#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Що відбувається?
Христина влетіла у кабінет директора, де вже стояв зіллєвар. На його плечах вже була дорожня мантія.
— Паличка з тобою? — Запитав він.
— Так, — кивнула дівчина.
— Надягай і йдемо, — він подав дівчині її студентську зимову мантію і шарф.
Сельвін взяла одяг та подивилась на камін, що палав зеленим. Дамблдор кивнув дівчині та піднявся до свого столу.
— Се… Професоре! — Дівчина накинула мантію.
Чоловік ледь помітно здригнувся коли вона ледь не назвала його на ім’я. Він подивився на дівчину.
— Ваша матір, міс Сельвін, — вимовив він спокійним тоном, — зараз у залі суду у Міністерстві магії. Я нагадаю вам, що хочете ви того чи ні, я ваш тимчасовий опікун. І наша присутність на засіданні обов’язкова.
— Але вона невинна, ми ж… Вона не знає…
— Це вирішить суд, — спокійно відповів Снейп.
Чаклун стояв біля каміна. Його руки вільно лежали біля карманів. На його обличчі читалась байдужість та відстороненість. Вся його поза показувала його дистанційованість від ситуації, просто виконання обов’язку як декана.Христина повільно зав’язала шарф і кивнула. Чоловік взяв порошок та кинув під ноги, вимовляючи точну адресу.
Коли зелене полум’я перенесло його у Міністерство у камін ступила Левченко. Вона тремтячою рукою взяла порошок. Боковим зором вона побачила, що Дамблдор спостерігає за нею. Його губ були ледь-ледь викривлені в страхітливій, допитливій усмішці. Дівчина вимовила адресу та кинула порошок.
Христина відчула легкість та тепло вогню. Воно обліпило її з усіх сторін, а вже в наступний момент вона виходила з каміна у Міністерстві. Снейп взяв її за руку, допомогаючи зорієнтуватися у просторі. Чоловік повів її до ліфта.
Дівчина не озиралась. Вона побачила пересувну кабіну та націлилась дійти до неї. Скоро чаклун відпустив її руку та відкрив перед нею двері.
— Що відбувається? — Прошепотіла пересохлими губами студентка коли вони опинились у ліфті на одинці.
— Вони знайшли закляття Депрімо у її паличці і сліди Інакнтато, — спокійно відповів Северус.
— Що те, що те закляття можна використовувати в побуті, — прошипіла Христина.
— Так, але потужність їх використання спростовує цю версію.
Левченко закрила очі. Її рука торкнулась його руки та ледь-ледь її стисла. Снейп подивився на стелю ліфту та стис декілька разів її руку у відповідь. Двері задзвеніли. Він сховав свою руку у кишеню.
Зіллєвар вийшов з ліфта і попрямував до зали засідань. Христина йшла за ним. Вона дивилась на каблук його взуття, що впивався під його вагою у мармурову підлогу. Дівчина слухала його стук. Він нагадував їй стукіт серця. Принаймні він звучав з її в унісон.
Двері судової зали відчинились перед ними. Северус зайшов всередину. За ним зайшла Левченко. Зала виконана у чорному камені. Вона не могла назвати його вид, але кам’яні плити були шліфованими, а потім ретельно поліровані. Христина майже бачила своє відображення у них. Крісла та місця для журі були важкими меблями з темного дерева. Невідмінну від стін та підлоги вони не були добре поліровані. Христина помітила коцані кутки та дрібні подряпини на поверхні.
Меблі утворювали абсолютний дисонанс зі стінами, через що знаходитись у залі було подвійно некомфортно.
Зіллєвар одразу знайшов очима старого друга. Луціус кивнув йому.
— Міс Сельвін, — вимовила суддя. — Радий вас бачити.
Вона запропонувала дівчині сісти на місце свідка. Поряд з нею став Снейп. Він представився як її тимчасовий опікун. Його статус підтвердила Роуз. Христина дивилась на матір Одрі. За той тиждень, що вони не бачились, жінка помітно осунулась, а її шкірка надбала червоного кольору.
Дівчина впала спиною на спинку крісла. Роуз подивилась на доньку. В її очах потонув колір. Вони були незрозумілі. Не можливо сказати, що вони не мали забарвлення, але визначити їх колір було непростим завданням.
