Секс, рок і Гоґвортс. Частина 47. Сіґеле-міґеле

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Христина вийшла з палаючого зеленим вогнем каміна. В руках вона тримала контейнер з замаринованим м’ясом. Одна з віталень маєтку Мелфоєм привітала її декількома диванами, розставленими по колу та  декількома кріслами. Між кожним з меблів стояв столик, на якому, у розписаних вручну, вазах знаходились білі анемони та червоні амариліси.

За шкіряним сетом знаходились п’ятиметрові вікна, закриті у важкі сірі велюрові портьєри. Дівчина намагалась утриматись від лицевого вираження емоцій. Христина роздивилась вікна та загальні розміри кімнати. Вона кивнула сама собі: 

“Тут поміститься половина снейпової квартири. Ну, як половина, — Левченко зробила декілька кроків уперед, — та половина, яка перший поверх. О, — вона опустила погляд на диван. — А це такого ж розміру як ванна”. 

— Одрі! — У вітальню зайшла Нарциса. — Я рада тебе бачити. 

Вона обійняла гостю. Перше, що відчула Христина це якість одягу жінки. М’який, однак міцний матеріал, що ковзав під пальцями. Місис Мелфой очевидно не скупилась на свій гардероб. Як і на парфуми, що м’яко огортали Левченко, поки та насолоджувалась відчуттям сукні господарки будинку. 

— Драко тебе зачекався, — вона посміхнулась. — Виражаю свої співчуття з приводу того, що сталось. Однак, — Нарциса огледіла Христину, — цей колір волосся тобі дуже пасує. 

— Дякую, — кивнула вона, — вам ваш теж. 

Місис Мелфой посміхнулась та кивнула не двері, проводячи гостю. “Дякую, вам ваш теж, — закотила очі дівчина. — Кайф, найкращий комплімент. Наче вона теж звалилась у Дніпро після незрозумілого закляття. Хоча, судячи з двоколірності її волосся, в якусь річку вона теж впала”. 

— Драко сказав, що ви збираєтесь робити гриль у саду, — вона йшла далі, паралельно роздаючи накази що до прикрашання вітальні перед черговою світською вечерею. — Це досить дивно. Я маю на увазі, гриль зимою. 

— Я подумала, це трохи розрадить нас двох. Я маю наувазі, — Христина розглядувала інтер’єр маєтку, — зима, холодно, ми не в школі…

— Так, — зітхнула жінка, та підібрала сукню, щоб ступити  на сходини. — Ви не в школі. Знаєш, Драко зараз займається зіллєварінням. Домашнього завдання так багато. Я згадую свої шкільні роки. Всі ці вечори біля каміна у вітальні Слізерину, десятки пергаментів довкола і старі манускрипти. Ще півночі розбирати кидати полин у настій півонію чи півонії у настій полину…

“Котлета по-київськи не тільки для київських, — заграло центральне радіо, починаючи з соло на клавішах. — Котлета по-київськи з’явилась з динозаврами, заснувала Київ, засадила каштанами. В котлеті по-київськи масло текло ще до того як навіть потекло Дніпро*”. 

— Полин у півонію, — раптово вимовила Христина. 

Нарциса повернулась до неї з високопіднятими бровами. 

— А спілкування з професором Снейпом йде тобі на користь. 

— Одрі! — Вигукнув Драко, вибігаючи їм на зустріч з кухні. — Як я радий тебе бачити. 

Він зупинився та вклонився їй. Місис Мелфой задоволено посміхнулась та кивнула йому. Жінка попрощалась та повернулась у вітальню, продовжити контролювати процес декорування вітальні. 

— Я прошу пардона, звичайно, — дівчина кивнула йому, — а що за армійські приколи посеред білого дня? 

— Мати вчить мене манерам, — закотив очі хлопець. 

— Тобі вже п’ятнадцять, а ти так нічому і не навчився? 

Христина та Драко вийшли з маєтку і попрямували до саду. Хлопець тримав у руках термос, порцелянові чашки та мішечок з соусами. Дівчина все ще стискала в руках контейнер з м’ясом. 

— Тобі легко казати, — почав слізеринець, — тебе не змушують вивчати сто реверансів. 

Левченко закотила очі. 

— Пам’ятаєш бал перед Йолем тут? 

— Так.

— На мені був корсет. 

— І що? 

