#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Немає сил плакати ночами! — Волала Христина, коли половина пляшки бурбона потрохи зникла. — Усе обернулося догори ногами!*
Вона підібрала з підлоги печиво і поклала його до рота.
— Лікарі кажуть, що це депресія, мама каже, що я лінива, навколо якась репресія*, — дівчина подавилась печивом та зігнулась навпіл. Вона прокашлялась та продовжувала співати з почервонілим обличчям: — Всюди сонце, а в мене злива. Всюди сонце, а в мене злива…
Вона подивилась на шкільний пергамент. Христина взяла перо та чорнила, використовуючи ліжко як стіл.
— Але я щаслива.*
Вона писала, ставлячи чорнильні клякси на пергамент. Птахи продовжували співати, поки воскові свічки тріщали під холодним подихом вітру. За годину студентка списала декілька пергаментів, уважно виводячи кожну літеру.
— Правильно казала Фрайні Фішер “Моїх гріхів занадто багато і вони занадто різноманітні, щоб згадувати про них”. Але ж треба згадати.
Христина дописала і хильнула з пляшки добрий ковток бурбона. Вона осіла на підлогу. Її погляд спрямований на пухнастий килим. Птахи продовжували спів.
— М-м-м, — тихо наспівувала вона, — ще одна абстрактна пісня про любов і розірвався би терпець, та в цей день навіть радіо радує, — вона подивилась на свічки, що поволі тріщали, — серце зігрівається, бо за вікном працює ТЕЦ, за вікном працює ТЕЦ.**
Студентка підвелась та почала танцювати, повторюючи вигини вогню.
— Дайте мені Греммі за цей голос!
Дівчина посміхнулась, голос почав сідати, Одрі була геть не співачкою. Христина поправила у роті лист мандрагори, що вже став липким за майже місяць носіння його в роті.
— Росло і спаскудилось MTV Чи нас ця дорога чекає?*** — Дівчина скочила на стілець. — ЗАКИДАЙТЕ ЩЕ МУЗИЧНИХ ПРЕМІЙ І САМІ СОБІ РОЗДАЙТЕ, — центральне радіо вже закрутило лютий рок-н-рольний інструментальний фон. — ПОКИ З КОМОМ В ГОРЛІ Я ВКЛЮЧАЮ ПОЛІНДРОМА. ВСІ НА ХВИЛИНУ ЗАБУЛИСЯ, — її голос остаточно сів, — навіть тренди спотіфай, навіть тренди… фух, спотіфай. А шо по Поліндрому, до речі?
Христина зіскочила зі стільця та почала повільно танцювати з пляшкою бурбона. Свічки поступово догорали. Вона запалила цигарку.
— Мені соромно, коли я кричу. Я хочу щезнути в піску, ніби страус, — вона видихнула дим у стелю. — Але там темно і бракує дощу. Плакати час…****
За вікном почав йти сніг. Білі сніжинки танули у пітьмі, однак ті, що потрапляли у коло світло свічок, сяяли, наче падаючі зірки. Христина дивилась на них та палила, димом відганяючи їх від вікна.
— Я знов стаю в лайно на босу ногу. Не відпускай мене в життя самого****
Вона висунулась у вікно, дозволяючи снігу заплутуватись у її волосся.
— А в голові хтось грає босанову, — дівчина співала тихо, видихаючи тепле повітря назовні. — Не дай нервуватись мені на себе. Зіжми руками хоч би на мить зварйоване серце.****
Вона допалила цигарку та озирнулась у кімнаті. Христина з огидою дивилась на списаний пергамент. Бурбону було ще трохи менше ніж півпляшки.
“Чисто технічно, — подумала вона, — можна повернутись до того монаха і потеревенити за життя. Але ж там цілий коридор тих портретів, а особливою чуйністю навігаційної системи я ніколи не славилась, вона зараз крениться на, — дівчина понюхала напій, — 51 градус. Ого, це ж треба так. Тим не менш, так, — вона встала впевнено і не менш впевнено похитнулась у бік. — Там є шо? Вікно! Туди і полізу”.
Христина обережно вийшла зі своєї кімнати, та, тримаючись за стіни, спустилась донизу. Будинок спав. Вона чула як у сусідній кімнаті хропів портрет.
На вулиці було холодно. Дівчина повернулась до будинку та оглянулась довкола. Цупка скатертина була швидко забрана зі столика, а ваза з квітками не менш швидко врятована. Студентка Слізерину замоталась у тканину, закоркувала бурбон і вийшла на двір.
Вона озирнулась та попрямувала до правого крила будинку. З лівого крила на неї іронічно дивилась статуя монаха. Христина вчепилась у найбільш надійні, на її думку, лози і почала повільне сходження на другий поверх.
Пляшка бурбону нервувала, похитуючись то вперед, то взад, рідина хлюпала в середині, вітер розвивав скатертину і та плуталась у сухому плющі. Дівчина потягнула тканину, щоб та не чіплялась, однак елемент декору вперто вирішив тріпотіти на вітру.
— Світ давно застряг у безнадійній точці, — зітхнула Христина і продовжила повзти вверх з надією, що скатертина відчепиться сама, — цей світ прирекли, — вона залізла у вікно, — його врятують добровольці*****
Дівчина гепнулась на підлогу. Скатертина впала поруч. На неї зі стін дивились розбуджені портрети. Студентка озирнулась. Вона сиділа у кінці коридору з живими картинами, біля дверей у кабінет.
— Вам все одно ніхто не повірить, — зітхнула дівчина та підвелась.
