#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
“Я тебе не доганяю, — проспівала Христина, почувши, що Снейп не збирається повертати її у маєток Сельвін. — Лиш ручкою помахаю*. Ага, трясця, помахаю, а ще пальцем покручу біля скроні. Що, мать його в йоб, це означає “Ні”? А шо? А куди? А де?! — Вона витріщилась на нього. — Та де там, — дівчина закотила очі”.
— Тобто “Ні”?
— Тобто ні, — спокійно відповів Северус і відпив каву. Оцінивши її тепло він зробив ще один ковток. — Я бачив місис Сельвін.
Снейп оглянув кімнату. Його пальці прокручували ґудзик на рукаві. Він облизав губи та подивився на співрозмовницю.
— Я думаю, ти знаєш що з нею.
— Він її знов побив, — Христина зітхнула і підібрала ноги під себе. — Але вона зазвичай це маскує.
— Я зіллєвар, думаєш, я не побачу на шкірі засоби, які сам можу виробити? — Він вимовив це з гіркотою у голосі. Його очі ковзнули до вогню.
— Ти не хочеш мене повертати через домашнє насилля? — Дівчина підняла брови. — Дякую, звичайно, але це нічого не пояснює. І якщо ми вже про це, то як ти дізнався моє ім’я?
— Це не важливо, — видихнув чоловік і знову відпив кави.
На його губах залишились часточки заварки. Він витер їх пальцями. Северус подивився на чорні часточки на шкірі та незадоволено хмикнув, намагаючись струсити їх у камін.
— Ні, це важливо! — Христина підвела очі на чоловіка. — Ти відслідкував мене! Ти знайшов мене на іншому кінці Європи! Ти звідкись дізнався моє ім’я. Тому так, професоре Снейп, це, трясця, важливо!
Дівчина дивилась на нього з широко відркитим очима, палаючими від вогню в каміні та емоцій. Чоловік закрив очі та глибоко вдихнув.
— Я не маю пояснювати тобі нічого, — продовжив рівним тоном він.
— Не маєте, так?
“Подивіться на нього. Містер Ґудзик вирішив пограти у таємниці. Зась вам, професоре. Місто засинає, прокидаюсь я!”.
— Тоді і я не маю тут залишатись.
— Ні, ти залишаєшся тут, — Снейп потер очі та відпив ще кави.
— Чого це? — Христина гріла руки чашкою, яка поступово почала холонути.
— Тому що я так сказав.
— Я не ваша власність! — Дівчина підвелась. — І не власність Сельвін. Я — це я.
Христина допила каву та поставила чашку біля каміна та підняла рюкзак.
— Я переночую тут, але зранку я не хочу вас навіть бачити. Ми розійдемося, як в морі кораблі.
— Куди ти підеш не в своєму часі?!
Дівчина вронила рюкзак і завмерла. Снейпове лице вже повністю освітлював вогонь. Тільки очі залишились двома круглими тінями.
— Як ти…Звідки?
Христина дістала паличку. Северус закрив очі та зітхнув ще раз. Він втомився зітхати сьогодні. Дівчина підняла рюкзак, тримаючи паличку націленою на чоловіка. Вона обережно ступила крок назад.
— Не роби дурниць, — сказав чаклун.
— Не буду, — вона тримала паличку міцно, відходячи до дверей.
— Повернись!
Христина грюкнула дверима. Зі стелі осипалось білило. Стілець перетворився на деревину і впав на землю. Вона вибігла на двір та озирнулась.Вже було темно.
“Мать його в йоб. Що я наробила? Що він наробив? Як він знає? — Вона зайшла в сарай та підперла двері тим, що було раніше узголів’я ліжка. — Чудово, закрилась тут. А куди бігти? Сидітиму тут з мишами та птахами. Точно, я ж на яструба можу перетворитись! Ага, а одяг і рюкзак буду нести у дзьобі? Багаж у переліт не включено, доведеться летіти голою”.
— Христино, — почувся голос Снейпа з подвір’я.
“Мокнуть мешти, мокнуть сподні, — наспівувала вона, розглядаючи сніг у щілинах стін, — засмальцовані шкарпетки. А я стою в бальоновім плащи**”.
