#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Чому ці двері взагалі з’являються?
Драко присів поруч з Христиною на балконі. Дівчина струсила попіл за нього та зробила ще одну затяжку.
— Тому що ми дуже сильно потребуємо того, що знаходиться в цій кімнаті.
— То й що? — Слізеринець перекинув ногу через балкон. — Багато хто дуже сильно потребує. Чому відповідати всім?
— Дивись не гепнись, — вона огледіла небезпечні рухи друга на балконі, — а тобі що? Мав би радіти, що… Стоп.
— Що? — Мелфой подивився на співрозмовницю зі здивованим виразом обличчя.
Левченко звузила очі, чуючи фальш у міміці хлопця.
— Драко, а що у вас з Герміоною?
— Що?
— Що чув.
— А що має бути з цією брудно…
Слізеринець замовк під суворим поглядом з вигнутою бровою.
— Я мав на увазі, що нічого.
— Брешеш як дихаєш, а дихаєш ти часто, друже, — Христина підсунулась ближче. — Розказуй.
Між ними двома світло факелів розвіювало пітьму. Однак темні тіні густотою темряви змішувалось з темнотою ночі. Дівчина сиділа у напівтіні, хлопець же дозволяв світло пронизувати його очі. Єдине що він міг бачити чітко у неясному посвіті — її посмішка — єдина річ у стабільному колі світла з її цигарки.
— Ти виглядаєш страхітливо, — поморщився Драко.
— Ну я тоді перепрошую, — Левченко нахилилась ближче, дозволяючи факелам освічувати і її. — Так що, Ґрейнджер?
— Що?! Та ні, — Мелфой почесав голову, озираючись довкола. — Вона просто кумедна. І розумна. А ще смішна. Час від часу.
— Ого, скільки комплементів менше ніж за одну хвилину, — Христина видихнула дим у пітьму. — І це все без “Ну” і “Е-е-е”. Геть не схожа на Пенсі?
— Абсолютно! — Очі Драко запалали, а потім він у мить відвернувся від подруги. — Я маю на увазі…
— Ага, я бачу.
— Просто, я думаю… Так, — Мелфой знову подивився на дівчину. — Але ж вона, ну, з сім’ї маглів. І вона навіть не аристократка. І це буде досить складно. Типу, ну, вона нижча мене по статусу.
— Жесть, ти material girl*, звичайно.
— Sho?
— Шо? — Христина випустила дим через ніздрі, обдумуючи відповідь.
— Короче, — Драко нахилився до дівчини. — Не думав, що колись це зроблю, — Левченко підняла на нього перелякані очі. — Мені потрібна ще одна твоя промова про ковбасно-масляне дитинство.
— Я це залюбки, але відсунься, — слізеринка спалила недопалок, — тепер ти мене лякаєш.
— А, вибач.
— Сельвін! — Окликнули її близнюки Візлі. — Карту Мародерів можна не діставати. Тебе за запахом цигарок знайти можна.
— І я вас теж рада бачити. Як справи?
— Ледь вирвались з вітальні, — перевів дух Фред.
— Сімус влаштував вечірку з жуйками-звірятками, — Джордж сперся на стіну. — Зараз він пародіює лева.
— Але бегемот у нього краще виходить.
— Однозначно.
— Це ясно, а чого ви захекані? — Христина перекинула ногу на ногу, аж як у коридорі почулись кроки.
— Це Філч!
— Біжимо!
Друзі зістрибнули з балкона у хол і побігли вперед.
— Учні не сплять! — Закричав чоловік. — Учні не в ліжках!
Левченко вирвалась вперед та завернула за куток. Група бігла за нею, розриваючи швидкими тінями бліде світло вогню. Їхні мантії шелестіли і гойдали холодне зимове повітря.
— Сюди, тут сходи, — сказав Джордж.
— Та куди? Вони ведуть до комори! — Відповіла Христина.
— А ти звідки знаєш? — Запитав Фред, озираючись довкола. — Ліворуч!
— У мої часи такого не було! — Гарчав Філч.
— Мяу! — Погодилась місис Норіс.
Друзі піднялись круглими сходами на гору та завернули за куток. Всі вчотирьох втиснулися у нішу у стіні. Світло ліхтаря Філча впало на сходи. Слізеринці та ґрифіндорці затримали дихання.
— Маленькі негідники, — бурмотів чоловік, озираючись довкола. — У мої часи вас би підвісила за ноги над якою-небудь ямою і ви б висіли там декілька годин, вимолюючи прощення за всі свої гріхи.
Світло його ліхтарика блукало темними закуттями коридору. Христина відчувала як серцебиття близнюків пришвидшувалось як тільки ліхтар наближався до сходів. Серце Драко, здавалось, не билось геть.
— Мяу, — почулось знизу.
