Секс, рок і Гоґвортс. Частина 32. Маленькі чари

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

— Чим від тебе несе? Ти що, пив весь цей час? 

Христина увійшла у схованку під Войовничою вербою. Довкола були розкидані меблі. На підлозі сліди мітли та все ще пил. 

— О! Сельвін, які люди, — Сіріус встав з ліжка. — Я думав, ти забула. 

— Знущаєшся? — Вона поставила сумки на стіл. — Про цей заспиртований листок в роті важко забути. 

— Заспиртований? 

— А яким він має ще бути? 

Блек підійшов до дівчини. На його обличчі можна прочитати подив, та найбільш читабельним був скепсис. 

— Треба було живий брати, з деревця. 

— Так я і взяла, — дівчина потрохи викладала на стіл їжу. — Але час йшов, я не сумувала. 

— Та куди тобі, — Блек почесав потилицю та надкусив шматок сиру. Христина вдарила його по руці. — Е-е-е, за що? 

— Ножичок, тарілка, бутерброд. Те що ти перетворюєшся у собаку не означає, що ти маєш гризти все без розбору. 

— Я голодний! 

— А я холодна, — дівчина потерла червоний ніс. — Але це не означає, що треба перетворюватись на варварів. Студентські часи позаду, — вона нарізала продукти швейцарським ножичком. — Доводиться прикидатись культурними. 

Дівчина подала чоловікові бутерброд і почала готувати чай. Сіріус повільно жував бутерброд з сиром та ковбасою, поки вона возилася з новими алюмінієвими чашками. Вона махнула паличкою і вода перетворилась на гарячий міцний чорний чай. 

— Диви як вмію. 

— Нічого собі, — саркастично сказав чоловік, беручи до рук чашку. — Дива. 

— Ха. Ха. Ха, — у стилі сумного тромбону видала Христина. — Порадувався б за мене! 

— Вау, двадцять два роки дівчині, вона воду на чай вміє перетворювати. 

Студентка Слізерину закотила очі та відпила з чашки. 

— Хоч би лимону додала, — хмикнув він. 

— Що я тобі тут на лимон перетворю? 

Сіріус взяв ганчірку, що лежала поруч, та поклав на стіл. Він махнув чарівною паличкою і шматинка стала цитрусовим. Дівчина мовчки дивилась на лимон. Чоловік взяв швейцарський ніж та розрізав його. Декілька дольок впало у чорну рідину. 

— Оце справжні дива, — задоволено сказав чоловік. — А це, — він кивнув на чашки, — дитячий садок. 

— Я прошу пардону, пане, — хмикнула вона та відкусила бутерброд. — Ти чого такий? Трохи знервований. 

Блек вичавив дольку лимона у чай і поклав її до рота. Він не агресивно, але досить вдумливо жував її доки не проковтнув. 

— Снейп у школі. 

— То що? — Христина дістала упаковку печива. 

— Я навчив тебе багато чому з етикету, — зітхнув Блек. — Однак не навчив головному, — він взяв печиво та мокнув у чай, — як правильно тікати з дому. 

— Снейп знає?! 

Дівчина подивилась круглими очима на співрозмовника. Її лимон потонув у чаї, випускаючи залишки кисню маленькими бульбашками. 

— Так, — усміхнувся Сіріус. — Смачне печиво, дякую. Коли ти втікла? 

— Позавчора після балу. 

— І переночувала у Лондоні, вірно? 

— Так. Як ти… 

Чоловік перебив її жестом та кивнув на блоки цигарок у її сумці. 

— Такі тільки там продають. Гарний вибір, — він надгриз печиво. — Ремус приходив. Казав, що Снейп вчора терміново повернувся у школу через зникнення студентки. 

— Яке йому діло? Я ж не у Гоґвортсі зникла, а вдома. 

Сіріус поклав лікті на стіл та нахилився до студентки. 

— В тому і суть. Він викладач і голова факультету. Кого як не його просити про допомогу спустошеним батькам, що не можуть знайти любу доньку? — Чоловік усміхнувся. — В мої часи такого не було. 

— У твої часи ти жив у Поттерів. 

— І то вірно, — анімаг кивнув і підлив води, щоб перетворити її на чай. — Але з усім тим, у нас тепер на хвості Снівелус і я, чорт забирай, не знаю що з цим робити. 

— Снівелус? — Христина поперхнулась чаєм та закашлялась. — Снівелус? —   З червоним обличчям повторила вона. 

— Так ми його називали, — пожав плечима Блек. — Є план? 

— Завтра повний місяць. Не думаю, що він додумається шукати мене тут. Він же не знає про цю схованку, правда? 

— Ні, але він може задіяти пошукові ритуали і це вже буде складніше. 

— Ритуали? Типу GPS навігатор на людей? 

— Що? 

Сіріус подивився на Христину. На них обох падало місячне світло. Супутник землі був за одну фазу до того, щоб стати повністю круглим. Дівчина дивилася на співрозмовника очима кольору коньяку з бочок, у яких немає дна. 

