#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— То ми-таки зможемо проламати ту стіну? — Запитав Драко, переступаючи через каміння у Таємній кімнаті.
— Технічно, так, — відповіла Герміона, відкидаючи паличкою каміння з дороги. — Але нам треба допомога. Одна людина має контролювати ситуацію зовні, дві в середині, троє людей будуть влаштовувати підрив і ще одна має швидко вбігти у сховище і схопити келих.
— Чудова ідея, — кивнув хлопець. — Так, Одрі казала, тут звернути ліворуч.
Христина сиділа у ніші у стіні над головною залою Таємної кімнати. Поруч сидів Гаррі. Вони обидва дивились на своїх друзів, які покидали залу у пошуках шкіри Василіска.
Левченко хмикнула, посміхаючись, і відпила кави з термоса. Слізеринка дістала цигарку та запалила, відводячи дим паличкою у одну зі щілин у стіні.
“Яка я розумна людина все-таки, — думала вона, відпиваючи каву. — Це ж треба додуматись цілу термокружку купити. Просто генійка, трясця, ще й за знижкою. Северус, правда, там ледь не посивів. Але чого ти хотів, чоловіче? Пів життя на ринкові одягатись, треба вже якісь і навички мати. Ах, доросле життя, фірмові пакетики, кава у пластикових стаканчиках і ходиш собі “моделька така є”, “моделька сяка є”, “походіть-походіть, таких цін як в мене ви ніде не знайдете” і особливо ці контейнери, де постійно розпродаж, бо вони закриваються. Ага, років зо п’ять закриваються. Фу, треба ж таке згадати”.
— Тобі не здається, — почав Гаррі, слідкуючи за Драко і Герміоною, — що ти палиш нас?
— Я палю конкретно зараз тільки цигарку, — дівчина струхнула попіл на стіну, передаючи хлопцеві термос з гарячою кавою. — І як можна спалитись, якщо вони знають, що ми теж тут?
Гаррі зробив ковток і кивнув, задоволений смаком кави. Він посунув мішечок з зубами Василіска і сів зручніше. Між ним та Христиною знаходилась труба, з якою доносились звуки всього, що відбувається у сусідньому коридорі.
— Ну так, — він скривив ніякову посмішку, — але вони не знають, що ми за ними слідкуємо. Я вважаю, це не досить етично…
— Етично? — Вона озирнулась довкола. — Гаррі, ми сидимо у забороненій кімнаті, над скелетом найбільшої змії у світі, шпигуючи за нашими друзями, які обговорюють як пограбувати банк, — Христина видихнула дим. — Де ти етичність тут побачив?
— Ну, окей, — Гаррі прислухався до розмови Драко і Герміони. — Може, не зовсім.
— Зовсім не зовсім, — мотнула головою дівчина і відпила кави. — А стовідсоткова арабіка творить чудеса.
— Не запізно для кави? — ґрифіндорець озирнувся на неї, поправляючи спітнівші окуляри — Восьма вечора все-таки.
— Ніколи не пізно для хорошої кави, —
“Будемо відверті, після того лайна, що я бачила уві сні, тут кава — найменше зло. Тепер я кажу як Геральт. Технічно, — вона подивилась на скелет Василіска, — я тут теж відьмак. Може, волосся у сірий перефарбувати? І корсетик такий, оп-оп, і Цирі з Цинтри. Ага, так і печінка в ребра, буду як дами з вікторіанської Англії. Короче, здоровий сон — наше все. Але як же тепер МакДональдсу хочеться. А все через ту кляту подушку бабусі-віщунки. Спалю її, разом з сусіднім ліжком. Нехай Подружка №1 думає перед тим як своїми речами розкидатись. Три місяці тут, досі її ім’я запам’ятати не можу. Подружка №1 чи №2. Подружка № 0.5. Два рази по 0.5”
Христина дивилась на термос і на дим, що вилітав з маленького отвору. Вона спала сьогодні довго і глибоко. Однак інтенсивний сон з Одрі не зробив ніч часом відпочинку. Левченко зробила ще одну затяжку. Вона пішла минулої ночі спати у гуртожиток Слізерину. Вночі вона не помітила подушку сусідки та, як і минулого разу, провалилась у сон з господаркою тіла.