“Скільки ж ти бухала, — подумала Христина. — Так же не можна пити, жінко. Чи ти святкувала смерть власного чоловіка?”.
Снейп різко відвернувся від Мелфоя і подивився на дівчину. Вона опустила очі.
“Він читає мої думки, — продовжувала міркувати вона. — Точно, треба взяти себе в руки. Не один він це може”.
Дівчина оглянула напівпусту залу. Присяжні сиділи розслаблено, наче слухання вже минуло. Біля столу суддя сидів секретар та Розьє. Останній був представлений як головний слідчий по цьому ділу. Побачивши Христину чоловік здригнувся та відвів очі. Він подивився на ліву руку Северуса. Снейп дивився на Луціуса. Мелфой вигнув брову, але потім повільно кивнув та підвівся зі свого місця.
— Продовжуємо! — Сказала суддя.
Жінка оглянула свої папери.
— Містере Снейп, — вона подивилась на викладача з-під окулярів. — Ви є тимчасовим опікуном міс Сельвін.
— Саме так, — кивнув чоловік.
— Чи даєте ви дозвіл на використання зілля правди чи перегляду спогадів міс Одрі Сельвін? — Монотонно зачитувала жінка питання за протоколом.
— Ні, — спокійно відповів чоловік.
— Ні? — Перепитала суддя.
— Ні, — підтвердив чоловік. — Міс Сельвін недостатньо міцна фізично, щоб витримати довгий сеанс зчитування спогадів. А зілля правда може призвести до непередбачуваних ефектів у зв'язку з нещодавньою травмою міс Сельвін.
Суддя підняла очі на дівчину та прискіпливо оглянула її з ніг до голови.
— Тут вказано, що вам 14, міс.
— Саме так, — відповіла Христина, — я…
— З міс Сельвін стався нещасний випадок, — перебив її чаклун, — що призвело до певних мутацій в її організмі.
“Ти кажеш так, наче я у темряві свічусь, а не просто постаршала на шість років, — подумала Левченко. — Нудно в нашому королівстві, забракло забави, — вона окинула оком залу, — бо немає товариства, щоб ловити ґави*”.
— Я підтверджую цю інформацію, — присів поруч Луціус. — Вельмишановна суддя, панове присяжні, — він ввічливо кивнув. — Суд має повну інформацію про інцидент, який трапився. Присутність міс Сельвін має номінальний характер.
— Дякую за вашу думку, містере Мелфой, — відповіла суддя. — Проте я врахую побажання слідчого.
Розьє посунувся у власному кріслі, уникаючи зіткнення поглядів з Христиною.
— Вельмишановна суддя, — почав чоловік, рухаючи папірці на столі, — я вже вказував раніше про зміну своєї думки. Додатковий допит міс Сельвін не є наразі навіть рекомендацією…
— Я вас почула, містере Розьє, — перебила його суддя. — Міс Сельвін, чи не будете ви так ласкаві відповісти на декілька питань?
— Звичайно, — спокійно відповіла Левченко.
— Чудово.
Христина дивиться прямо, відчуваючи дискомфорт, яким променів Розьє.
— Міс Сельвін, — почала суддя, — ви увійшли до маєтку Сельвін опівдні, — жінка зняла окуляри і подивилась прямо в очі “Одрі”, — що було першим що ви побачили?
— Я побачила мати, — рівним голосом відповіла Христина, — вона палкала.
— Вона була рада вас бачити?
— Думаю, так. Однак, вона була дуже засмучена тим фактом, що батько зник. Було важко судити.
— Що відбулось далі?
— Я… ми пили чай, — Христина флрмувала у думках фальшиві спогади. Вона бачила сцену де вони дійсно пили чай на кухні, однак у новій картинці не було кам’яних залишків Едвіна. — Я розповіла матері що сталося. А потім вона попросила професора Снейпа забрати мене на час перед початком нового семестру, — дівчина кліпнула, — щоб не травмувати мене.
— І що далі?
— Ми повернулись до будинку професора, — дівчина подивилась в очі судді, картинки зникли. — Поки йшло слідство.
Місис Сельвін хмикнула.
— Дякую, Одрі, — суддя опустила голову до паперів. Вона кивнула і подивилась на присяжних. Ті кивнули їй у відповідь. — Всім встати, виноситиметься вирок.
Всі, хто сидів, встали. Христина трохи похитнулась, але утрималась на місці. Вона дивилась на Роуз, жінка посміхалась їй.
