#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Як це “не вдома”? — Христина дивилась на Блека, що вже тримав у руках банку з бисквітами.
— Дорога кузина витіснила мене з будинку, — пояснив він. — Вона роз’явилась зі мною і перенесла нас у ліс. Там я вже не був під захистом фамільних чар.
Бісквітів ставало все менше. Снейп, все ще стоячи у дверях, вигнув брови.
— В лісі я зміг вітки, але додому повернутись не можу.
— Яка прикрість, — вимовив Северус з беземоційним лицем.
Сіріус подивився на нього, але нічого не відповів, він відпив чаю.
— Який план? — Запитала Христина.
— Я шукаю Червохвоста. Знайду його і зможу повернутись додому. До речі, — чоловік відставив банку з бісквіами. — Ти казала, що ти з іншого світу, і що все це, — він обвів простір пальцем, — це книга.
— Хочеш запитати чи хто за тобою в душі підглядає? — Левченко усміхнулась.
Северус хмикнув. Він стояв, опершись о стіну, та контролював поглядом всі потенційні виходи й входи у кімнату.
— Та ні, чого там хто не бачив. Мене цікавить де зараз цей покидьок.
Він відпив чаю, не відводячи погляд від дівчини. Його очі все ще тримали в собі той вогонь життя, але зараз він обпікав і вдарявся з іншої сторони зіниці.
Зіллєвар прочистив горло та подивився на Христину. Вона повернулась до нього.
— Нам треба це обговорити, — сказав він.
— Що тут обговорювати, — почав Сіріус. — Скажи мені де він і закінчимо.
— В моєму будинкові — мої правила, — різко відповів Снейп і кивнув на двері.
Він та дівчина вийшли у вітальню. Всі його ґудзики були застібнуті під горло, а з під чорного сюртука виглядав гострий білосніжний комірець.
— Ти дійсно хочеш йому допомогти? — Почав він.
— Так, що в цьому такого? — Швидко зашепотіла вона.
— В тебе на хвості аврорат, який досі не знайшов містера Сельвін, — Снейп опустив завісу тишу довкола них, тож тепер вони говорили звичайним голосом. — Мовчимо вже про те, що вони його ніколи не знайдуть. Ти зникла на декілька днів і ми ще не розв’язали питання з українським Міністерством, ти виглядаєш на 8 років старша за Одрі і…
— У відносинах з тобою, — закінчила Христина.
“Мене муштрувати не треба, я знав значно гірших за тебе, — наспівувала вона в голові, розглядаючи його гострий комірець. — Я знав майже зовсім пропащих*. До речі про комір, коли він встиг? Містер Ґудзик тепер містер Пропер? Оу, у вас нова сорочка? Ні, вона зачаклована Перволь. Мать його, все-таки, в йоб. Чоловіче, я пережила словесний поєдинок з Дамблдором, деканом і касиром АТБ. Ти дійсно думаєш нашугати мене авроратом?”.
— Не думай, що я не помітила, що тебе це бентежить, — знову шепотіла дівчина, хоча над ними все стояло захисне заклинання.
— Я не відмовлюсь від своїх слів, — спокійно сказав Северус, дивлячись на Левченко.
— Так, але це тебе все ще гризе.
— Це не означає, що ти маєш наражати себе на небезпеку, — на кухні розбилось скло, чоловік закрив очі та голосно видихнув повітря.
— Я перепрошую! — Крикнув Сіріус.
— Чи не ти сказав, що я хоробра, — ігнорувала шум дівчина.
— Хоробра, але не безрозсудна, Христино, — він подивився на двері на кухню і повернувся до неї, нахиляючись трохи. — Це немислимо: допомогати ув’язненому, що втік з Азкабану, не зареєстрованому анімагові, шукати іншого не зареєстрованого анімага, який Мерлін знає де, і якого, до всього іншого, всі вважають мертвим.
— Нічого немислимого тут не бачу.
— Міс Левченко, скажіть, — він подивився їй в очі, — ви зі своєю головою в союзі знаходитесь?
Христина підняла брови, її очі округлились. Вона дивилась на Снейпа і майже не дихала. В чорнильному кольорі дівчина бачила себе і більше нічого. Її язик облизав нижню губу, вона зробила крок до нього.
— Хочеш ти цього чи ні, я допоможу невинній людині встановити справедливість і мені все одно що ти думаєш з приводу всього цього, — вона набрала повні легені кисню. — Якщо ти раптом передумав, хочеш забрати свої слова назад або будь-що, то будь-ласка. Я повернусь в маєток Сельвін і як зможу допоможу Сіріусу. Ти можеш думати що завгодно з цього приводу, бурчати, гніватись ба навіть жалітись на відсутність базових комунікацій між моєю центральної нервовою системою та язиком, але навіть не думай, що можеш наполягати на зміні моєї думки.