Дівчина не пам’ятає що трапилось уві сні. Але вона досі бачить справжню Сельвін, яка виходила з дверей зали у кінотеатрі. Вона чула голос Хаула та Софі, і гавкіт собаки, яка в кінці мультфільму виявилась не просто собакою.
Христина уві сні помітила вікна. За ними, як завжди, було все білим. Однак в далечі вона бачила знак МакДональдса і її накрило фантомним запахом смаженої картоплі. А потім вона прокинулась.
Левченко дивилась прямо перед собою і зробила ще одну затяжку, дим з попередньої видихнувши через ніс.
“Я ще досі сплю. Не чіпай мене, — наспівувала вона. — Я ще досі сплю. Не буди вогнем”*
— Ти думаєш, все буде добре? — Раптово запитав Гаррі.
Слізеринка підняла на нього очі, її губи завмерли над термосом. Студентка кліпнула декілька разів і видихнула дим у термос. Зрозумівши що вона зробила одразу замахала руками над кавою.
— А я звідки знаю, — Христина зціпила цигарку зубами. — Рухай булками, Поттер, час шпійонити.
Вони встали та гусиним кроком пролізли далі по ніші.
— Я от думаю, — Герміона озирнулась у коридорі, — а ми точно туди звернули? Це не схоже на потрібний напрямок, згідно з картою.
— Згідно з картою? — Драко почесав потилицю. — Якою картою?
Дівчина пожувала губу, перевіряючи інші повороти у коридорі. Вона звела брови разом та знову подивилась на хлопця. Ґрифіндорка пройшла у сусідній коридор, розмовляючи вперед, так що хлопець чув лище частину.
— Ми спустились у кімнату ще раз. Люмос, — вона підсвітила дорогу паличкою.
— Люмос, — зробив теж саме Мелфой і подав руку дівчині, щоб та ступила на гору каменів без ризику впасти.
— І намалювали план. Дякую, — Ґрейнджер зробила декілька кроків по камінню і застигла, оглядаючи новий коридор. — Де ми відмітили місцезнаходження скелета і шкіри. Ми подумали, багато чого може відбутися. Раптом, — вона озирнулась на Драко, — раптом знадобиться.
— Знадобилось, — підняв брови слізеринець, йдучи за дівчиною. — Ти хоробра. Спускатись ще раз сюди…
— Тут немає нічого про хоробрість. Ці сталактити, — вона підняла палець вгору, вказуючи співрозмовнику на стелю, — їм понад 500 років, але не тисяча, яка замкові. Вони виросли через надлишок грунтових вод, які накопичувались тут сторіччями через зміну течії річки і розташування Чорного Озера.
— Ого, — Драко поважно кивнув, все е тримаючи брови піднятими.
— Так, вони відносно нові. Я знаю, що під Гоґвортсом є сталактити, яким понад 1000 років. Нічого особливого, окрім того, що це спричинило зсуви у грунті та зміну архітектурних планів… — Герміона поправила волосся, збираючи його за вухо і подивилась на хлопця. — Короче, земля просіла, через це у нас кабінет Чар на десять сантиметрів вище, ніж коридор.
— Бо треба було зміцнювати грунт і перестарались з заливкою? Ай! — Драко балансував на одній нозі, поки каміння під іншою його ногою покотилось вниз.
— Так, — кивнула дівчина, спресовуючи посмішку у тонку лініюю губ. — Саме через це.
Гаррі вигнув брови. Христина запалила другу цигарку.
— Мать його в йоб, — смачно вимовила вона. — Що си коїться? Хлопчик підріс.
— Я почув те що почув? — Поттер дивився крізь круглі окуляри на пару, що збігала по горі каміння. — Одрі?
— Так, — вона зробила глибоку затяжку. — Цю стену треба хоч раз в житті побачити.
Дівчина задоволено покивала головою.
— Треба щось зробити.
— Що?
— Вони вже двадцять хвилин говорять про сталактити, — чарівник вказав на пару та подивився на Христину відчайдушними очима.
— І що ти зробиш? Підкинеш їм карток з темами для розмов? — Вона видихнула дим у сусідню трубу. — Давай, а то в Драко вони хвилин п’ятнадцять тому закінчились.
— Одрі, це не смішно.
— Так. Знаєш що смішно?
