву вагу. Дівчина дихала легше. Дедалі більше проступали веснянки на її щоках та носі. 

“Цікаво, — думала вона, розтираючи мило, — якщо я переведусь у іншу школу, то відробітки у Снейпа скасовуються? Чи це, типу, як академ різниця тільки навпаки? От переїду у Францію, навчатимусь у Бобатоні, на сніданок рожева вода з круасанами, на вечерю лобстери з шампанським. Там я теж матиму відпрацювання від Снейпа? Чи мені якась амністія буде?”. 

Дівчина вийшла з душових. Вона переодяглась і вийшла у вітальну її факультету. Весь потік слизеринців вона зустріла кривою посмішкою. Студенти шепотілись, передавали один одному записки. Дехто всміхався їй в обличчя. Пенсі заховалась за спинами одногрупників, однак Христина помітила її пихату посмішку і блискіт в очах. 

“Подивіться, — продовжувала німий монолог студентка, — зібралась Верховна Зрада. Я прям відчуваю процес обсмоктування моїх кісток. Але як казав Бендер, поцілуйте мене в металеву дупу, шановне товариство. Дуля вам з маком, а не моя уражена гордість!”. 

Дівчина вийшла з вітальні та гримнула дверми. 

***

— І останнє, але не менш важливе, анімагія, хтось написав есе, після того інциденту з дементорами. Дуже дивна причина запитань …

Ремус Люпин вказав на діафільми, щоб відповісти на питання. Христина записувала кожне його слово. Вона зосередилась на каліграфічному письмі, ігноруючи шепотіння за спиною. 

— Так, анімагом можна стати за власним бажанням, — зітхнув викладач, відповідаючи на питання одного зі студентів. — Однак процес є довгим та важким, а будь-яка, навіть найменша, помилка може бути фатальною. Запам'ятайте, будь ласка, що мутації, викликані неправильним ритуалом, не лікуються. Якщо ви раптом знайдете детально інструкцію, ніхто не дасть вам гарантії, що вона правильна. А перевірка має надвисоку ціну, — Ремус ходив вздовж рядів, потираючи паличку у руках. — І ще, якщо все ж таки комусь з вас вдасться це зробити. Реєстрація своєї анімагічної форми у Міністерстві Магії є обов’язковою.

“Ну так, Мародери ж усі поголовно славляться своєю любов’ю до міністерської бюрократії” — хмикнула Христина. 

Поки викладач Захисту від темних мистецтв відповідав на чергове питання на стіл дівчини впала записка. Вона розгорнула її. Почерк видав автора навіть без підпису. Драко просив про зустріч. 

— Ще є питання? — Втомлено запитав Люпин. З десяток рук піднялись у відповідь. — Чудово. Пошукайте інформацію в бібліотеці. Наступного уроку все і обговоримо. 

Піднявся незадоволений гул студентства. Христина піднялась та закрила книгу. Вона оминала однокурсників. Якщо слізерниці продовжували косо дивитись на неї, то погляди грифіндорців виражали радше інтерес. 

— Гей Сельвін! — Викрикнув Шеймус Фініган. — Фарбуй волосся у руде, переходь до нас!

Рон Візлі вдарив його по голові книгою. Христина зловила на собі погляд Гаррі. Він дивився на неї з ледь читабельним співчуттям. Дівчина легенько кивнула, приймаючи його беззвучні слова та пішла на обід.

У Великій залі вона перехопила салат та декілька шматочків м’яса. Гарбузовий сік смакував краще. Одначе дівчина все ще думала, що від нього у неї просто атрофувались смакові рецептори. 

“Це як кава у МакДональдс, — думала вона, сьорбаючи сік. — В Україні її пити не можливо. А в Європі вона не така і гидотна. Але лише внаслідок того, що гидотною є вся інша кава”. 

За столом факультету змій не було тихо, однак “Одрі” сиділа мовчки. Її подружки №1 і №2 обговорювали сукні на йольскі прийоми, які влаштовують їхні сім’ї. Христина загадала лист, на який так і не відповіла. 

Вона зробила собі бутерброд, як зазвичай, та встала з-за столу. У кабінеті професора Трелоні вона залишила порожній попередньо помитий чайничок. З сусідньої полички вона підхопила інший, разом з порцією кави. 

У східній вежі Христина сіла на сходинки, запалюючи цигарку. Дим вилітав у вікно. Якщо він затримувався у вежі дівчина виганяла його потоком вітру зі свої палички. Вона задоволено посміхалась. 

