Секс, рок і Гоґвортс. Частина 33. Життя — це божевільне кабаре

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

“Agnus Dei не знав, який холодний тепер Іордан, — Христина наспівувала, біжучи лісом. —  А сльоза впала і стала для мене світлом.*”

— Біжи! — Кричав Блек. — Я його затримаю! 

Сіріус махнув паличкою. Декілька високих дерев загорілось та впало на землю. Вони перекрили дорогу Северусу Снейпу. Той вилаявся та намагався загасити вогонь. Анімаг перетворився на собаку та ринувся до Христини. Дівчина бігла далі, паличкою відкидаючи з дороги перешкоди. 

Вона відчувала потужність заклять, які використовував професор. Він відчайдушно намагався прибрати з дороги палаючі дерева. Однак вогонь розповзався з неймовірною швидкістю. 

“Ти приніс у руках - в одній спокій, в іншій страх,  — продовжувала студентка. —  А чий голос то плаче, то сміється вночі? То вітер у вікна б’ється. А ти спи, любове моя.* Чорт забирай, Христино! — Вона відкинула убік зайця, що перебігав стежку. — На хвості Снейп, ти із Сіріусом ледве накивала п’ятами від нього, а тепер любовні пісеньки співаєш? — Вона перестрибнула через повалене дерево. Центральне радіо продовжило: — Хто мій король? Хто герой мого дня? Той, про кого йде мова, Той, про кого і мови нема, А він є.* Чорт забирай, ХРИСТИНО!”. 

Дівчина почула як Сіріуса в анімгічниій формі збило закляття. Він заскавчав, однак підвівся та перетворився на людину. 

— Біжи! — Крикнув чолові та відправив в опонента закляття. — Снівелусе, а чого там слабко? Ходи сюди, невдахо! 

Поки Блек намагався відволікти Снейпа Христина бігла далі. Вона пам’ятала дорогу до таємного місця. Вони проходили тут вдень із Сіріусом, прогулюючись лісом. Він розповідав їй як сам став анімагом, щоб вона не так переживала. Його план не надто вдався, а от поява декана Слізерину перед Войовничою вербою на заході сонця дійсно допоміг вгамувати хвилювання. 

Основною ціллю студентки зараз було добігти до великих каменів та не перечепитись за гілля. За спиною лунала битва, а від потужності заклинань по шкірі проходили мурахи. Кожній в'язень Азкабану отримував від дуелі задоволення. Однак Христина вже не була такою певною у тому чи Снейп хоче знайти її, чи він вже більше радіє знахідці Блека. 

Вона оминула дерево. Гілля просвистіло над її головою. Ноги, дивовижно, рівно ставали на каміння, що виглядало з-під землі. Дівчина перестрибнула через невеликий рів. Сніг посипався у низ. Студентка вчепилася руками у найближче дерево, ковтнула холодного повітря і побігла далі. 

За облітаним плющем пагорбом вона побачила дві скелі. Ноги тонули у снігу, взуття чіплялось за сухі рослини, однак вона вибралася на схил та пройшла між двох великих скель. 

— Люмос, — вимовила вона та освітила простір. 

Захований за ще однією скелею стояла чаша. Вона заготовлена ще з останньої її зустрічі з Блеком. Христина перевірила, чи не натекла в чашу дощова вода, або сніг. Вона витягла листка з рота. Сплющеного та майже зів’ялого вона поклала його до чаші. Дівчина подивилась у гору. Небо затягнуто хмарами. 

— Трясця, — вона зітхнула та потерла замерзший ніс. 

Студентка озирнулась. У лісі досі йшла дуель. Вона чула викрики Сіріуса, його референси до шкільних років. З кожним разом закляття Северуса ставали дедалі сильнішими. 

— По цимбалах, вибору немає. 

Христина підняла паличку та направила у небо. 

— Перікулум! 

З палички вилетіли у небо червоні іскри. Сигнальний вогонь розчинився у хмари та на деякий час розігнав їх. Срібне сяйво впало на скелі і торкнулось чаші із зіллям. Христина видихнула та взяла чашу до рук. У рідині вона бачила власне відображення. На думку спали застереження Сіріуса та все те, що вона читала про невдалі експерименти з анімагією. Вона випила зілля. 