— Що?
— Що нам на голови щось капає, а ми цього навіть не помічаємо.
Лише зараз вони почули як вода вдаряється о кам’яну нішу стіни. Гаррі закотив очі. Вони поповзли далі, прислуховуючись до розмови їхніх друзів.
— Знайшла! — Вигукнула Герміона. — Все-таки треба було двічі ліворуч.
— Так, — зітхнув Драко, розглядуючи шкіру Василіска, яку він скинув минулого року. — До роботи?
— Так, — з палаючими очима сказала дівчина та дістала походний ніж.
Вони взялися до роботи, обережно зрізаючи луску. Ґрифіндорка складала їх у скляні фіали зі спеціальним настоєм. Драко ж зрізав її та кидав у мішок, щоб потім засушити.
— Ще раз, — прошепотів Гаррі. — На що нам шкіра Василіска?
— Для романтичної атмосфери, — відповіла Христина, незадоволено крутячи в руках термос. — Кава закінчилась.
— Ти серйозно зараз?
— Багато приємних речей мають властивість закін…
— Я про луску, — зітхнув хлопець, дивлячись на процес роботи.
— Скільки у тебе відробіток по Зіллєварінню?
— Немає, а що?
— Можу влаштувати, — усміхнулась Христина.
— Не треба, — Гаррі поправив штанину, яка задерлась під час повзання. — Так для чого луска чи це просто… привід?
— Привід звичайно. Але, якщо подумати, її можна загнати за добрі гроші.
— У мене достатньо грошей, — відповів хлопець і знову подивився на луску змії. — На щастя.
— А про Рона ти подумав?
Драко зав’язав мішок.
— Думаю, цього досить, — кивнув Драко. — Час повертатись.
— Так, — дівчина розглядала останню лусочку у своїх руках.
— Ем, Герміоно?
— Так?
Мелфой набрав легені повітря і потер носа. Він дивився на підлогу, а потім підвів погляд на однокурсницю.
— Ти вільна, можливо, чи плани маєш. Загалом, я маю на увазі, після занять я б, — він виставив губи вперед, його очі бугали по її лицю, він прикусив губу і, зрозумівши, що назад він слова забрати не може, продовжив: — Я б хотів більше поговорити, почитати з тобою про шкіру Василіска і … стлактити. Теж цікаво.
“Зараз заплачу, моя школа. Як швидко ростуть чужі діти. Не бздо в каністру**, Драко, ти красунчик!”.
— Я, — Герміона теж набрала повні легені повітря. — Я не знаю, досить зайнята з факультативами…
Гаррі вдарив себе по лобі. Звук розлетівся по коридорах. Христина схопила хлопця за шкірку і впала разом з ним, притискаючись до землі. Мелфой та Ґрейнджер озирнулись, однак нічого не побачили. Звук хлопка все ще лунав у дальніх коридорах підземелля.
— Вибач, — прошепотів ґрифіндорець.
— Стулись, — прошипіла слізеринка.
Драко знову подивився на однокурсницю. Вона пальцем потирала склянку з лускою.
— Я подумаю, можливо, я маю п’ятнадцять хвилин після факультативів перед вечерею.
— Чудово, — кивнув Драко, — зустрінемось тоді в бібліотеці?
— Так. Я буду біля стелажа з класифікаціями земноводних.
— Я буду з книжкою про драконів.
“А я буду дружкою, — подумала Христина, слухаючи їхню розмову. — Всьо, звіть сватів, весіллє! Дід Микола на коня випив літру коньяка*** Оце от все. Город з вас, шалаш з мене, на другий день шашлик. Кульки надуватимемо зранку, самогон позичимо у сусідів”.
Драко та Гемріона взяла мішечки та склянки та пішли назад. Левченко кивнула Поттеру на вихід в інший коридор по трубах. Вони поповзли, вслуховуючись у тишу. Їхні друзі не розмовляли. Драко подав руку дівчині, щоб та спустилась з гори каміння, однак вона не прийняла, спускаючись сама. Однак Ґрейнджер подякувала, що викликало посмішку у Мелфоя.
— Поттер, ти в курсі, що в тебе є булки, так? — Запитала Левченко на черговому повороті.
— Так, а що?
— Шевели ними.