— Христино, не будь дурепою, повернись.
“Теплий дощ, теплий дощ, теплий дощ валить по стрісі**, — продовжувало центральне радіо. — За вікно сніг, який дощ? Навіть пісня не в тему! Моя Джульєтта, он би ти побачила сама, яка на твоєму балконі настала зима***”.
— Христино!
“Моя Джульєтта, кажуть, що любов уже не та, — дівчина виглянула у щілину. На подвір’ї стояв Снейп, з виставленою пораненою ногою, — хіба б ти мовчала, Джульєтта?*** Які часи, таки й Ромео, — студентка оглянула сарай і зітхнула. — І балкони, в принципі, такі ж — ніякі”.
— Що?
Вона подала голос і вдарила себе по лобі.
“Ну як зібралась вже йти так йди, грати, так по-справжньому. Нє, погрожувала закляттям, ефектно грюкнула дверима і сховалась в сараї. Епічно, Подерв’янський би плакав! — Дівчина закотила очі. — Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси****, — цитувала вона відомого автора і звела очі до гори”.
— Звідки я знаю хто ти і що ти, — відповіла вона, — може ти взагалі не професор Снейп!
Очі розширились, вона відступила від дверей.
“Христино, ти геній, звичайно, — вона закинула рюкзак на плечі. — А якщо та мазь не від опіків, а отрута? Треба перетворюватись на птаха. А речі? А гроші? Боги з ним, долечу до Сіріуса, там щось знайдеться. Але ж він мене не впізнає, — дівчина важко дихала і дивилась на двері. — І Драко теж. Брати Візлі тим паче. Холєра, моє перетворення у Дніпрі пасує тут як фіранки в сраці. Треба летіти. Треба бігти”.
— Я не маю жодного бажання стояти тут, на холоді, вмовляючи тебе повернутись у безпечне місце, — продовжував Снейп. — Що б ти не написала у тому клятому щоденникові, жодне з тих місць не існує. Тобі нема куди йти.
“Звичайно, — Христина закотила очі і відкинула узголів’я ліжка, що підпирало двері, — всі читали мій щоденник” — вона з ноги відкрила двері сараю.
— Ти читав його! — Вона подивилась на Снейпа, що стояв посеред снігу. — Як ти, в біса його мати, знайшов його?!
Северус дивися на дівчину. Його очі округлились від здивування, та він не зрушив з місця.
— Мірта пообіцяла його берегти.
— Ти була в небезпеці, — відповів чоловік. — Ти не маєш права…
Він озирнувся довкола та важко видихнув.
— Я знаю як це боляче, — Северус дивився їй у вічі. Повз забор пройшли люди з ялинками та сумками з магазину. — Та поки що ми маємо залишитися тут. У мене є квартира в Лондоні. Ти можеш залишитися там. Я, — він ковтнув ком у горлі, — я запрошую тебе.
— В твою квартиру? Що ти верзеш? — Вона залишилась стояти у дверях сараю. На них падало світло місяця. — Чому ти це робиш? Чому взагалі тут стоїш?
— Тебе це не стосується, міс Левченко.
— Ні, мене це …
— Ні, це однозначно ні, — він оглянув її. — Повертайся до тепла. Я обіцяю, що не завдам тобі шкоди і жодним чином не занапащу твоє життя.
Христина оглянула його у відповідь. Його паличка була схована у рукаві, як завжди.
— Обіцяєш?
Снейп моргнув.
— Обіцяю.
*Klavdia Petrivna, OSTY — Хто ти
**Віктор Винник і МЕРІ — Теплий дощ
****Лесь Подерев’янський, п’єса “Місце встрєчі ізмєніть ніззя, блядь”
Підтримати авторку можна добрим словом у коментарях. Я дуже хочу почути ваші думки, емоції та враження. Як бачите, я стараюсь випускати часто. Буду вдячна за ваші реакції. Для мене це важливо. Дякую вам ☕️🍁
Які часи, таки й Ромео
Дякую вам за цей неймовірний розділ, та і взагалі за цю роботу. Мені надзвичайно цікаво дізнатися, що ж буде далі.
Взаємодія між Христиною та Северусом просто тішить моє серце. ❤️