Кроки Драко вона почула за п’ять прольотів від себе. Ця частина замку була майже завжди безлюдною, тож вони не боялись бути поміченими. 

— Дякую, що прийшла, — спокійно сказав Мелфой. 

— Дякую, що запросив, — хмикнула “Одрі” та струсила попіл на сходи.

— Не сміти тут. 

— Я приберу, — вона зробила помах паличкою і попіл розчинився у повітрі. — Так в чому справа?

— Я хотів перепросити, — сказав хлопець, стоячи навпроти Христини. 

— Перепросити? Що, вже комусь все розтріпав? 

Дівчина усміхнулась. Її серце зробила декілька наднормових ударів і кров прискорила біг у її голові. Вона опустила очі. 

— Що ти верзеш? — Зітхнув студент. — Я хотів перепросити за Пенсі. За те що вона розказала Снейпові. Вона моя дівчина і я почуваюсь через цю ситуацію… 

— Трясця, Драко, — Христина закотила очі, однак зітхнула з полегшенням. — Це ж треба було так всратися. 

— Всратись? 

— Не сси, я не про тебе. 

Тепер вже Мелфой закотив очі. Дівчина похіхікала власному подвійному жартові. 

— Не переживай. З цією курвою я сама розберусь. У мене за спиною бакалавратура у журналістиці. Що-що, а з курвами я розбиратись вмію, — студентка погасила і сховала недопалок у коробку до інших цигарок. — Що з політичними, що зі звичайними. 

Драко здивовано дивився на дівчину. Він відкрив рот і одразу ж закрив його. 

— А ще тарганів травити вмію, — усміхнулась дівчина. 

— Я… ти прямо-таки кладовище талантів, Сельвін, — сказав він. 

— Дякую. Ти теж нічого такий.

— З усім тим, я прошу тебе. Пенсі може інколи бути трохи, ну, різкою, — Драко сховав руки у кармани штанів. — Час від часу досить агресивною, однак вона… Вона досить, ну, я мав на увазі, — він подивився у вікно, кусаючи нижню губу. Христина спостерігала за ним. — Знаєш, бувають же такі люди. І от так трапляється. 

— Ти-и-и-и, — потягнула дівчина, — зробив п’ять помилок у слові “кончена”. Чесне слово, Драко, на моєму районі за таке гарбуза били, а ти тут ще намагаєшся її виправдати. Там же прям на таблі написано “в’їби мені”. Я виконую бажання людини, — Христина запалила цигарку. — Єдине що можу тобі пообіцяти, що воно не буде її останнім.

Мелфой перевів погляд на співрозмовницю. Він звів брови, намагаючись розшифрувати вираз дівчини. Вона ж зробила міцну затяжку і видихнула його уверх. 

— Драко, задумайся ще раз. Ви з нею сходитесь як блискавка штанів після доброго обіду на сімейному святі. 

— Це як? 

— Ніяк, і горілочкою полірнути, — Христина встала. — Знаєш, Драко, нікотин, можливо й вбиває, але ти набагато швидше за нього*. Подумай над цим, і над штанами. 

Студентка докурила і залишила Драко сам на сам з його думками. 

*** 

“Одрі” куталась у теплий светр, несучи в руках листа до батьків. Її тіло ще зігрівала кава, яку вона пила у туалеті Мітри під час виконання домашнього завдання. Однак ефект блаженного напою програвав у битві шотландській осені. Під ногами вже де-не-де хрустіла трава, укрита льодом.

У вежі з совиною поштою стояли двоє: Герміона Ґрейнджер та Гаррі Поттер. Обидва студенти левового факультету подивились на слизеринку. 

— Привіт, — тихо привіталась Христина. 

Вона подивилась на сов. Дівчина вдавала, що милується краєвидами, поки на неї дивились два велетенські жовті ока. Коричневого кольору птиця сиділа, чіпляючись хижими лампами за перила. 

“Прийшла, стою тут, наче так і було задумано. Совами користуватися не вмію. А чого не голуби тут? Ними я теж користуватись не вмію, але так хоча б звичніше. Цікаво, а які тут тарифи? Сподіваюсь, в межах Британії безкоштовно, — Христина подивилась на сову. Сова продовжувала дивитись на Христину. — Як в тебе роумінг перемикається, чудо ти у пір’ях? Ти в крихтах приймаєш, чи тобі тільки свіжі булочки з повидлом?”.