Северус примружив очі. Христина стояла твердо, хоч голова і норовила вжатися у плечі. Вона намагалась дихати рівно, однак її погляд намертво зчепився з поглядом співрозмовника.
— Добре, — відповів він.
— Добре?
— Так, — Снейп став у попередню позицію. — Але я попереджав тебе про всю безглуздість твоєї ідеї.
— Я матиму на увазі.
“Трясця, от на увазі я її тільки і матиму, — думала Христина. — Я тільки що виторгувала у Снейпа дозвіл міттель-шпіль проти одного з прихвоснів Вовки Бритоголового … Будемо відверті, ситуація називається “Лайно на вінтеляторі”, якщо ще відвертіше, бувало і гірше. І якщо геть відверто, то бувало і краще. Як казала моя тітка з Одеса “Дихайте носом”. В принципі, вона ще казала “Ти поц чи да?”, “Не розчісуй мені нерви” і “Вбийся віником” і кожна з її золотих цитат підходить як чудовий опис лайна, в яке я вступила з розбігу. Але хуй там би і плавав, “За завтра завтра поговоримо”. Тітко Соня, дай вам Мерлін здоров’я”.
— Чудово, — спокійно сказав чоловік.
— Северусе, — прошепотіла вона і торкнулась його руки. — Дякую, — продовжила Христина.
Її руки були крижані, тоді як його обпікаюче гарячі. Зіллєвар примружив очі дивлячись як дівчина обережно сплітає їх пальці. Він закрив їх, залишаючи губи ледь-ледь однак відкритими.
— Тільки не роби дурниць, — прошепотів він.
Цей шепіт вдарив її хребет струмом і розійшовся по всьому тілу. Снейп розчепив їх пальці.Він зняв купол тиші та розвернувся у сторону кухні. Христина протягнула до нього руку, однак він зробив крок уперед у напрямку руху.
— Гостьова кімната зайнята, — звернувся Снейп до Сіріуса. — Перепрошую, будок комфорт-класу не знайдеться, спатимеш на дивані, — від підлив собі чаю.
— Христино, розкажи все що ти знаєш.
Дівчина сіла за стіл. Снейп поставив перед нею чашку чаю. Вона не відчувала її тепла, зледенілі пальці торкались порцеляни, наче бетону.
— Він зрадив Лілі і Джеймса.
Вона подивилась на Северуса. На дріб секунди їй здалося, він хотів закрити очі, але просто моргнув.
— Він живе у сім’ї Візлі під виглядом пацюка, — Христина відпила чай.
Дівчина зрозуміла як Зіллєвар не боявся кип’ятку. Він був гарячий як кип’ячена вода. Левченко торкнулась власних пальців. Її відчувалось, що вона давно перетнула нуль по Цельсія у негативний рахунок.
— Візлі?! — Заволав Сіріус.
Дівчина шарахнулась його. Северус помітив це та суворо подивився на гостя, вигнувши одну брову.
— Ця ницота ниця ховається у Артура і Моллі? — Спокійніше вимовив він.
— Так.
— Як він сміє.
— Зараз не до моралей, Блеку, — Снейп потер ніс та блимнув декілька разів, перетравлюючи інформацію. — Добре, тобто це пацюк Рональда.
— Так, — кивнула Христина. — Той, якого він на келих перетворив.
— Я б його…
— Знаємо, — перебив Сіріуса Северус.
Господар будинку перевів погляд на Левченко. Чорнильні очі. В них далекий блиск зірок.
— Завтра ми з тобою маємо бути у Міністерстві. Ти маєш ще раз розповісти що трапилось в маєтку Сельвін. Поки ми це робитимемо, — він подивився у свою чашку, — Блек, ти знайдеш діло про 31 жовтня. У день смерті Поттерів. Нам потрібна вся інформація, яку ти зможеш знайти.
— Чого ми прямо зараз не можемо відправити до Артура та Моллі?— Сіріус потягнувся рукою до банки з бісквітами, та Снейп злегка вдарив його, відставляючи ласощі. — Вони давні друзі, вони зрозуміють.
— Тому що Артур Візлі — міністерський працівник, він зобов’язаний заявити про біженця з Азкабану у власному будинкові, — прошипів чоловік.
— До речі так, — підтримала Христина.
— Він — друг, він не зрадить, — контраргументував анімаг.