— А те що я краще б вивчила сто реверансів, чим ще раз відчула як моя печінка знайомиться з ребрами, — Христина підняла очі, розглядаючи відреставрований сад. — А потім чекати поки одне від іншого відлипне і думати, може, це все-таки незворотний процес. 

— Ой, фу, — хлопчина скривив лице. — Що ти шукаєш? 

Христина дістала цигарку та запалила, попередньо озирнувшись навколо. Вони стояли так, щоб огорожа закривала їх від маєтку та будь-кого, хто міг за ними підглядати. 

— Конкретно зараз я шукаю вхід, а взагалі сенс життя. 

— Ха-ха, — Драко підпалив їй цигарку. — З цим складнощі. Мати зачарувала сад перед званим вечором. Це типу атракціон буде, тому потрібно знайти вхід. Вона як раз попросила потестити. 

Левченко опустила очі на контейнер і тяжко зітхнула. 

— Твоє щастя, що зараз зима. 

— Так а що я зроблю? — Він показав на високий забор з рівно вистрежених кущів. — Треба знайти вхід і будемо робити шашлики. 

— До речі за це. А в тебе мангала нема? — Дівчина прискіпливо оглядала огорожу. 

— Мангалу? 

— Ну так, — вона видихнула сірий дим. — На чому смажитимемо м’ясо?

— У нас є гриль на дванадцять шампурів, з решіткою, діагональною керамічною підставкою та з додатковим паром для тушіння м’яса, — Драко подивився на подругу. — Але вони всі вдома.

Христина кліпнула декілька разів та подивилась на маєток неподалеку. Вона знову перевела погляд на співрозмовника. 

— Яке в тебе, мабуть, складне було дитинство. Навіть хлібу не було. Доводилось масло прямо на ковбасу мазати. 

Тепер Драко завмер і кліпнув декілька разів. 

— Це був сарказм, так? 

— Ні, — Христина хмикнула та вчепилась руками у кущі, намагаючись поставити ногу на стовбур куща. — Звичайно, це був сарказм! У тебе вдома чотири види грилів з примочками, але ми будемо смажити шашлик на камінцях і листі, попередньо проткнувши їх гілляками. 

— Якими гілляками? — Хлопчина підтримав подругу за ногу, щоб та змогла залізти вище. 

— Які-небудь, які знайдемо поблизу. 

— Там нема гілляк. В саду все поприбирали ж. 

— Пречудово! — Вигукнула Левченко, стискаючи зубами цигарку. — У нас навіть гілляк нема, — вона вчепилась за сусіднє дерево. — Сподіваюсь, твоя чарівна паличка вогнестійка. 

Христина сіла на зелену огорожу та видихнула дим через ніс. Вона оглянула сад, відремонтований після сутички двох колишніх смертежерів. 

“І лісні духи мов мухи — наспівувала чаклунка,— збіглися мене послухать. Пообіцяю вам щебетати мати солов’їним тоном.** Сиджу тут, на кущі, гілля в дупу давить, вітер у вухах свистить. Подивіться на свого чоловіка і на мене. Так, я на коні, трясця”

— Ну, в принципі, я вже бачу нормальне місце для шашлику.

— Чудово, — Драко заліз слідом за нею на кущ, — а то ходимо тут довкола, як туристи. 

— Ми досвідчені туристи. 

— Чому? — Він вхопився за дерево та підтягнув себе на кущ. 

— Тому що ми знаємо де тут дірки в заборах. Хе-хе.

Христина зістрибнула до низу та обтрусила з себе листя. 

— Мати мене вб’є. 

— Я тебе прошу. Кущі не зуби — відростуть. 

— Та я не про те, — Мелфой зістрибнув на землю та оглянув свій одяг. — Я штани порвав. 

Левченко подивилась на нього. Цигарка скривленим циліндром догорала, все ще зціплена її губами. 

— Тобі в дупу дме? 

— Ні. 

— Тоді не страшно, — вона дістала цигарку та кинула її на землю. — Інсендіо, — цигарка згоріла. — Ідемо, нам ще гілляки шукати у твоєму лухарі саду. 

— Та нема тут гілляк! 

— Який це сад без гілляк?

— Лухарі… 

Драко оглянув штани, виявивши ще одну дірку. Він закотив очі та підібрав мішечок з соусом. 

— Тоді будемо шукати лухарі гілляки, — вона озирнулась довкола. — Знаєш, ми в цей сад зайшли як дизайнери на сайт.

— Це як?

Христина кивнула на хвіртку, сховану у кущах троянд.