Двері відкрились. Монах теж хропів, але, почувши рух у приміщенні, відкрив очі.
— Чого тобі не спиться? — Запитав він, потягуючись.
— Мені вже добре, я прийшов нести вам радість******, — дівчина вклонилась. — Це хоч не п’ята авеню, — вона відкоркувала бурбон, — але тут веселіше день по дню.******
Монах засміявся та придивився до неї, особливо до пляшки.
— Ти зробила гарний вибір, хоча мене все ще більш вражає твоя швидкість.
Христина сіла на стіл та запалила.
— Дякую, звичайно, майстерність не проп'єш! Хоча спроби були. Так от, в мене є питання, — дим вилетів у вікно. — Чого тебе двоє? Ну, типу, статуя і портрет.
— А-а-а, це, — монах підпер щоки руками, — бо мене тут вбили.
Студентка поперхнулась напоєм та прокашлялась.
— Вбили?
— Ну, так. Я ж був монахом у сусідній церкві, — він кивнув у темряву за вікном. — Ми займались виноділлям. А місцевий лорд, пра-пра-пра-прадід містера Сельвіна вирішив, що церква стоїть на його землі і ми маємо платити податок, — монах зітхнув. — Так зав’язалась сутичка і мене вбили закляттям.
— Мої співчуття, звичайно, — Христина зробила міцну затяжку, — але статую це не пояснює. Ти ж, як вони кажуть, “магл”.
— А, це окрема історія про дипломатію.
— А якщо без щирого занепокоєння, нот протесту, фото з пожатими руками і іншого лайна?
— Якщо без лайна, то Міністерство Магії зобов’язало зробити статую на пам’ять мені, як нагадування про злочин і ще портрет. Але портрет замовили мої колеги.
— Теж не-маги?
— Так. Церква, де я висів, потім згоріла, а я вижив, бо найголосніше всіх волав, — загиготав монах. — І вже сто років я живу тут. Як бачиш, — він кивнув на залежні пилу у рамі, — життя спокійне, не жаліюсь.
Христина прижмурила очі та струсила попіл у підставку для канцелярії.
— Брешеш як дихаєш, а дихаєш ти часто, — вона посміхнулась. — Ти тут не щасливий.
— Так, але все-таки краще висіти у кабінеті, а ніж на горищі, — монах подивився у вікно.
— Туше.
— То що? Як Гоґвортс? Бачу, що життя нелегке, — він кивнув на пляшку. — Вже хлопчик, який тобі подобається? Чи ти все за тим Ноттом вбиваєшся?
— Нотт?
— О, як добре, що ти вдарилась головою та забула його. А яка трагедія!
— Яка трагедія?
— Чи твоє серце вже зайняте кимось іншим? — Монах пограв бровами. — Чи не для нього ти змінила імідж?
— Ой, починається, — Христина закотила очі. — Ну, припустімо, що є один …кхм, чоловік.
— Оу! — Монах підібрався як найближче до картинної рами. — Хто він? Як звуть? Він з порядної сім’ї? Ти йому подобаєшся. Сподіваюсь, що це взаємно, бо ще одного твого нервового зриву, дитино моя, я не переживу.
— Ну, — вона розвела руками, — вважай ти переживаєш його прямо зараз. Він порядна людина, з сім’ї… ну, з сім’ї так.
— Він не-маг? — Здивувався монах та занепокоєно озирнувся, перевіряючи чи ніхто їх не чує. — Серйозно?
— Та маг він, хоча яка різниця? В нього серце холодне як камінь, — дівчина постукала по стіні. — Нічого не вийде.
— Я тебе прошу, — зітхнув портрет. — Всі вони здаються холодними і непробивними, а потім як розтопиш той лід, так там о-о-ой який вулкан.
— Я тебе прошу, — потворила його слова Христина. — За своє життя я втомилась бігати за чоловіками. У мене і свої справи є.
— Та які твої роки.
— Поменше твоїх, але життя від того не перестає бути життям, — посміхнулась дівчина і запалила другу цигарку. — Як захоче, так сам все зробить. А як ні, то і я нічого не зроблю.
— Ну а як ще трохи? Може того останнього кроку і не вистачає?
— Досить! Він розумна людина, — вона закотила очі.
Христина зітхнула та видихнула дим у вікно. Ідея була ідіотською. Вона вдарила лобом віконну раму. Вона думала про Северуса і слухала як гуде вітер.
— Добре, тоді змінимо тему. Хочеш я розкажу тобі історію…
Дівчина провела ще декілька годин у кабінеті з портретом монаха. Вона скрутила скатертину у шар та лягла на нього. Бурбон поступово закінчувався. Попіл цигарок застряг у волоссі. Христина слухала історії монаха про королівські битви та процес створення вина у середньовіччі, про гарних баронів та страшних магів.
Поступово вона провалювалась у сон. Лише на хвилинку дівчина прийшла до тями коли відчула як її піднімають на руки та несуть кудись. Рукі були теплі. За вікном досі гудів вітер.
******Жадан і Собаки feat. Gogol Bordello – 5-а авеню
Настрій сьогодні як у Христини. Шкода що пити не можна.
П.с. вибачте, що довго не поверталася. Але я тут і готова дізнатися про пригоди нашої невгамовної "Одрі"
Часом хочеться бути Христиною, так само випити доброго алкоголю, співати й танцювати по всій кімнаті, можливо навіть полізти у вікно за новою порцією 😅
А монах ще та сваха, хай-но тільки дізнаються, що то Снейп, скандалу не уникнути