Друзі опустили очі. На підлозі сиділа місис Норіс. Її червоні очі дивились на студентів, не моргаючи.
— А ну киш, — зашипів Фред.
— Геть звідси, — прошепотів Драко.
— Мя-я-яу! — Озвалася кішка.
— Що там, дорогенька? — Філч підійшов до сходин. — Ти знайшла когось?
Його важкі кроки наблизились до першої сходинки і світло ліхтаря впало у метрі від друзів.
— Мя-яу!
“Треба шось робити. Котів на біляші не пускають — це не гуманно, — думала Христина, відчуваючи як її серце колотиться в унісон з серцями Візлі. — Та добре. Дубвало і гірше. Якщо геть відверто, бувало і краще. Ну, все, — вона зробила глибокий вдих, — давай, мій поводир, сумна моя зоря. Я перший звір який ступив на твоє світло і вирив, не роздумував**”.
Христина зробила крок у перед. Вона перетворилась на яструба і пролетіла повз кішки. Червоні очі блиснули у світі ліхтаря. Фред і Джордж роззявили очі у подиві. Левчненко зробила коло над місис Норіс і вилетіла на сходи, манячи кішку за собою.
— От тобі! Що це? — Філч зупинився на сходах і озирнувся.
Драко штовхнув Візлі під ребра.
— Ходу, ходу, ходу!
Мелфой та Візлі побігли у глибину коридору. За хвилину їхні п’яти ледь-ледь виблискували у пітьмі. Тим часом Христина кружляла над Філчем та його супутницею. Кішка стрибнула господареві на плечі, а потім, подряпавши мантію, стрибнула у біг яструба. Гострі кігті свиснули у повітрі, але птаху не дістали.
“І я розпалася на тисячі зірок. Собою освітила кожен закуток, — співала дівчина, дивлячись у низ, — земного тіла-а-а-а!** Як прекрасно бути пташкою. Дякую, що не голубом, так би я той ліхтар стандартним методом і загасила б”.
Дівчина нирнула за колонаду вниз. Місис Норіс приземлилась на балкон, дивлячись на птаху. Однак її гострі кігті вчепилися у камінь, не даючи кішці теж провалитись у пітьму.
Яструб пролетів внизу, під балконами, по над яром. Він винирнув вверх, на рівень другого поверху, подалі від наглядача Гоґвортсу.
— Яка необачність, містере Поттере, — шипів Снейп. — Як би вас хтось побачив?
— Я перепрошую, пане професоре, — тихо вимовив Гаррі.
— Перепросити — це занадто мало. Ваша мантія-невидимка не врятує вас від допитливих очей і швидких язиків. Якщо вас вже було запрошену у цю авантюру, — чорнильні очі зустрілись з мороком яструбиних, — то поводьтесь хоча б пристойно.
— Так, професоре, — кивнув ґрифіндорець.
Северус вигнув одну брови, споглядаючи як яструб знову нирнув під балкони. Він пришвидшив крок.
Христина вилетіла у крило школи, де вона в останнє бачила Мелфоя та Візлі. Вона побачила двері Кімнати на Вимогу, які зачинялись, та влетіла в них на усій швидкості.
— Фух, — сказала дівчина приземляючись перед друзями. — Ледь не всралася.
Мелфой хрюкнув зі сміху. Візлі засміялися з нього. Левченко закотила очі. У стіні проступили інші двері. З них вийшов Гаррі. Поруч з ним, стягуючи мантію невидимку, з’явився Сіріус Блек. За ними йшов Снейп. Він з вигнутою бровою дивився на Христину.
— У когось проблеми, — прошепотів Драко, переводячи погляд з викладача на подругу.
— Однозначно, — спокійно вимовив зіллєвар. — Але пізніше. Всі пам’ятають як виглядає діадема?
— Звичайно, — вимовила Герміона, виходячи разом з Роном та Ремусом з інших дверей.
Драко подивився на Візлі і скорчив гримасу відрази. Христина дала хлопцеві підзатильник.
— Не палися, — прошипіла вона.
— Чудово, — закотив очі Северус, помітивши розмову двох друзів. — Розділимося на групи: Поттер піде з Блеком та Люпином. Рональд Візлі та Герміона…
— Вибачте, — подала голос Христина. — Я думаю, краще поставити Ґрейнджер у парі з Мелфоєм. Не всі тут знають одне одного, контраст поглядів зробить нам послугу. Ми помічатимемо більше, — вона впевнено дивилась у очі викладача, невпевнена як звертатися до нього коли вони не одні. — Професоре.
— Хай буде так, — киває він. — Ґрейнджер і Мелфой, Рональд Візлі і Сельвін. Фред і Джордж Візлі, — він суворо подивився на близнюків, — будуть зі мною. Розійтись у чотири діагональні сторони. У нас не так багато часу.