— Кхм, — прочистив горло верховний присяжний. — З огляду на всі доведені докази, аналіз палички місис Роуз Сельвін, свідчення, отриманих від сусідів та друзів сім’ї, а також аналізу магічної активності Маєтку Сельвін, суд присяжних виносить вирок. Роуз Сельвін винна у вбивстві свого чоловіка, Едвіна Сельвін.
Левченко зробила крок вперед, готова заперечити вирок, однак рука Снейпа її швидко зупинила. Він став у таку позицію, що просто перешкоджала подальшим рухам дівчини. Його рука не зачіпала ані її власної руки, ані її талії. Христина завмерла, дивлячись на Роуз. Северус забрав руку і поклав долоню на її плече, легко стискаючи.
— За це вона засуджується до десяти років ув'язнення в Азкабані, — продовжував присяжний, — та позбавляється титулу лорда-проеткора. Спадкоємицею роду та титулу лорда залишається міс Одрі Сельвін. Статус професора Северуса Снейпа як тимчасового опікуна продовжено на невизначений термін. Дякую всім за присутність.
Розьє спішно покинув залу. Зіллєвар різко повернувся до Луціуса та зашепотів:
— Ніхто не має права викликати її сюди більше, жодних допитів, уточнень чи питань, — чоловік дивився у сторону, але його голос звучав рівно і бив точно у ціль. — Це ясно?
— Ясно, друже, — усміхнувся Мелфой. — Я зроблю все, що в моїх силах.
Христина спустилась донизу. Охорона відступила від Розу. Дівчина обійняла матір “Одрі”. Вона чула запах перегару, дорогого алкоголю та не менш дорогих парфумів.
— Бережи її, — шепотіла жінка.
— Я берегтиму, — відповіла Христина.
Охорона взяла місис Сельвін під руки та вивели її з залу. Її довга сукня з фамільною вишивкою вдарилась о двері, переливаючись під світлом білих куль під стелею. Левченко вперше підняла голову вверх. Освітлення дійсно було не очевидним.
— Міс Одрі, — підійшов до неї один зі службовців міністерства, — ми маємо отримати декілька підписів від вас.
— Так звичайно, — вона кивнула та облизала сухі губи.
— Я зараз підійду, — сказав Снейп, відірвавшись ненадовго від розмови з Мелфоєм.
До того він прискіпливо оглянув службовця. Христина кивнула і пішла за чоловіком. Її підписи були поставлені швидким розчерком пера на документах про згоду на титул лорда Сельвіна та передачі їй її спадку. Левченко швидко закрила всі формальні питання та вийшла у коридор міністерства.
— Я все ще не розумію чому ти носишся з цією дівчинкою, — продовжував розмову Луціус.
— Хочу і ношусь, — спокійно відповів Снейп.
— Он як? — Чоловік усміхнувся, на цей раз на ньому були менш наполіровані черевики. — Тільки носишся?
— Не твоє діло, — повернув посмішку зіллєвар, залишаючи погляд серйозним. — Але я не хочу, щоб хтось її зачіпав чи турбував.
— Як і пообіцяв, я прослідкую за тим, щоб діло було закритим і ніхто ніколи більше не потурбував міс Одрі.
— Дякую тобі.
— Нема за що.
Христина вийшла у коридор. Мелфой виразив свої співчуття та залишив їх на одинці. Северус залишив декілька підписів на офіційних документах та вивів їх двох до камінної зали і вже в наступну хвилину вони увійшли у кабінет директора.
Приміщення було пустим. На підсвічник догорали свічки. Снейп торкнувся спини дівчини, підштовхуючи її вперед. Левченко дивилась прямо, але орієнтувалася виключно по спині чоловіка. Вони спустилися вниз, на перший поверх. Йшли довгими гоґвортськими коридорами, професор привітався з черговими старостами, і вони спустились у підземелля. Там вони перетнулися з декількома студентами.
— Я нагадую, містере, — голосно і громовито почав викладач, — що у таку годину вам належить бути у спальні.
— Я прошу вибачення, — вимовив хлопчина з п’ятого курсу і, втиснувши голову у плечі, пройшов повз.
Декан пройшов далі, але замість вітальні Слізерину він повів їх далі. Христина йшла за ним, стискаючи заледенілі пальці, щоб прийти до тями, але перед очима все плило.