Живіт забурчав, його обпікало з середини. Дівчина сперлася на скелю. 

— Печія і пронос не були зазначені у побічних ефектах, — вимовила вона і втратила свідомість. 

Місяць зайшов за хмари. Її тіло впало на землю. Здаля чулись вигуки заклять.

Спалах світла. 

Христина стояла у кінотеатрі “Київ”. Все довкола було абсолютно білим. Настільки, що сліпило очі. Вона прижмурилась. На меблях навіть не було візерунків. Дівчина озирнулась. Вікна теж були білими. 

— Привіт. 

Вона почула голос. За стійкою з попкорном стояла Одрі Сельвін. Студентка Слізерину низького зросту, без веснянок, та з довгим світлим волоссям. Вона дивилась на Христину темно-коричневими очима. Студентка жур. факу зробила крок назад. Вона бачила знайомі очі Едвіна Сельвіна на лиці маленької дівчинки. 

— Привіт, — вимовила киянка. — Ти Одрі. 

— А ти Христина, — посміхнулась дівчинка. 

— Де ми? 

— Ти мені скажи, — Сельвін озирнулась. — Тут мило. 

— Це кінотеатр “Київ” на площі клятого Льва Толстого, — відповіла Христина. — Але чому тут? 

— Це все ще питання до тебе. Що тут було? 

— Бабуся водила мене сюди, — дівчина пройшлася повз рядів з кріслами для очікування. Вона зупинилась біля бюстів на колонах. — Вона водила мене сюди знайомити з японським кінематографом. 

— Як цікаво. Мене в кінотеатри не водили, — вона знизала плечима. — То все маглівське. Магічний театр для мого кола людей. 

— Ти кажеш як твій батько, — зітхнула Христина, торкаючись бюстів. 

— Дякую. 

— Це не комплімент. 

— Правда? — Одрі виглянула у вікно, у якому нічого не було. — Тут мало бути красиво, так? 

— Навпроти “МакДональдс”,— усміхнулась дівчина. — І так, тут було красиво. 

Христина потягнулась за цигаркою у карман, але та було порожньо. 

— Ти надто багато палиш. 

— А ти надто багато говориш. Так, добре, що ми тут взагалі робимо? 

— Не знаю, ти ж захотіла стати анімагом, — Одрі сіла на крісло. 

— Сіріус не попереджав мене про бед тріпи на кінець моєї свідомості, — роздратовано відповіла Христина і сперлася на стіну. — Ти що, весь час тут була? 

— Ні, я не часто тут буваю, — дівчинка почала гойдати ногами. — Але я інколи бачу тебе. І що ти робиш. Дякую, що завела щоденник, з тобою так було легше познайомитись. І дякую за те що ти зробила з батьком, — Одрі потупила очі. — Він це заслужив. 

— Нема за що. 

— Але унітаз було краще перцем намазати, — вона посміхнулась до підлоги. 

— А ти жорстока. 

— Хто це каже? — Сельвін підняла на неї карі очі. — Тобі нагадати за твої гріхи? 

— Ти ж читала мій щоденник, точно, — Левченко зітхнула і потерла лице. — Ти взагалі збираєшся назад? 

— А ти? 

Дівчинка усміхнулась ще раз. На цей раз Христина не бачила у її очах зіниць. 

— Я… кхм, — вона озирнулась знову. 

— Не знаєш чи не хочеш? 

— Чого ти хочеш? Звичайно, що зручно сидіти тут, гойдати ногами і дивитись як я розгрібаю твої життєві проблеми. Але ти ж могла і сама це зробити.

— Сама? — Одрі встала на крісло. Вона обережно нажила ногами на оббивку. — Все життя цікаво було як це, — вона задоволено посміхнулась, стрибаючи на кріслі. — Могла, правда? Щоб знову бути битою? Або щоб мене закрили у темній коморі? Або не їсти декілька днів? Ні, дякую. 

— Я розумію, що тобі всього чотирнадцять, — вона дивилась як дівчинка стрибає на кріслі. — Але якось треба  в руки себе взяти. 