У Кімнаті на Вимогу, як завжди, було купа меблів.Однак цього разу Христині здавалось, що тут було трохи світліше, ніж минулого разу. Вона подивилась під ноги — підлога була суха. Поза як їй все ще траплялись деякі речі, обпалені під час їх минулого візиту у Кімнату.
— Не розумію, — почав Рон, дивлячись на Герміону і Драко, — чому нам треба було розділитися саме так?
Левченко ніжно посміхнулась, дивлячись як ґрифіндорка ніяково відводить очі, а слізеринець не піднімає свої. Мелфой тримав руку у кармані, іншою підсвічуючи собі.
— Це дасть нам контрастність бачення, — відповіла Христина, повертаючись до пошуків Діадеми. — Кожен з нас обмежений баченням власним та кола свого спілкування. Ми формуємо останнє на прикладі першого. Тобто, ми помічаємо одне й те саме. Ми з тобою, наприклад, не знайомі, — вона відкрила невелику скриньку, — і …
— Не сильно хочеться, — відповів Рон.
— Однак, — дівчина скривилась на вставні зуби, які лежали на бархатній подушці у тій самій скриньці, — ми обидва тут. І маємо працювати разом.
— Якщо він зробить їй боляче…
— Я його першою підвішу на найближчому дереві, — Левченко закрила першу знахідку, розчаровано відкинувши її у купу мотлоху. — Не хвилюйся. Я теж слідкую.
Візлі та Сельвін пройшли вперед. Вони витягували з-під завалів меблів великі скрині, та маленькі. Пара шукачів розбила декілька ваз та кухлів. У шафах та сервантах, під картинами та за кипами книг вони знаходили інші скрині, рундуки, шафарні, клунки та контейнери. В кожному за “скарб” гідного дорогого сховку вважались різноманітні речі, однак не діадема.
Останню скриньку, яку вони знайшли, Рональд викинув на верх гори зі старих вішаків. Та покотилась вниз іншим боком.
— Ай-ай! — Крикнув Сіріус. — Хто тут чим кидається?
— Вибачте! — Відповів Візлі. — Я не хотів.
— Я теж не хотів, — сказав Блек, підходячи ближче, — щоб в мене важкими предметами кидались.
— Буває, — зітхнула Христина, сідаючи на фортепіано. — Як справи?
— Нічого, — відповів Гаррі, однак його очі світились. — Поки що.
— Поки що, — підбадьорююче повторила Левченко. — Ти маєш рацію.
— Так на чому я зупинився? — Чарівник повернувся до похресника. — А потім, коли Снівелус воронив паличку, Джеймс його підв…
— Паличку було вибито, — низьким, але пронизливим тоном сказав Снейп, вийшовши з-за другого фортепіано, що стояло вертикально. — Тоді вже розказуй правдиву історію.
— Та буде тобі, — махнув Сіріус. — До речі. Раз ми вже всі тут зібрались. Знайдемо ми цю діадему. А як її знищити?
— Гарне питання, — погодились близнюки Візлі.
— Зуб Василіска, — відповіла Христина, гойдаючи ногою на музичному інструменті. — До речі про “всіх”, — вона оглянула присутніх. — А де…
— Герміона, — стривожено сказав Гаррі.
Левченко вигнула брову, чуючи тон друга ґрифіндорки та очі Рона, що одразу забігали по всім проходам між забутими речами.
— Мелфой, прийом! — Крикнула Левченко перед тим як стунденти левового факультету кинулись шукати однокурсницю. — Наркомани кучкуються біля сільради***
— Прийом! — Відповів Драко.
Світло його палички прорізалось крізь дірявий барабан.
— От і я тобі кажу, — продовжував хлопець. — Стіни там широкі, але якщо використати Бамбарду Максимум…
— Ми привернемо надто багато уваги, — відповідала Герміона. — Якщо раптом ти знаєш якесь зілля, або магічне створіння.
— Я пошукаю у батьковій бібліотеці, — кивнув Мелфой. — У нього є оригінальні видання Скамандера.
— Оригінальні? — Очі дівчини запалали.
— Та-а-ак, а щ-що?
— Я б хотіла подивитись… Так, — дівчина подивилась прямо перед собою, відвертаючись від хлопця. — Нічого особливого у оригінальному виданні немає. У пізніх публікаціях набагато більше нотаток та добірок з поясненнями і додатковою літературою.
Усі шукачі витріщились на пару, що виходила з лабіринту
“Звьоздочка моя, тілько для тєбя, — грало центральне радіо, поки Христина намагалась сховати широку посмішку, — заспіваю пісню цю задушевную**** Щось надто багато Братів Гадюкіних за сьогодні в моїй голові. Сподіваюсь ця “Звьоздочка” була від Бумбоксу”
— Шо, як справи? — Спитала Левченко.