— Так, і за одним таким другом ми полюємо зараз, — вимовив Снейп з прямим лицем. — Нам всім треба виспатись. На дивані подушка і плед до твоїх послуг. Прокидаємось о сьомій. Я накладу на будинок захисні чари.
— Є питання, — подала голос дівчина. — Як ти мене висліджував?
— Перо, — відповів Сіріус, допиваючи чай. — Коли ти вчилась трансфігурувати, ти втратила перо.
Северус огледів обидвох і закотив очі. Він підвівся та вдарив паличкою по стіні. Христина відчула вібрації чар, які розійшлись будинком. Вона прибрала разом з Блеком зі столу та поставила чайник на вогонь ще раз. Дівчина допомогла влаштуватись Блекові у вітальні.
— Надобраніч, — прошепотіла вона, вимикаючи світло.
— Надобраніч, — відповів чоловік.
Він помітив серветку з вишитою лілією. Дівчина вийшла з кімнати, коли як гість все ще дивився на неї. Левченко вийшла через чорний хід у сад. Зіллєвар закінчив зводити захисний бар’єр. Він стояв біля голого куща і дивився на зорі.
“Просто дай мені знати коли стихнуть гармати, — подумки вимовляла вона. — Коли вимкнеться світло тоді й ми ніби ляжемо спати, — Христина дивилась на чоловіка зі спини. — Але щоб не вставати, щоб не бачити більше, а тільки сни**”.
Дівчина підійшла до нього та стала на одному рівні з ним, однак дивилась прямо на нічні вогні міста.
— Северуса, — шепотіла вона.
— Не треба.
— Я благаю, — Левченко закрила очі. Її рука направлена в його сторону, та не торкалась його руки. — Вибач мені.
— Ти, — він збився і опустив погляд на голий кущ. — Я не прощу собі, якщо з тобою щось станеться.
— Я не Лілі.
Северус взяв її за плечі та різко розвернув до себе.
— Як ти не розумієш, те, у що ти вплутуєшся значно гірше ніж будь-що, що ти можеш собі уявити, — він дивився не неї, в його очах тепер були справжні зорі. — Ти вступаєш у бій проти Сама-Знаєш-Кого і навіть оком не повела, приймаючи це рішення. Ти не уявляєш наскільки це небезпечно.
— Я знаю, — відповіла Христина. — Але не можу інакше, ця людина страждає, — вона повела очима у сторону будинку, де зараз спить Сіріус.
— Ця людина, — Снейп стиснув її плечі міцніше, — занапастила своє життя самостійно. Ти не уявляєш що він творив, коли був молодше. Все, що відбулось, його заслуга.
— А не твоя, — відповіла дівчина, не блимаючи, дивлячись прямо у вічі чоловікові. — Не твоя, Северусе.
“Ти ж досі пам’ятаєш ту ніч, ті сходи і як з кожним кроком розумів куди вони ведуть. Не бреши мені, що не пам’ятаєш запах її волосся, вагу її голови на своєму плечі, що не пам’ятаєш тканину її кофтинки і яке взуття було на ній. Ти все це пам’ятаєш, і боїшся за мене”.
— Христино, ти поняття не маєш…
— І не матиму, — вона прибирає його руки зі своїх плечей і бере їх у свої. — Северусе, будь ласка, — її пальці торкаються його, — я тут. Я жива. Я поруч.
Дівчина шепоче, не відриваючи погляд від нього.
— Ти шибеник, якого ще варто пошукати.
Він торкнувся подушечкою свого пальця її.
— Не треба шукати.
Левченко обіймає Снейпа, притискаючись головою до його грудей. Вона слухає його серцебиття, даючи змогу йому відчути її.
— Будь ласка, — шепоче вона.
Зіллєвар кладе долоню на її спину. На його руку падає її волосся і він заривається у нього пальцями, плутаючись у ньому, неначе в павутинні.
— Так набагато краще, — посміхається Христина.
На кухні закипає чайник. У банці залишилось 20 бісквітів.
*Громадянин Топінамбур — Гірші за тебе
Шановне товаривство, доброго дня. Я сподіваюсь, вам сподобалась ця частина. Якщо так, то внизу є кнопка-вподобайка і розділ з відгуками. Якщо не сподобалось, то всі указані штуки все ще там. Ваші коментарі пришвидшують вихід нових частин :) Дякую вам ☕️🍁
З кожним новим розділом і розвитком стосунків між Христиною і Северусом, я все більше розтаю, бо вони настільки милі і водночас пристрасні, що аж іскри летять ✨
З нетерпінням чекаю нового розділу, бо цікаво, як все пройде в Міністерстві 🖤