— Які ритуали? 

— На кровний пошук, звичайно, — чоловік подивився на  місяць. — Ти ж належиш до сім’ї Сельвін. Не найстаріший рід, але і свої тузи у рукавах мають. 

— Куди ж їм до твого, — дівчина усміхнулась, та повернулась до теми: — Це не можливо. Я не Одрі, я Христина. 

— Та хоч Гідеон, у твоїх венах тече їхня кров, — Сіріус взяв її руку та повернув внутрішньою частиною під світло місяця. — Тіло їхньої дочки все ще залишається тут. Одрі невідомо де і ритуал не спрацює так, як мав би. Це правда. Але це лише виграє час, а не дарує його. 

Дівчина вивернула свою руку з його та сховала її у рукав светра. 

— То скільки ми маємо взагалі? 

— Я перетворюсь на собаку цієї ночі, — серйозно сказав Блек, беручи печиво. — Сторожитиму вхід. День якось перебудемо тут. Завтра вночі підемо у Заборонений ліс. Там є все, що потрібно, і ти станеш анімагом. 

— Добре, що спальник з собою взяла, — Христина озирнулась на сумки. 

— На хіба тобі спальник? Там ліжко є. 

Пил укривав балдахін та ховав від очей насичений червоний колір. Павуки сплели павутиння між вензелями узголів’я. Ковдра та подушки порвані у декількох місцях та подекуди вкриті п'ятами. Дівчина подивилась на те саме ліжко та скептично вигнула брови.

—  Ну, добре, — хитнув головою Сіріус. — Спальник так спальник. 

Дівчина залізла у спальний мішок на ліжку. Чай все ще зігрівав її, однак непродуманість будинку на зимовий період все ж таки була очевидна. Особливо коли протяг торкався її ніг. Христина закрила очі. Вона намагалась не відчувати запахи. “Та буде тобі, ще не в таких місця під час війни доводилось спати, — думала вона, розглядаючи балдахін. — Паличку тільки тримати треба міцніше. Ну так, про всяк випадок”. 

— Чуєш, — прошепотіла вона. 

— Що? — Озвався Блек, прибираючи зі столу. 

— Я ж використовувала магію тут, Міністерство ж дізнається про це, — вона підвелась. — Треба міняти схованку? 

Вона вже намагалась виплутатись з мішка. 

— Не дізнаються. Ти на території школи, їм навіть сповіщення не прийде. 

Христина впала на підлогу, потроху вилазячи зі спального мішка. Її одяг тепер теж був і пилі. Блек закотив очі і відпив чай. 

— Як ти тут живеш взагалі? 

— Всіляко краще ніж в Азкабані. 

— І то вірно. 

Дівчина запалила цигарку. За вікном йшов сніг. Жовтий колір палаючого табаку контрастував з холодним світлом місяця. 

— Ти можеш начаклувати кави? — Запитала вона. 

— Ні, — тихо відповів чоловік і взяв одну цигарку з пачки. — Тобі треба поспати. Буде дуже погано, якщо ти будеш проходити процес перетворювання сонною. 

— Щось може піти не так? 

— Щось може піти і не повернутись. Вірніше, ти. 

— І що, я назавжди стану слоном? 

— Слони у забороненому лісі, — видихнув дим Сіріус. — Такого я ще не чув. 

— Або жирафою. Високою такою, — дівчина дивилась на засніжені схили. — Ходитиму, лякатиму кентаврів. Може, навіть подружусь з однорогами. 

— Ти з ними не подружишся, — Блек струсив попіл на підлогу. — Вони гордовиті. А от з кентаврами простіше. Чи з русалками якимись. 

— З русалками? Тут водяться русалки? 

— Звичайно, у Чорному озері. Ти ніколи не бачила русалок? — Здивувався чоловік. Його цигарка горіла особливо довго. Дівчина дістала другу для себе. Він продовжив: — Хвости, волосся, наче водорості, жабри. 

— У нас такі не водяться. 

— Що, геть ніяких русалок? Взагалі? 

— Ні, наші красиві, стрункі і без хвостів. 

— Та тож хіба русалки? Без хвостів. Як вони тоді топлять? 

— Вони лоскочуть, — посміхнулась Христина. — І єдиний захист від них це срібло і полин. 

— Важко вам там живеться. 

— Не жаліємось. До речі, — дівчина підпалила ще одну цигарку. — На прийомі у Мелфоїв сталось дещо… 

— Луціус знову забув якою стороною кидати ножичок і вчергове обісрався? — Блоку хмикнув та подивився на сніг. — Не новина. Роки йдуть, нічого не змінюється. 

— Зате його син досить вправний, — відповіла студентка та вдихнула дим. — Ні, вони казали про сам знаєш кого. Що він повернеться. 

— А це вже цікаво. Що ти чула? 

Христина нахилилась до Сіріуса. За вікном все застелило білим. Сніг падав безперестану. Цигарковий дим вилітав у щілину, його підганяв протяг.