— Чотирнадцятирічним не продають наркотики, Христино, — Одрі зупинилась і подивилась на співрозмовницю. Студентка жур. факу закрила очі. — Ті пергаменти, які ти спалила, я теж бачила. 

— Я утрималась від залежності, ясно?! — Дівчина потерла лице та подивилась на свої ноги. — Це було всього декілька разів! І я вирвалась звідти! Я знайшла інші шляхи, я навчилась, трясця, малювати та повернулась до піаніно, щоб змінити своє життя. Ти не маєш права мені щось казати! 

— Так, за це повага, але піаніно ти знову закинула, — Одрі зістрибнула на підлогу. 

— Наркотики — це не був вихід! — Дівчина закотила очі та тяжко зітхнула. — Це була помилка. І я про неї шкодую. 

— Та забий. Це ж не я ледь не загубила своє життя, а ти. До речі про життя. Так чому ти тут? 

— Я, — в роті пересохло, — я хотіла знати… 

— Що? 

— Я маю перетворитись. Я маю стати анімагом, — Христина витерла сльози, — щоб стати вільною. 

— То йди. Чого стоїш. 

Одрі розвернулась спиною до неї та пішла до дверей у синю залу. Вона зупинилась за крок: 

— І так, не вір Роуз, — дівчинка підморгнула, — вона не така жертва, якою здається. 

Сельвін зачинила за собою двері. Христина озирнулась. Біле приміщення залишилось білим. Вона підійшла до перших дверей та намагалась відчинити їх. Вони були зачинені. 

— Та щоб вас, хоч би цигарку якусь дали. 

Вона вдарила двері. Ті навіть не затряслись. Дівчина продовжувала перевіряти інші поки раптом одна з них не відчинилась. Над ними світилась табличка “Червона зала”. Христина зайшла в середину. У вуха після абсолютної тиші вдарили звуки фільму. 

У залі було пусто. Вона сіла на першому ряді та подивилась на екран. На ньому показували “Мандрівний замок” Хаяо Міядзакі. Вона посміхнулась. У фільмі Хаул перетворився на великого чорного птаха, щоб знешкодити військові дирижаблі. Софі ж бігла вулицями, що палали у вогні. Христина хотіла відвернутись, але не могла. Головна героїня забігла у будинок та повернула циферблат з кольорами. Вона врятувалась. На екрані відкрились двері. Вони вилетіли з полотна та накрили дівчину. 

Христина відкрила очі. Її серце билось, мов шалене. Вона все ще лежала на землі. Місяць так і залишився схованим за хмарами. Дівчина намагалась підвестись, однак рук у неї не було і вона впала дзьобом у землю. 

“Чорт, який дзьоб? — Вона озирнулась і побачила крила декількох відтінків коричневого. — Я не жирафа! Ура! — Христина встала. — Ого, ого, ого! Оце зір. Що там? Миша! А чому вона так смачно виглядає? — Дівчина потрусила головою та розправила крила. — Так, хто я, шо я? — Звуки дуелі наближались. — Та чорти з ними. Погнали!”. 

Вона махнула крилами та злетіла. Дерева небезпечно наближались до неї. Один поворот тулубом дозволив її оминути їх. Христина сповільнилась і граціозно приземлилась на гілля. Вона не помітила як її одяг залишився лежати поміж скель. 

“Давай, дивись, — волала подумки від захвату вона, — я зриваю дахи і овації, я біжу марафони-дистанції! Давай дивись, моє серце прикрашене шрамами! І набите важливими справами.** Аха-ха-ха!”.

Ще один помах крилами і вона злітає знову. Дівчина прямує на звуки бою. Вона склала крила та направила дзьоб донизу. В наступну хвилину яструб атакує Снейпа. 

*Vivienne Mort — Вестерн

**LELY45 —  Давай, дивись

Шановне товариство, ось ще одна частина, де ми всі нарешті побачили заради чого Христина носила цілий місяць листочок мандрагори за щокою. Всі ваші побажання, реакції та думки можна написати у коментарях. Це неймовірно радує :)

Дякую за ваші вподобайки і коментарі ☕️🍁

P.S. 19 Листопада сюди було завезено ілюстрацію!