Христина та Гаррі зістрибнули з ніши на землю. Їхні друзі визирнули у головну залу.
— Ви затримались, — сказала “Одрі”.
— Почули дивні звуки, — відповів Драко, дивлячись в очі подрузі. — Вирішили перевірити.
— Та не вже? — Відповіла дівчина, підпалюючи цигарку. — Як цікаво.
— До речі так, — сказала Герміона, зводячи брови разом та дивлячись на Гаррі. — Там дійсно був дивний звук. Не схожий на воду чи камінь, чи щось таке.
— Та не вже? — Запитав хлопець, піднімаючи брови. — Ми нічого не чули.
— Взагалі, — кивнула Христина. — І нам час йти, до речі. Скоро відбій.
Однокурсники кивнули і всі разом повернулись до виходу. Гаррі дивився під ноги, переступаючи каміння. Герміона обережно ступала на них, балансуючи. Драко дивився на дівчину. Левченко контролювала обох поглядом, поки нарешті не штовхнула друга під ребро.
— Роби паузи, — прошепотіла вона, повертаючи колись сказану ним фразу.
Драко закотив очі, однак потім опустив їх, більше не дивлячись на ґрифіндорку. Група вибралась на верх закляттям левітування, страхуючи одне одного. Мірта побачила їх та підвелась з унітаза. Вони подякували їй за те, що сторожила вхід з коридору та пішли у бік сходів.
Ґрифіндорі піднялись до своєї вітальні. “Одрі” та Драко ще стояли перед сходами у підземелля.
— Дон Жуан ви все-таки, пане Мелфою, — хмикнула дівчина.
— Ви все підслухали?
— Так, — кивнула вона, ніяково косячи очима у бік.
— І як це називається?
— Батьківський контроль, — підморгнула Христина, забираючи у нього з рук мішечок. — Йди спати. І, сподіваюсь, ваше побачення пройде вдало.
— Це не побачення, — запротестував хлопець.
— Так-так, — покивала головою вона. — Саме так.
— Добраніч, Сельвін.
— Добраніч, Мелфой.
Студент підморгнув подрузі і спустився у підземелля. Левченко зітхнула і вийшла на балкон. Холод вулиці котрнастував з теплом підземелля. Вона сховала руки у довгі рукава.
Шотландські пагорби були вкриті густим шаром снігу, однак з неба хмари насипали ще. Вітру майже не було і великі пухнасті сніжинки повільно спадали на Заборонений Ліс.
“Небо затягнуто хмарими, білими, сивими, — заграло центральне рідо Христини. — Ми з тобою йдемо п’яними, вільними, сильними. Щастя шукаємо у вічності, вірності і в глибині. Я тут щасливий! І ти!”****
Позаду неї почулися кроки. Їх гуркіт і важкість переросла в м’якість і поступливість, однак все ще зберігаючи стрімкість. Дівчина посміхнулась.
— Насолоджуєтесь видами, міс Сельвін? — Прозвучав голос Снейпа.
“Ти зупинись, озирнись, зрозумій, — відповідала подумки Христина, — я тут щасливий і ти”.
Він почув її думки та підійшов ближче. Вона відчула запах кави та зілль.
— Лебеді, — сказала дівчина.
— Лебеді?
— Лебеді. Летять парами. А ми з тобою дихаєм травами, — усміхнулась Христина. — Вічнозеленими, — вона дивилась на ліс, а потім перевела погляд на нього, — травами.
**"Нірвана" Лесь Подерев'янський.
***ВІА Кіп'яток - ВІП Тернопіль - Весіллє
Шановне і шановане товаривство. Ділимось добром. Пишемо коментрі. Робимо чай. Лишаємо вподобайки. Дякую ☕️❤️🔥
Моя колекція улюблених розділів поповнилася ще одним 😄 Тут прекрасно просто все: Христина, що радіє термокружці і тому, який Драко галантний кавалер; Гаррі, якому нагадують, що якщо є булки, то ними треба шевелити; Драко, у якого найкраща тема для прогулянки - стлактити🤣 і Герміона, що свої вільні 15 хвилин готова провести біля стелажа із земноводними Але фінал, він ще прекрасніший, ця сцена, емоції та пісня, це просто неймовірно гарно. Дякую за це ❤️🔥