Секс, рок і Гоґвортс. Частина 5. Ліки від сумних думок, або НЕ львівська кава

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Частина 5. Ліки від сумних думок, або НЕ львівська кава

Христина увійшла до головної зали.В голові, як на зло, вертілась пісня Zwytntar “Муншайн”*. Пісня навіювала спогади і спрагу. 

Під цей акомпанемент Христина споглядала як гоґвортські студенти з невимушеним виразом обличчя жували тости та запивали гарбузяним соком. Над столами для учнів по під стінкою стояв інший стіл - викладацький. Основною відмінністю між сніданком інтелектуальної еліти й звичайних людей, яку одразу відчула Христина, була кава. Викладачі пили її з невеликих антикварних горняток з не менш невимушеним виразом обличчя. 

Христина сіла за факультетський стіл. Слізерін був менш гамірний ніж всі інші, однак мав свою власно атмосферу. 

“Порція нездорового цинізму зранку, — думала дівчина, дивлячись на своїх сокурсників, — що може бути кращим”. 

— Гей, Сельвін, - окликнув її Мелфой, — це правда що тебе Снейп відправив на відпрацювання за те що ти в халаті по коридору ходила? 

— Мабуть, йому халатик твій не сподобався, - додала Пенсі Паркінсон.

“Не жартувати жартів про мамку, не жартувати жартів про мамку. Христино, це нижче твоєї гідності!”

— Ну, так. Тобі краще знати які халатики подобаються Снейпові. 

Христина гордо посміхнулась та проткнула виделкою тост. Дівчина виглядає задоволеною своїм жартом, а ще більше витримкою. Однак настрій її одразу погіршила пересмажена сторона хліба й усвідомлення власної схильності до поганих жартів про мамок. 

“То все геймерське минуле, — повторювала собі Христина. — Нічого страшного, це лікується. Як-то кажуть, не дякуйте, подрочите”.

Слізеренський стіл почав говорити та переповідати христинін жарт про халатики та Снейпа. Дівчина ж сумно дивилась на чорний тост. 

Раптово зі стільниці вилізла голова. 

— Пересмажили все-таки? —  Сказав привид. - От я казав, не треба було так багато дрів у піч класти! Але Геґрід стільки заготовив, треба використовувати! От, а тепер маємо. 

Привид поцокав язиком і пролетів крізь стіл до інших студентів. Христина мовчки дивилась на нього. 

“Може, перехреститись, чи що, — вона огледіла інші столи. Деякі з першокурсників дійсно перехрестились, але привид лише дивно на них подивився. —  А наче то допоможе”. 

Вона подумки махнула рукою і підтягнула до себе інший тост. У її думках знову кава, яку поступово витісняли цигарки. Христина подумки попросила своїх друзів покласти її подушечку з жувальним табаком за губу, якщо раптом вона лежить де-небудь непритомна. Надія на те, що все це сон все ще не покидала її. 

Христина жувала тост із золотою скоринкою і продовжувала дивитись на перший, пересмажений. Її очі шукали матрицю, недописану текстуру. Однак пам’ять підкидувала їй спогади про її кулінарні надбання. Цей тост був таким же чорним, як її пересмажений хліб. Вона за звичкою взяла лівою рукою чашку і сьорбнула з неї. Гарбузовий сік вдарив по смаковим рецепторам. Більше снідати вона не хотіла. 

***

На уроці у професорки Макґонеґел було тихо. Христина оглядала кабінет. Дівчині це нагадувало поїздку у Прагу. Там серед химерних споруд вона заходила до пабів. Ними сім’ї володіли багато поколінь і передавалися у спадок. Так приміщення барів назбирали купу цінних історичних предметів, від яких віяло містикою.

Христина прицмокнула губами. Найбільше їй в тому пабі їй запам’яталось пиво. І історія про п’яного в дрова чоловіка який впав у чумну яму, а після того встав і пішов у бар. Христина тяжко зітхає. Вона тепер теж хоче піти у бар. 

 — Міс Сельвін, я розумію, що травма голови це не легке випробування для концентрації, та не могли б ви проявити наполегливість, — каже викладачка трансформації. — Дякую. 

Мінерва Макґонеґел проходить далі по ряду, продовжуючи свою лекцію. По класу проносяться смішки. Христина докладає зусилля. Тепер вона думає про каву. 

***

Відповідь на її німі молитви вона знайшла по дорозі на наступний урок. Христина зупинилась, вона остовпеніла. Руки почало ламати, ноги згинатися у колінах, серце заклекотало, наче під час першого поцілунку. З кабінету над спіральними сходами линув солодкий аромат свіжозвареної кави. 

— Арабіка 80%, В’єтнам, Робуста 20% Бразилія, — шепотіла Христина. 

Дівчинка зірвалась з місця побігла вгору. Вона перестрибувала через сходи, навіть не рахуючи їх за звичкою. Нова студентка Гоґвортсу нагадує сама собі рекламу Якобс. Та тепер замість ранкового Нью-Йорку за вікном туманні пагорби Шотландії, а замість таксі вона стрибає по численним сходам. Та все ще на “аромаксомит” кави. 

Вона необережно відкриває двері. У класі нікого не було. Однак за столиками дбайливо розставлені чайнички і чашки з різних сервізів. Христина тихо закрила двері. Вона навшпиньках підкралася до найближчого столу. Кава дійсно пахла неймовірно. 

Христина налила собі кави. Перший ковток обпікав горло настільки, що смаку кави навіть не було чутно. Солодкуватий та гіркий присмак на губах підтверджував здогади - то все-таки кава. Вона огледілась довкола, сьорбаючи довгоочікуваний заряд кофеїну. Клас професорки Трелоні більш нагадував вінтажний Секонд-Хенд, або езотеричну лавку, однак ніяк не типовий клас де вчаться діти. 

Слізерінка повільно обходила кабінет, роздивляючись підозрілі предмети довкола.

“Так,—  думає Христина, — якщо це шарлатанство, то ту хоч варять бажання із запахом гарної кави”**

Закінчувався другий чайничок.

*Moonshine в перекладі з англійської означає самогон  Zwyntar “Муншайн”

**Рядок з пісні “Місто весни” Океан Ельзи (feat. Один в каное)