— Зайшли куди треба, просто з іншого боку.

Христина пройшла далі, оминаючи зачарований фонтан. Очі гіганта, що тримав велетенську мармурову мушлю, слідкували за ними. Мелфой махнув чарівною паличкою. Гігант відвернувся від них. Дівчина йшла далі, блукаючи лабіринтами саду. Вона паралельно розповідала другові про все, що сталося за час їхньої розлуки. 

— Я тебе прошу, не все так страшно, — відповідала Левченко на закиди Драко про небезпечність її авантюр. 

— Магічна служба безпеки! Я сподіваюсь, що ти розумієш, що ви ще зустрінетесь. 

— Розумію, звичайно, — вона зупинилась  у протилежному від маєтку кутку зеленого лабіринту, — складно це не розуміти, — Христина подивилась вгору, на дерево, що укривало їх від сторонніх очей. — Тут і смажитимемо. 

— Давай, — Драко почав розводити багаття. — А що про Снейпа? Він… ти живеш у нього? 

— Так, — чакулнка підкотила магією камінь, на який сіла, — живу. 

— І ви… ну, — хлопчина удав, що шукає гілля для багаття, — ти мене зрозуміла. 

Христина підвела на нього очі. Драко дивився на подругу, стиснувши губи у тонку лінію. 

— Акціо гілля, — вимовила дівчина і з лісу полетіли суха деревина. — Я не знаю. 

— В якому сенсі, ти не знаєш? — Хлопець дивився на те як його подруга складає багаття. — І це не має так працювати! 

— При сильному бажанні спрацює все. У тебе є щось для розтопки? 

Христина озирнулась довкола, однак на холодній землі, вичищеній від снігу, лежали лише промерзлі камені. 

— Ні, — кліпнув Драко, — я не подумав.

— От бачиш, — Левченко полізла рукою у карман, — якби я три дні тому не вкрала, кхм, не забрала серветки з кав’ярні на Хмельницькому ринкові, то нам би була зараз дупа, а так, — вона підпалила пожмакані серветки та кинула їх у гілля, — а так можна жити. 

Хлопець взяв декілька паличок та почав обчищати їх ножичком, в той час, як дівчина нанизувала на них м’ясо.

— Тобто… у вас невідомий статус відносин? 

— Я не знаю, — Христина поклала перший саморобний шампур на вогонь. — Він, — вона відвела очі, — в сенсі. Ми поводимося як пара. Торкаємось одне одного, інколи він грається з моїм волоссям і цілує так, наче… Я маю на увазі, ні. Він, — вона зітхнула та наділа інший шмат м’яса на шампур, — він нічого не каже. Ми просто робимо це і все. І я задоволена, якщо можна так сказати. 

— Ви, — Драко поводив шампуром у повітрі, в той час, як маринад з м’яса капав йому на руку, — спите разом. 

— Ні! — Христина забрала з його рук шашлик та поклала на вогонь. — Просто цілуємося час від часу, і… сперечаємося. А потім він робить отой свій вираз обличчя з закочуванням очей… 

— Типу “В який цирк мене занесло”? 

— Так! — Вона поклала останній шампур на вогонь. — І все… 

— І все? — Драко відкрив термос. — Ти живеш у людини, яка до того декілька місяців посилала нас в холодний ліс порушувати екосистему, змушувала мити все підряд і до блиску, п’ять разів піддавала сумніву наші розумові здібності й це всього за декілька годин, а потім пролетіла половину України з тобою під пазухою, щоб стати співучасником злочину, набрехати Мністерству Магії, рятуючи тебе, і це все взагалі в питань не викликає? 

— Ні. 

— Дурисвітка. 

— Дякую, я старалась, — Христина дістала ще одну цигарку і запалила її. — Я не знаю що тобі сказати. Чи я знаходжу це дивним? Я б піддала сумнівам свою здатність знаходити що-небудь у цей момент. 

— Ти вже говориш як він, — закотив очі слізеринець. 

— Ти свою міміку у дзеркало бачив? — Вона зробила затяжку і струсила попіл на землю. — Він врятував мене і… він розуміє. 

— Розуміє що? 

— Як це, жити з війною в собі, — Левченко зробила глибоку затяжку і тримала дим в легенях. — У нього досі читається це в очах. А я з цим живу. Як і він. 

Драко піджав губи, дивлячись на вогонь. На них падало бліде місячне сяйво, поки довкола під ним виблискував сніг. Однак вогонь жовтогарячим полум'ям грався зі срібним світлом своїм власним, падаючи на їх руки та обличчя. 