— Гарно тут, — сказав Гаррі. 

Христина обернулась. У вежі їх було двоє. 

— Герміона пішла назад до школи. В неї ще факультатив, — посміхнувся Поттер. Він подивився на сову. — Тобі допомогти з нею? 

— Ти мені кажеш чи їй? — Христина кивнула на птаха. 

— Тобі. Я не думаю, що у сови є якісь претензії до тебе. 

— Нічого конкретного, — посміхнулась дівчина. 

Студент ґрифіндору пояснив як вказувати адресу та чіпляти листа, якщо адреса далека звідси. Гаррі чемно посміхався. Він говорив спокійно, тон його голосу був рівним. Христина також намагалась тримати розслаблене лице, навіть коли її почало дратувати довге пояснення.

— Так, дякую, вже зрозуміла, — кивнула вона і віддала листа сові. 

— Я, так, — Гаррі почесав голову та посміхнувся ніяково. — Тепер її треба погодувати, щоб вона летіла. В тебе є крекери чи щось таке? 

— Ну, дохлої миші в кишенях не ношу, — вона витягнула бутерброд. — 

Є це і декілька пацюків у вітальні Слізерену. 

— Ха-ха, думаю, і це згодиться. 

Дівчина з сумом подивилася на свою вечерю, однак відламала шматочок. Сова із вдячністю його прийняла та полетіла. 

— Нічого не маю проти, — сказав Гаррі, — та чи не була це сова Пенсі Паркінсон? 

— Думаю, вона переживе, — задоволено посміхнулась Христина. 

Хлопець стояв поряд з нею. Вони вдвох дивились як пташка летить геть. На вітру у її міцних лапах тріпотів лист. Дівчина зітхнула та повернулась до Гаррі. 

— Знаєш, після твого падіння та дивної поведінки я теж почав задумуватися чи дійсно ти слизеринка, —  він знову глянув на сову, — але зараз у мене немає сумнівів у цьому.

— Дякую, то тому ти мені допоміг? 

— Ти досить змінилась і вчишся ледь не більше ніж Герміона. Я, подумав, травма, вочевидь серйозна… Я мав на увазі, що ти дійсно нічого не пам’ятаєш, а відтоді як ти допомагаєш Візлі і прикрила їх перед Снейпом… 

— Так, я зрозуміла, заспокойся. В будь-якому випадку, дякую.

Дівчина вже розвернулась, щоб спуститися вниз, однак Гаррі її наздогнав. 

— Я можу тебе запитати? 

— Так? 

— Міс Сельвін! — Прокричав знизу професор зіллєваріння. — Я шукав вас у замку. Сподіваюсь, ви не забули про свої відпрацювання? 

— Звичайно що ні, пане професоре, — посміхнулась Христина з очевидно штучно підсолодженим голосом. — Дякую за нагадування. 

— Досить витребеньок, міс Сельвін. Я чекаю вас біля будинка Геґріда. 

Голос професора прозвучав грізно. Він відлунням вдарився о стіни вежі, та наче звучав вже за спинами студентів. Обидва здригнулись. Чоловік пішов у сторону лісу і його силует у довгій чорній мантії додавав особливої загадковості на тлі пізньоосіннього пейзажу. 

— Я хотів запитати, — з паузами продовжив Поттер, відходячи від шокового стану, — що ти зробила, що отримала відпрацювання до кінця семестру? 

Христина зітхнула. Навіть Хлопчик-який-вижив хотів пліток. Вона пафосно закрила власну мантію. 

— Ходила по помитому. 

Дівчина зробила декілька кроків та підковзнулась на сходинах. Пролетівши декілька метрів, вона уперлась ногами у землю, щоб затормозити і не полетіти далі. 

“Одрі” лежала корпусом на сходах. Підбори черевиків були зариті у землю. Зверху до неї біг Гаррі, з боку також біг Северус Снейп. Христина загадала сцену з Раяном Ґослінґом. Вона посміхнулась. 

“Де по помитому пішов? — Співала в голові дівчина. —  Тебе залляє нагла кров**, — вона чула Снейпові кроки. Він не йшов, а наче летів над землею. — Оп, зараз, трясця почнеться. Зараз моя швабра залізе тобі в жабра, а моє відро зламає тобі ребро**. Отак і находилась по помитому”. 

— Сельвін!

*Mistmorn – дідько, я у розпачі...

*Бетон - По Помитому