— Нічого, — відповів Драко.
— Що, прям зовсім? — Дівчина посміхнулась, вигнувши брови.
Драко подивився на подругу з докором. Северус вигнув брови в слід за Христиною.
— Ми провели пошуки на одній треті кімнати. Це добре. Повернемось до пошуків завтра, — сказав зіллєвар.
Рон і Герміона ледь-ледь відрівали Гаррі від його хрещеного. Сіріус накинув на себе мантію та вийшов з Люпином з кімнати. Брати Візлі з сумом подивились на новознайдені феєрверки. Джордж послав їм повітряний поцілунок та побігли за Золотим Тріо.
Драко, Христина та Северус вийшли через останні двері, що виросли перед ними зі стіни. Снейп відкрив їх та опинився одразу у підземеллях.
— Зручно, — хмикнула дівчина та зробила крок за ним. — “Кімната на Вимогу: з доставкою додому”. Шик. Оце я розумію орієнтація на споживача.
Двері зникли у цеглі, що складалась назад у стіну, неначе пазл. Зіллєвар повернувся до дівчини.
— Надобраніч! — Крикнув Драко та пішов у сторону вітальні Слізерину.
— Добраніч! — Відповіла дівчина та повернулась до чоловіка.
— Ти завтра підеш туди?
— Куди?
Снейп закотив очі та опустив купол тиші над ними.
— За зубом Василіска.
— Ну так, — Христина подивилась у чорнильні очі. — Я планую взяти Поттера і піти добувати зуби. Вони знищили один горокракс, мають знищити і всі інші.
— Тому що? — Снейп очікував довшої відповіді.
— Тому що отрута Василіска дуже цінна на чорному ринкові, — втомлено зітхнула дівчина. — І ми станемо мільйонерами.
— Христино…
— Я знаю, вибач, я просто дуже, — вона озирнулась довкола, перевіряючи чи вони одні в коридорі. — Весь день на заняттях. Потім втеча від Філча і ще три години у Кімнаті. Я вимотана, вибач. Я буду обережна там.
— Добре, — кивнув чоловік, вирішивши відкласти розмову на потім.
Вони почули кроки у коридорі. Северус зняв купол і подивився у бік коридору. Христина легко торкнулась його пальців і відбігла назад, ховаючись у темряві за колоною.
— Старосто, — голосно сказав Снейп. — Що ви робите тут у такий пізній час?
— Патрулюю коридори, пане декане, — слухняно відповів старшокурсник.
— Ваш патруль мав закінчитись двадцять хвилин тому, — грізно сказав Северус.
— Так, — нахилив голову староста. — Прошу пробачення.
— Йдіть вже, — отрутно сказав чоловік та розвернувся у сторону своїх покоїв.
Христина дивилась на його спину. Вона слухала як кроки декана та старости затихають у різних сторонах коридору. Коли двері вітальні Слізерину голосно закрились вона зітхнула з полегшенням.
“Єдиний мінус цього гуртожитку полягає у тому, — думала вона, обходячи коридор, щоб зайти з іншого боку, — що він знаходиться у підземеллях і через вікна не залізти, — Вона огледіла портрети, що вже теж похропували. — З позитивних моментів — за опалення не треба платити”.
Левченко вичекала певний час, щоб староста точно пішов спати, та звернула у коридор до вітальні. Вона почула шепіт, що звучав у такт факелам.
— Міс Сельвін, — прозвучало поряд з нею.
Вона підняла очі та подивилась назад у коридор. Один з портретів дивився прямо на неї.
— Директор чекає на вас у себе.
“Мать його в йоб, — думала Христина, киваючи головою та звертаючи до сходин на гору. — За опалення все-таки треба платити? Що знає це старий зіркогляд? Що він хоче? Може, до Снейп звернути? І що я йому кажу? Знімай піжаму, нас до директора викликають? Так і скажу: коханий, пропало всьо. ЗВЬОЗДОЧКА МОЯ, ТІЛЬКО ДЛЯ ТЕБЯ ЗАСПІВАЮ ПІСНЮ ЦЮ, ЗАДУШЕВНУЮ-Ю-Ю”.****
***Брати Гадюкіни - Наркомани на городі
Авторка написала нову частину. Авторка п'є чай і чекає на відгуки. Тому що треба творити щось добре у цьому світі. Якщо хтось мене читає з Одеси — тримайтесь. Сніжить і дме. Залишайтесь в теплі і допамагайте один одному ☕️❤️🔥
Останній абзац просто виніс мене 😂 Старий зікрогляд, це просто ідеальне прізвисько 😂 І думаю, треба було з такими слова піти до Снейпа, це було б епічно
Драко і Герміоною такі котики, такі по-дитячому наївні та щирі, аж замилувалася ними
За наркоманами на городі особливо скучила 😌