— Мені дуже шкода, що ти.. що ти проходиш через це все.

— А я рада, — Христина подивилась в очі Драко, — що ти через це не проходиш. Бо якщо існують люди які не знають як це, то світ ще не загублений, — вона зробила ще одну глибоку затяжку, перевівши погляд на зорі, — а це означає, що і у мене є шанс. 

Драко звів брови до гори, вигнувши їх у дуги. Над ними світив місяці, між ними гралося жовте світло вогню і сніг блистів, наче відображаючи зіркове небо. 

Поруч з ними почулось хрустіння. Маленькі лапки вдавлювали біле полотно в землю. 

— Кур-кур, — помурчав білий павич. — Кур-кур? 

— Це ще хто? — Запитала Христина. 

— Це Луї, — відповів Драко. — Батьків Павич. Як ти вибрався зі свого будинку? 

— Будинку? — Левченко видихнула сірий дим у повітря. — Свого? 

— Так, — знизав плечима Мелфой. — Він же має десь жити. 

Слізеринка перевела очі на маєток, а потім знову на друга. 

— А, ну, так-так, вам же буде тупо тісно в триста п’ятдесят одній кімнаті. 

— Сто двадцять взагалі-то, — пробурмотів Драко, опускаючи погляд на шашлик. 

— Перепрошую, я рахувала з ванними кімнатами, — дівчина кинула недопалок на землю та спалила його, — вони у маглів “смарт-квартирами” називаються.

— Треба загнати його назад. Луї, ходи сюди. 

Павич повернувся до Драко спиною та розпушив хвіст. 

— Диви, яке велике цабе, — Христина перевернула шашлик готовою стороною догори. — Йдемо загати його назад. На м’ясо він не скидався, а тут діють правила гуртожитку. 

— Слізеринського? 

— Ні, — дівчина дістала чарівну паличку. — Українського. А ну йди сюди, курко, бо тарганами нагодую.

Левченко зробила крок вперед. Луї зробив крок назад. Його пухнастий хвіст розганяв довкола клуби зі снігу. Той мерехтів у пітьмі. Драко обійшов його та напав на павича ззаду. Однак птаха швидко зорієнтувалась і розвернулась, вдаривши хлопця хвостом. Луї побіг у центр саду, розмахуючи хвостом і піднімаючи вгору все більше снігу. 

Друзі ринулись за ним, однак не змогли вдвох у прохід в саду. Христина влетіла у кут куща та подряпалась. Мелфой перечепився через ноги подруги та впав у сніг. 

— Лови його! — Крикнула дівчина, вказуючи напрямок куди побіг павич. 

Луї розвернувся, вибігаючи з-за кутка, кудахчачи.  

Драко підвівся та побіг слідом. Він викрикнув закляття, намагаючись уповільнити птаха. Однак Луї склав хвіст і заклинання пролетіло повз. Христина теж намагалась заклясти птаха, однак павич встиг вчасно змінити напрямок бігу. 

— Клята курва! — Крикнула вона. 

— Куд-кур-кудах!

— Навзаєм! — Відповіла Левченко. 

Павич на бігу відкрив хвоста та підняв пласт снігу, який посипався в очі друзям. Драко вбіг у зелену огорожу, намагаючись вичистити очі. Дівчина ж впала на коліна. Вона терла руками лице. 

— Куд-кудах! 

— Піймав! — Крикнув голос. 

Христина відкрила очі та висмикнула Мелфоя з куща. Тепер вони вдвох дивились на те як Ельф легко взяв під пазуху павича та розчинився у повітрі. Друзі подивились один на одного. У кожного з лиця стікав мокрий сніг. 

— У тебе подряпини на щоці, — сказала дівчина. 

— Я знаю, — спокійно вимовив хлопець, — у тебе сніг у волоссі. 

— Я знаю, — тихо відповіла вона та дістала цигарку. 

— Шашлик. 

— Так. 

Драко, важко ступаючи на праву ногу, та Христина, по ходу вичищаючи сніг, пішли назад до вогнища. М’ясо хрумтіло. Багаття палало. Повну тишу лише час від часу порушував хрускіт деревини. Вони доїли мовчки, спостерігаючи за вогнем. Левченко дістала ще одну цигарку. Мелфой взяв одну з серветок та витер маслянисті губи. 