Зіллєвар відкрив двері своїх покоїв та провів дівчину всередину. Він посадив Левченко у глибоке крісло та запалив камін. Вогонь тріпотів. Вона стискала пальці.
Снейп налив у два стакани віскі та подав один чаклунці. Він відчув холод її рук.
— Може, тобі чаю? — Він подивився на неї, не випускаючи її пальці зі своїх.
— Ні, дякую, — механічно відповіла вона та притулилась до стакана.
Левченко понюхала напій та різко відвернулась. Стакан залишився у її руці, що була звішена з крісла. У ньому відображався вогонь, здавалось, що скло палало. Северус забрав його з її рук та поставив на кавовий столик, сівши навпроти. Христина дивилась у камін.
— У нас не було іншого виходу.
Чаклунка підвела очі.
— Інакше б вони запідозрили щось, — він відпив віскі. — І перевірили б наші палички повторно.
— Ти стер всі сліди, — махнула рукою Христина.
— Так, але є різні методики.
— Чому вони нам повірили?
Северус підняв завісу тиші та активував захисні бар’єри своїх покоїв.
— Бо це була правда.
— Ти знаєш що це не так, — дівчина подивилась у чорнильні очі. — Це все неправда. Чому вони повірили, що досвідчений чаклун не відчув сліди магічної битви?
— Захисні чари родового маєтку, — відповів Снейп.
— Ти виманолог, вони про це знають.
— Не знають.
— Чому вона це просто прийняла?
— Бо хотіла. Це її постпомста.
— У тебе є відповіді на всі запитання? — Христина нервово усміхнулась.
— Ні.
— Але це теж відповідь.
— І це теж правда.
Він допив віскі і поставив пустий стакан на столик.
— Тобі треба виспатись.
“Ми надто схожі, надто вільні, щоб спинитись, — то викручуючи звук на максимум, то заглушаючи його до ледь чутного. — Ми часто думаєм про те, як нам змиритись і з тим, що хтось є вище і нами керує, — Христина дивилась як Снейп встає з крісла і присідає навпроти неї. — Але ж ти бачиш, Що між нами щось існує! — Він взяв її руку у свою. — Але тільки з тобою я буду собою. Тільки не зараз, не в цьому житті, разом будемо ми**”.
— Тобі дійсно треба поспати.
— Я не хочу вставати, — шепотіла дівчина. — Я не хочу повертатись у спальні. Не можу.
Северус розстібнув її взуття та почав повільно його знімати. Обидва чоботи опинились біля каміна, як і шкарпетки. Їх було повішено сушитися на решітці.
“Хто, як не ти, впізнає мій слід на снігу, — наспівувала Христина, дивлячись як Снейп знімає з неї її мантію. — Хто, як не ти, здолає мій страх чути лиш тишу, — він підняв її на руки. — Добре бути птахом вогнистим.Тенета твої рвати. Втримай і не відпусти***”.
Він поступово знімав одяг з дівчини, складуючи його на стілець. Левченко лежала у його ліжку у спідній білизні та майці. Вона підняла на його очі. Северус розстібував свій сюртук, дивлячись на Христину. Вона дивилась у бік.
Чаклун переодягнувся у піжаму. Левченко помітила його чорну мітку на руці. Снейп ліг поруч, ховаючи паличку у проміжок між ліжком та матрасом. Він просунув руку під голову дівчині, а іншою підтягнув її до себе. Порухом пальців він загасив свічки. Вони слухали як тріщить дерево у каміні.
Северус торкнувся вустами її шиї. Ніжно залишаючи поцілунок на останньому хребці.
“Втримай і не відпусти”***
*ВІЙ — Нудно в нашім королівстві
***THE HARDKISS — Хто, як не ти
Шановане товаривство! Ранок :3 Дяка = вподобайка\коментар. Побажання щастя-здоровля авторці = вподобайка + коментар. П'ятдесят друга частина вийшла все-таки. Дякую, що ви зі мною ☕️🍁
Я спершу подумала, що вони підуть горокракс шукати, і аж здивувалася, коли вони вирушили у міністерство, настільки повірила у свої думки 😅 Хоч як мені сподобався попередній розділ своєю легкістю і гумором, але ось цей, ну він просто прекрасний. Я закохана у ваших Северуса та Христину, і з кожним розділом все більше 🖤