— Дякую, було дуже смачно, — сказав він та підлив їм двом гарячого чаю з термоса. Він зморщив носа та знову подивився на серветки. — Чим це пахне? 

— Біляшами з Хмельницького, — відповіла дівчина, ховаючи паличку у рукав. 

— Що таке Bilyashi? 

— До цього ти ще не готовий. 

— Зрозумів, — він відпив чаю, зігріваючись. — Але шашлик смачний. Новий рецепт маринаду? 

— Так, знаєш в чому секрет? 

— В чому? 

— В найдешевшому пиві з пластикової пляшки, — Христина посміхнулась, видихаючи дим через ніс.  

— Пластик якось відіграє роль? 

— Ні, але показує якість пива, а це важливо, — цигарка горіла червоним, дим здіймався до гори. — Він саркастичний, — раптово сказала Левченко. — Мурчить собі жаління на ідіотів і нерозуміння очевидних речей. Суворий час від часу, але… Він дивиться в душу і я бачу, що він живий. Северус не говорить, він показує і він робить. Я помічаю поправлену на ранок ковдру, завжди гарячу каву, кожного разу намагання зігріти мої руки і слідкування за тим щоб я вчасно їла, — Христина посміхнулась і затягнулась димом. — І кожного разу він показує щось нове: розповідає про алхімію, пояснює базові принципи зіллєваріння і вплив на них типів казанів. І постійно тримає мої пальці у своїх. Це головне. 

Дівчина видихнула дим у морозне зимове повітря. Він розтанув у темно-синьому небі, в якому ставало дедалі більше зірок. 

— Ти закохалась по вуха. 

— Я знаю. 

Драко зітхнув, крутячи у пальцях чашку з чаєм. 

— Я хочу кинути Пенсі. І навчитися анімагії, — він підніс чашку до вуст. — Ти вмієш перетворюватись на яструба. Цікаво, ким буду я.

— Павичем. Синьо-зеленим. 

— Чому синьо-зеленим? 

— Бо білого півня я вже бачила, — Христина кинула останні серветки у багаття, —  а синьо-зелених ще ні. 

— Дякую за порівняння з півнем. 

— А я не порівнювала. Слухай… 

— Га? 

— Є справа. Мені потрібна буде твоя допомога після канікул, — дівчина подивилась на друга. — Буде небезпечно та цікаво. 

— Я в ділі. 

*** 

Христина влетіла птахом у вікно та перетворилась у польоті, ступаючи на коврик біля дверей. Снейп застиг посеред вітальні, тримаючи в руках стос перевірених студентських робіт, а в іншій готові завдання до наступних уроків. 

— Дякую, що відкрив для мене вікно, — дівчина обтрусила сніг. 

— Це на провітрювання, а не для тебе, — чоловік огледів її. — Де ти була? 

Левченко зняла взуття та розстібнула мантію. З неї випала гілка з зеленої огорожі. Христина підняла її та поклала її на руку Снейпові. 

— Це тобі. 

Дівчина махнула рукою та пішла у ванну з наміром прийняти гарячий душ. 

Северус вигнув брови у здивуванні та поклав роботи студентів на стіл. Він пішов за Христиною, поклавши не дивлячись гілку на комод. Вічнозелена хвоя вкрила собою вишиту лілію. 

— Тобі поставити чайник? — Запитав чоловік, слухаючи як тече вода у ванній. 

— Так! — Крикнула вона, змиваючи залишки снігу з волосся. 

Чоловік спантеличено озирнувся навколо, підбираючи одяг дівчини з підлоги. Снейп оглянув його та підвів очі на двері у ванну. 

— Сіґеле-міґеле,—  наспівувала дівчина. —  Сіґеле-міґеле!***

— Христино, ти забула халат. 

— Принеси, будь ласка! 

Зіллєвар ще раз подивився на її одяг та знову подивився на двері, з-під яких у холодний коридор вилітав пар. 

— Я поставлю чайник. 

— Сіґеле-міґеле***

*Mary Desh — Котлета по-київськи

**NAZVA – НА ДНО ft. KRUTЬ 

***NAZVA - СІҐЕЛЕ-МІҐЕЛЕ 

Шановне товаривство, доброго дня :) Я сподіваюсь, що вам сподобалась нова частина. Виразити свої емоції можна мінімальним рухом — тицьнути на сердечко ❤️ отаке. Ще можна написати відгук😀

Всіх цьом. — Ваша авторка  ☕️🍁

Сіґеле-міґеле